Влітку 2015-го киянка, помічниця народного депутата Оксана Іванців поїхала в райцентр на Дніпропетровщині допомагати з організацією фестивалю. Серед людей, яких вона там зустріла, був військовий, доброволець, який повернувся у відпустку додому. Зовсім молодий — однак з уже готовими відповідями на питання, як налагодити українське життя. Відповіді були простими: “розстріляти Верховну раду”, “встановити диктатуру”. Природно, що в нього з Іванців почався жвавий діалог.

— Я почала розповідати йому, як усе відбувається в Раді, що вона далека від ідеалу, але адекватних людей там чимало, – розповідає вона. — І я чітко пам’ятаю момент, коли в його голові готова радикальна схема зламалась. Я спитала: “А ти хотів би, щоб Україна була, як Росія, тільки з синьо-жовтим прапором?” Він каже, що не хотів би. Я розповіла, що втілення його ідей зробить у нашій країні Росію, лише з українською штукатуркою. І він почав вагатись. Не можу говорити, що я його переконала — але, принаймні, для хлопця не все стало настільки однозначним.

“А ти хотів би, щоб Україна була, як Росія, тільки з синьо-жовтим прапором?”

Тоді Оксана зрозуміла, що важливо проговорювати з людьми, зокрема з військовими, особливості державного устрою та політичного процесу, обґрунтовувати демократичні цінності. За рік справу вийшло втілити. Громадська організація Іванців “Studena” відкрила в Краматорську центр “Поруч”, який займався психосоціальною адаптацією ветеранів АТО. Там працювали психологи, був напрям фізичної адаптації, коли бійці опрацьовували свої стреси через спорт. Невдовзі відчулась і велика потреба цих людей зрозуміти, що відбувається в державі. На фронті вони звикли сприймати ситуації в чорно-білому ключі: там ворог, там друг. У багатовимірності цивільного життя орієнтуватись складніше. Іванців пригадала минулорічний досвід — і в “Поруч” запустилась “Школа громадського активізму”.

 

Оксана Іванців

— Там викладали умовний мінімальний набір активного громадянина, який хоче знати свої права, як їх реалізовувати й захищати, — розповідає активістка. — І ветеранам справді було цікаво. Наші лектори знали: у Краматорську їх завалять питаннями. Наприклад, у викладачки з конституційного права дві години випитували, чому те, що сталось із втечею Януковича й новими виборами — не повалення влади, а справа в рамках демократичного процесу. Чому псевдореферендуми в Криму й на Донбасі суперечать Конституції. Інтутивно вони часто розуміли, де правда — а тепер отримали й кваліфіковані аргументи. Те ж було з лекцією про євроінтеграцію: виявилось, що ветерани чули купу міфів, і коли ці міфи розвінчували й пояснювали, як усе влаштовано — вони дуже тішились.

Реакція ветеранів надихнула на наступний етап: а що, якщо підготувати їх до державної служби і влаштувати туди? Позитивний приклад був. У Київську міську державну адміністрацію тоді влаштувався ветеран АТО, який запустив цілу програму перекваліфікації інших ветеранів та допомагав їм влаштовуватись на роботу. Додаткова користь від ветеранів хоча би в тому, що вони — точно небайдужі.

Реакція ветеранів надихнула на наступний етап: а що, якщо підготувати їх до державної служби і влаштувати туди?

— Вони відкинули комфортне життя й пішли на війну, бо відчули, що в цьому є потреба, — каже Іванців. — І оскільки ці люди здатні робити більше, ніж ходити на роботу й платити податки (в хорошому випадку) — вони мають величезний потенціал для змін, потребу в них та внутрішній запит.

Це проявилось у наполегливості: деякі з учасників проекту, який назвали “За ветеранів до влади!” (“За ВДВ!”) щовихідних приїздили до Краматорська з інших міст Донеччини. Протягом півроку.

Як відбирали учасників? На співбесіді, в ході якої визначали, зокрема, рівень освіти: для роботи держслужбовцем потрібно мати закінчену вищу. Однак не це було ключовою вимогою. Одним із головних питань, наприклад, було “Чи є в державних органах чесні люди?”. Якщо людина відповідала, що немає — навряд чи вона там із кимось спрацюється, міркувала Іванців. Крім того, хороший держслужбовець має мислити менш категорично.

 

Крім ветеранів, до нового адміністративного центру Донеччини слухняно їздили й викладачі — зокрема, Києво-могилянської бізнес-школи. Чоловіків навчали персональним фінансам (один, прослухавши лекції й порахувавши витрати, відмовився від цигарок), переговорам, лідерству. Для останнього викладач kmbs Володимир Павелко у якості прикладів розшукав успішних ветеранів АТО — заступника прокурора Спеціальної антикорупційної прокуратури, голови райдержадміністрації на Одещині. Павелко провів із ними інтерв’ю з метою визначити причини успішності з врахуванням воєнного досвіду. На основі цього зробив серію лекцій.

— Викладачі погоджувались працювати за значно меншу плату, ніж це наспраді коштує. І дуже хвилювались перед заняттями, не знаючи, чого чекати від аудиторії, — всміхається Іванців. — Я заспокоювала, що учні їх приємно здивують. І справді, було круто, ветерани були дуже уважні. Я навчалась у Могилянці й там хороша студентська аудиторія, відповідальні люди — але я не пам’ятаю, щоб у нас був такий рівень включеності. Мені здається, ветерани АТО починають більше цінувати життя, цінувати свій час. І, коли вже за щось беруться — це не просто так.

Навчання протривало півроку, для 10 ветеранів у Краматорську, а також у Києві — для 60. Чоловіки дізнавались, що буває з тими, хто бере хабарі, на уроках із антикорупційного законодавства, чи ледь не пускали сльозу, зачитуючи присягу державного службовця: в ній чимало фраз схожі на присягу військового. Курс закінчився. Що потім?

Володимир Рибалкін зі Святогірська став громадським активістом, на грантові гроші провів дослідження антикорупційної активності в місті. Роман Балабойко став журналістом. Олексій Назаров влаштувався в Донецьку ОДА спеціалістом з національно-патріотичного виховання. Киянин Влад Раїмов став спеціалістом з антикорупції в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій.

У підрозділі в нього був побратим-держслужбовець, який дуже любив свою роботу. Влад постійно підколював його: мовляв, що там у тій держслужбі?

— Раніше Влад юристом був. У нього свій мотив піти на держслужбу, — пригадує Оксана. — У підрозділі в нього був побратим-держслужбовець, який дуже любив свою роботу. Влад постійно підколював його: мовляв, що там у тій держслужбі? А той переконував, що коли робиш це старанно й чесно — бачиш зміни, бачиш вдячних людей. І це — найбільша нагорода.

Той побратим загинув, і коли Влад приїхав на похорон, поспілкувався там із людьми та почув, як його цінували й скільки добра він зміг зробити на своїй цілком рядовій посаді. Після цього Раїмов і сам вирішив, що хоче бути держслужбовцем.

Іще двоє вихованців "За ВДВ!" слідкують за дотриманням прав військовослужбовців у Офісі уповноваженого з прав людини. Двоє інших — у відділі національно-патріотичного виховання в Міністерстві молоді та спорту. Віктор Кузуб недавно очолив Коропську райдержадміністрацію на Чернігівщині.

 

Всього ж вдалось влаштувати на державні посади десятьох ветеранів. Цей процес нешвидкий, кажуть у "Studena". Для когось немає вакансії, яка йому подобалась би, хтось не підійшов за рівнем освіти (цей чоловік зараз отримує юридичний фах). Не всі й хочуть іти на держслужбу, вважаючи, що не зможуть за ті гроші прогодувати себе чи сім’ю. Іще двоє учасників проекту, кандидат філософських наук та аспірант культурології, повернулись на фронт, вирішивши, що там зараз принесуть більше користі.

— Зараз ми працевлаштували менше ветеранів, ніж мені б хотілось — але, принаймні, люди познайомились із тим, як це працює. В них уже інше ставлення до держави, до процесів у ній, до законодавства, — каже Іванців.

Кандидат філософських наук та аспірант культурології повернулись на фронт, вирішивши, що там зараз принесуть більше користі

Зараз вона за підтримки фонду "Відродження" курує "клуб випускників" проекту, в рамках якого ветерани продовжують навчатись — зокрема, англійській — спілкуються з іншими ветеранами, намагаючись стати комунікаторами між державою та військовою спільнотою. Іще в "Studena" думають про масштабування проекту: знайти ресурси на проведення подібних вишколів принаймні в обласних центрах країни. Навіть якщо не сприймати ініціативу як кузню кадрів для держави — це якісна адаптація військових після бойових дій. А ветерани, які влаштувались на держслужбу, намагаються подолати виснаження й інертність бюрократичного апарату. Недавній тренінг щодо стресостійкості та професійного вигоряння став чоловікам дуже в нагоді. Тим не менше, усі, хто працевлаштувався — продовжують нести тепер уже державну службу.

Антон Семиженко, INSIDER. Текст підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.