Білінгви: що відбувається в мозку двомовних людей

Людські думки існують у заданих мовами рамках, і в багатомовних ці рамки різні для кожної з мов
1 вересня 201707:26

Більшість людей у світі спілкуються двома-трьома мовами. Якщо це так – можливо, цю властивість закладено в нас еволюцією? Як багатомовність впливає на людський мозок: він працює гірше чи краще, довше лишається активним чи швидше виснажується? Лондонська журналістка Ґайя Вінс дослідила цю тему й описала у статті для наукового видання Mosaic. Ми ж, із дозволу редакції, публікуємо український переклад тексту. Фанатів мовних суперечок одразу розчаруємо: політики тут немає. Цей текст — про науку, розвиток і повніше життя. Почитайте, це теж цікаво.


У кафе в південному Лондоні двоє будівельників, перекидаючись туди-сюди фразами, радісно щось обговорюють. Їхні тарілки та склянки аж здригаються від активної жестикуляції, а смішки часом переходять у регіт. Вони обговорюють жінку — і це все, що я можу зрозуміти. Решта деталей мені недоступна. Шкода: діалог виглядає веселим та цікавим. Але я не говорю їхньою мовою.

Із цікавості я втручаюсь у розмову з питанням, якою мовою вони говорять. Дружньо всміхнувшись, чоловіки легко переходять на англійську, пояснюючи, що вони з Південної Африки й розмовляли між собою мовою кхоса (в цій мові є особливі звкуи-клацання; їх варто почути - наприклад, на цьому відео — INSIDER). В Йоганнесбурзі, звідки походять мої нові знайомі, більшість людей спілкуються щонайменше п’ятьма мовами, каже один із них, Тео Морріс. Наприклад, мова матері Тео — сото, батькова — зулу, він вивчив кхоса й ндебеле завдяки друзям і сусідам, а англійську й африкаанс — у школі. “А перед тим, як потрапити сюди, я жив у Німеччині. Так що також говорю німецькою”, — додає він.

Чи було легко вивчити стільки мов?

“Так, нормально”, — сміється чоловік.

І він має рацію. Більше половини людей світу — за різними даними, від 60 до 75 відсотків — спілкуються мінімум двома мовами. У багатьох країнах офіційними є одразу кілька мов: у Південній Африці таких 11. Від людей у всьому світі все частіше очікують, що ті також вміють говорити, читати й писати принаймні однією з “супермов” — англійською, китайською, індійською, іспанською чи арабською. Так що бути одномовним — це належати до меншості й, можливо, втрачати щось у житті.

Багатомовність дає чимало соціальних, психологічних та й навіть побутових переваг. Понад те, дослідники бачать цілий оберемок плюсів для здоров’я від того, що ви говоритимете більше, ніж однією мовою. Зокрема, склероз починатиметься пізніше, а у випадку інсульту мозок відновиться швидше.

Можливо, людський мозок і підлаштований під те, щоб бути багатомовним — і ті, хто мають в арсеналі лише одну мову, не використовуть весь його потенціал? У світі, який втрачає мови швидше, ніж будь-коли раніше (із теперішньою швидкістю в одну мову щодва тижні половина наших мов зникне до кінця цього століття) — що станеться, коли поточне лінгвістичне багатство зникне й більшість із нас знатимуть лише одну мову?

 

Я сиджу в лабораторії у навушниках і дивлюсь у монітор, на якому зображено сніжинки. Із появою кожної нової пари сніжинок у навушниках звучить опис однієї з них. Усе, що від мене потрібно — вирішити, про яку саме сніжинку говорять. Але в справі є складність: усі описи звучать на повністю вигаданій мові під назвою синтафлейк.

Це — частина експерименту Паноса Атанасопулоса, жвавого грека з пристрастю до мов. Як професор психолінгвістики й білінгвального мислення в університеті Ланкастера, він знаходиться на передньому краї нової хвилі досліджень багатомовного мозку. Його колектив — Вавилон різних національностей та мов, але жодна людина тут не знала синтафлейку з народження.

Завдання зі сніжинками — водночас дуже дивне й неймовірно складне. Зазвичай, коли ви спілкуєтесь чужою мовою, існують певні підказки, що допомагають розшифрувати потрібні значення. Говорячи, мовець може вказувати пальцем на сніжинку, використовувати долоні, щоб показати форму, чи пальці — щоб позначити кількість. А тут я не маю жодної з таких підказок. І, оскільки це вигадана “з нуля” мова, не виходить навіть покластись на подібність слів до слів мов, які я вже знаю.

Невдовзі я починаю відчувати патерн, що проявляється крізь синтаксис і звуки. Вирішую поставитись до цього, як до математичної задачі. Дістаю ручку й листок, щоб записувати різні правила й закономірності, які вдасться помітити.

Перші слова в історії було вимовлено десь 250 тисяч років тому, щойно наші пращури змогли стояти на двох ногах і грудна клітина розпрямилась, дозволивши контролювати дихання й вимову

Цей досвід нагадав мені час, коли я прибула до містечка в кількох годинах їзди від Пекіна й мусила швидко зорієнтуватись у мові, якою раніше не могла ні говорити, ні читати. Ця прірва була обопільна, адже для людей довкола англійська була настільки ж чужою. Але навіть тоді були якісь підказки… А тепер, без жодного супроводу за допомогою жестів чи предметів, усі правила здаються невловимими. Під кінець заняття я змушена визнати свою поразку.

Доки команда лінгвістів аналізує мої "успіхи", я починаю розмову з Атанасопулосом. Похмуро перелічую свої проблеми у вивченні нової мови, незважаючи на старанний підхід. Але, схоже, саме ця старанність і була моєю помилкою. “Найкраще ця вправа дається тим, хто ставиться до завдання байдуже й намагається завершити все якомога швидше, — каже чоловік. — Студенти й викладачі, які намагаються розшифрувати мову й знайти якісь закономірності, завжди покажують найгірший результат. За відведений час просто неможливо розгадати правила мови та зрозуміти, що вам говорять. Але ж ваш мозок працює також і несвідомо. Тому, коли ви не думаєте про завдання, результат у тесті ліпшає. Найкраще з ним справляються діти”.

 

Перші слова в історії було вимовлено десь 250 тисяч років тому, щойно наші пращури змогли стояти на двох ногах і грудна клітина розпрямилась, дозволивши контролювати дихання й вимову. І дуже скоро після того, як люди опанували одну мову, їх з’явилось дуже багато.

Еволюцію мов можна порівняти з біологічною, але тоді як генетичні зміни проходять під тиском природи, зміни в мові відбуваються через тиск соціальний. Різні групи ранніх людей говорили різними мовами. Тоді, щоб комунікувати між собою — для торгівлі, подорожей і так далі — обов’язком деяких членів родини чи табору стало вміти говорити іншими мовами.

Відчути, наскільки розвинутою була багатомовність, ми можемо, придивившись до кількох народів-мисливців чи народів-збирачів, які дожили до наших часів. “Майже всі з них багатомовні, — каже Томас Бак, когнітивний нейролог, який вивчає науку мов в університеті Единбруґу. — Там діє правило, що людина не може взяти за дружину чи чоловіка когось зі свого племені: це табу. Так що мама й тато в кожної дитини говорять різними мовами”.

В аборигенній Австралії, де й досі є 130 локальних мов, мультилінґвальність — буденна частина життя. “Ви можете йти і говорити з кимось, а тоді перетинаєте невелику річку — і ваш супутник раптово переходить на іншу мову, — каже Бак. — Люди говорять мовою землі, на якій стоять. В інших місцях це правило працює теж. Наприклад, у Бельгії: ви сідаєте на поїзд у Льєжі й оголошення спершу будуть французькою. Коли проїжджатимете Левен, оголошення звучатимуть голландською, а тоді, у Брюселі, ви знов спершу чутимете французьку”.

Ви можете йти і говорити з кимось, а тоді перетинаєте невелику річку — і ваш супутник раптово переходить на іншу мову. Люди говорять мовою землі, на якій стоять

Окрім сильної прив’язки до ідентичності, мова також є дуже політизованою. Поява національних держав і розвиток імперіалізму протягом XIX століття означали, що говорити іншою за “національну” мову вважалось ознакою нелояльності, практично зрадою. Мабуть, це призвело до поширеної думки — зокрема, у Британії та США — що виховання дітей двомовними шкодить як їхньому здоров’ю, так і суспільству загалом. Були застереження, що двомовні діти “змішуватимуть” ці мови, матимуть нижчі рівень інтелекту й самооцінки, асоціально поводитимуться та навіть хворітимуть на шизофренію. Ці переконання стримували багатьох батьків-імігрантів говорити з дітьми свєю рідною мовою.

Втім, досліди останніх десятиліть, проведені неврологами, психологами й лінгвістами з використанням найсучасніших інструментів сканування мозку, показали цілий оберемок переваг для білінгв. Усі вони стосуються того, як наш розум вчиться багатозадачності.

Спитайте мене англійською, яка моя улюблена страва — і я уявлю себе в Лондоні, обираючи з-поміж наявних там варіантів. Але якщо ви спитаєте мене це ж французькою — я “перенесу” себе до Парижу, де опції вибору будуть інакшими. Так що одне й те ж дуже персональне питання матиме різні вдповіді залежно від мови, якою ви мені його задасте. Ідея, що ви “отримуєте” нову особистість із кожною новою мовою, якою починаєте говорити, що ви поводитесь по-різному, коли говорите різними мовами — має серйозне підґрунтя.

Атанасопулос із колегами вивчав можливість мов змінювати світосприйняття людей. В одному експерименті англомовним та німецькомвним людям показали відео людей, що рухаються. Наприклад, жінку, яка йде в напрямку своєї автівки, чи чоловіка, що їде на велосипеді до супермаркета. Англомовні фокусувались на дії, зазвичай описуючи сцену як “жінка йде” чи “чоловік їде на велосипеді”. Німецькомовні ж мають цілісніше бачення світу, тому включають у фразу мету дій. Вони відповідали: “жінка йде до своєї автівки”, чи “чоловік їде на велосипеді до супермаркету”.

Частково це відбувається завдяки доступному набору граматики, пояснює Атанасопулос. В англійській мові є закінчення “-ing“, яке позначає дію, що триває. В німецькій мові такого закінчення немає. Коли Атанасопулос проводив цей же тест із англо-німецькими білінгвами, результат різнився відповідно до країни, в якій проводили тест. Якщо білінгв тестували в Німеччині, вони більше концентрувались на меті діяльності. Якщо тест відбувався в Британії (байдуже, англійською чи німецькою), люди зосереджували увагу на власне дії. Це показує, наскільки культура й мова можуть визначати світогляд людини.

Людські думки існують у заданих мовами рамках, і в багатомовних ці рамки різні для кожної з мов. Ідею підтвердили подальші досліди: багато білінгв казали, що вони почуваються інакшими особистостями, коли говорять нерідною мовою

У 1960-х одна з піонерок психолігвістики Сьюзан Ервін-Тріпп тестувала японо-англомовних жінок, просячи їх закінчити одне й те ж речення різними мовами. І, так, жінки закінчували речення по-різному залежно від того, яка мова використовувалась. “Коли мої бажання суперечать інтересам сім’ї…” японською закінчувалось, як “...починається пора великого нещастя”. Англійською ж закінчення було — “...я роблю те, що хочу”. Інший приклад — фраза “Справжні друзі мають…”, яка японською закінчувалась, як “...допомагати один одному”, а англійською — “...бути відвертими”.

Із цього Ервін-Тріпп зробила висновок, що людські думки існують у заданих мовами рамках, і в багатомовних ці рамки різні для кожної з мов. Ідею підтвердили подальші досліди: багато білінгв казали, що вони почуваються інакшими особистостями, коли говорять нерідною мовою.

Так що, в багатомовному мозку дійсно живуть одразу кілька свідомостей? Це — те, що й мав виявити експеримент зі сніжинкою. Я трохи нервуюсь на рахунок того, що скажуть про мене мої слабенькі результати, але Атанасопулос запевняє, що мої показники не надто гірші, ніж у решти учасників досліду — і всі ми наразі підтверджуємо його теорію.

Щоб зрозуміти, який ефект на мій мозок справили спроби зрозуміти синтафлейк, до та після цього досліду я пройшла ще один тест. У ньому на екрані з’являлись стрілки, що вказували різні напрямки. І я мала натискати праву чи ліву кнопку мишки, залежно від кольору й напрямку стрілки в центрі. Стрілки довкола часом збивали з пантелику, і під кінець першого тесту я сиділа, втиснувши голову в плечі, виснажена від постійної концентрації. Це не та вправа, в якій люди показують кращі результати із часом: втома, навпаки, їх погіршує. Однак, коли я повторила вправу після завдання зі сніжинками, мої результати були значно кращими. Як і передбачав Атанасопулос. “Ваші показники поліпшило вивчення нової мови”, — сказав він. Тест зі сніжинками зробив мій мозок уважнішим.

 

Щільний потік дослідів, проведених в останнє десятиліття, показав, що білінгви краще за одномовних виконують різні когнітивні й соціальні завдання — від тестів до розуміння інших людей. Двомовним також властива більша емпатія: можливо, через те, що вони краще вміють блокувати власні відчуття й переконання для того, щоб зосередитись на відчуттях іншої людини.

За словами когнітивного нейрофізіолога Юбіна Абуталебі з міланського університету Сан Рафаелле, відрізнити двомовну людину від одномовної можна, просто подивившись на її мозок. “Білінгви мають набагато більше сірої речовини за монолінгвів у передній поясній корі головного мозку, оскільки використовують цей сегмент істотно частіше”, — каже він. Передня поясна кора — ніби м’яз, що відповідає за усвідомлення. І що частіше її використовують, то більшою та розвинутішою вона стає.

Коли двомовна людина говорить якоюсь однією мовою, передня поясна кора постійно пригнічує намір використовувати слова й граматику іншої мови

Як виявилось, білінгви тренують цю зону завжди, оскільки дві мови в них постійно змагаються за увагу. Досліди показують, що коли двомовна людина говорить якоюсь однією мовою, передня поясна кора постійно пригнічує намір використовувати слова й граматику іншої мови. Більше того — мозок такої людини постійно вирішує, як і коли використовувати обрану мову. Наприклад, білінгви рідко коли плутають мови, але вони можуть вжити слово чи фразу з другої мови, якщо людина, до якої вони говорять, теж її знає.

“Моя рідна мова польська, але моя дружина — іспанка, тож я спілкуюсь і іспанською. Ми живемо в Единбурґу, так що додається англійська, — каже Томас Бак. — Коли я спілкуюсь із дружиною англійською, часом можу випадково вставляти в мову іспанські слова — але ніколи не вставляю польські. А от коли говорю іспанською до своєї тещі, то ніколи не вставлю у фразу англійських слів, оскільки вона їх не розуміє. І це не те, про що я маю думати — так відбувається автоматично. Хоча насправді мій мозок у цей час активно працює, щоб ‘приглушити’ інші мови”.

Краща здатність до концентрації, вирішення проблем та зосередження, підвищена гнучкість мислення й навички багатозадачності — звичайно, цінні в повсякденному житті. Але, мабуть, найкраще переваги багатомовності відчуваються в старості, коли ефективність мислення зазвичай падає. Білінгвальність захищає людей від старечого маразму.

Психолінгвістка Елен Бялисток, працюючи в Йоркському університеті в Торонто, зробила несподіване відкриття. Вона порівнювала літніх людей, які знають кілька мов, із одномовними. “У багатомовних симптоми хвороби Альцгеймера з’являлись на 4-5 років пізніше, ніж в одномовних учасників дослідження”, — каже вона. На думку Бялисток, це відбувається, тому що багатомовність змінює спосіб роботи мозку, подовжуючи його ресурс. І в той час, коли організм загалом старішає й гірше робить свою справу, білінгви можуть протриматись довше завдяки більшій кількості сірої речовини та альтернативних нейронних зв’язків.

Також білінгвальність помічна у випадку пошкоджень мозку. В недавньому індійському дослідженні, яке охопило 600 людей, що вижили після інсульту, Бак виявила, що шанси на відновлення мисленнєвої активності мозку в білінгвів були удвічі вищими, ніж в одномовних.

Такі результати підводять нас до висновку, що багатомовність допомагає тримати розум у тонусі. І, враховуючи те, що більшість людей у світі історично є багатомовними — можливо, це одне з правил еволюції? Так само, як ми потребуємо фізичних вправ, щоб підтримувати здоров’я нашого тіла, яке від початку призначалось для активного способу життя мисливця чи збирача — можливо, нам треба робити більше вправ для мозку, щоб підтримувати належний рівень розумового розвитку? Особливо тим із нас, хто користується в житті лише однією мовою.

 

Результат мого тесту в лабораторії Атанасопулоса показав, що всього лиш 45 хвилин спроб зрозуміти іншу мову поліпшують розумові здібності. Загальне дослідження ще не завершено, але інші досліди показують, що цей позитивний ефект від вивчення іншої мови проявляється майже одразу. Утім, є й проблема: якщо не користуватись іншою мовою, ці навички швидко зникають.

Вивчення нової мови – не єдиний спосіб поліпшити виконавчі функції мозку. Цьому допомагають і комп’ютерні ігри, й навчання грі на музичних інструментах, і навіть деякі картярські ігри. Але, оскільки мову ми використовуємо постійно — мабуть, це найкраща вправа з можливих. То як це знання можна застосувати на практиці?

Один спосіб — вчити дітей різними мовами. В багатьох частинах світу це вже робиться: багато індійських дітей, наприклад, у школі вживають іншу мову від тієї, якою говорять із народження. В інших частинах світу набирає популярності так зване “навчання у зануренні”, immersive schooling, коли половину часу дітей навчають іншою мовою. Піонером цієї ідеї став американський штат Юта. Багато з його шкіл пропонують “занурення” в китайську чи іспанську мови.

“Ми ділимо день на дві частини, і до обіду вчимо дітей обраною ними мовою, а пообіді вже звичною англійською. А за деякий час — змінюємо порядок мов, оскільки частині дітей нові знання краще даються зранку, а частині — після обіду, — пояснює Ґреґ Робертс, який працює в адміністрації державної освіти Юти і всіляко підтримує навчання через занурення. — Ми виявили, що діти, які так навчаються, показують загалом кращі результати в усіх предметах, ніж їхні “одномовні” однолітки. Вони кращі в концентрації та мають набагато вищу самооцінку.

“Ми ділимо день на дві частини, і до обіду вчимо дітей обраною ними мовою, а пообіді вже звичною англійською”.

Такий підхід випробовують і у Великій Британії. В містечку Ліпхук графства Гемпшир частину уроків викладають китайською мовою. Приходжу відчути це на собі.

Я сиджу на занятті художнього гуртка разом із 12-річними, яким викладають двоє вчителів: один говорить англійською, інший — китайською. Діти занурені у справу, дуже зосереджені, сидять тихо. А коли вони говорять, то зазвичай китайською — і є в цьому щось ірреальне, коли підлітки у Британії обговорюють британського графітчика Бенксі китайською мовою. Діти кажуть, що обрали китайську, тому що думали, що так буде “прикольно”, “цікаво” та “корисно”. Досить далекі слова від нудних уроків французької, яку викладали у школі мені.

Більшість учасників мистецького гуртка потім складатимуть кваліфікаційний іспит із китайської, але, крім знань мови, практика показала й інші позитивні результати. У дітей покращились оцінки, навчання стало приносити більше задоволення, вони почали більше поважати інші культури. Уже в цьому віці вони стають “громадянми світу”.

“Люди кажуть, дорослому вчити мову важко. Але я б сказав, що, навпаки, все стає набагато простішим після того, як вам виповнюється вісім. Дитині, щоб вивчити мову, треба три роки. Дорослій людині вистачить кількох місяців”.

А що робити тим, хто вже відучився у школі? Щоб відчути на собі позитивні ефекти багатомовності, мови треба використовувати — а це може бути проблемно, особливо для літніх людей, які не мають багато можливостей практикуватись. Мабуть, нам не завадили б мовні клуби, куди кожен бажаючий міг би прийти повправлятись у бажаній мові. Ефект від них однозначно позитивний: Бак досліджував розмовний клуб ґальської мови для літніх у Шотландії — і побачив у новачків позитивні зміни в мозковій діяльності вже за тиждень після початку занять.

Вчити іншу мову ніколи не пізно. Британець Алекс Роулінґз говорить 15 мовами й каже, що кожна з них є для нього невеликим світом, окремим стилем життя. “Люди кажуть, дорослому вчити мову важко. Але я б сказав, що це стає набагато простішим після того, як вам виповнюється вісім, — запевняє він. — Дитині, щоб вивчити мову, потрібно три роки. Дорослій людині вистачить кількох місяців”.

Як свідчать численні недавні дослідження, ці кілька місяців — ефективна інвестиція часу. Багатомовність сприяє кращій та довшій роботі нашого мозку, тож може істотно вплинути на те, як ми вчимо наших дітей та проводимо час у старості. А поки система освіти цього ще не враховує — має сенс говорити, hablar, parler, sprechen, beszél, berbicara якомога більшою кількістю мов.

Переклад з англійської та редагування Антона Семиженка, ілюстрації (основи) Надін Редліх.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

2.09.2017, 11:24
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 19 вересня 2017

    Коаліція "Ямайка": чого чекати від виборів у Німеччині

    За партійними кольорами цю можливу коаліцію вже прозвали «Ямайкою», бо вони повторюють кольори прапора цієї острівної країни

     
    • 19 вересня 2017

    Финал дела Вороненкова. Что известно через полгода после резонансного убийства

    Следствие пришло к тому, что бывшего депутата Госдумы убили руками украинских националистов, посредством российского “вора в законе”, по заказу ФСБ

     
    • 18 вересня 2017

    Як Тимошенко програла Януковичу. Технології українських виборів у 12 історіях. Частина 5

    Технологія "проти всіх", підвезення виборців, зіркові колгоспи і нереалізовані піраміди

     
    • 18 вересня 2017

    Марина Степанська: "В мене був простий задум – зробити таке розмовне кіно, яке б ти дивився і думав: "О, у мене відбувається те саме!"

    Ми починали знімати, і я точно знала, що перші два дублі підуть в смітник. Тоді я казала: "Олег Петрович, зараз був Театр Франка…", а він аж злякався: "Що, Боже, правда?!!!"

     
Система Orphus