В українському паспорті є графа "стать". Її приписують одразу після народження. Ця характеристика в різний спосіб визначає життя людини, і є ті, кому так некомфортно. “Я не буду писати “Вийдіть з шафи”, ні. Тому що це не може бути не страшно. Я напишу: “Знайдіть відвагу звідти вийти. Воно того вартує” - написав Фріц фон Кляйн у своїх соціальних мережах. Це відбулось через чотири дні після того, як він народив дитину – Єву-Елеонору. Перед тим як завагітніти, він уже наважився на перехід і перебував у статусі трансгендер FtM.
Фріц та Інна вже давно живуть у дещо зміненому тілі, але за документами залишаються людьми тієї статі, якої їх визначили одразу після народження. Все через абсурдність процедури “корекції статевої належності”, яка існувала до початку цього року. Минулого тижня у МОЗ пообіцяли прийняти нові зміни до протоколу, які зможуть полегшити життя трансгендерним людям, що живуть в Україні.
Фріц - низького зросту, важить 48 кілограм. У нього тонкі маленькі руки з довгими акуратними нігтями, що нафарбовані чорним лаком. На правій руці тату у вигляді змії, на лівій – квіти. Яскраві сині дреди, 5 пірсингів на обличчі. Його підборіддя вкриває русява густа борода, на шкірі рук - помітне чорне волосся, на шиї виділяється адамове яблуко. У Фріца низький голос, який прийнято асоціювати з чоловічим.
При народженні його назвали Юлею. Із цим іменем він прожив частину свого життя. Народився Фріц у Донецьку, де його виховувала мама, бабуся та дідусь. Його батько покинув сім’ю, коли Фріц був ще маленьким, тому він не пам’ятає його.
Після школи Фріц вступив до Донецького медичного університету. Хотів бути психіатром. Вперше про зміну статі він задумався у 19. Саме у зовнішності, яка частково зумовлена статевими особливостями, він вбачав корінь своїх проблем. Фріц не приймав свого фемінного тіла.
У 22 роки він вперше наважився прийняти гормони. “Я якийсь час тримався і не змінювався, бо були люди, які мене приймали. Але суспільство реагувало на мене: Як ти виглядаєш?! Роби щось із собою! Я майже впевнений, що ці дисфоричні прояви (неприйняття свого тіла - авт.) виникли через суспільство. Навіть якщо я розумію, що моя трансгендерність - це продукт патріархату, причина, з якої я вирішив здійснити перехід, не настільки важлива. Головне, що мені так справді було зручніше!” - пояснює Фріц.
Початок (не)зворотнього
Після першого прийому гормонів Фріцу стало страшно.
- Я роблю укол і мене трусить всю ніч. Думаю - від нервів. Я розумів, що шляху назад нема. З часом почнуться зміни, мене не прийматимуть батьки, треба щось вирішувати з інститутом, переживав, що закінчаться гроші, а від гормонів я залежатиму все життя. А ще тоді ходили міфи, що після 4 років гормонотерапії обов’язково треба робити гістероктомію - видалення матки, інакше буде рак (потім дослідження це не підтвердили), що після уколу твоє тіло зміниться, тобі одразу стане краще, а після операції взагалі прокинешся іншою людиною. Зараз це звучить смішно, але тоді єдиною підтримкою могла бути спільнота. Але вона сказала мені: “Ти не справжній, ти не з нами. Іди звідси”, - розповідає Фріц.
 |
Він ухвалює рішення продовжити прийом гормонів. З часом його голос почав грубіти, волосся на тілі стало помітнішим, на обличчі з’явилась борода. Фріц зрозумів, що це те, чого він хоче.
У 23 роки Фріц взяв академічну відпустку і восени переїхав до Києва. Він хотів змінити графу “стать” офіційно, щоб бути чоловіком у паспорті, і отримати диплом вже на чоловіче ім’я. Тоді, у 2013, остаточний дозвіл на зміну громадянської статі могла видати лише одна комісія лікарів - у Києві. Через початок воєнних дій, Фріц залишив Донецьк і більше туди не повертався. Згодом до Києва переїхала і його мати.
Фріц покинув медицину. До інтернатури йому залишався один рік.
Нове життя
Фріц зустрів свого партнера Дмитра на інтернет-форумі для транслюдей. Це було у 2012, перед тим як переїхати до Києва. Вони зустрілись кілька разів і вирішили спробувати народити дитину. Теоретично це було можливо: Фріц зберіг всі репродуктивні органи, які дозволяли зачати, виносити та народити дитину. Єдина операція, яку він переніс в процесі переходу – це мастектомія (видалення грудей). Він зробив її у Білорусі у серпні 2013, а восени припинив приймати гормони для відновлення циклу і завагітнів у січні наступного року.
Вагітність пройшла спокійно: без токсикозу та ускладнень. Фріц не приймав гормони, але ідею змінювати тіло не полишив – після народження дитини він планував продовжити гормонотерапію та змінити графу “стать” у паспорті.
7 жовтня 2014 Фріц народив доньку у Латвії, країні де живе Дмитро. Її назвали подвійним ім’ям: Єва-Елеонора. Після кесаревого розтину та реабілітації, Фріц продовжив приймати чоловічі гормони і повернувся до маскулінного образу.
Лікарі не знали, що Фріц – трангендерний чоловік. У паспорті було написано, що він - жінка, а через довгу відсутність гормонотерапії деякі маскулінні ознаки зникли (волосся на обличчі та тілі). Голос не повернувся до попереднього стану, але це не сильно турбувало лікарів.
“Мені пощастило, я не виглядаю супермаскулінно: низького зросту, худий. Але в деякі моменти мені хотілось стати жирним мужиком з отакенним пузом! Я встиг відчути усі "переваги" жіночого життя: наприклад, лежу я після операції, мені погано. Біля мене сидить Мітя, мій чоловік. Єва-Елеонора починає плакати. І медсестра каже: "Мамо, ідіть до дитини, вона потребує вас!". Але чому це маю робити саме я, адже є ще здоровий чоловік, такий самий батько цієї дитини? До того ж я не годував грудьми. Але я - мама, а значить маю йти, - з гіркою посмішкою на обличчі згадує Фріц і додає. – Знаєш, це з історії про те, чому я фемініст”.
 |
Зараз Фріц та його дочка живуть окремо. Фріц у Києві організовує вуличні акції, лекції про ЛГБТКІ людей, працює у правозахисній організації "Інсайт", консультує та підтримує людей, які здійснили або здійснюють перехід. Біологічний батько разом з Євою-Елеонорою живуть у Латвії. У майбутньому Фріц планує жити разом з ними, але зараз бачить себе в Україні. Тут він може допомогти транслюдям.
Як відмовляли колись
Зараз Фріц перебуває у своєму звичному образі та продовжує приймати гормони. Він більше не планує операцій: "Я почуваю себе комфортно в моєму тілі. Мені ніяк не заважають мої органи. Я не хочу робити стерилізації".
Але саме така позиція стала причиною відмови Фріцу змінити графу “стать” у паспорті. Лікарі, що входили до складу комісії, вирішили, що в нього недостатньо операцій для того, аби змінити документи. Тоді ще діяв наказ МОЗ №60, який втратив чинність наприкінці 2016 року. Аби змінити громадянську стать, потрібно було перебувати на “динамічному спостереженні” у місцевого сексопатолога протягом року: саме він направляв на обстеження, частина з яких відбувалась у психіатричній лікарні. У самій психлікарні людина мала пробути у стаціонарі від 30 до 45 днів. Там їй встановлювали діагноз “транссексуалізм”. Пізніше його мала підтвердити комісія. Саме вона видавала дозвіл на операції, зробивши які, людина знову приходила на співбесіду, і, після огляду, можливо отримувала дозвіл на зміну документів. Співбесіда з комісією ніколи не була приємною. Про це згадують всі, кому довелось її пройти.
“Відчуваєш психологічний тиск, приниження… Комісія запитувала, як людина ходить в туалет, і з цього робила висновок про те, жінка ти чи чоловік. Мене якось спитали: "А ви впевнені, що хочете стать змінити? Може, ви хочете купити машину?" До чого там була машина – я не знаю… Людям подобалося вирішувати чужі долі. Комісія, яка бачила людину вперше в житті, вирішувала: бути їй собою чи не бути.”
Спілкування з сексопатологом було ще одним приниженням: “Вони могли запитати, яку позу в сексі людина любить найбільше: “Може, вона вам просто не підходить? Спробуйте іншу! Потім прийдете, розкажете враження!” А що, якщо в людини взагалі немає сексуального досвіду?" - згадує Фріц.
Окрім психологічного дискомфорту, який весь час відчував Фріц на співбесідах, була ще й організаційна проблема: "Рішення можна було отримати лише в Києві. Про засідання комісії зазвичай попереджали за 2-3 дні. Тобто потрібно було знайти гроші та час на дорогу. Якщо ти пропустив свій час, чекай, поки комісія збереться знову”.
Старий наказ №60 не визначав “достатньої міри” хірургічного втручання для “корекції статі”. Однак лікарі часто наполягали на стерилізації коштом пацієнта. За словами Фріца, цю операцію мав робити один хірург - член комісії. Окрім цього, за наказом №60, трансгендендерні люди не могли змінити стать, якщо перебували у шлюбі, мали неповнолітніх дітей, або були “гомосексуалістами”. "Але гомосексуальними відносно якої статі? Якщо я позиціоную себе як чоловік, але в паспорті у мене жіноча стать, і мені подобаються жінки, то я гомосексуальний? А якщо мені подобаються чоловіки, і я позиціоную себе як чоловік, то мене теж можна вважати гомосексуальним? А якщо людина бісексуальна, то як тоді?" - пояснює абсурдність законодавства Фріц.
Як відмовляють тепер
Нещодавно в Україні почала працювати інша процедура. Змінити громадянську стать можна в місцевій лікарні, і, що важливо, не у присутності комісії з “надцяти” лікарів. За новими правилами, спершу варто звернутись до сімейного лікаря, який направить до психіатра, а потім до ендокринолога та хірурга. Щоб отримати довідку з якою вже можна іти до РАГСу, людина має пройти гормонотерапію, зробити одну операцію та перебувати на “спостереженні” 2 роки, не обов'язково у стаціонарному режимі.
Однак в житі все складніше, ніж у протоколі. Інна Ірискіна, трансгендерна жінка, стверджує, що лікарі на місцях не знають про нововведення. Сімейній лікарці у місцевій столичній лікарні, до якої звернулася Інна, процедуру зміни статі вона пояснювала самостійно: “Я розповіла, що спершу треба направлення до психіатра, а далі описала етапи. Лікарка нормально до цього поставилась”. Щоправда з психіатром склалось інакше: протокол вона трактувала по-своєму.
 |
“В тій редакції закону, яка зараз діє, зазначено, що може знадобитися мінімум двотижневе перебування у стаціонарі психлікарні. Але що це саме за потреба, ким і як вона визначається – цього з тексту не зрозуміло” - пояснює Інна.
Чинний протокол МОЗ прийнято у вересні, а в лютому він знову потрапив на громадське обговорення. Кілька днів тому у міністерстві пообіцяли затвердити оновлену версію. Обов'язковою залишиться психотерапія. Все решту - за бажанням людини. Ні гормонотерапія, ні операція не визначатимуть право на зміну документів.
Такі нововведення лобіюють правозахисники. Сама робоча група МОЗ не має однозначної думки.
“Кілька людей з комісії увійшли в робочу групу МОЗ. Ми в “Інсайті” одразу казали, що це ситуація конфлікту інтересів. Але ми не мали можливості на це вплинути”, - пояснює Інна.
У своєму тілі
Сьогодні Фріцу подобається своє тіло більше ніж раніше. Але для нього це не привід сказати: “Я народився не в своєму тілі”.
- Коли ти так кажеш, то, знімаєш з себе відповідальність. Це - втеча від тягаря, яке накладе на тебе суспільство, і скаже: ти - збоченець! А людина не хоче жити збоченцем! А коли ти кажеш, що це - власний вибір, то береш весь тягар на себе.”, - пояснює він.
Сьогодні Фріц вважає, що гендер та стать – це конструкти. На його думку, людина залишатиметься людиною незалежно від оболонок; Фріц відкидає бінарність - сприйняття чоловічої та жіночої статі як протилежних одна одній. Але коли він починав перехід, то думав трохи інакше: “Зараз я розумію: бажання здійснити перехід – це не більше ніж неприйняття свого тіла. Але я б не зрозумів цього без переходу.”
Зараз Фріц та Інна чекають нових змін. Оновлення протоколу для них - можливість офіційно стати тим, ким вони давно себе відчувають.
“А взагалі оце думаю. Ось я писала правки до того самого протоколу. Ось я брала участь у робочих зустрічах у тому самому МОЗ. Ось я їздила на міжнародну конференцію, спілкувалася там зі спеціалістами, які просувають сучасні підходи у цій сфері, як рівна з рівними .І от після всього того мені треба йти до дільничного психіатра, якому доводити, грубо кажучи, що я - це я. Щоб отримати папірець”, - написала Інна у своєму фейсбуці.
