Кілька століть нам нав’язували ідеальний образ людини — комунікабельної, харизматичної, енергійної, — мовляв, саме ці риси — запорука успіху. Тому й не дивно, що більшість переступила через себе, намагаючись відповідати цьому взірцеві.
Сьюзен Кейн вважає, що час скинути маски, і на численних прикладах з політики, бізнесу, освіти, громадського та культурного життя розповідає, у чому криється потенціал тихих людей. Кейн сама інтроверт, тому щиро ділиться порадами, як здобути успіх на роботі і в особистому житті, при цьому залишаючись самим собою.
Кейн — авторка бестселерів з популярної психології. Займалася корпоративним правом, представляла інтереси однієї з найбільших інвестиційних компаній Goldman Sachs і корпорації General Electric. Навчала багатьох людей вести переговори. Закінчила Принстонський університет та юридичний факультет Гарварду.
INSIDER публікує уривок з "Сили інтровертів" (яку нещодавно видав "Наш формат") про те, як наші вільні якості взаємодіють між собою і чому інтроверт, який ховається ві людей в туалеті, може чудово читати лекції великій аудиторії.
***
Уранці 12 жовтня 1979 року профессор Літтл завітав до Королівського військового коледжу в місті Сен-Жан на річці Рішельє, за шістдесят п’ять кілометрів на південь від Монреаля, щоб виступити перед групою старших офіцерів.
Як і варто було очікувати від інтроверта, він ретельно підготувався; не просто відрепетирував лекцію, а переконався в тому, що зможе процитувати результати останніх досліджень. Під час виступу він перебував у стані, який називає "режимом інтроверта": він постійно поглядав на аудиторію в пошуках ознак слухацького невдоволення і вносив у виступ необхідні корективи. Трохи статистики в одному випадку, трохи гумору в іншому.
Лекція пройшла успішно (так добре, що йому запропонували виступати щороку). Проте пропозиція приєднатися до військовиків за обідом викликала в нього справжній жах. Того дня по обіді Літтл мав іще одну лекцію, і він розумів, що дружні розмови, які триватимуть півтори години, цілковито його знесилять. Він мусив відновити енергію перед лекцією.
Поміркувавши хвилину, він сказав, що дуже цікавиться конструкцією кораблів, і запитав у організаторів, чи не могли б вони посприяти йому в нагоді помилуватися човнами, які пропливають річкою Рішельє. Тож він провів свою обідню перерву, походжаючи стежкою вздовж річки та милуючись човнами.
Протягом багатьох років професор Літтл повертався в коледж, щоб прочитати лекцію. І всі ці роки під час обідньої перерви він гуляв берегом річки Рішельє, ніби насолоджуючись своїм уявним хобі. Так тривало доти, доки коледж не переніс навчальне містечко на закриту ділянку, яка не мала виходу до моря. Стара легенда вже не "працювала", тому професор Літтл вирішив скористатися єдиним можливим виходом із ситуації — сховатись у чоловічому туалеті. Після кожної лекції він біг до туалету й зачинявся в кабінці.
Одного разу хтось із військовиків помітив туфлі професора під дверима та почав з ним розмовляти. Після цього Літтл впирався ногами в стіну кабінки, щоб його ніхто не помітив. Інтровертам відомо, що пошук схованки в туалеті — доволі розповсюджене явище. "Після лекції я біжу до кабінки номер дев’ять", — сказав якось Літтл Петеру Гжовські, одному з найвідоміших канадських ведучих. "А я після програми сиджу в кабінці номер вісім", — спокійно відповів ведучий.
Вам може бути цікаво, як такому переконаному інтровертові як Літтл, вдаються блискучі виступи перед публікою? За його словами, відповідь проста й безпосередньо пов’язана з напрямом у психології, який він, по суті, створив — теорією вільних якостей. Літтл вірить, що сталі й вільні якості особистості перебувають у тісній взаємодії. Згідно з теорією вільних якостей, деякі риси особистості (приміром, схильність до інтроверсії) ми отримуємо або з народженням, або в процесі культурного розвитку, і при цьому можемо діяти й діємо всупереч істинному "я" заради "ключових особистісних проектів".
Інакше кажучи, заради роботи, яку вважають важливою, заради людей, яких вони люблять, або всього, що високо цінують, інтроверти здатні діяти як екстраверти. Теорія вільних якостей пояснює, чому інтроверт може зробити своїй дружині-екстраверту сюрприз, влаштувавши для неї вечірку або стати членом шкільного батьківського комітету.
 |
| фото Наш формат |
Це пояснює, чому вчений-екстраверт може стримано поводитися в лабораторії, чому поступлива людина може стояти на своєму під час ділових переговорів, чому сварливий дядько дуже м’яко поводиться з племінницею, пригощаючи її морозивом. Теорію вільних якостей можна застосовувати до багатьох різноманітних ситуацій, але вона особливо актуальна для інтровертів, які живуть у суспільстві, де панує ідеал екстраверта.
За словами Літтла, ми здатні змінити наше життя на краще, займаючись тими особистісними проектами, які для нас дійсно важливі, здійсненними й не надто складними, і які до того ж схвалюють інші люди. Тому, коли хтось поцікавився нашими справами, замість відповіді ми можемо відбутися нейтральною фразою, однак істинна наша реакція залежить від якості реалізації ключових особистісних проектів.
Ось чому професор Літтл, справжній інтроверт, проводить лекції з пристрастю. Немов сучасний Сократ, він усім серцем любить своїх студентів. Його найважливіші особистісні проекти полягають у тому, щоб розкрити інтелектуальні здібності студентів і подбати про їхнє щастя.
Коли Літтл проводив прийом у своєму гарвардському офісі, його студенти шикувалися в чергу, ніби в коридорі він роздавав безкоштовні квитки на рок-концерт. Упродовж двадцяти років професор Літтл писав кілька сотень рекомендаційних листів на рік. "Брайан Літтл — один із найчарівніших, найвеселіших та найуважніших професорів, яких я взагалі зустрічав, — писав про нього один зі студентів. — Я не назву навіть кількох чинників, які вплинули на моє життя більш позитивно за його роботу". Отже, додаткові зусилля, яких мусить докладати Брайан Літтл задля розширення власних меж, цілком компенсуються тим, що він бачить результат особистого проекту — пробудження розуму його студентів.
Як здається на перший погляд, теорія вільних якостей іде врозріз із вартісною для нас частиною культурної спадщини. Прагнення діяти за порадою Шекспіра "Будь чесний сам із собою" закладене в нашій ДНК. Багатьом із нас не подобається бодай на короткий час надягати маску "фальшивої особистості".
Якщо ми діятимемо всупереч своєму істинному "я", переконавши себе в справжності нашої псевдоособистості, зрештою можемо зламатися, навіть не збагнувши, як це сталось. Геніальність теорії Літтла полягає в ефективності, з якою вона усуває дискомфорт. Так, ми вдаємо екстравертів, але наша недостовірність може бути морально неоднозначною (не кажучи вже про те, що вона виснажує). Проте, якщо все робиться в ім’я любові або професійного покликання, ми поводимося точнісінько так, як радив Шекспір.
