Автори звіту про насилля на війні: Україні слід чекати хвилі зізнань через 5-10 років

40 сторінок звіту - це історії людей, яких згвалтували чи домагались люди зі зброєю
fot. Fotolia.com
9 березня 201707:00

Під час військових конфліктів атмосфера беззаконня та зброя в руках у людей з підвищенним адреналіном провокує серед іншого і сплеск сексуального насильства.

В лютому 2017 року Моніторингова місія ООН з прав людини опублікувала доповідь “Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, в Україні”. 40 сторінок звіту - це історії людей, яких згвалтували чи домагались люди зі зброєю. Представники Місії збирали факти про випадки насильства з обох боків: як з боку проросійських озброєних угрупувань, так і збоку представників української сторони.

У доповіді - доволі відверті і докладні свідчення. Зібравши розповіді про типові випадки, Місія сформулювала 29 пунктів рекомендацій для українських владних структур, озброєних груп, Російської федерації та міжнародного співтовариства. Вони мали б покращити ситуацію із запобіганням, документуванням та покаранням сексуального насильства в країні, а також сприяти створенню необхідних послуг. Щоб зрозуміти масштаб проблеми, ми зустрілись з пані Фіоною Фрейзер, головою Моніторингової Місії ООН з прав людини, та з Наталією Пилипів, співробітником місії.

 

                                               

-   Чому саме ця тема стала об’єктом вашого дослідження?

Фіона: Ще на самому початку роботи місії в Україні, з 2014 року, ми тримали цю тему в колі нашого зору. Вже тоді у нас були підстави вважати, що сексуальне насильство може стати доволі частим різновидом порушення прав людини. Адже досвід інших країн, в яких відбувався збройних конфлікт, говорить саме про такі сплески. Це дуже делікатна тема, і тому дуже складна для дослідження. Мало хто готовий говорити. Для жертв насильства притаманна стигматизація, в умовах конфлікту у них рідко є доступ до професійної психологічної допомоги, вони небезпідставно не вірять у правосуддя. Це дозволяє нам говорити про те, що переважна більшість випадків залишилась поза нашою фіксацією. Втім, ми намагалися підійти до дослідження максимально скрупульозно. Нашим завданням було підтвердити або спростувати поширені міфи та історії про сексуальне насильство в конфлікті.

Ми почали з пропрацювання великої кількості повідомлень про такі випадки. Щоб зрозуміти масштаби проблеми, ми брали до уваги будь-які чутки, шукали учасників або свідків, і фіксували лише те, чому знаходилось підтвердження. Але навіть така схема роботи не дозволяє навіть приблизно оцінити кількість випадків. При цьому я можу впевнено говорити про те, що наша доповідь повною мірою подолала декілька міфів щодо сексуального насилля в зоні конфлікту. Зокрема, про те, що лише жінки стають об’єктом насилля, або що лише представники збройних груп чинять таке насильство. 

-   Чи можна говорити про якусь динаміку від 2014 року, коли ви тільки почали досліджувати проблему, і до 2017, моменту публікації доповіді місії? Чи можна говорити про те, що типових випадків стало більше або менше?

Фіона: В нашій доповіді переважна кількість випадків, які нам вдалося зафіксувати, трапилась в 2014-2015 роках, але не можна говорити, що з 2016-го проблема зникла. Я наголошую на тому, що надто багато випадків залишається поза фіксацією.

Наталія: Насправді, зі світової практики психологічної допомоги жертвам насильства, нам відомо, що є певні "часові вікна", коли людина готова розповідати про свою історію. Це або зразу після того, як відбулась подія (але, як вже говорила Фіона, за умови, якщо є підтримка - сервіси, які готові надати допомогу: психологічну, медичну, юридичну), або через 2-3 роки, коли переживання дещо вщухають. I саме таку ситуацію ми і спостерігали під час підготовки доповіді - жертви розповідають про те, що з ними сталося на самому початку конфлікту. Iснує ще й третє "вікно" - 5-10 років. Наприклад, після конфлікту на Балканах, в колишній Югославії, лише за 10 років після війни жертви стали масово розповідати про такі випадки. Тож, в Україні також можна очікувати на нову хвилю зізнань.

Тому нашу доповідь абсолютно не можна розглядати як статистику. Лише тенденції. Зокрема, вже зараз ми можемо говорити про те, що якщо в 2014-2015 роках типовими випадками були шокуючі епізоди насильства в місцях позбавлення волі, то в пізніший період стало більше історій, які трапляються в громадах. Тобто скоріше можна говорити про зміну не кількості, а типів випадків сексуального насильства.

уривок зі звіту
“12 вересня 2016 р. посадова особа на урядовому контрольному пункті в’їзду-виїзду сказав, жінці, яка подорожувала одним з транспортних коридорів у Донецькій області, що з її пропуском є проблема, і направив її до координаційного центру на блокпосту. Він відклав її паспорт в сторону, попросив її зайти до приміщення, закрив вікно та зачинив двері. Він сказав жінці, що він помітив її місяць тому, вона йому сподобалася, і він навмисне зробив помилку, коли оновлював її пропуск. Після цього він сказав, щоб вона поїхала з ним до готелю, інакше її викрадуть та поховають живцем. Потім він насильно посадив жінку собі на коліна та почав доторкатися руками і облизувати та нюхати її. Вона плакала та благала відпустити її. За півтори години він погодився відпустити її за умови, що вона повернеться на блокпост, погрожуючи їй шантажем та фізичним насильством. Жертва погодилася повернутися, щоб він звільнив її.”

Чи розслідували ви ті випадки, про які вам розповідали?

Наталія: У звіті зафіксовано лише ті випадки, які були зафіксовані виключно тет-а-тет. Ми загалом не погоджуємося на інтерв’ю із жертвами чи свідками в присутності третіх осіб;, адже сам факт свідків розмови може спонукати розповідача до спотворення фактів. Також, це створює небезпеку помсти жертві, яка наважилась розповісти свою історію.

Розслідування в його звичному розумінні ми не проводили, але ретельно перевіряли факти. Наприклад, жертва може розповідати про випадок згвалтування представниками певного збройного угрупування в певному населенному пункті;. але елементарне співставлення фактів і часу говорить про те, що того угрупування в той час в цьому містечку просто не було. Хоча і тут ми припускаємо не брехню, а плутанину у часі, і далі продовжуємо перевірку та співставлення фактів. Загалом ми не слідчий орган, тому навіть у доповіді формулюємо, що публікуємо випадки, які "є підстави вважати" дійсними.

Жінка з Донецької області, яка пережила насильство
Пізно ввечері я була вдома із сином, коли двоє озброєних чоловіків увірвалися до будинку. Вони шукали мого чоловіка, якого не було вдома. Вони змусили мене ... до статевого акту з ними, декілька разів. Мій син був зачинений в іншій кімнаті. Вони пішли лише вранці

Чи була принципова різниця у зборі інформації на підконтрольній території та на території, яку контролюють проросійські збройні угрупування?

Наталія: Оскільки ми найбільше зосередилися на зборі випадків, які трапились у місцях позбавлення волі та на блокпостах, то різниця була очевидна. В Донецьку, наприклад, нам рідко вдавалося провести інтерв’ю з постраждалими в застінках наодинці.

Більшість зафіксованих випадків - це розповіді вже після того, як людині вдалося вийти із місць позбавлення волі на території, яку контролюють збройні групи. На українській території у нас таких перешкод не було.

Чоловік, викрадений озброєними групами
«Мене одразу помістили до «камери смертників». До мене підійшов головний з терористів та сказав, що вони хочуть забрати мій ресторан та магазин. Вони покликали нотаріуса до будівлі. Мені запропонували підписати документи та відмовитися від свого майна. Спочатку я відмовився. Але тоді вони сказали, що приведуть мою дружину та доньку, і чеченські бойовики зґвалтують їх в мене на очах. Тоді, звичайно, я відповів, що вони можуть брати все, що хочуть, але не чіпають моїх дівчат».

-  У доповіді також фігурують випадки, зафіксовані в Криму. Але ж у вас немає представництва Місії на півострові. Як ви збирали інформацію?

Фіона: З тих пір, як в березні 2014 року в Україні було засновано моніторингову місію ООН з прав людини, наша робота по Криму була, м’яко кажучи, дистанційною. Тобто жодного фізичного доступу до окупованих територій на півострові у нас немає. Але ми не можемо залишити поза увагою Крим, тому що це українська територія, і це має бути відображено в звіті.

Отже, нам довелося збирати інформацію від тих, хто виїхав з півострова, від родичів тих, хто потерпав чи потерпає від сексуального насильства на окупованій території. Її вкрай мало. В таких злочинах не буває свідків, жертви мало діляться переживаннями з родичами чи знайомими. Тому наше дослідження проблеми на кримській території можна вважали лише маркером того, що там така проблема існує так само.

 

-  У ваших рекомендаціях до українських владних інституцій - 29 пунктів. Але напевно серед них є такі, які ви вважаєте терміновими і найбільш актуальними.

Наталія: Доповідь стосується сексуального насильства на території конфлікту, але наші рекомендації мають допомогти покращити ситуацію з попередженням та викриттям сексуального насильства у повсякденному житті України.

Для початку у кримінальному кодексі має бути виправлено визначення “зґвалтування”. Адже наразі це лише прямий контакт геніталій жертви та насильника. До того ж, передбачається, що насильство може бути лише гетеросексуальним. Тобто, якщо чоловік згвалтував чоловіка, то це вже не згвалтування за визначенням, а так зване “насильницьке задоволення статевої пристрасті”.

За це передбачено значно слабкіше покарання. До того ж, я взагалі не розумію, про яку пристрасть та яке задоволення може йти мова у випадку зґвалтування. Але і це ще не все. Я підкреслюю, що у визначенні зґвалтування мова виключно про контакт геніталій. Тобто, якщо, наприклад, людину зґвалтували орально чи анально, чи використовували для насилля не геніталії, а якісь предмети, то це знову таки - те саме “насильницьке задоволення пристрасті”.

Уривок зі звіту про насильство
“25 вересня 2014 р. у селі в Донецькій області озброєні чоловіки з «групи Безлера» під командуванням місцевого жителя викрали жінку та двох її колег (чоловіка і жінку) з робочих місць. Вони привезли їх до захопленої адміністративної будівлі вугільної шахти в Горлівці, де одна з жінок побачила щось схоже на знаки «Горлівка НКВД» та «Смерш», які вказували на назви озброєних груп, що використовували цю базу. Після того, як їх «зареєстрували» в журналі, трьом особам повідомили, що їх «заарештовано». Їх відвели до іншого приміщення, в якому були сліди крові. Чоловіка били на очах у жінок, поки він не знепритомнів. Після цього обох жінок побили та зґвалтували як мінімум сім чоловіків, які допитували їх про те, де вони тримають гроші та цінності.”

-  Чи є фідбек від українських владних структур? Якась реакція на ці рекомендації?

Наталія: 

Місія працює в Україні на запрошення уряду, тож у нас доволі непогана комунікація з владними структурами. Ми отримали уже досить позитивний зворотний зв’язок від деяких міністерств на наші рекомендації.

Ми обов’язково продовжимо роботу з органами влади для того, щоб впровадити ці рекомендації в життя. Крім того, наша доповідь має допомогти також громадським організаціям, які займаються адвокацією подібних питань, отже ми сподіваємось на те, що наша робота стане поштовхом до змін, своєрідною дорожною картою. 

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1700
ПЕРЕГЛЯДІВ
0
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

31.05.2017, 09:53
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 15 серпня 2017

    Від Чорновола до Тимошенко: технології українських виборів у 12 історіях. Частина 1

    "Маленький секрет" однієї перемоги Тимошенко, "Танець пінгвіна" для "зелених" і вибори за 300 доларів - як це було у далекі 90-ті

     
    • 14 серпня 2017

    Високий сезон: 10 гарячих серіалів літа

    Міні-серіал від британця МакГоверна, який робив "Засуджених", історія постання американського стендапу, драмеді про жіночий реслінг і ще, ще, ще...

     
    • 14 серпня 2017

    Миллиарды в скважины. Кто взялся за бурение для “Укргаздобычи”

    Как проходил один из крупнейших в истории Prozorro тендеров — следил INSIDER

     
    • 11 серпня 2017

    Не арбузами едиными: как БПП, Батькивщина и Оппоблок не могут поделить Херсонскую область

    Такая конфигурация возникла осенью 2016 года и во многом связана с тем, что тогдашний глава облсовета Путилов не смог справиться с ситуацией в области.

     
Система Orphus