Тижня у Києві достатньо, аби побачити результати роботи проекту Стіна.
Не десь на східному кордоні, а саме у столиці можна розгледіти про що насправді йшлося під цим гучним держпроектом.
Стіни у Києві - це як загорожі від самих себе. Коли у вас щодня десяток зустрічей і ви любите ходити по місту, в якому давно не були, - не помітити цього неможливо.
Безсенсовні обмежувачі вашого буденного пересування, або просто безглузді забруднювачі простору навколо, що нікого ні від чого не захищають, просто вписуються своєю огидною різноманітністю у без того безпритульний зовнішній вигляд наших вулиць.
Вони різні й цією різноманітністю тільки дратують. Вони нагадують вольєри в зоопарках, з яких давно повтікали тварини, бо огорожі є тільки з одного боку вольєра і часто саме там, де сенс існування цих загорож найбільш загадковий.
Спершу піднімаєтеся від театру Франка до Будинку Химер. Там стоїть Стіна і кілька мєнтів.
- Тут нема проходу! - грубо кажуть вони, коли ви наближаєтеся.
Ви звикли до заможного Сінгапуру, де за кілометр буде висіти сто табличок різного кольору, що по вулиці Х немає проходу, буде намальований смайлик і вибачення, буде запропоновано альтернативні маршрути. А тут просто Стіна і собака на прив'язі.
Але ж це, с*ка, ваше місто?
Потім ідете через двори на Пушкінській у бік Золотих Воріт. Це пекло і диявольський лабіринт. Раніше там була дорога. Її більше немає. Місцеві мешканці зробили собі свої Стіни.
На Пейзажній алеї. Зелений паркан вищий за людський зріст, потім ворота, які не відкриваються, якщо у вас нема ключа.
Але ж це наше місто. Це наші двори і наші обісцяні вулиці.
Не хочете, щоб у вас у дворі сцяли? Поставте туалет, а не паркан. Обслуговуйте його, а не охоронну систему парканів і воріт.
Наше місто - це наш спільний простір, а не вольєри із тваринами. Ви ж не тварини - ви люди.
Я ніде не почувався більше в зоопарку, ніж тут. Ні в комуністичному Лаосі чи в соціалістичному В'єтнамі. Ні в заможній Норвегії, де взагалі немає парканів. Ні в супербезпечній Швейцарії, де можна зайти в парламент. Ніде немає таких перешкод і такої кількості залізобетонних перешкод.
Знаєте, чому відео з одеським губернатором із зрізанням паркану збирає стільки переглядів?
Бо ті, хто можуть усе порішати за гроші, відверто дістали зі своїми обмеженнями наших свобод. Це не їхній двір, це наші спільні двори і спільні арки, це наш спільний історичний центр міста. В ньому не можна ставити замки і паркани!
Будуйте свої приватні зоопарки за містом. Ставте свої Межигір'я в чорнобильській зоні з вовками. Створюйте свої приватні концтабори на своїх сотках чи гектарах пустель, а не там, де живуть люди.
У цьому місті років десять немає мера, відсутня будь-яка систематизація і норми, жодного контролю і порядку.
Проект Стіна - це відгородження наших від їхніх. Це вулична війна посеред Києва. Наші внутрішні барикади. Це маленькі Межигір'я і кортежі нашої сучасності.
Не викорінимо зараз - розплодиться на все місто.
