Подружжя Коваль живе у Львові вже більш ніж півтора року, з окупованого Криму пара переїхала у травні 2014-го. Тут сім’я розпочала життя з початку: Ольга відкрила власний офіс нотаріуса, а її чоловіка Олександра взяли на роботу державним адвокатом. Про життя на півострові згадують як про виклик, найбільше говорить Олександр, який під час окупації займався громадською діяльністю в рідній Керчі.
- Пригадую тиждень перед 8 березня, вже тоді в місті з’явилися "зелені чоловічки", - розповідає Олександр. - Дружина знайомого працювала на переправі, одного дня туди приїхав спецназ у вигляді "простих громадян", вони сказали всім працівникам звільнити приміщення.
Місто швидко наповнювалося російськими військовими, хоча вони поводилися спокійно, каже Олександр. Було зрозуміло, що врешті-решт загострення ситуації не уникнути:
- Я займався громадською діяльністю, тому часто зіштовхувався з цими "військовими". У нас були розмови на "високих тонах". Бачив їх, пробираючись у заблоковані частини українських військових, просив їх не провокувати.
Олександр разом з активістами регулярно возив українським солдатам допомогу: їжу, одяг, цигарки, усе, що просили хлопці. Організовував збір коштів для армії разом із головним редактором "Керч ФМ". Чоловік розповідає, що найбільше йому запам’яталися виїзди до частин уночі:
- Бувало телефонують о 12-й ночі, "Алло, нас атакують!". Зривався, їхав, паралельно дзвонив усім активістам. Врешті приїжджав лиш один я і ще один кримський татарин, а навпроти нас загін "зелених чоловічків", - обурюється.
Через свою громадянську позицію Олександр неодноразово отримував погрози від місцевого начальника міліції:
- Він мене залякував, говорив: "Я тебе, засранця, посаджу, навіщо ти мені тут розпалюєш конфлікт!". А я ж його прекрасно знаю, бо працював певний час у прокуратурі.
Чоловік каже, що звертався зі скаргами до міліції, аби вони відреагували на незаконні дії в місті:
- Я запитував, чому міліція нічого не робить, коли на проросійських мітингах спалюють американські прапори, знімають українську символіку.
Олександр згадує, як разом із мером Керчі захищав український прапор, який хотіли зняти проросійські активісти.
- Ми захистили прапор, хоча потім, коли я поїхав із Криму, його все-таки зняли, – зітхає. – Проукраїнські мітинги були маленькими, люди боялися виходити. Навіть ті, хто допомагав українським військовим, просили не афішувати цього.
Найбільше подружжя дивувала реакція місцевих на те, що відбувається в Керчі. Люди вірили тому, що транслювали російські телеканали, каже Олександр:
- Крутили відео з Ярошем, який казав, що пришле в Крим потяг бандерівців, люди цьому вірили… - дивується.
Перед референдумом ситуація в місті почала ще більше загострюватися. Знайомі попередили Олександра, що "козаки" принесли його фото до начальника міліції та звинуватили його в підготовці підривної діяльності:
- Звісно, я передав через свої зв’язки, що буду виїжджати з Криму, і що мені їхній референдум не потрібен. Один у полі не воїн. Тому виїхав із Криму. Якби залишився, то були б проблеми.
 |
А проблеми точно були б, розповідає чоловік. Адже коли він покинув півострів, знайомого активіста півроку допитувало "КГБ", яке записало Олександра до "Правого сектору":
- Одного друга викликали на допит, казали йому: "Де керівник "Правого сектору" в Керчі Коваль? Які підтримуєш із ним зв’язки?". Люди з вітряками у голові, - сміється.
Згодом пара відмовилася від російського громадянства і вирішила покинути Крим, щоправда, перед тим потрібно було завершити всі справи та знайти роботу:
- Перший раз я поїхав на оглядову поїздку до Львова 16 травня, – розповідає Олександр. - Мені повідомили, що можна скласти іспит на посаду адвоката, який працює на державу. Це безоплатна правова допомога, яка надається особам, які не можуть найняти адвоката за власний кошт.
Щоправда, не все було так легко - Олександр повинен був подати документи завчасно, проте до нього поставилися з розумінням, у зв’язку з винятковою ситуацією прийняли рішення допустити чоловіка поза терміном.
- Я успішно склав іспит, сказали, що зі мною підпишуть контракт. Але оскільки ми з дружиною мали багато справ у Криму, то були змушені виконати всі домовленості.
Для того, аби працювати в іншому місті, Ольга повинна була здати нотаріальні звіти, розповідає Олександр:
- Ми не могли залишити наших клієнтів, окрім того, наша донька закінчувала школу, хотіли забрати табель з оцінками.
19 травня подружжя переїхало до Львова, для них ця дата особлива, адже це День народження Ольги:
- Вийшло кумедно, рік тому ми святкували у Львові день народження Олександра, – згадує жінка. - Це був мій подарунок йому. А коли переїхали сюди жити, я жартувала, що він вдало кинув копійку, аби повернутися, - сміється.
Для переїзду пара орендувала бус, адже родина мала багато особистих речей, яких залишати не хотіла. Сім’я сподівалася купити власне житло в місті, але ціни були занадто високими.
- Коли ми шукали квартиру через інтернет, ціни були середні, – розповідає Ольга. – Але коли приїхали, квартири дуже подорожчали.
Перші два дні родині з житлом допомогла "Кримська хвиля", яка організувала безкоштовне проживання в одному з готелів Львова:
- Ми люди самостійні, не хотіли "висіти на шиї", - каже Олександр. – Тому винайняли квартиру подобово.
- Хотіли знайти район, де все буде компактно розташовано: садочок, школа, квартира і офіс, - пояснює Ольга.
 |
Найбільшою проблемою для подружжя було влаштування дітей, старшій доньці була потрібна школа, а синові – садочок:
- Спочатку брали сина з собою на роботу, – каже Олександр. – Не було місць у садках.
Ольга продовжує:
- Нам двері відчинялись у найкритичніший момент: не було школи - знайшли майже перед 1 вересня. З садком вийшло так само, вже коли ми втратили надію, нам зателефонували, що є місце.
Діти теж потроху адаптовуються до нового життя. Ольга розповідає, що донька займається танцями, а син відвідує садочок, хоча йому на початку було складно:
- Один із хлопчиків у садку дразнив сина "москалем", але наприкінці року вони помирилися, – сміється.
Робота в подружжя теж почала налагоджуватись, Ользі з базою клієнтів допомагає "Кримська хвиля" :
- Сарафанне радіо добре працює у Львові, – сміється. - За рік ми напрацювали трішки клієнтів. Я спочатку комплексувала, що говорю російською, але клієнти ставляться до цього з розумінням.
Жінці таке ставлення до душі, хоча спочатку їй було важко змиритися з переїздом із рідного Криму. Єдине, про що вона мріє, – власне житло:
- Коли немає свого острівка, то важко. На початку мені здавалося, що тіло моє тут, а душа десь літає. Краще себе відчула десь перед Новим роком, – усміхається.
Попри всі переживання та труднощі, пара повертатись у Крим не планує, у Львові їм подобається атмосфера, а особливо люди:
- Ми були вражені, коли на Великдень побачили, як молодь водить гаївки в Шевченківському гаю, – з захопленням каже Ольга. - Це так приємно, таке гарне місто, не хочемо нікуди їхати. Чоловік сказав, доки Україну не об’їздимо, доти за кордон не поїдемо, – сміється.
Христина Головко для INSIDER
