- Волонтерство пройшло якось повз нас. І це тільки зароджується, - нещодавно в одній розмові сказала мені одна дівчина.
Дійсно, в Україні наче і є, як і в багатьох інших країнах, низка волонтерських рухів і організацій, і вони вже доволі популярні.
Волонтери забезпечують майже всім необхідним військових у зоні АТО, турбуються про поранених і сім'ї загиблих, збирають гроші для хворих і обездолених…
Але чи цього достатньо? Чи лише люди в нашій країні потребують добровільної безкоштовної допомоги?
Нещодавно мені вдалося на власні очі переконатися, що є сфери, в яких волонтерство ще й не зароджувалося. Я не шукав пропозицій в інтернеті чи в рекламних оголошеннях. Написав листи в різні національні парки України з пропозицією приїхати як волонтер - насолодитися природою, відпочити, про щось дізнатись і допомогти.
- Для пари роботящих рук у нас завжди знайдеться робота! - відповіли декілька з них.
Мій вибір зупинився на Національному природному парку "Подільські Товтри", який розташований на території Городоцького, Чемеровецького та Кам'янець-Подільського районів Хмельницької області.
Загальна площа території - 261 316 га, що робить його найбільшим парком України. У ньому є 19 археологічних і понад 300 історико-архітектурних пам'яток. Але, відверто кажучи, перевершили всі мої найприємніші очікування його природна краса і люди, які там працюють.
 |
| Фото зроблене в Національному природному парку "Подільські Товтри" |
Попри всю значимість цих місць, державне фінансування на утримання національних парків надзвичайно маленьке. Цих грошей вистачає хіба на невелику зарплатню працівникам, і часто на цьому вони закінчуються.
Усе, що є там інфраструктурного - марковані піші та велосипедні маршрути, розроблені карти, облаштовані місця відпочинку зі столами і лавками, з організованими туалетами, - зроблено руками самих працівників. І часто з того, що є під руками.
- Інколи в нас немає навіть цвяхів, фарби і бензину, - говорить один із працівників парку.
При цьому все це ще й потребує подальшої величезної роботи - постійного оновлення. І тут на одному ентузіазмі робітників не виїдеш - потрібна допомога небайдужих.
Мені здавалося, що таких, як я, там мало би бути десятки щотижня. Проте ні. Волонтери, які приїздять, - це здебільшого студенти-екологи, з найближчих ВНЗ, і дуже рідко - просто зацікавлені люди.
Працівники парку працюють у школах, де розповідають про бережливе ставлення до природи, намагаються всіляко заохочувати людей і популяризувати свій парк. Проте чомусь українці віддають перевагу сонячним узбережжям Анталії або бізнесово-незграбним базам відпочинку, що часто незаконно розміщені на території тих самих природних парків і руйнують їх.
Цей досвід волонтерства для мене вилився в патріотизм в істинному сенсі. Бо це не про те, щоб носити вишиванку, малювати все в синьо-жовтий колір, вивісити державний прапор у себе на балконі... Це про справжню любов до своєї країни і до тих, хто тут живе. Приїхати і прибрати, полагодити і зберегти. Проявити свою турботу і любов до цієї землі, зберегти її красу для всіх тих, хто тут живе і буде жити.
А головне - допомогти тим, хто здебільшого не заради своєї зарплатні, а радше з любові до своєї країни робить це щодня. Показати, що ти небайдужий, і тим самим відчути, що ми і є ця Україна.
