Головне – рухатись і не стояти на місці. Такий життєвий принцип у Насті та Кирила, закоханої пари, яка минулого літа виїхала з окупованого Донецька до Львова. Про Донецьк і окупацію розповідають неохоче короткими фразами, натомість про свій проект пара здатна говорити натхненно і довго. За рік у Львові вони не побоялися спробувати себе в журналістиці та веб-дизайні, не маючи для цього спеціальної освіти. Аби не сидіти без діла, створили власний унікальний проект #Zozylyabook, і надрукували 90 кілограмів цікавих листівок Sweet home - для тих, хто сумує за домом. А вийшло так, що їх ідеї стали до душі всій Україні.
Донецьк. Чужинці. Окупація.
Настя народилася і виросла в Донецьку. Вивчилася в ДонНУ на російсько-українського філолога, планувала вступати в аспірантуру. Допоки не почалися події в Криму:
- Історія нашої родини повторюється. Мій дідусь із Польщі, на початку 1930-х рр. його родину звідти вивезли. В сім’ї було тринадцятеро дітей, живими залишилися двоє. В 13 років дідуся відправили в бік Сибіру, але йому вдалося "загубитися в шахтах Донецька". Він став лікарем. Тоді були заборонені аборти, і дівчата незаконно робили їх самі. Лікарям забороняли надавати їм допомогу в лікарні, допоки не зізнаються, хто допоміг зробити аборт. А дідусь все одно рятував їх. У нас вдома були постійні обшуки, метушня… Це пам’ятає моя мама. Тому коли почався Крим, сказала мені: "Все, збирайтеся". Зібрані речі й документи напоготові, щоб якщо щось, взяти і піти.
Передчуття батьків не підвело. Невдовзі після подій у Криму почали з’являтися чужинці і в Донецьку:
- Наш корпус був за один квартал від Донецької ОДА. І кожного дня якісь невідомі питали: "Девушка, а вы не подскажите, где здесь ОГА?". Вся область про це знає, – каже Настя.
Але відразу дівчина не виїхала, вирішила таки закінчити магістратуру. Спершу захищалася в університеті на початку червня, далі – 10 червня уже скайпом. Диплом згодом забрали Настині рідні. Про аспірантуру вже не йшлося:
- Я дивилася на сайті ДонНУ, і в них проходив набір у самому Донецьку, вони нічого нікуди на той час ще не переносили. Я вирішила, що не хочу туди вступати.
Натомість Кирило, хлопець Насті, свого диплома з Донецького технічного університету забрати вже не встиг.
 |
Львів. Проект #Zozylyabook – настрій важливіший за гроші
Куди їхати – довго думати не довелося. Пара ще до подій у Донецьку планувала переїхати до Львова. Проросійські бойовики лише пришвидшили цей процес:
- 15 червня був рік, як ми переїхали, - каже Кирило. - Коли виїжджали з Донецька, взяли з собою дві заздалегідь зібрані сумки і все. Їхали потягом, нас ніхто не обшукував. Лише людей на вокзалі було неймовірно багато.
Про житло для закоханих заздалегідь домовилася мама Насті:
- Мама домовилася з якоюсь знайомою, що її подруга має знайому, яка має квартиру, і хтось десь нас має зустріти. Їхали, не знаючи до кого. Але нас зустріли, поселили в квартирі, де досі й живемо. Ми всі дуже здружились, - усміхається дівчина.
А от із працевлаштуванням було значно складніше:
- З роботою було не дуже весело. Тому ми вирішили знайти собі роботу самі. Так і з’явилася Zozylyabook.
 |
Про свій проект пара здатна говорити натхненно і довго. Якщо про Донецьк і окупацію вони розповідають короткими фразами і не дуже охоче, то тут навперебій намагаються пояснити, в чому суть Zozylyabook:
- Ми даруємо людям емоції та приємні відчуття подарунку, - розпливається в усмішці Кирило. - Як у дитинстві, ти на щось дуже чекаєш, бачиш подарунок у красивій обгортці і: "Хм… Що б це могло бути?". Люди за невеликі гроші роблять замовлення, на них ми купуємо книжки і ще якісь дрібнички, як бонус, запаковуємо і надсилаємо "Новою поштою".
- Посилка відправляється раз на місяць, - перебиває Настя. - Наприклад, з 1-го по 20-те ми шукаємо подарунки. Моніторимо соцмережі, шукаємо, що можна нагуглити про конкретну людину, що вона пише в Твіттері, чим захоплюється… Потім з 20-го по 1 число відправляємо всім книги. І людина не знає, що саме отримає, які додаткові подарунки на неї чекають.
- Іноді отримувач навіть не знає, що йому має прийти подарунок! – сміється Кирило.
- У нас знайомий попросив зробити такий презент подрузі, - продовжує Настя. - Телефонуємо їй: "Вам подарунок!" - "Ммм… Добре". Поклала слухавку. За півгодини телефонує: "Який подарунок? Від кого? Хто?".
 |
Для того, аби отримати такий пакунок, потрібно зайти на сайт #Zozylyabook, написати свої контактні дані, коментар і побажання. На вашу електронну скриньку надійде лист-підтвердження. Лише після цього можна сплатити – 300 гривень. На них Настя з Кирилом купують книги і красиві подарунки-бонуси, загортають їх у подарунковий папір і надсилають поштою:
- Вам може прийти не лише те, що ви звикли читати, - попереджує Настя. - Наприклад, можемо надіслати збірку поезій, а ви любите прозу. Ми не ставимо собі за мету лише вгодити інтересам, ми хочемо допомогти вам розширити світогляд.
- Іноді людина пише: мені подобається нон-фікшн чи бізнес-література. Тоді йдемо й обираємо за побажаннями, - додає Кирило.
Майбутні подарунки пара обирає в книгарнях та інтернет-магазинах. За такий короткий час встигли налагодити успішну співпрацю з "Видавництвом Старого Лева":
- Нам трохи дешевше дають книги, тому ви можете отримати подарунків навіть на більшу суму, ніж нам переказали. Наприклад, ви переказали 300 гривень, а отримали книжок на 320 за реальними цінами, - розповідає Кирило.
 |
Закохані переконують, що на проекті майже нічого не заробляють. Зате здобувають важливіше за гроші – друзів:
- Хлопець замовив для коханої в нас книги на подарунок, - пригадує Настя. - Ми упакували три книги: розмальовку, "Нескінченну історію" і, здається, "Бойню №5". І іграшку доклали в подарунок. Вони були нашими першими клієнтами. І ми досі надсилаємо їм подарунки, майже щомісяця зустрічаємося.
Пара досі спілкується і товаришує з 70% своїх клієнтів. Замовлення приймають з усієї України:
- Найчастіше – Київ і Дніпропетровськ, - каже Кирило. - Ми взагалі думали, що це буде локальне щось, а виявляється, замовляють ті, які виїхали з Донецька (сміється). Напевно, це ще соціальні зв’язки відіграють якусь роль. Знайомі знайомих замовляють.
- Коли ти живеш із людьми в одному місті, не дуже поспішаєш з ними зустрічатися, хочеш ще поспати, - усміхається Настя. - А зараз друзі з Донецька приїжджають, потрібно обов’язково зустрітися, тобі пишуть за два місяці, що будуть проїздом до Києва у Львові, і щоб ми нічого не планували. Стосунки стали тіснішими. Ми могли майже не спілкуватися раніше, а зараз постійно списуємося, надсилаємо один одному подарунки.
 |
Вся Україна - це наш рідний дім. "Чому я вимушений? Я просто громадянин України"
Вони не відчувають себе переселенцями. Настя жартує, що її вже сприймають як галичанку:
- Якось приїжджала знайома з Трускавця. Каже: "Ну ми-то, галичани, знаємо з тобою". Я вже трохи асимілювалася. Декілька людей на роботі є місцевих. Я пам’ятаю, що вони трохи підсміювалися над українською мовою донецьких. А про мене думали, що я зі Львова.
- Я просто громадянин України, - додає Кирило. - Чому я вимушений? Просто переїхав. Хоча був змушений зареєструватися як переселенець, щоб отримати трудову книжку. Але ніде не брав грошей.
У Львові спершу роботи знайти не вдалось. Але допомогли друзі з Донецька. Одногрупниця Насті була редактором донецької філії видання vgorode, і коли звідти звільнився один журналіст, дівчину взяли дистанційно на роботу. Згодом відкрилося львівське відділення. Туди працевлаштувався і Кирило. Однак згодом обоє звільнилися. Зараз Настя працює в ІТ-компанії, яку перевезли з Донецька перші герої INSIDER з серії про успішних переселенців. Займається веб-дизайном. Каже, що подобається і хотіла б розвиватись у цьому напрямі далі. А ось Кирило ще в пошуках:
- Я зараз ніде не працюю. Представляю на виставках наші листівочки. Нам якось стало нудно і ми надрукували 90 кілограмів листівок.
 |
На оніміння автора пара лише розсміялась і хлопець додав:
- 16 тисяч листівок. Я їх потрохи продаю.
- Деякі ми самі малювали, деякі – американські художники, - додала Настя. - Ми з ними списувались і просили дозволу на використання їхніх малюнків. Деякі ми купували, ще частинка були у вільному доступі. Основна тема всіх листівок Sweet home, затишок. #Zozylyabook теж створювалася для тих, хто сумує за домом. А вийшло так, що вся Україна їх купує.
Однак закохані переконують: тема листівок ніяк не пов’язана з Донецьком:
- Можна сумувати за подіями і людьми, з деякими ми досі списуємося, - каже Настя. - А сам Донецьк не такий уже й рідний. Ти його не ненавидиш, але це частина історії. Це як родич: ви його любите, але не настільки, щоб жити з ним завжди.
 |
Затримуватись у Львові назавжди пара теж не планує:
- У нас подруга нещодавно питала: "А ви відчуваєте, що у Львові назавжди?". Ми не знаємо, що трапиться через два тижні, - каже Кирило. - Деякі, вимушено виїхавши з Донецька, осіли у Вінниці, Дніпропетровську, Одесі і думають, що це вже назавжди. Для мене це сумно.
Закохані дуже мобільні, багато подорожують і не планують зупинятися на досягнутому. Настя продовжує вивчати веб-дизайн. Кирило захоплюється американською фантастикою 1950-1970 рр. і мріє відкрити власний бар, як у класичних серіалах, із великою довгою барною стійкою.
Читайте також інші матеріали серії "Успішні переселенці":
IT-бизнесмены, переехавшие поближе к Европе
Ученый из Луганска волонтёрит для армии во Львове
Історик із Криму відкрив "пекло" у Львові
