Ровесники Незалежності: Тримайте за нас кулаки і вірте, що ми переможемо

Шість історій 23-річних хлопців, які зараз воюють у зоні АТО
фото Роман Балук
24 серпня 201408:00

Вони народилися в один рік з Україною. У 1991 році, коли країна отримала офіційний статус "незалежної". Статус, який тепер вони відстоюють зі зброєю в руках.

У тилу і на передовій 23-річні бійці з різних міст України розповідають про те, що для них тепер означає Україна і дім.

 

Юрій Косик, місто Дрогобич

Останні три роки служив у контрактній армії в рідному Дрогобичі. До зони антитерористичної операції потрапив 28 квітня. Служить у 15-му гвардійському реактивному артилерійському полку.

Розмови про місця служби намагається уникати.

"Люди на Майдані життя не дарма поклали. Ми, військові, повинні їх підтримати.

Україна була незалежною і залишиться незалежною. У нас люди такі. Патріоти. А ми тут боремося за незалежність.

Незалежність – це свобода думки. Свобода дій, це демократія.

Україна – це земля, місто, де виріс, де живуть батьки і родичі.

Тут на сході – ми в Україні теж. Тут трошки інша земля і клімат, але ми відчуваємо, що ми вдома, на своїй землі. Ми готові її боронити.

Це війна "партизанська", тому важка. Противник ховається за народ, от якби в полі йшла війна, а так у населених пунктах…

Війна навчила людяності і довіри, самопожертви. Кожен може один за одного постояти. Більше підтримки стало. Не шкода віддати буханку хліба і пляшку води. Особливо, якщо ти знаєш, що скоро ти дістанешся до табору, а твій друг кудись, навпаки, їде. І не відомо, чи буде у нього там вода.

Ми коли в Луганськ їхали, не задумувалися, що може щось статися.

Найтяжче було рідним – іноді по 5 діб не було з нами зв’язку…

Хочеться побажати, щоб менше переживали. Сподіваємося, що закінчиться скоро все!"

 

Олексій, місто Кривий Ріг

У цивільному житті – шахтар і вантажник. Декілька місяців безуспішно ходив до військкомату. До армії так і не взяли – немає досвіду, раніше не служив. Тоді Олексій вступив до добровольчого батальйону "Айдар".

У зоні АТО – три тижні. Своє перше завдання на передовій отримав наступного дня після запису цього інтерв’ю.

"Підйом о сьомій ранку, сніданок, а далі тренуємося, бігаємо. Задач тут не ставлять. А жити всім хочеться, тому вчимося. За місяць важко всьому навчитися.

Сюди пішов захищати Батьківщину, рідних своїх, і не тільки своїх.

Мені не хочеться, щоб це до мого міста дійшло, щоб я залишився без дому.

Україна - це дім. Я тут народився, все життя прожив. Люблю я свою країну. Україна була незалежною завжди, і ми самі зможемо її утримувати.

Мене здивувало те, що тут є й молоді дівчата, які вийшли за свою країну. Тут хороші хлопці - завжди підтримають, завжди зрозуміють і спину завжди прикриють. Це видно вже на навчаннях, в кубрику.

Ми тренувалися групами по п'ять чоловік. За завданням одні були терористами і кинули "гранату" - тобто камінь. І мій товариш кинувся на "гранату"...

Тут кожен крок потрібно продумувати, це твоє життя.

Коли повернуся, буду жити колишнім життям. Працювати. Військовим бути не хочу. Постараюся на шахту влаштуватися.

До бою, я так думаю, готовий. Мені без різниці куди йти. Потихеньку треба кожен метр визволяти ".

 

 

Ігор, Львівська область

Ігор служить у тилу – в 3-й бригаді територіальної оборони, у роті матеріально-технічного забезпечення. Цей хлопець – один із наймовчазніших. Улітку отримав повістку в армію, проте "відкосити" навіть не думав. Головне слово для нього – обов’язок.

На День Незалежності святкує свій маленький ювілей: 45 днів у зоні АТО. Сподівається на відпустку – вдома залишилися дружина та 2-річний син.

"В армії було легше. Але були "старші" й "молодші". А тут всі рівні.

Найважче дається перший тиждень. Хочеться до сім’ї. Але вже звик.

Коли повернуся зі сходу, буду "гражданським". У формі додому не поїду…

Україна була незалежна, коли я народився. Буде і надалі. Україна повинна бути цілою. Схід, захід. Одна єдина. І незалежна, ні від кого. Україну обкрадали, людей дурили. Не вистачало справедливості.

Не важливо, де ти є, ти все одно українець.

Я в наряді весь час стою. Треба їхати – їду. Треба буде, то поїду на передову.

День Незалежності, думаю, святкуватиму тут. Нарядом!"

 

Юрій, Рівненська область

Дев’ять місяців Юрко служив у контрактній армії України. На сході країни воює майже три з половиною місяці – в 55-й окремій бригаді зв’язку.

Зараз перебуває на Луганщині.

"Тут я як телеграфіст – приймаю телеграми й передаю. В основному, це новини. Я заступаю в три зміни, працюю по нашій військовій мережі.

У боях участі ніякої не брав. Мене командування не пускає. Каже, тут я потрібен більше…

Мені важче за все відчувати, що хлопці десь помирають, а я тут як у бога за пазухою.

Я стою тут за вільну Україну. Вільну і незалежну. Навіть від Європи. У нас є свої ресурси, щоб забезпечити свою країну.

Воля для мене - це те, що відчуваєш в душі, а не те, що є на папері.

Війна навчила мене любити Україну, раніше не задумувався про це.

Найбільше вразило, як ми їхали колоною і одні люди раділи, що ми тут є, а в інших – нецензурна лексика… "Давайте убирайтесь". Були випадки, коли зривали чеку з гранати і кидали в нас…

Після війни років зо три буде тяжко, а пізніше ми вийдемо на "європейський рівень". І без входу в Євросоюз. Аби було бажання.

Побажання до Дня Незалежності? Мирного неба над головою, нехай все це закінчиться".

 

Миротворець, Львів

Високий хлопець у балаклаві відмовляється назвати своє ім’я. Три роки тому він став миротворцем. Був в Ірані, Болівії. В Україну приїхав, коли почалися протистояння на сході країни.

Воював місяць у Слов’янську як офіцер Збройних сил України. Останні півтора місяці звичайний солдат, доброволець батальйону "Айдар".

На його рахунку – бої за місто Щастя, селище Металіст, Трехізбенку, Георгіївку, Лутугине, Красний Яр у Луганській області.

Бойові задачі – розвідка, штурм, виведення інших груп бійців. Жартома називає свій підрозділ "міністерством добрих справ".

"Коли воюєш за інші країни по світу, і бачиш, що у твоїй рідній країні вбивають твоїх рідних людей, і чужа країна хоче зробити тиранію на твоїй землі, то, звісно, дуже змінюється погляд. Душа розривається…

Мій командир сказав: "Я розумію, як це, коли в твоїй країні воюють. Ми "зібрали" усі відпустки за ці три роки, і вийшло 3 місяці. Тепер лишається мені до відїзду з України 17 днів…

У Георгіївці було страшно. Бій важкий був, майже 9 годин, ми чекали на підтримку. Воювала піхота проти техніки – танків, БТРів, артилерії. Стріляти з автоматів по танку немає сенсу – що ти зробиш проти машини?

Новобранцям потрібно навчатися. Переважна більшість хлопців з "Айдару" – це ті, хто стояли з палками і в житті ніколи не тримали зброї. І їм потрібно вчитися, перед тим, як іти воювати, їм потрібні консультаціїї спеціалістів.

Мене вразило найбільше, що за три місяці у нас зібралася прекрасна армія. Її за 20 років розкрадали, розбивали, але війна зібрала усіх докупи.

Я не хочу, щоб терористи прийшли до мене додому – до моїх близьких, до моїх родичів, до моїх друзів. Якби ми сюди не приїхали, то вони б пішли далі – до Харкова, а потім Дніпропетровськ, Запоріжжя, і вже в центрі країни.

Незалежність – це перш за все свобода, свобода вибору, свобода дій, а не коли озброєні люди ходять по місту і встановлюють комендантську годину. Я борюся за те, щоб була свобода. Це найбільше, що можна забрати в людини. Мені немає життя без свободи. Мені не потрібні великі гроші, хороші машини і великі будинки.

Україна – це моя земля, рідний дім, країна, яку я люблю. Це все моє, словами не скажеш. Скільки б я не був у красивих містах, все одно краще, ніж вдома, не буде ніде".

 

Микола Винницький, Львівська область

Служив у контрактній армії на кордоні чотири роки. В АТО – з травня.

Спочатку стояв у Полтавській області, потім у Сумській і Луганській.

"Ми тут, щоб захистити народ. Присягу ми давали всі однакову. Стараємося тепер її виконувати.

Люди на сході до нас нормально ставляться. Україна є Україна. Я радий, що в Україні живу і виріс, хочу жити і далі тут.

Війна навчила виживати. Були випадки, коли ми виїжджали і була стрілянина. І я знав, що повинен прикрити товариша. Якщо не зроблю цього – обов’язок свій не виконаю. І я знаю, що мене прикриють.

Тримайте за нас кулаки і вірте, що ми переможемо.

Хочу, щоб ми приїхали додому здорові і неушкоджені, а вже тоді зустрінемось і відсвяткуємо це свято".

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

14.11.2018, 04:49
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 19 квітня 2019

    Дебати 2019: Зеленський проти Порошенка (Трансляція)

    На НСК "Олімпійський" починаються дебати двох кандидатів у президенти України Володимира Зеленського та Петра Порошенка.

     
    • 18 квітня 2019

    Прокурор підтвердив, що Павловського більше не підозрюють в організації вбивства Катерини Гандзюк

    Термін тримання під вартою Ігоря Павловського спливає 30 квітня

     
    • 18 квітня 2019

    Огляд рішень уряду: угода з СНД, аеропорт “Придніпров’я” та безпека дорожнього руху

     
    • 17 квітня 2019

    Поліцейські намагались затримати активістку за наліпки. Потім передумали і вибачились

    На місце приїхала слідчо-оперативна група з експертами

     
Система Orphus