10 книг, які слід читати довгими осінніми вечорами

Осінь – пора дощова і листопадна, іноді хочеться гуляти, а іноді – читати, поклавши одну руку на кота, іншою глибше натягуючи на плечі ковдру, а ногами намацуючи грілку
Фото: Flickr.com (Jake Bouma)
22 жовтня 201310:54

Осінь – пора дощова і листопадна, іноді хочеться гуляти, а іноді – читати, поклавши одну руку на кота,  іншою глибше натягуючи на плечі ковдру, а ногами намацуючи грілку.

Для такого антуражу якнайкраще підходять книжки великі – де і сторінок більше трьох-чотирьох сотень, і теми такі – під стать обсягу.

Тому далі INSIDER пропонує вам топ-10 книг, які слід читати довгими осінніми вечорами.

 

Джумпа Лахірі, "Тезко" (Иностранка, 2010).  Індійсько-американська авторка цього року хоч і не отримала Букера, але в майбутньому точно стане лауреатом. Вже після першого її роману "Тезко" було зрозуміло, що одним великим письменником у світі стало більше.

Історія така: бенгальська сімейна пара емігрує до Сполучених Штатів, аби розпочати життя наново, і оселяється в Кембриджі. Через низку помилок їхній син отримує ім’я "Гоголь".

Він принципово не буде читати книжок свого відомого тезки, змінить ненависне ім’я, спробує завести сім’ю, але в усіх своїх невдачах буде клясти українського класика російської літератури. Це такою ж мірою винахідливо і смішно, як драматично  і глибоко.   

Чеслав Мілош, "Абетка" (Треант, 2010). Мілош – найславетніший польський лауреат Нобелівської премії з літератури і один з ключових поетів ХХ століття. 

 

"Абетка" являє собою певний прецедент: користь від її читання пропорційна задоволенню від самого процесу. Це чи то автобіографічний роман, чи романізована автобіографія.

Максимально точно про неї написав Андрухович: "Ця книжка виявилася водночас і хронологічно деформованою автобіографією, і суб’єктивним підручником-довідником – з літератури, історії, філософії, приватності, пияцтва, кохання, дружби, відчаю та інших захопливих субстанцій". Варто констатувати – все перераховане тут дійсно є.

Терезія Мора, "День у день" (Літопис, 2009). Роман німецької письменниці угорського походження в 2005 році отримав головну премію Ляйпцизького книжкового року, став європейською сенсацією, а в Україні навіть спровокував сяку-таку дискусію.

Головний герой Абель Нема -  емігрант, гомосексуаліст, дивак з великої літери, що просто існує і в якого раптом віднаходиться талант до мов, точніше – до 10 мов одразу.

Роман-метафора про сучасну Європу, покалічену, але не зломлену; про трагічні пошуки себе, а вже потім – тих, хто міг би тебе зрозуміти. "День у день" - діагноз, але й певний символічний дороговказ для тієї частини світу, з якою до сих пір пов’язано найбільше сподівань на наше притомне майбутнє.

 

Євгеній Водолазкін, "Лавр" (АСТ, 2013). Одна з головних російських книг року, що вже отримала премію "Ясна Поляна" в номінації "ХХІ століття» і претендує на  інші ключові премії року – "Національний бестселер" і "Велику книгу".

Водолазкін – філолог, спеціаліст з давньоруської літератури, якому раптом закортіло написати роман про ХV століття. Але роман неісторичний, як можна було б подумати: сам автор навіть виніс це у підзаголовок – "Лавр. Неісторичний роман".

Що ж воно? З одного боку, маємо історію про Лавра – середньовічного лікаря, який не змігши вилікувати кохану, вирішує прожити життя за неї. Стає юродивим, потім монахом, далі відлюдником, і чим більше він допомагає людям, тим міцнішим стає його дар зцілення, що не лише гуртує довкола нього простих людей, а й допомагає їм впоратися зі страхом перед кінцем світу, що має статися 1492 року.

З іншого – тут такий стилістичний різнобій і мішанина, які цілком підривають історичність цієї прози – поруч існують церковнослов’янізми і сленг офісного планктону. І це все не хаотично, а вивірено і віртуозно. Варто читати, аби порівняти з нашим Валерієм Шевчуком – хто кого, так би мовити.

 

Юрій Винничук, "Танґо смерті" (Фоліо, 2012). Найкращий український роман  2012 року за версією ВВС, найкращий роман у доробку автора, найкраще, що написано в Україні з часів "Музею покинутих секретів" Забужко.

Дві сюжетні лінії: одна – про міжвоєнний Львів, дружбу між чотирма хлопцями – українцем, поляком, євреєм і німцем, дві окупації і Голокост, інша – про пізні 80-ті, таємничі рукописи, мертві мови, загадкові мелодії, університетські романи і КДБ. Все це в свій спосіб рано чи пізно переплететься, будьте певні.

"Танґо смерті" - must read поціновувачів сучасної української прози. На щось подібне в нинішньому році очікувати не варто. Чесно.

Герта Мюллер, "Гойдалка дихання" (Фоліо, 2011). Друга книжка цього видавництва у списку, але хвилюватися не слід – переклала цей роман Наталка Сняданко, за що заслуговує найпалкіших компліментів.

Мюллер – німецько-румунська авторка, дванадцята жінка в історії, що отримала Нобелівку.  "Гойдалка дихання" займає особливе місце в її творчості: героя, сімнадцятирічного румунського німця Лео Ауберга у 1945 році відправляють у трудовий табір на Донбас, де йому доведеться навчитись жити з "ангелом голоду",  спробувати вижити і повірити спасіння.

Саме такий шлях колись пройшла мати письменниці і друг сім’ї – славетний німецький поет Оскар Пастіор, з яким авторка починала писати "Гойдалку".  Попри проблематику і віртуозне, майже поетичне виконання, роман залишився практично непоміченим в Україні.

Читати радимо, коли здається, що осіння мряка – то найгірше в світі. Бажано – після "Танґо смерті".

 

Дмітрій Биков, "Пастернак" ( Молодая гвардия, 2012). Насправді, 2012 року з’явилося вже 12те(!) видання цієї ЖЗЛ-івської біографії, що є абсолютним рекордом серії.

Биков видав "Пастернака" у 2006-му, тоді ж і отримав першу премію "Великої книги". Пастернак тут настільки живий, наскільки живим може бути ваш сусід. Дитинство в аристократичному середовищі (Скрябін, Толстой, Рільке),  юність, що припала на час постійних катастроф, роль "Поета №1", стосунки з владою, драматичні стосунки з жінками і друзями – любов-ненависть з Маяковським, любов-втеча з Цвєтаєвою.

І головне – якась непереборна, вперта любов до життя, яке цьому геть не сприяло.

Це все і ще більше і є однією з найкращих російських біографій останніх двадцяти років, яка присвячена одному з найбільших поетів минулого століття і написана одним з найвідоміших літераторів століття нинішнього.

Отак має виглядати ідеальна "біографістика": Биков навіть окремі поезії аналізує так, неначе розплутує детективну історію. Відірватись неможливо.

Єн Пірс, "Падіння Стоуна" (Астрель, 2013). Цей роман від майстра "мистецтвознавчих детективів" жодної премії не отримав, але заслуговує на всі одразу.

Нарешті стало зрозумілим, що ті, хто порівнював Пірса з Деном Брауном, більше помилятися не могли: по-дитячому безпорадне "Інферно" і поруч стояти не може з "Падінням Стоуна".

Британський письменник сягнув своєї вершини, тим самим встановивши неймовірно високу планку для, скажімо так,  вкрай розумних детективних трилерів. Три сюжетні лінії, Європа другої половини ХІХ - початку ХХ століття, троє героїв, які не лише є "ненадійними оповідачами", а й часто попросту брешуть – лондонський журналіст, таємний агент і фінансовий авантюрист.

Вони знають лише частину правди, хоча думають якраз навпаки – так стаються катастрофічні помилки, і розпадаються імперії, і стає очевидним, що Долю, Фатум ніхто не відміняв. Лондонська біржа, банківська система і колоніальна політика, великі ідеї і великі гроші, куртизанки і шпигуни, готика і містика – на цих восьми сотнях сторінок є все.

А ще – це настільки філігранно зроблено і збудовано,  що чогось зайвого просто не відшукати. Конан-Дойлю вкупі з Ларссоном час сильно занервувати.

 

Владімір Сорокін, "Теллурія" (Сorpus, 2013). Новий роман головного російського кандидата на Міжнародну Букерівську премію – це карколомна утопія про кінець ХХІ століття, коли в Європі вже відбулося мусульманське нашестя, а Росія пережила ще декілька смут.

Та це лише пішло їй на користь – настав час просвітницького Середньовіччя, скрізь невеличкі князівства зі своїм укладом, де мешкають песиголовці і кентаври, ліліпути і велетні, православні комуністи і хрестоносці.

Теллурія – одне з них, а теллур – то такий наркотик, що його як цвях забивають в голову і що його всі жадають.  Певно, найбільш очікувана книжка осені від найкращого російського письменника-стиліста, автора "Блакитного сала" і "Цукрового Кремля" побачила світ тільки от-от – 15 жовтня.

Фрагмент, що був викладений в мережі, заінтригував абсолютно всіх.

 

Зеді Сміт, "Білі зуби" (Смолоскип, 2009). Дебютний роман, що його "надія британської літератури" Сміт написала у 25 років, зібрав з півдесятка літературних призів і став мало не культовим.

Йдеться тут про Лондон, але не вікторіанський і діккенсівський, а сучасний новий Вавилон, де в одному котлі вариться все сьогодення: ямайські дівчата і хлопці-араби, ісламські радикали й християнські фундаменталісти, свідки Ієгови і мусульмани-індуси, глобалізм і постколоніалізм, науковці-природничники і діти-близнюки, геї і лесбійки, мультикультурність і нетерпимість, пошук ідентичності і перше кохання, нові виклики нового світу і нове життя зі старими проблемами.

Жвавий, смішний, іронічний, місцями по-грецькому трагічний і цілком непересічний – це все про роман "Білі зуби", що ними намагається вгризтися в реальність колишня столиця могутньої імперії.

Ну, хіба ще щось треба для щасливого  читання примхливої української осені? 

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

  • еге ж, література без геїв була б не та)))

  • Дякую, інформативно. Додав Пірса і Мюллер до списку читання. Хотілося б крім посилань на видавництво також посилання на електронні книги (в оригіналі, якщо немає укр. перекладу). Наприклад, Пірс на Амазон: http://www.amazon.com/Stones-Fall-ebook/dp/B0031RSB0U/ref=la_B000ARBIFE_1_2_title_1_kin?s=books&ie=UTF8&qid=1382450970&sr=1-2 Або Винничук на Обрії: https://store.obreey.com/ukr/books/1141072

17.11.2018, 19:08
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus