Супербагатії України та Заходу: навіщо читати «Плутократів» Христі Фріланд

19 червня 201720:52

На Книжковому арсеналі відбулась перша презентація українського перекладу книжки "Плутократи" нині міністерки закордонних справ Канади, а в минулому журналістки Христі Фріланд.

Це найкраща книжка 2013 року за версією Financial Times. Авторка здобула за неї дві премії – премію ім. Ліонеля Жельбера (за документальне висвітлення міжнародних справ) та нагороду National Business Book Award за найбільш видатну канадську книжку, що має відношення до бізнесу.

"Я хочу зрозуміти, як міняється світова економіка, придивившись до життя еліти: хто ці люди, звідки їхні гроші, що вони думають і який стосунок мають до решти. Моя книжка — це не “Життя багатіїв і знаменитостей” і не відповідь на славнозвісне питання батька російського соціалізму Александра Герцена “Хто винен?”. Я виходжу з того, що нам потрібні капіталісти, бо нам потрібен капіталізм. Чогось кращого за капіталізм, як і за демократію, людство не придумало. Мене цікавить взаємозв’язок грошей, політики та ідей", — зазначає в книжці Христя Фріланд.

Під час презентації на Арсеналі співдиректор програми Атлантичної ради "Україна в Європі" Адріан Каратницький розповів, що Христя Фріланд написала книжку 5 років тому на фоні процесу стрімкого збагачення маленької групи людей. Він підкреслив, що авторка однією з перших написала про російських олігархів, котрі консолідувались й оформлювались в певному осередку в 90-х роках, коли Христя Фріланд була кореспондентом Financial Times у Москві.

"Тож вона мала нагоду бачити процес накопичення капіталу і ресурсів серед українських політиків та бізнесменів. Я думаю, всі ці події вплинули на її зацікавлення феноменом неймовірної акумуляції багатства малої кількісті людей. Христя Фріланд мала також нагоду поспілкуватись з іншою категорією багатіїв, із заможними людьми з бачення відмінним від того, яке було притаманне плутократам  на теренах колишнього соціалістичного табору. 1 %  американського населення диспонує майже 40 % добробуту і заробітків. Христя цікавиться ще меншою категорією, отією десятою частиною з 1%. У книжці "Плутократи" вона описує їх забобони, зацікавлення, їхню свідомість", – зазначив Каратницький.

Колишня очільниця Мінфіну Наталія Яресько розповіла про різницю між плутократами в США та Україні. В Америці вона жила в родині середнього класу й плутократів в очі не бачила "Я більше плутократів пізнала тут, ніж там. Таких авто, як в Україні, я не зустрічала ні в Вашингтоні, ні в Нью-Йорку, ні в Чикаго. Звісно, плутократи є в кожній країні. Але в Україні вони значно більш помітні. Цю книжку варто прочитати, щоб зрозуміти, що це не українське явище. Ця проблема існує в усьому капіталістичному світі. Різниця між статками в 99% і 1% населення впливає не тільки на економіку. Це також має величезний вплив на популістичну риторику в деяких країнах", – вважає політик. На думку пані Яресько, потрібно зрозуміти наскільки небезпечно ігнорувати цю проблему, адже в такому разі прірва між  й бідними і багатими тільки більшатиме.

 

Також колишня міністерка фінансів України пояснила, що вирізняє олігархів з-поміж інших плутократів. "Олігархи здобули статки, використавши свої можливості і політичні зв’язки. Є також плутократи, які заробили на тому, що вони щось створили з нуля. І перші, і другі – дуже багаті, але є різниця. Адже до Стіва Джобса чи Білла Ґейтса не виникає запитань – звідки їхні мільярди! Фріланд пише про те, що про таких багатіїв говорять інакше, бо думають, що вони мають право на такі прибутки, а до інших існує негативніше ставлення", – додала Наталія Яресько.

Як бачить плутократів сама Фріланд,  далі в уривку з її книжки, яку видав "Наш формат".

 

***

Одна з найдивовижніших прикмет сучасних плутократів — це те, що, на відміну від своїх попередників з позаминулого століття, вони здебільшого працюють. Навіть нинішні плутократи-рантьє працюють на зарплаті — Карлос Слім чи російські олігархи нагромадили свої капітали самі, а не успадкували від далеких предків.

Нас засліплює екстравагантність супереліти: приватний літак власника хедж-фонду Кена Гріфіна такий великий, що туди дитсадок влізе; на 126-метровій яхті співвласника "Майкрософту" Пола Алена є два вертольоти, підводний човен і басейн. Усі ці надмірності — річ знайома, навіть архаїчна, але в деяких моментах сьогоднішня плутократія — нове явище. Багатії епохи Френсіса Фіцджеральда, за словами письменника, "народилися багатими" — і це впливало на них найбільше. Вони змалку знали, що таке "володіти і насолоджуватися". Вони правнуки тих рантьє, про яких на півстоліття раніше Джон Стюарт Міль писав: "У результаті прогресу суспільства зазвичай багатіють власники, їм дістається і більша кількість, і більша частка загального багатства, незалежно від того, з якими проблемами і витратами їм доводиться стикатися. Вони багатіють, як у сні, — не докладаючи праці, не беручи ризиків, не заощаджуючи".

У випадку сьогоднішньої супереліти це не зовсім так. "Жирним котам, які всім завдячують дідусям, дістається далеко не все, — говорить Пітер Ліндерт. — Цього разу багато отримують інноватори. В тому, що на вершині опинився Біл Гейтс, а не герцог Бедфордський, проявляється меритократія". Навіть Саез, який по-новаторському досліджує економічні дані і глибоко стурбований соціальними й політичним наслідками економічної нерівності, погоджується, що визначальна риса нинішньої когорти плутократів — те, що вони працюють. Він з’ясував, що 1916 року оплачувана робота становила лише одну п’яту доходу найбагатшого "1-го відсотка" американців; у 2004-му цей показник виріс втроє — до 60-ти процентів. "Результат — у двадцятому столітті топ-керівники (багатії, які працюють) посунули власників капіталу (рантьє) з верхніх сходинок економічної ієрархії", — пишуть Саез і Пікеті у своїй важливій статті.

 

Майкл Ліндсей, професор Університету Райса, очолює багаторічний проект із вивчення лідерства. Він опитав понад п’ятсот чільних діячів у різних галузях і дійшов певного висновку. Виступаючи восени 2010 року в Колумбійському університеті на конференції про еліти, Ліндсей сказав, що більшість бізнес-лідерів, чільних громадських діячів і науковців не успадкували свої гроші і походять не з упривілейованих сімей.

У жовтні 2011-го ту саму картину засвідчило дослідження економічної нерівності у США, проведене бюджетним управлінням Конгресу — незалежним дослідницьким відділом. Виявилося, що нагорі піраміди доходів відбувається зсув: ті, хто має дохід з капіталу, — тобто сплять і все одно багатіють, — поступаються місцем тим, хто отримує дохід через бізнес-діяльність. Нинішня еліта не просто відрізняється від еліт Позолоченого віку — з кінця 1970-х років відбулися помітні зміни в природі доходу. Подібно до того, як ріс розрив між верхівкою і рештою, "1 відсоток" дедалі більше покладався на зароблене, ніж на капітал. Ось як бюджетне управління Конгресу описує цей перехід:

Дохід з капіталу (за винятком приросту капіталу) — іншими словами, проценти, дивіденди і рента — стає дедалі меншим джерелом прибутку для найбагатших домогосподарств. Його частка у структурі доходів упала з 42-х відсотків у 1979 році до 21-го відсотка у 2002-му... Зміна структури доходів найбагатших домогосподарств відображає давнішу тенденцію. Для найбагатших платників податків дохід з капіталу поступово втрачав значення протягом усього двадцятого століття. У 2007 році частка оплачуваної роботи в доході найзаможнішого прошарку була вища, ніж перед Другою світовою війною, адже високооплачувані працівники витісняли з категорії найбагатших тих, хто отримував дохід з власності і цінних паперів.

Це стосується і самісінької вершини піраміди доходів. Коли три економісти (один з Бюро податкового аналізу Міністерства фінансів ) опрацювали цифри за 2005 рік, виявилося, що навіть у "0,01 верхнього відсотка" — істинних плутократів, які отримують щонайменше по 10 мільйонів на рік — зарплати важливіші за ренти. Зарплати і доходи від бізнесу становлять 80 відсотків доходу за винятком приросту капіталу і 64 відсотки з урахуванням приросту капіталу. І, як у випадку "1-го відсотка", зсув у бік заробленого збігся з виникненням "економіки переможців". Ці цифри на чверть нижчі у 1979 році: 61 відсоток і 46 відсотків.

Про зміну свідчать і життєві шляхи сьогоднішніх плутократів. Візьмімо Піта Пітерсона, батько якого переїхав у  США з Греції в сімнадцять років і доробився до власника ресторанчика у Небрасці; або іншого співзасновника "Блекстоуну" Стіва Шварцмана, сина крамаря з Філадельфії. Леон Куперман, ветеран "Голдман Сакс", інвестор-мільярдер і затятий критик Білого дому, покликався на своє скромне походження у відкритому листі президенту, опублікованому восени 2011-го: "Життя щедро винагородило мене за тяжку працю (не обійшлося без везіння), але народився я не в палаці. Мій батько був слюсарем і заробляв своїм ремеслом у Південному Бронксі, приїхавши з дружиною із Польщі. Я перший з родини закінчив коледж. Мені допомогла добра система державної освіти (середня школа Моріса і Хантер-коледж — усе в Бронксі) і постійні батьківські поштовхи".

За оцінкою журналу "Форбс", з 1226 людей, які фігурували в списку мільярдерів за 2012 рік, 840 зробили себе самі. Майже ніхто з нинішніх плутократів не народився в тій крайній бідності, що зачиняє всі двері (необхідна передумова життєвого успіху — добра освіта, ще не завадить мати батька, який досяг успіху у своїй професії), та більшість їхніх статків — це результат енергії, розуму й удачі. Ці люди — не аристократи, а радше економічні меритократи, їм цікаво не тільки споживати, а й створювати багатство.

Це справедливо не тільки у випадку Америки, яка вірить у героїв Гораціо Елджера. Глобальний капіталізм дав можливість деяким людям піднятися нагору з самого дна традиційних кастових суспільств. Візьмімо, наприклад, маленьку, але дедалі чисельнішу спільноту успішних паріїв з касти недоторканих в Індії, так званих далітів. У деяких сільських регіонах даліти досі не мають права пити з громадських колодязів, їхні діти сидять у школі в окремому кутку, щоб не осквернити однокласників із вищих каст. Але в Індії є парії-мільярдери, як-от Ашок Хаде, власник компанії з виробництва бурових установок, про якого нещодавно "Нью-Йорк таймс" писала на першій сторінці. Один бізнесмен-парія сказав журналісту: "Ми воюємо з кастовою системою, озброївшись капіталізмом".

"Зробили-себе-самі" — головна деталь автопортрету нинішніх плутократів. Цим вони виправдовують розкоші, статус і вплив. Як плутократи спілкуються один з одним можна "підслухати", читаючи розкішні глянцеві журнали, що їх видають обмеженим накладом спеціально для них. Ось, наприклад, видання, без вигадки назване Luxos — "ваш локальний путівник по глобальному світу розкошів"; воно лежить у всіх дорогих готелях Європи. В одному з недавніх номерів є інтерв’ю з гендиректором "РолсРойсу" Торстеном Мюлером-Отвосом. Ось що він каже про своїх покупців: "В останні роки ми побачили суттєві зміни. “Ролс-ройс покоління” помітно помолодшало. Наш наймолодший клієнт, наприклад, — двадцятивосьмирічний підприємець з Індії. Ми бачимо, що багато клієнтів завдячують своїм успіхом власній праці і хочуть винагородити себе “ролс-ройсом”".

Справді, якщо шукати архетипного представника супереліти, то це не джейностінівський містер Дарсі з гектарами земель у Пемберлі. Це рішучий чоловік (так, майже всі вони чоловіки) з доброю математичною освітою, виходець із середнього або верхнього середнього класу, який заробив великі гроші ще замолоду.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

31.08.2017, 18:44
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 19 вересня 2017

    Коаліція "Ямайка": чого чекати від виборів у Німеччині

    За партійними кольорами цю можливу коаліцію вже прозвали «Ямайкою», бо вони повторюють кольори прапора цієї острівної країни

     
    • 19 вересня 2017

    Финал дела Вороненкова. Что известно через полгода после резонансного убийства

    Следствие пришло к тому, что бывшего депутата Госдумы убили руками украинских националистов, посредством российского “вора в законе”, по заказу ФСБ

     
    • 18 вересня 2017

    Як Тимошенко програла Януковичу. Технології українських виборів у 12 історіях. Частина 5

    Технологія "проти всіх", підвезення виборців, зіркові колгоспи і нереалізовані піраміди

     
    • 18 вересня 2017

    Марина Степанська: "В мене був простий задум – зробити таке розмовне кіно, яке б ти дивився і думав: "О, у мене відбувається те саме!"

    Ми починали знімати, і я точно знала, що перші два дублі підуть в смітник. Тоді я казала: "Олег Петрович, зараз був Театр Франка…", а він аж злякався: "Що, Боже, правда?!!!"

     
Система Orphus