Віктор Морозов: Я хотів українізувати всіх завдяки Гаррі Поттеру

Перекладач Коельо та книг про Гаррі Поттера - про музику, літературу та життя
Фото Форуму видавців у Львові
5 червня 201414:00
  • 0
  • 3

Без Віктора Морозова важко було б уявити не тільки українську музику, а ще й український переклад. Композитор, співак, перекладач – певною мірою, він є свого роду культурним дипломатом України в усьому світі.

Автор перекладів Пауло Коельо, Джеремі Стронґа та "Гаррі Поттера" під час публічного інтерв’ю з Мар’яною Савкою розповів про те, як складалося його життя та кар’єра. Найцікавіше з розмови – в матеріалі INSIDER.

"Жінки були стимулом моєї музичної кар’єри"

Мої батьки дуже хотіли, щоб я став музикантом, тому віддали мене в музичну школу на фортепіано. Там я промучився рік чи два і почав бунтувати. Казав батькам, що мені той інструмент не подобається. Тоді наді мною зжалилися і віддали на баян. Я промучився ще кілька років, але врешті кинув музичну школу і неймовірно зненавидів музику. Почути по радіо бодай нотку для мене було рівнозначно тортурам.

Але коли минуло років п’ять ненависті, до нас у Кременець приїхав мамин брат із родиною. Їхній син, мій двоюрідний брат, почав мені наспівувати пісні популярних на той час "зірок". При всій ненависті до музики, я мусив то слухати.

Потім стало цікаво заграти якусь пісню. Знайшов вдома гітару, яку я раніше взагалі не помічав. Я не знав навіть, як її налаштувати. Зібрав групу, де всім музикантам слон на вухо наступив (сміється, – ред.). І якось у школі був творчий вечір. Уявіть собі - сидять директори, вчителі, мами. Ми виходимо – і починаємо грати пісню із назвою Wild Thing. Учителі побіліли, але дівчата були в захваті. Отак почалася моя музична кар’єра.

"Хто це такий,  що з ним за панібрата сам Пауло Коельо?"

Перші мої переклади з’явилися завдяки давньому інтерв’ю з Мар’яною Савкою, де було сказане одне речення про книгу Пауло Коельо "Алхімік", яку я тоді перекладав. Буквально один непомітний рядок. Випадково ця газета потрапила до рук Володимира Дмитерка, директора видавництва "Класика".

Коли я вперше прочитав Коельо, почав всіх розпитувати: питаю Малковича – не чув, питаю в Андруховича – не чув, питаю в Неборака – не чув. Ніхто навіть не чув, що за "Алхімік" і звідки він. Тому мене це й так заінтригувало і я почав перекладати сам для себе.

А Дмитерко вже навіть домовлявся, щоб йому переклали цей твір. Тож коли він це прочитав, то здивувався, бо знав мене як музиканта. Він почав мене шукати, але тоді я поїхав у Торонто і мене вже "дістали" аж через листа.

Дмитерко запитував, чи правда, що я знаю португальську мову і скільки я вже переклав, тому що інший перекладач теж почав працювати. Мені лишалося блефувати. Щодо португальської, я йому написав, що блискуче її знаю, що в мене мало не няня була португалка. А переклав я тоді від сили сторінок десять, але написав, що мені лишилося сторінок десять. Він повірив у це все, і так сталося, що дійсно видав "Алхіміка". Так вийшов мій перший переклад.

Зустріч із Коельо теж була цікавою. Я десь почитав, що він мав приїхати в Москву на книжковий ярмарок. Мені було цікаво з ним познайомитись, і ми поїхали з дружиною в Москву. Коли поселялись у готелі, раптом побачили, як у тому самому готелі йде Пауло Коельо зі своїм літературним агентом. Я не наважився відразу підійти, але зрозумів, що це знак. Отже, все піде як по маслу.

Пізніше я підійшов до його агента і сказав, що я перекладач Коельо на українську мову. А він одразу кинувся мене обіймати – бразилець (сміється, – ред.). І всі вершки московської еліти дивляться: хто це такий приїхав, що з ним за панібрата сам Пауло Коельйо.

А друга зустріч із ним була у Львові на Форумі видавців. Він був на відкритті: сидів у залі, нудився і не знав, що робити. Я в той момент мав виступ у "Дзизі", але мені раптом зателефонував Малкович: "Вікторе, тут Коельо нудиться і хоче сачканути – підкажи, куди можна?"

Я кажу: "Поїдьте в Брюховичі, там колиба є. А я під’їду після концерту". Отак Малкович Коельо "викрав", а всі потім його шукали. Коли я під’їхав у колибу, то там почалася забава. Саме хтось святкував чи уродини, чи весілля, і письменника впізнали. Коельо був щасливий, що його впізнають. Він з усіма танцював, обіймався, цілувався, про все розпитував. Я йому наплів про якусь міфологію, він обіцяв: "Я про це обов’язково напишу!". А потім ми разом співали. Він виліз на сцену (а в нього дуже гарний баритон) і почав співати бразильську босса-нову, а я взяв гітару і почав підігравати.

 Фото: Facebook/Роман Коник

Українізувати всіх завдяки Гаррі Поттеру

Із самим перекладом "Гаррі Поттера" так само дивна історія вийшла. Доінтернетна епоха, новини доповзали до України, як на возі. Коли після "Алхіміка" я захотів щось перекласти далі, дружина мені порадила обрати щось для дітей підліткового віку, бо на той час було мало такої літератури. А тут саме з’явилися перші книжки про Гаррі Поттера, вже й фільм знімали. В мене виникла ідея-фікс: "Українського перекладу немає, російського немає, а вийде фільм – діти почнуть шукати книжку. Якщо українською вже вийде – навіть у Севастополі будуть змушені читати українською. І так я українізую всіх завдяки Гаррі Поттеру!"

Але вийшла проблема. Я звернувся спочатку до Дмитерка, а він: "Ми дитячу літературу не видаємо". Тоді я згадав про Малковича.

- Іване, є класна книга, успішна.

– Яка?

– "Гаррі Поттер"

 – А хто автор?

– Джоан Ролінг.

– Не знаю. А хто переклав?

– Ну я.

– Що?!

Він же знав, що я музикант – що я там наперекладаю? Те саме, що він би мені сказав, що він музику пише (хоча я знаю, що він на скрипці грає). Тож спочатку він дуже скептично поставився до моїх потуг.

А в мене вже був готовий переклад. Російського тоді ще не було – ми могли б видати першими. Але рік пішов на те, щоби врешті-решт переконати Малковича. А тоді довелося ще цілий рік добувати авторські права. Так два роки було втрачено, а в цей час росіяни вже видали перші три чи чотири томи. І ми, на жаль, запізнилися. Це потім уже ми їх переганяли. Надходили листи з Криму, де писали: "Наш ребенок прочитал Гарри Поттера и спрашивает: мама, а почему мы не говорим по-украински?"

"Певен, що наша країна знайде себе"

Я не є якийсь порадник чи пророк. Але впевнений, що все-таки нам вдасться вийти з цієї трагічної ситуації. І, з одного боку, Україні пощастило пройти довгий шлях без кровопролиття, а з іншого - теперішня пролита кров наших хлопців дає знак, що Україна почне очищатися і вийде з цього важкого стану. Певен, що наша країна знайде себе.

Я знаю, що кожна людина мусить відчувати, для чого прийшла в цей світ, і йти своєю дорогою, попри всі невдачі. Якщо кожна людина буде чесно і правдиво йти своїм шляхом - країна почне очищатися. І все налагодиться.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3
ПЕРЕГЛЯДІВ
0
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

14.09.2015, 15:34
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 1 лютого 2016

    INSIDER: Лучшие материалы

    Здесь мы оставляем тексты, которые нам показались самыми знаковыми

    • 0
    • 51
     
    • 31 січня 2016

    Роман Безсмертний: "Росія зацікавлена, щоб ця війна тривала без кінця"

    "З появою Гризлова мало що змінилося. Ви дискусію навколо Сталіна уявляєте?"

    • 3
    • 23
     
    • 29 січня 2016

    Как проститься с прошлым

    Как прощаться и открываться новым возможностям, рассказывает психолог

    • 1
    • 42
     
    • 29 січня 2016

    Крымские ультрас: «Предателей мы не забудем»

    Что означало быть проукраинским ультрасом в Крыму в начале оккупации, и как они живут сейчас

    • 1
    • 27
     
Система Orphus