Василь Прозоров: Це я привносив деструктив у ТОЛ

Василь Переверзєв (більш відомий як Прозоров) є своєрідною легендою української "важкої" сцени. Гурт ТОЛ, фронтменом якого Василь був з 2004 року, і досі вважається однією з найкращих і найякісніших українських команд.

Гурт Прозорова вигравав український Global Battle of the Bands та їздив на фінал до Лондона, збирав багатотисячні зали та оупен-ейри та став культовим для цілого покоління української молоді. Окрім того, Прозоров створив напівакустичний проект ПНД, який високо оцінили і критики, і слухачі.

Утім 27 березня 2013 року на офіційних сторінках гурту з’явилося повідомлення, що через стан здоров’я Василя ТОЛ припиняє творчу діяльність і скасовує всі заплановані концерти. Про те, куди зник і чим займався Прозоров, почали ширитися найрізноманітніші чутки.

На початку 2015 року на афішах невеликих клубів багатьох міст України з’явилось ім’я "Прозоров (ех-ТОЛ, ех-ПНД)". Василь поїхав у сольний тур з акустичною програмою "Дім".

INSIDER зустрівся з музикантом напередодні київського концерту і дізнався про його внутрішні перетворення, творчі плани та взаємини з ТОЛ.

- Ти зараз виступаєш з акустичною програмою "Дім". Чому "Дім"?

- Я готувався до цього вдома. Тут є потроху всього: патріотизму, інтимного простору, є пісні, які написані за весь мій мистецький час, у тому числі ще у Кривому Розі, який є моїм домом, батьківщиною. Це також передача домашньої атмосфери, оскільки це є невеликі концерти.

- А ти не сумуєш за великою сценою?

- Абсолютно ні.

- Мені завжди здавалося, що концерти на кілька тисяч осіб і квартирники на зразок сьогоднішнього (інтерв’ю проходить перед концертом Прозорова у Cadillac Art Club, – ред.) – це зовсім різні речі.

- Знаєш, на все свій час. Є час, коли ти маєш великий енергетичний заряд, і нічого не заважає ним ділитися. Але настає момент, коли ці резерви вичерпано, і треба їх поповнювати. Зараз у мене відбулися кардинальні зміни в житті, змінився світогляд. Я зовсім по-іншому дивлюся на речі, ніж 2 роки тому. І мені здається, що для того, щоб знову виходити на велику сцену, треба починати з невеличких кроків. Потихеньку-помаленьку, як будь-який транспортний засіб, що поступово набирає швидкість.

- У тебе особистий перезапуск?

- Можна і так сказати. Насправді я думав, що мені знадобиться більше часу, ніж два роки (перед тим, як знову почати займатися музикою, – ред.).

Два роки тому мені здавалося, що вже нічого цікавого в мене в житті не буде. Було відчуття, що всьо, капєц, крапка, що я буду жити абсолютно іншим життям, і колись, можливо, до цього повернуся.

Але зміна обстановки, зміна житла, зміна природних умов дали абсолютно інший результат. Я не хочу забігати наперед, але з’являються нові пісні, вірші, нові думки, і воно саме проситься реалізуватися. Я ніколи цьому не стаю на заваді. Я зрозумів, що можу сам зробити ці акустичні вечори в усіх містах, де мені пропонуватимуть. А це майже вся Україна.

Фото Євгенії Люлько

- Ти пов’язуєш свою майбутню творчість із ТОЛ?

- Ні, в жодному разі. На минулому вечорі мене запитали "Чи можна сподіватися (на повернення ТОЛ)?". Так, сподіватися можна, але розраховувати не варто.

У мене відбулася зміна світогляду - я вважаю, що треба давати конструктивну енергію, а не деструктивну. У нас (ТОЛ) аж такого важкого нічого не було, крім пари "чорнушних" текстів. Але вони нічого не пояснювали. Це буле суцільне ниття. Я скаржився і скаржився, але не казав, де вихід із цього.

Мені здається, що треба ділитися своїм баченням. Не пропагувати, ні в якому разі, а розповідати. Я вважаю, що любов і добрі вчинки можуть змінити світ, починаючи з себе і тільки з себе. Особистим прикладом можна дати людям зрозуміти, що є гарно, а що є погано.

- Шкодуєш за чимсь із того, що робив?

- Абсолютно ні, і ніколи не шкодував. І якщо я раніше казав це автоматично, бо всі так кажуть, то зараз я розумію, що все відбувається для того, щоб ми робили висновки. Який шлях ти обираєш – так і живеш. Тому тепер я точно можу сказати, що ні за що не шкодую і вдячний тому, що відбувається, що б це не було: чи народження дитини, чи смерть близької людини.

- Яку музику ти хочеш грати зараз?

- Зараз я хочу грати таку музику, яка буде сприйматися всіма. Стилістично це близько до фолку. У нас склад трохи змінився порівняно з ПНД. У нас тепер акустичний бас, гітара і скрипка. Воно може собою виражати, що завгодно. Ми точно будемо експериментувати.

З нового матеріалу вже є три-чотири пісні. Вони звучать дуже просто. Ніяких забобонів - куплет-приспів, куплет-приспів і всьо. Ми розуміємо, що цього вистачає. Якщо прийде щось більш комплексне - ми це спробуємо.

Фото Євгенії Люлько

- Хто входить до складу гурту? Це буде ПНД?

- Я, Дзюбич (Дмитро Дзюба – бас-гітарист ТОЛ, скрипач ПНД) і Льоша Носенко, що є басистом гурту PINS. І так, це називатиметься ПНД.

- Олексій Согомонов казав, що на музичному ринку 5 років тому все було набагато краще, ніж зараз. Ти розділяєш цю думку чи ні?

- Не можу з ним не погодитися. Коли були голодні - не жаліли себе й експериментували з музикою, самі намагалися щось зробити.

Раніше була робота почуття і мозку. Принаймні, у нас (ТОЛ) так було. Це загалом відчувалося в кількості гуртів, в їх бажанні грати та кількості і якості фестивалів.

- У кожному інтерв’ю ти називав різні причини того, чому розпався ТОЛ. А на сторінках у соцмережах у вас взагалі інше написано (вказано, що ТОЛ припиняє творчу діяльність через хворобу Прозорова, – ред.). Як же було насправді?

- Ну, воно чесно було написано - за станом мого здоров’я. Я був змушений піти на такий крок і залишити все.

Якби тоді я цього не зробив, можливо, зараз уже йшлося б навіть про інвалідність. Це все, звісно ж, пов’язано з алкоголем і наркотиками. Спосіб життя в мене був не найкращий - я і п’яний за кермо сідав, і трахав, що попало. Це було суцільне пекло на землі.

Тоді ж мені здалося, що і в команді в нас не було єдності. Я поставив кілька конкретних питань, почув на них кілька конкретних відповідей. Не те, що хотів почути, але відповіді були чесні. І все.

Я поставив перед собою мету поїхати геть із цієї країни на деякий час. Є місце сили, куди я поїхав. Там доля мене пов’язала з моєю нинішньою дружиною, яка мені народила сина. І за цей час я побачив величезну різницю між тим, що я мав, і що я маю на зараз.

- І ти зав’язав за наркотиками і алкоголем?

- Повністю! І це те, що я мушу і буду пропагувати. Не тільки відмову від наркотиків, алкоголю та "випадкового сексу", а ще й вегетаріанство, здорове харчування і т.д. Це все дуже серйозні речі, які впливають на людину, її свідомість і вчинки.

- Не боїшся, що це може налякати фанатів?

- Ні, не боюся. Коли я оголосив, що залишаю ТОЛ, то не знав, чи є ті фанати, чи немає. Я бачив, що люди засмучені і т.д. З того моменту минуло вже два роки.

Перш ніж погодитися на виступи з акустичною програмою, я виклав у мережу свої нові пісні. Побачив на них реакцію, і ще більше впевнився, що хочу грати.

Тому я не боюся, бо люди, які вірили в те, що я розказував раніше, робили це через мою відвертість. Так само і тепер, хоча  я порушую трохи інші теми.

Але це не головне, це не є мета. Мені немає сенсу боятися, що фанати відвернуться.

- Просто те, що ти пропагуєш зараз, м’яко кажучи, не є популярним серед тих людей, що ходили на концерти ТОЛ.

- Я погоджуюся. Кожен має право на свій вибір, і я не маю наміру нікого примушувати, щось доводити чи когось зупиняти.

- А особисто ти відрізняєшся від себе зразка 2005 року і себе зараз?

- Звісно. Це цілком дві різні людини.

Хоча… раніше, десь до 2005-2006 року, я собі подобався більше. І зараз я хочу максимально з того себе повернути, але додати мій сучасний погляд на речі.

- Виходить, що ТОЛ привніс деструктив у твоє життя?

- Ні. ТОЛ просто був у цей час, і, можливо, це я привніс у ТОЛ деструктив. Тому що я жив абияк і не розумів, що роблю.

- Концерти сильно виснажували?

- Останні роки - так. Бо я така людина, що коли мене починало ковбасити на сцені, я не соромився, не стримував себе і викладався. Але під кінець уже було важко. Через алкоголь, переїдання, відсутність графіку сну я набрав вагу - був десь 110-115 кг. Мені було страшенно важко. Не тільки на сцені щось робити, а іноді навіть зав’язати шнурки.

- Ти кажеш, що деякі з пісень, написаних у той період, вважаєш деструктивними. А тобі нічого не заважає виконувати старий матеріал зараз?

- Я співаю саме ті пісні, які порушують питання, які є актуальними для мене й зараз. Те ж "Одиночество" та "Хто я?".

- Багато музикантів зараз займають позицію, мовляв, ми за мир, наша справа – грати музику, а війна – то не про нас.

- Війна – то якраз про всіх нас. Якщо до тебе прийдуть додому, то ти будеш змушений або захищатися, або застрелитися. Ти будеш змушений щось зробити. Але все одно: ти отримуєш те, на що заслуговуєш.

- Ти вважаєш себе патріотом своєї країни?

- Це провокативне питання. Не з твого боку, а взагалі. Тому що прапор, гімн, присяга – це штучні речі, які штучним чином зв’язують, зобов’язують людей до якихось обіцянок і їх виконання. Причому люди не хочуть ці обіцянки виконувати, вони проти їх природи, але мусять.

- Чого очікувати від тебе надалі?

- Не знаю, чого очікувати. Але, принаймні, я знаю, чого хочу. Я хочу зробити матеріал із тим складом, що є наразі, і записати платівку, зняти кілька класних, якісних відео. Ну, і будемо обкатувати це все по нашій неньці.