Справжні детективи: 12 головних кримінальних серіалів усіх часів

Увесь серіальний світ – тобто світ як такий - стежить за тим, як розгортається другий сезон "Справжнього детективу", задаючись "проклятими" питаннями: хто випалив очі хтивому працівнику адміністрації, що то за людина-птаха і чому в героїв такі дивні імена? Стежить та сперечається про те, хто ж тут таки "справжній": Фаррелл із немитим волоссям чи Макадамс, яка не носить бюстгальтерів? Словом, глядацькі кола бурлять і киплять.

INSIDER вирішив серйозно дослідити питання та зрозуміти нарешті, на які ж серіали-попередники спирається і з чого росте "Детектив", що він так стрімко доріс до статусу культового? Що в нього за спиною, і що взагалі являє собою цей жанр – яка його історія?

Вочевидь, нам ідеться саме про детективні серіали з обов’язковим для такого формату набором сюжетних ходів та вивертів, тому "просто" кримінально-драматичні проекти – навіть такі видатні, як "Прослушка", "Батьківщина", "Декстер" чи "Хороша дружина" – до нашого списку не потрапили. Але ж скільки там і без цього шедеврів – забутих, але таких, що й донині не дають нам спати ночами. Тому далі жодного слова про "Справжнього детектива" - говоримо про великих попередників.

Детективних вам вихідних!

________________________________________

"Блюз вулиці Хілл" (1981-1987)

Перший провісник великої серіальної революції, телесеріал, який заклав нові стандарти і відкрив небачені до того горизонти жанру. Злочини там могли не просто не розкриватись протягом однієї серії – іноді якась справа "підвисала" на цілий сезон. Формально головним героєм був капітан Френк Фурілло, але довкола нього оберталося стільки колоритних і часто зовсім не другорядних – складних, опуклих – персонажів, що встежити за ними було вкрай складно: купа сюжетних ліній, що переплітаються, керуючись часто незбагненною – хоча й достоту реалістичною, між іншим – логікою. І знято це все було чи не ручною камерою, яка тряслась, максимально унеможливлюючи глянцевість картинки.

Тепер, може, це й важко дивитись суто з естетичного погляду, але те, що в якийсь момент серіали отакого типу стали повнокровними і стилістично завершеними драмами не згірше за "велике" кіно, – найбільша заслуга саме "Блюзу вулиці Хілл".

________________________________________

"Поліція Маямі" (1984-1990)

Команда визначає все: творець серіалу Ентоні Єркович працював на "Блюзі", продюсером усіх п'яти сезонів став Майкл-"Протистояння"-Манн, ну і в головних ролях ті, які стали кумирами всієї другої половини 80-х (а конкуренція там була серйозна) і почасти навіть 90-х років: Дон Джонсон і Філіп Майкл Томас.

"Погані", хоча радше дуже реалістичні у своїй поведінці копи – прямі попередники героїв True Detective – несли в маси моду абсолютно на все, що зринало на екрані: машини, костюми, марки одягу та зброї і, звичайно ж, музика – в діапазоні від Тіни Тьорнер і Френка Заппи до Depeche Mode та молодого Moby.

Одні з найзнаковіших героїв епохи "Нової хвилі" пройшли разом із серіалом серйозну трансформацію і зміну формату: від "копів в стилі MTV" до чогось такого, що можна назвати нео-нуаром: із все більшою кількістю нерозкритих злочинів, серйозною і злободенною політичною "підкладкою" і з усе наростаючою долею цинізму та відчуття безвиході. Культові речі робилися саме так.

________________________________________

"Детективне агентство "Місячне сяйво" (1985-1989)

Серіал, що виніс на еверест слави Сібілл Шепард і Брюса Вілліса – "Міцний горішок" трапиться з ним аж під кінець 80-х: згодом на пострадянському просторі ці дві кіноіпостасі головного голомозого актора Голівуду постійно конкуруватимуть. Обманута своїм бухгалтером колишня фотомодель і весело-нехлюйської вдачі детектив – "Місячне сяйво" одним із перших продемонструвало, як детективний серіал може бути і гомерично веселим, і розумно-іронічним водночас – і це без втрати гостросюжетної складової.

Хоч невдовзі романтичні стосунки Медлін та Девіда почали виходити на перший план, вони були вдало збалансовані гротесковими і цілком постмодерністськими стилістичними рішеннями: дія в декораціях кіностудії, втручання продюсера і сценаристів безпосередньо в перебіг сюжету, обговорення героями власне сценарію і їхні ж репліки, адресовані глядачам, - таке собі віртуозне "оголення прийому". Ну і феєричні стилізації окремих серій під найрізноманітніші жанри: від фільму-катастрофи до вестерна і трилера. Щемка ностальгія.

________________________________________

"Твін Пікс" (1990-1991)

Культове дітище Девіда Лінча і сценариста Марка Фроста вже третій десяток років не відпускає глядачів: про цей серіал пишуть докторські, ним ілюструють, як треба (і як не треба теж) "чіпляти" аудиторію, вибудовувати сюжет і все довкола нього. Чи то містичний детектив, чи то детективний трилер – сліди "Твін Пікса" можна знайти в десятках серіалів і фільмів усіх мастей: повторювані "малозначущі" деталі, видобута буквально з нічого карколомна таємничість, ідеально допасований саундтрек (за який відповідав Бадаламенті), запаморочливий кастинг – і вбивство, яке зсередини підсвічує тихе провінційне містечко, де в кожному будинку виявляється по декілька малоприємних скелетів у шафі.

Список тих, хто "інфікувався", велетенський: від пізнього Кубріка і Фінчера до серіалів "На вершині озера" та нещодавніх химерних "Сосен". Плюс – важливий акцент: хоч усім і було страшенно цікаво, хто ж таки вбив ту нещасну Лору Палмер, але це був той випадок, коли суто детективна історія трохи відійшла на другий план, а важливою стала (сюрреалістична) драма самих героїв. Неоціненний урок.

________________________________________

"Головний підозрюваний" (1991-2006)

Британський серіал тривалістю в сім сезонів – а насправді сім довжелезних телефільмів – став чи не головним феміністичним кіновисловлюванням 90-х: проект режисера-жінки Лінди Ла Планте, у якому головну роль зіграла Хелен Міррен (уже відома тоді ролями в "Калігулі" і "Космічній одіссеї 2010"), мав для цього всі дані.

Інспектор поліції Джейн Теннісон працює в абсолютно чоловічому світі, сповненому сексизму, забобонів і ненависті. Але це аж ніяк не всі її проблеми: окрім цього, вона ще бореться з власним алкоголізмом та намагається хоч якось впорядкувати особисте життя (і вже в другому сезоні почне стосунки із чорношкірим підопічним).

Хлопчик-проститутка, торговець наркотиками, біженець із Боснії – на тлі внутрішніх (і зовнішніх теж!) демонів Джейн список її головоломних справ трохи губиться, хоча геть на другий план і не відходить. "Вона написала вбивство", "Міс Марпл", навіть їхній "чоловічий" еквівалент "Пуаро" – усе знайшло своє вивершення в "Головному підозрюваному": тітоньки-детективи з милих серіалів, які навряд особливо вплинули на трансформацію жанру, далекою луною відгукуються в героїні Міррен - поламаній, але незламній. Хоча й доктор Хаус тут уже також проступає.

________________________________________

"С.S.I.: Місце злочину" (2000-2015)

"Санта-Барбара" світу детективно-кримінальних серіалів, проект, який разом із трьома своїми спін-оффами ("Місце злочину: Кіберпростір", "Місце злочину Маямі" і "Місце злочину Нью-Йорк" – останній цілком гідний серіал сам по собі, кращий за більшість сезонів власне "С.S.І.") налічує близько семисот(!) серій.

Офіційно його закрито навесні 2015-го, але він продовжує жити в пам’яті мільйонів глядачів: із критиками в серіалу не надто склалося (все ж великих художніх претензій тут і близько нема), але вірними шанувальниками він себе забезпечив на роки вперед. Сюжет – розслідування декількох справ одночасно, іноді – тривалі історії серійних маніяків, але головне не це. Головне – феєрична робота криміналістів, яка й стала осердям "С.S.I." і яка призвела в майбутньому до тектонічних зсувів у форматі жанру як такого: без цього серіалу не можна уявити ані "Слідства по тілу" чи "Кісток", ані навіть "Декстера".

Можна посміюватись над цим епічним і часто полишеним притомного смаку проектом, але от чого робити не слід, то це недооцінювати його роль в тому, що зараз ми дивимось улюблені серіали такими, якими вони є. Бо роль ця насправді велетенська.

________________________________________

"Детектив Монк" (2002-2009)

Практично незнаний у нас, але страшенно популярний на умовному Заході серіал – така собі суміш "Місячного сяйва" і "Головного підозрюваного": смішна, але по-своєму й дуже трагічна історія з блискучим Тоні Шалубом у головній ролі – актором, якому до сих пір не випало більше зіграти нічого видатного і який змушений вдовольнятись другорядними ролями в проектах штибу "Люди в чорному" та "Діти шпигунів".

Едріан Монк – майже геніальний детектив, який після трагічної загибелі дружини (яку він буде розслідувати протягом усіх сезонів) стає відлюдником і лише за три знову повертається до роботи, але вже зовсім іншою людиною: із цілим букетом фобій (щось близько трьохсот), нав’язливими думками і станами та серйозними психічними розладами.

Це, з одного боку, страшенно йому заважає (і часто призводить до комічних ситуацій) та з іншого – допомагає блискуче виконувати свою роботу: помічати деталі, бачити найскладніші причинно-наслідкові зв’язки, розуміти логіку злочинців. "Детектив Монк" - це чи не головний попередник усіх серіалів, в осерді яких – асоціальні герої, напівбезумці-напівгенії: той-таки Хаус, Декстер і Растін Коул. Ну і всілякі "менталісти" з "білими комірцями", звичайно.

________________________________________

"Мислити, як злочинець" (2005 - до сьогодні)

Ще один серіал-рекордсмен, що триває і сьогодні: навесні цього року його продовжили на 11 сезон. Суть – у назві: там, де не справляються криміналісти (привіт "С.S.I."), на допомогу приходить відділ поведінкового аналізу, спеціалісти, які цілком здатні влізти у шкіру злочинця і побачити світ його очима.

Звичайно, не без наслідків для себе. Міцні професіонали, юний геній із захмарним IQ, феєрична неформальна програмістка, експерт із лінгвістики – "Мислити як злочинець" це покращена і стилістично більш вправна версія вже згаданого "Місця злочину", серіал, якому вдається і на восьмому сезоні зберігати певну свіжість та незамуленість, дивувати сюжетними знахідками і кульбітами.

Коли стає занадто багато психів і "темних" психологічних колізій, тоді на перший план починають виводити самих агентів: із не меншою концентрацією темноти всередині, але здатних серйозно відсвіжити загальне дійство. Так, тут багато нереалістичного (що нині не в тренді), але ж 11 сезон – а серіал геть не здувся. Хтось вважає його найкращим детективним проектом нового часу, але краще сказати – зубастий ветеран, що може дати фору і значно зухвалішим новачкам.

________________________________________

"Вбивство" (2007 - до сьогодні)

Уже навіть з’явився американський рімейк цього датсько-шведського серіалу і там навіть знято на цілий сезон більше, але оригінал таки краще: як і у випадку з "Дівчиною з татуюванням дракона", як і у випадку з "Мостом" – першосортним серіалом, що, однак, дуже скоро вичерпав себе і зайшов у певні логічні тупики, із яких йому вже не судилось, на жаль, вийти.

А скандинавське "Вбивство" тим часом є тою детективною квінтесенцією регіону, за яку ми так любимо романи і Манкелля, і Несьбо, і того ж Ларссона – густу і чадну атмосферу, у якій особисте завжди виходить у вимір соціального, яке зазвичай і є тою сферою, де зароджується все огидне і кошмарне. От і тут політичний контекст – мери міст, прем’єр-міністри, лідери опозиції, окружні прокурори – завжди зринає, коли справа йде до розв’язки.

Хоча й зав’язки сезонів не надто тішать різноманітністю: детективу Сарі Лунд – жінка, а це вже погано як на ті умови – вже давно все це набридло, але їй знову і знову доводиться братися за справи, де фігурують представниці "прекрасної статі": зґвалтування і вбивство молодої дівчини, убивство жінки-адвоката, викрадення маленької дівчинки. Але головний трюк у тому, що це не набридає – навпаки: чим ширше розходяться ці на позір однотипні кола, тим краще ти починаєш щось про це розуміти. Американська версія насправді теж хороша, але ж нащо в Тулу зі своїм самоваром – тобто у Львів зі своєю кавою – їхати?

________________________________________

"Межа" (2008 – 2013)

Так, на позір науково-фантастичний фільм (ще й авторства Джей Джей Абрамса), але ж базова жанрова модель тут – це передусім детектив, пошук "винного". І тоді не так і важливо, що розслідують: випадки левітації, реінкарнації чи вторгнення неземних сил.

Тим паче, розслідує не хтось там, а взірцеві сищики нового часу, оті самі геніальні фріки: агент ФБР Олівія, у якій міститься частина свідомості іншого померлого агента; молодий і розхлябаний геній Пітер і його батько – чи не найколоритніший персонаж нульових: дослідник "науки за межею", якого на 17 років запроторили до психлікарні і який на момент головної дії не лише серйозно асоціальний, а й більшість часу перебуває під дією LSD (одна серія взагалі відбувається лише в його свідомості).

Детективи від науки розслідують низку ну вкрай дивних подій, які називають "Моделлю" і які є наслідком чи то величезної змови, чи то вторгнення нетутешнього розуму. Бо паралельний Всесвіт вони теж знайдуть. На відміну від "Секретних матеріалів", які під кінець уже геть пустилися в якесь мало не авангардне візіонерство, "Межа" до останнього витримує початковий стиль та драйв і завершується рівно так, як і розпочалася – химерним та нетрадиційним, але таки детективом.

Демонструючи, що матеріал – то побічне, головне – підхід: он і "Фортітьюд" понесло у фантастику. Бо ж і з медичної драми щось таке зробити можна. Аби вміння вистачило.

________________________________________

"Шерлок" (2010 – до сьогодні)

Говорити сьогодні про цей серіал майже муветон і загальне місце, але спроби зрозуміти карколомний успіх дев’яти серій, які вже з першої вчепили таку величезну аудиторію, тривають. Чи то геніальні сценаристи, які настільки віртуозно переписали й осучаснили давно знані історії, чи то блискучий кастинг, що відразу здався єдино можливим, а чи потреба галасливої доби в новому соціопатичному героєві знайшла максимально вдале і вчасне вирішення – хоча радше спрацювало все разом.

Бозна-яка за рахунком спроба оживити й адаптувати класичний твір виявилася, вочевидь, найвдалішою (навіть з урахуванням першокласної, але вже сильно затертої і трохи нафталінової радянської версії) – і нема на то ради.

Усі подальші спроби приречені залишитись у тіні і бути порівняними із "Шерлоком": у серіалу "Елементарно" – ще одній зухвалій спробі переакцентувати творіння Конан Дойля – елементарно нічого не вийшло, фокус не вдався, дуже скоро початковий імпульс зійшов просто на пси. Що ж, очікуємо четвертого сезону британського проекту. Віримо і сподіваємось.

________________________________________

"Лютер" (2010-2013)

Можливо, не аж такий видатний (хоча все ж таки видатний), але точно знаковий серіал десятих років – і річ тут не лише в тому, що головний герой чорношкірий і що він носить таке марковане політично-релігійними контекстами ім’я. Ні, справа радше в тому, що в "Лютері" вивершуються – тою чи іншою мірою – усі головні тенденції детективного жанру останніх років, показуючи обмеження й перспективи подальшого розвитку.

Джон Лютер – інспектор у відділі тяжких і серійних злочинів, але – і це вже традиційно – основні його проблеми лежать у трохи іншій площині, а саме: депресія і криза, що призводять до розлучення; химерна дружба з убивцею-вундеркіндом; колега, який виявляється не зовсім тим, ким видається; допомога дівчині і, як наслідок, потрапляння в кабалу до порно-королів. Плюс – він і сам ще той психопат.

І от уже здається, що детектив цілковито мутував у найсправжнісіньку драму, але ні – сценаристи свій хліб недарма їдять, і на сцені з’являється, наприклад, маніяк-стилізатор, закоханий в історію Лондона – і виконано це все незгірше, ніж у "Жорстоких таємницях Лондона". Ще один британський серіал у цьому списку відверто черпає з багатьох джерел – і не останнім є милий проект нашого дитинства "Коломбо": стилістика кардинально інша, але окремі базові прийоми запозичено точно звідти. Словом, "Лютер" – етапний серіал, і жанру тепер треба шукати нових виходів, аби серйозно і вчасно себе відсвіжити.

Іншим великим підсумком досягнень жанру якраз і став "Справжній детектив", але про нього, як і домовлялись, – ні слова. Просто залишимо і закріпимо за ним умовне тринадцяте місце в цій добірці. Він на це заслужив.