Ірина Швайдак: Ми відмовлялися і далі будемо відмовлятися виступати в Росії

Солістка гурту "Один в каное" про запис першого альбому, концерти в Росії і музичні експерименти
Фото з Facebook Один в каное
16 лютого 201513:00

Львівський гурт "Один в каное" вже давно відомий у музичному середовищі. Публіки на їхніх концертах збирається не менше, ніж на виступах "старожилів" української сцени. Проте за запис альбому музиканти взялися лише нещодавно.

"Один в каное" - яскравий приклад "свіжої крові" в українській музиці. Музиканти виглядають на сцені так само, як і в житті. І це ще одна причина такої популярності гурту.

Коли ми в листопаді 2013 року розмовляли з солісткою гурту Іриною, вона зізналася, що поєднувала роботу з музикою. Цього разу Іра зробила нове зізнання -  дівчина вже місяць не працює за фахом. Вона воліє весь час віддавати музиці. Тож можемо сміливо чекати на якісь нові сюрпризи.

INSIDER розпитав в Іри про запис першого альбому, концерти в Росії і музичні експерименти

- Гурту вже 5 років. Маєте більш ніж 20 пісень, а чи плануєте робити записи у студії та об’єднувати їх у альбом? Чи є якісь задумки, як його назвете?

- Так. Ми знайшли в Дніпропетровську студію, яка нам підійшла. Спрацював тут і людський фактор: ми знайомі зі звукоінженером, який там працює.

Ми побачили там порозуміння і будемо продовжувати запис. Уже двічі були в тій студії. Ми живемо у Львові і їздимо туди, коли в нас там неподалік відбуваються концерти, ось післязавтра знову їдемо туди. Сподіваюся, що один альбом запишемо. Бо пісень назбиралося стільки, що буде, напевно, два альбоми. Варіантів назви поки що немає.

- Раніше під час виступу ви розбавляли свої пісні каверами. Чому відмовились і як підбирали, що саме зіграти?

- То давно було. Ми грали кавери тільки через те, що в нас був маленький репертуар. Починалося з 5-7 пісень і, зрозуміло, треба було їх чимось розбавляти.

Грали ми в першу чергу ті пісні, які нам подобались і були до душі. І другий критерій – щоб вокальна партія підходила, адже в кожного свої особливості: якщо я добре співаю свої пісні, то не обов’язково добре заспіваю пісні когось іншого.

- Як ви відбираєте чужі тексти, які будете класти на музику і виконувати?

- Це якось дуже спонтанно стається. Вірш Франка ми підібрали за кілька хвилин. Ми тоді виступали на фестивалі "Франко Фест". Там було таке завдання-прохання від організаторів до гуртів проспівати текст Франка. Ну і ми десь на останніх репетиціях перед фестивалем узяли й відкрили його збірку, щоб підібрати вірш, і дивимось – "Човен". Каное і човен – воно якось співзвучне. От і зробили його. Тут усе якось вийшло незаплановано і швидко. В яблучко, напевно.

- Чи плануєте розширювати мовний діапазон своїх пісень?

- Дуже подобаються пісні англійською, бо там є певні особливості мови, які дають більше простору, більше можливостей. Українська в музичному плані трошки інша, але мої знання англійської не дають мені писати тексти з тим змістом, яким я би хотіла, не дає розуміти такі нюанси, щоб складалася поезія.

Українською мені набагато легше. Російською я можу розмовляти, я її розумію, але не думаю тією мовою.

- У вас є ще білоруська пісня "Пішы", присвячена бабусі. Ви знаєте білоруську і пісня на ваші вірші?

- Моя бабуся з Білорусі. Відповідно, вона говорила білоруською мовою. Мову я дуже погано знаю. Я коли ту пісню писала, то покладалася більше на емоції, а потім попросила знайомих білорусів перевірити, чи помилок немає.

Фото з Facebook гурту

- У вас філологічна освіта. Якось використовуєте її зараз?

- Не використовую зараз: я вже місяць як не працюю за освітою, бо вирішила повністю в музику перейти. А до того я працювала в літературній студії у реабілітаційному центрі для молоді (18-35 років). Там потрібен специфічний підхід, але все ж таки то було таке поле, де я змогла використовувати свою освіту. Гарний досвід.

- Вас у групі троє - отже, стосовно певних творчих моментів можуть бути три різні думки. У яких питаннях найчастіше бувають суперечки?

- У різних питаннях. Ми багато часу проводимо разом, особливо, коли на концерти їздимо. Треба визнати те, що ми троє дуже різні, дуже по-своєму дивимося на світ. У побутових питаннях виникають якісь нюанси. Але головне, напевно, ми вже зрозуміли, що треба в усьому шукати компроміс, бо інакше – просто немає куди йти, якщо коса на камінь буде заходити.

У творчих моментах бувають якісь зауваження один до одного, але ми їх долаємо, це для нас зараз не проблема. Якщо є конфлікт – обов’язково є його вирішення.

- Багато львівських музикантів із часом переїжджали ...часто саме в Київ. Були думки про переїзд?

- З'являлись і відразу зникали тому, що поки що такої потреби немає. Ми самі по собі, ми робимо свої концерти коли і де схочемо. Немає такого, що нам сказали і ми повинні відіграти декілька концертів поспіль, усе залежить від нашого бажання, і ми цей процес наразі можемо контролювати зі Львова. Є інтернет, є купа інших засобів зв’язку. Нам добре у Львові: тут насправді трохи спокійніше, у Києві більший рух, тут вмикатися відразу треба.

В основному музиканти приходять на якийсь такий рівень, коли вони вирішують, що музика є заняттям їхнього життя, їхня професія, то в першу чергу – це Київ… може, ще Харків - там ще є якийсь свій окремий осередок музикантів, і вони собі гуртуються. Але для нас це, напевно, був би Київ.

- У якому іншому звучанні ви би хотіли поекспериментувати, щось нове спробувати?

- Зараз нам би хотілося спробувати поєднати нашу музику зі звучанням оркестру, щоб це якось оформити. Але гарно сказав, здається, соліст "Бумбоксу", якщо я не помиляюсь, що такі речі треба робити вже пізніше, коли людина старша і зробила в музиці все, і на основі того вже робити такі речі. Тому я думаю, що нам ще зарано, але дуже хотілося б, у голові звучить наша музика з якимось таким класичним супроводом, і мені здається, що це було б дуже гарно, якщо зі смаком зробити це все… але от це, напевно, все ж питання часу.

"Один в каное" в повному складі. Фото з Facebook гурту

- У вас були "квартирники", виступи в невеликих концертних залах, на великих фестивалях, у філармонії... Де найкомфортніше виступати і чому?

- Емоційно нам комфортніше виступати все-таки в клубах, тому що там сильніше відчувається контакт із публікою. Публіка, яка стоїть, а не сидить, більше дозволяє собі волі в рухах, це передається музикантам – і ми ловимо той контакт.

Мені також здається, що публіці краще в залі: вона собі розслабилась, сидить на кріслі, звук зазвичай кращий, вона напевно почувається комфортніше. Натомість ми на сцені не завжди вловлюємо реакцію, подобається їй чи ні, бо в момент гри залежні від її думки, її реакції. Тому нам не завжди комфортно виступати у філармонії чи Будинку культури у невеликих містах, але це таке… емоційний нюанс.

- Найближчий рік були пропозиції виступити в Росії? Коли ви там виступали, то дуже сподобались, і, мабуть, маєте там шанувальників.

- Були пропозиції, але зі зрозумілих причин ми відмовлялися. Відмовляли не стільки нашим слухачам, які нас там теж люблять і чекають, скільки через те, що зараз такий час - треба в якийсь спосіб висловлювати свою позицію… тому відмовлялися і далі будемо відмовлятися їздити з концертами в тій країні.

- Напевно, з кожною піснею пов'язана якась життєва історія, людина чи просто ситуація. Розкажіть одну з них, яка першою спадає на думку.

- Те, що відразу згадується, - це пісня "Вулиця": її було написано після однієї ситуації. У Львові є така вулиця – Личаківська. Вона зазвичай шумна: там багато машин, людей. І на якийсь час її закрили на ремонт. І тоді вона стала порожня, така незвична – і те враження надихнуло на написання пісні.

- Що означає шестипелюсткова квітка на логотипах із назвою групи?

- Так, вона має своє значення. Наша дизайнер, коли її робила, шукала щось таке українське, що можна було б туди вкласти, і щоб логотип був сучасним. І насправді це не квітка: у середині бандури є такі прорізи і то взято звідти. І якщо подивитися на окремий проріз – то є човник.

- Серед музикантів є тенденція не приділяти особливої уваги одягу, макіяжу і не робити взагалі культу з цього. Ви обговорюєте, що будете одягати на сцену?

- Зазвичай ні. Ми всім займаємося самі й у нас немає людини, яка цим займалась би: допомагала підбирати одяг, робити макіяж, зачіску. В житті я звикла виглядати просто, вибирати комфортний одяг, тому я не вмію підбирати якісь цікаві штуки. І я вибираю щось просте, щоб із незвички не переборщити з чимось. Може, це питання часу, зараз ми не ставимо за мету якось особливо виглядати. Певною мірою, може, це навіть допомагає тримати ближчий контакт із публікою – бути на сцені, як і поза нею. Поки що нам так комфортно.

- Основна тема пісень – це почуття, любов. А на які теми ще хотілось би писати?

- Хіба всі про любов? Це кожен вже по-своєму інтерпретує. Мені здається, що в нас пізніші тексти власне не є любовними. Можливо, виконання ліричне в силу голосу, інструментів, але за змістом вони філософські.

Пісень про любов стає все менше, мабуть, через те, що ми дорослішаємо і починаємо задумуватися про багато інших питань. Про те, що хочеться написати, воно і пишеться. Останні пісні, які написані, але слухачі їх ще не чули, про дорослішання людини, про те, що пріоритети трошки змінюються. Не буду більше розповідати, скоро почуєте самі.

- На останньому концерті якось не було здогадок, що буде на біс. Як ви обираєте, що саме заспіваєте останнім?

- Останні концерти нам хочеться закінчувати на якійсь такій обірваній ноті. Пісня "Демони", яку ми зараз зазвичай граємо на біс, нам здається якоюсь точковою, що саме нею треба закінчувати. І ще часто однією з останніх ми граємо "Колискову", щоб трошки заколисати людей, і вони не просили вдруге.

- Пісню "Реквієм. Забудеться" ви рідко виконуєте, але на останньому концерті вона була. Чому так? І з чим пов’язане її написання?

- Уперше ми її виконали півтора чи два роки тому на львівському концерті, тоді здалося, що вона якась незакінчена, не до кінця в музичному плані оброблена. В нас стався якийсь комплекс стосовно неї, тож вирішили її не грати, нам здавалося, що вона не подобається публіці.

А нещодавно на львівському концерті у філармонії її виконали, але, крім гітари та барабану, був іще рояль, - і вона якось пішла, люди почали питати, чому ми її не виконуємо, що вона їм сподобалась. І в той момент ми вилікувалися від цього комплексу і вирішили, що будемо грати її на концертах.

Історії в пісні немає – спрацювала уява, коли уявляєш відчуття інших людей, які ділилися якимись своїми втратами. І воно все змішалося і виринула така пісня. А потім приходить момент і розумієш, що та пісня тоді написалася, щоб, можливо, відобразити настрій часу, але не того, а зараз. І зараз вона особисто мені асоціюється з втратами багатьох людей, які переживають смерті своїх близьких.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

13.11.2018, 15:32
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 22 листопада 2018

    П’ять недоречностей у День Гідності та Свободи

     
    • 21 листопада 2018

    Екс-поплічник Юрія Крисіна приїхав у суд давати свідчення на ймовірних викрадачів Вербицького і Луценка

    Сергій Чемес за угодою зі слідством був засуджений до 3 років і 3 місяців за участь у смертельному нападі на В'ячеслава Веремія

     
    • 19 листопада 2018

    Суд почне з допиту потерпілих у справі екс-беркутівця Лукаша

    Спочатку допитають потерпілих, потім – свідків, а після цього свідчитиме сам Лукаш.

     
    • 19 листопада 2018

    "П’ятачок смерті" на Інститутській підготували до слідчого експерименту

    На цьому місці загинули 8 учасників Революції Гідності, ще 8 отримали поранення

     
Система Orphus