На розмову зі Сергієм Жаданом ми чекали з самого початку "Гогольфесту". Зрештою, його виступ із харківською ска-панковою групою "Собаки в космосі" передбачувано став чи не найбільш драйвовою подією за всі дні фестивалю.
Поговорити з письменником вдалося під час саундчеку – артисти щойно приїхали на локацію і були доволі здивовані її станом. Це невелике підземелля, яке зовсім не призначене для концертів, але для розмов про війну і мистецтво антураж катакомб навіть до певної міри пасував.
І ось так - у напівтемряві та стишеним голосом - Сергій Жадан розповів INSIDER про власне сприйняття творчості під час війни та роль мистецтва в сучасному інформаційному просторі.
- Серед людей, які переїжджають із Луганської та Донецької областей, є така думка, що решта українців їх не розуміє і не може зрозуміти, а отже, не може писати чи говорити про їхні проблеми об’єктивно. Чи вважаєте ви так само?
- Я згоден із тим, що люди, які не були на війні, які не були в зоні АТО, а отже, не були безпосередньо наближені до смерті, не зовсім розуміють тих людей, які там усе-таки перебували. Але це не означає, що ті, хто там був, можуть об’єктивно про це говорити.
Про ці речі можна говорити лише доволі суб’єктивно. Це стосується не лише мистецьких засобів вираження думок. Це можна сказати про будь-яке висловлювання, будь-який наратив, пов’язаний із війною.
Навіть ті, хто бере участь у бойових діях, хлопці, які сидять в окопах, мають теж доволі загострене і суб’єктивне бачення, а отже, і розуміння того, що відбувається. Кожен бачить свій сектор і, відповідно, вважає його універсальним і найбільш об’єктивним.
- Узагалі, тема війни так часто висвітлюється у ЗМІ, що поступово українці перестають звертати на неї увагу. Чи можливо - а якщо можливо, то як - за допомогою культури повернути інтерес до проблем на Сході?
- Те, що всі втомилися від війни, це, на мою думку, очевидно. Вона триває вже другий рік і зрозуміло, що від неї дуже швидко втомлюєшся, так само, як від будь-якого негативу в принципі. Це можна було передбачити, або хоча б припустити. Багато хто виснажився морально. Передусім це люди, які на війні не були і для яких це є чимось чужим і незрозумілим.
До мене ця втома прийшла теж.
Я не думаю, що мистецтво має послуговуватись агітаційним матеріалом до того, що відбувається.
Мистецтво має перш за все фіксувати, описувати і запам’ятовувати. З часом це будуть дуже важливі свідчення.
- Чи можна за допомогою культури позбутися негативних стереотипів про Донбас?
- Людина, яка хоче позбутися стереотипів, буде шукати більше інформації в різних просторах, жанрах, зокрема і в мистецтві. Безперечно, творчість може допомогти багатьом із нас змінити погляди та ставлення до різних речей.
- В одному зі своїх блогів ви пишете, що події Майдану насправді нікого не змінили, а просто більше вкорінили кожного в своїх переконаннях. Але багато людей, які раніше були проти Євромайдану, зараз пішли на війну. Ви думаєте їхні погляди змінилися?
- Я, мабуть, писав трошки інакше. Для тих, хто мав якусь позицію на початку революції, вона залишилася такою, як і була. Але, звичайно, хтось змінився. Для багатьох події останніх двох років були важливими. Саме початок війни і присутність росіян на території бойових дій було для багатьох українців визначальним в усвідомленні себе громадянами.
Як багато людей змінилося – мені складно сказати. Я ніколи не ставився до інших із погляду відсотків чи цифр. Але я маю багато знайомих, які справді змінили ставлення до ситуації саме після початку бойових дій.
 |
| Фото: Nata Koval |
- Чи важлива взагалі для письменника наявність громадянської позиції?
- Насправді, немає різниці - письменник ти чи ні. Якщо ти громадянин, то в тебе така позиція може бути, а може і не бути. Письменники бувають дуже різними.
Згадайте події 2013-2014 року – люди, які виходили на вулиці, не говорили ж до якої професії належать. Вони йшли як громадяни, як частина суспільства і при цьому могли бути письменниками, бізнесменами, безробітними, політиками. Наявність громадянської позиції до письменництва і літератури не має жодного стосунку.
- Є така думка, що одна з причин того, що сталося на Донбасі, – це надмірна кількість російської культури і безкультур’я як таке. Чи вважаєте ви, що це справді так, і якщо так, то чи можливо цю ситуацію виправити зараз, скажімо, на звільнених територіях?
- Особисто я вважаю, що це не так. На Донбасі все відбулося так лише тому, що туди зайшли російські танкові колони та найманці. Зайшли б вони на територію Харківщини - там би все відбулося за тим самим сценарієм.
Я дотримуюся думки, що на Донбасі підстав для створення фейкових республік і для поширення сепаратизму не більше, ніж в Запоріжжі, Дніпропетровську чи, наприклад, в Одесі. І говорити, що це якось пов’язано з культурою – це одна з концепцій, які виникають заднім числом, це спроба перекласти відповідальність на когось іншого.
Донецьк у плані культури чи безкультур’я не різнився сильно від більшості міст України. Там був свій прошарок інтелігенції, були люди, які цікавилися літературою, театром, образотворчим мистецтвом, і їх не було менше, ніж, скажімо, де-небудь у Херсоні або Миколаєві.
Перекладати провину за те, що сталося, на культуру — це не зовсім серйозно.
- Це насправді так. В інших областях України, а особливо в маленьких містах ситуація з сучасною культурою не набагато краща. Чи можна виправити це?
- Здебільшого люди не цікавляться тим, що не є присутнім. Якби в маленьких містечках були книгарні, можливо, люди купували би книги, якби туди приїздили які-небудь театральні колективи, вони могли б відвідувати театр, якби були концерти – ходили б на них. Оскільки цього всього немає, люди дивляться телевізор.
- Під час цьогорічного Форуму видавців ви брали участь у дискусії щодо співіснування мистецтва і війни. За яких умов цей симбіоз узагалі можливий так, щоб це не здавалося до певної міри маніпуляцією?
- Насправді мистецтво страшенно вразливе і бездіяльне, воно не має якихось особливих можливостей. І тому очікувати, що за допомогою нього можна щось коригувати - це велика самовпевненість самих митців.
Мистецтво здебільшого перебуває на крок-півтора за політикою і суспільними процесами. Безперечно, його присутність теж важлива. Проте сподіватися, що за допомогою культурних ініціатив можна виправити світогляд частини наших співгромадян – це трошки наївно.
 |
| Фото: Nata Koval |
- Під час лекції на "Гогольфесті" про тур футуристів Донбасом одна з відвідувачок була переконана, що мова буде про російських футуристів. Вона взагалі не знала про існування в Україні такого явища. Можливо, цю ситуацію потрібно змінювати на освітньому рівні?
- Я все своє життя спілкуюся з різними вчителями. Зазвичай шкільна програма не стільки прищеплює любов до літератури, скільки відбиває її. І багато що залежить від особистого ставлення вчителя. Мені пощастило в цьому житті спілкуватися з великою кількістю фантастичних людей, які люблять літературу, і, відповідно, їхні учні теж сповнені бажання читати.
Звичайно, все треба змінювати. А систему культурної політики, наприклад, хоча би нормально впроваджувати. У нас країна стоїть незапущена – це така величезна залізна машина, яка просто не працює. Величезний потенціал, цікава історія, але про це мало хто знає і мало хто цим цікавиться. А головне - немає механізмів, які дали б можливість цьому працювати.
Це стосується і вашого попереднього запитання про культуру в маленьких містечках. Коли немає цілеспрямованої культурної політики, нормально заповнених бібліотек, книгарень, коли по телевізору показують якісь відверто старорежимні речі, людина потрапляє в певний культурний вакуум і стає зовсім відірваною від інших реалій. Скажімо, є "Гогольфест", фантастичний фестиваль, але якщо людина сюди не зайде, то нічого про нього не знатиме. Тут відбуваються якісь комунікативні зв’язки, що роблять мистецтво присутнім у нашому житті. Але це певною мірою гетто – ми маємо своїх глядачів і їх немало, але якщо зробити крок убік і запитати, чи хтось знає, що в Києві відбувається "Гогольфест", то не так багато людей будуть позитивно відповідати.
- Навіть серед журналістів є думка, що мистецтво не на часі. Попри те, що частина ресурсів зараз запускає власні розділи про сучасну культуру…
- Звичайно, війна краще продається. Це стосується також і різних катастроф та криміналу. Споживачів культури значно менше, тому мусить бути хоч якась інвестиція та бажання вкластися в цю сферу. Потім це може дати результат, а може й не дати. Для цього, насправді, треба трішки стратегічніше мислити. ЗМІ здебільшого на це не йдуть.
Мені здається, митці просто мають якісно, професійно і чесно займатися своєю роботою. А думати про те, як привернути увагу ЗМІ чи споживача – це не дуже вдячна справа.
Від великої кількості таких думок є можливість у підсумку опинитися на корпоративах політичних партій.
