Режисери на Docudays: чому за фільм можуть убити

INSIDER розпитав режисерів, як і чому варто знімати фільми про потужних людей
Фото: Вальдемар Горлушко/ukrafoto.com
28 березня 201412:30
  • 0
  • 1

Цьогорічний Docudays буквально кожен день вихлюпувався на глядача відвертим і чесним ставленням до життя. Починаючи з першого показу - коли зал Будинку кіно тріщав від людей і від гімну України після "Євромайдан. Чорновий монтаж".

А все тому, що він підхопив у кадр людей простих, дуже виразних і різних: "Война зараз буде", - хлопець з майдану намагається вивести стару бабцю з переходу метро. - "Ну то я тут постою, може мене і обойдуть".

Отже, документалки або шокували масштабом зібраних підтверджень насильства над людьми, або розігрівали гумором охоронця рибгоспу на півдні України, або викликали у глядача стільки жалості, що після показів вони годину могли допитувати режисера чи допоміг він Шурі, Марії, Лізі...

Навзаєм режисери також були відвертими. Приміром, росіянин Алєксандр Гєнтєлєв зізнався, що давно не бачив аби зал так реготів над "Путінськими іграми", хоча стрічка і вийшла далеко не фарсова, а деяким героям навіть погрожували після інтерв'ю для фільму про корупцію в Сочі.

Француз Ґаель Мокаер жартував, що буквально щогодини доводилося пити "водка" з волинськими шахтарями. На камеру вони, замурзані вугіллям і стомлені, також намагалися жартувати: "Не матюкайся! Що про тебе подумає цивілізація? Що про тебе подумає Франція?! Ґаель, ти краще покажи Франції мої діряві портянки — хай світ побачить".

INSIDER розпитав режисерів як і чому варто знімати фільми про потужних людей.

 

Ґаель Мокаер

французький режисер, військовий журналіст. Знімав фільми про Мадагаскар, Ліван, Ірак

У 2009 році я приїхав в Україну разом з фотографом Юрієм Білаком. За рік до цього він зробив серію фотографій про шахтарів у Нововолинську. Два роки жив в містечку і знімав шахту "Бужанська". Тут працює 960 людей, і з них — 220 жінок. Але все одно я був лише туристом — спускався тоді, коли хотів спускатися. Якщо не хотів, то не спускався - на відміну від шахтарів, які витрачали стільки фізичних сил на цю роботу і в кінці дня сиділи чорними у бані і курили, думаючи чи варто митися — завтра ж знову таким будеш. Я був у забоях, знімав увесь процес рубаня вугілля.

Фільм зробив виключно на власні кошти — 30 000 євро. А в цілому процес зараз коштує — 150 000 євро. Дуже багато матеріалу не ввійшло. Бувало камера рухалася в розфокусі або її заносило — кожен день ми пили "водка" (сміється - ред.).

Певною мірою я робив фільм про минуле Франції. У нас теж колись були шахти з такими ж рабськими умовами ("Якби узнали, що я 300 євро заробляю в місяць — точно б сміялися, що такі дураки є", - каже один з героїв фільму).

Зараз усі закрилися. Я би хотів щоб цей фільм показали в парламенті або тим людям, що ухвалюють рішення і можуть поліпшити умови праці цих шахтарів.

 

 

Каллем Макрей

британський режисер,протягом 20 років знімає кіно в Британії, Іраку, Гаїті, деякі африканські країни (розповіді стосуються тем війн та конфліктів у Кот-Д’Івуарі, Уґанді, Малі й Судані)

серед його фільмів – три ґрунтовних дослідження воєнних злочинів коаліції в Іраку

Мене погрожували вбити і навіть влаштовували демонстрації особисто проти нашої знімальної групи після фільму, який уряд вважає "замовленням Заходу".

Чим більше уряд щось заперечує — тим більше випливає фактів їхньої неправоти. Навіть, якщо зараз немає стрілянини на Шрі-Ланці — війна триває. Відтоді як закінчили роботу над фільмом - надійшло ще більше інформації.

Наприклад, з'явилося підтвердження, що ведуча місцевого телебачення Прія захоплена в полон, а не застрелена.

Внутрішній поділ Шрі-Ланки — є прямим спадком британського колоніалізму. Коли британські господарі пішли, то в Шрі-Ланці лишили країну сингальської більшості, щоб вона піддала репресіям тамільську меньшість. Під час війни була міжнародна ізоляція і вони спиралися лише на тамільську діаспору.

На півночі Шрі-Ланки продовжується системна кампанія зі знищення етнічної культури місцевого населення. Застосовують різні форми тиску від конфіскації землі до сексуального насильства як знаряддя війни. Мова не лише про побоювання, що хтось буде згвалтований. Для цієї культури згвалтування — стигма. Також, ми отримуємо дуже страшні свідчення, що використовується насильницка контрацепція тамільських жінок, які роблять їх бездітними.

Резолюція Ради Безпеки ООН по Шрі-Ланці має бути ухвалена в найближчі кілька днів. Ми майже певні в цьому. Хоча проти неї виступають Росія та Китай. Ми намагалися показати фільм на глобальному Півдні - країнам, що розвиваються. І тепер низка африканських країн, що була проти резолюціїї — висловили думку про її підтримку. Ми акцентували увагу на тому, що фільм не про "Захід", а про універсальні цінності прав людини, які є беззаперечно обов'язковими для всіх.

Відео злочинів надходило з різних джерел. З середини "зони без вогню" знімали ті, хто там був і надсилалося супутниками та телефонами до тамільців за кордоном. Усе це ми ретельно перевіряли, тому що уряд Шрі-Ланки багато фабрикував такого відео. Якби такі записи знайшли у картині - сказали б, що увесь фільм сфабрикований.

Ми говорили з тими, хто вижив. Це було важко — вони тижнями сиділи в саморобних бомбосховищах і втрачали відчуття часу. Якщо хтось і виходив за водою, то зазвичай не повертався. Також відео знімали сингальські солдати — пересилали один одному. Думаю, частина з них розуміла — це не те ради чого вони йшли до війська, і давала ці відео нам. Дехто з вояків намагався продати нам відео - але ми ніколи не платили.

 

 

Роман Бондарчук

"Кафе "Вояж", режисер з Херсону, випускник майстерні режисера Юрія Іллєнка

знімає з 2001-го року

Герой надихає тим, що осмислює реальність з гумором: "Це якщо я загадаю помолодєть лєт на десять, а упаде з неба десять звьозд, то я виходить ще не родився. Жди получається, коли тебе в проект внесуть?! Так що стрьомне це дєло...". 

Володимир (колишній голова рибгоспу, а тепер охоронець) - мій родич. Його історії і його будні багато пояснюють про життя українського півдня. Рибгосп, кафе обабіч дороги, ставки, де він прикормлює рибу — уся ця структура називається "Вояж". Мені це здалося надзвичайно метафорично.

 

Діна Барінова

"Прощена неділя"

російський режисер з Воронежу, закінчила школу Марини Разбєжкіної та Міхаіла Угарова, з тих пір знімає документальне кіно

Я вообще жалости не испытываю к своим героям. И снимала их потому, что думаю, это очень счастливая семья не смотря ни на что. Все трое слепые. Шура своим братьям за маму, сестру, подругу. Братьям сложнее — у них развитие на уровне пятилетнего ребенка. Шура верующий человек. Более светлого и гармоничного человека я не встречала. И своих братьев она не востпринимает как два чемодана, которых нужно влачить за собой.

Когда снимала как Шура зажигает плиту с десятого раза — хотелось плакать и постоянно помогать. Документалист должен себя сдерживать. Помню тот страшный момент, когда нужно было войти к Шуре и ее братьям и сказать - буду про вас снимать. Они начали меня щупать сразу — мое лицо, руки, тело. Нужно было чтобы они приняли меня в свой дом, разделили со мной сон и пищу.

 

Пьотр Армяновський

"М'ясокомбінат"

український художник, перформер з Донецьку, на фестивалі представляв свій перший фільм

"Бог тобі дав красу і талант — треба жити так, щоб зуміти їх повернути". Запам'яталася саме ця фраза з документалки Олексадра Балагури "Табір". Зараз для мене це відповідь на питання "що робити далі?".

Свій перший документальний фільм зняв про вибори 2012-го у Донецьку на одній з дільниць на м'ясокомбінаті. Тому що сам працював у виборчій комісії. Думав, більше ніколи туди не повернуся, але через місяць зрозумів - у всьому тому є екстрім і певний ритуал.

 

 

Валентин Васянович

"Присмерк", режисер та сценарист з Житомиру, випускник майстерні Анджея Вайди у Польщі

з 1998-го знімає докуменальні фільми, також у прокат вийшло дві художні стрічки "Звичайна справа", "Креденс"

Одного разу тітчина корова не могла розродитися. Ветеринари розводили руками — ще добу помучиться і помре. Тітка Марія взяла сокиру і відрубала корові голову. Це було поштовхом знімати про них фільм. Адже люди дуже потужні.

Помер чоловік тітки Марії. Сашко втратив дружину. Через діабет осліп. Вони лишилися вдвох у селі в Житомирській області. Так склалося життя. Якби жив там — зібрав би цікавіший матеріал. Вони вдвох, наприклад, відреставрували вантажівку. Тітка Марія в техніці добре розбирається — знає, які бувають акумулятори. Раз по дрова їздили вдвох із Сашком. Аби їм ще більше енергії — був би рок-н-рол. 

Коли Сашка не стало — для Марії світ зруйнувався. Усі люди бояться смерті. Я з Сашком багато розмовляв на цю тему. Те, що він помер перший — правильно. Сашко казав, що як помре тітка, то просто візьме мотузку і піде в садок. 

Один раз я лишив камеру. Телефонував друг — я відійшов, поговорив і за хатою спостерігав за ними. Тітка з Сашком збирали трансформатор і сварилися. Думаю, це найкращий епізод.

Якщо в документалістиці знайшов героїв, він підпустив тебе і ти витримав усю цю дистанцію, не налякавши його - маєш фільм. Чим режисера менше у тому - тим краще. Тільки-но хочеш кинути камеру і бігти помагати герою - починається документальне кіно.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1
ПЕРЕГЛЯДІВ
0
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

22.12.2014, 18:38
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 1 лютого 2016

    INSIDER: Лучшие материалы

    Здесь мы оставляем тексты, которые нам показались самыми знаковыми

    • 0
    • 18
     
    • 31 січня 2016

    Роман Безсмертний: "Росія зацікавлена, щоб ця війна тривала без кінця"

    "З появою Гризлова мало що змінилося. Ви дискусію навколо Сталіна уявляєте?"

    • 3
    • 8
     
    • 29 січня 2016

    Как проститься с прошлым

    Как прощаться и открываться новым возможностям, рассказывает психолог

    • 1
    • 9
     
    • 29 січня 2016

    Крымские ультрас: «Предателей мы не забудем»

    Что означало быть проукраинским ультрасом в Крыму в начале оккупации, и как они живут сейчас

    • 1
    • 13
     
Система Orphus