Олесь Санін: Наступний фільм зніматиму в копродакції з Європою

Режисер фільму "Поводир" про кіно і Україну
Фот: прес-служба ОМКФ
6 серпня 201416:00

Двісті пар сліпих очей тісняться у вагоні. Кобзарів везуть на розстріл, а вони співають "Віє вітер, віє буйний". Пісня — український код правди, переконаний режисер Олесь Санін.

Його "Поводир" — історично-міфологізоване кіно, як і попередній "Мамай". У фільмі десятирічний Пітер — єдиний, хто бачив знищення сліпців під Харковом 1930-го. Після того, як його батька, американського підприємця, убило НКВД, хлопчик пристав до кобзаря Івана Кочерги і разом з ним мандрував чорною і голодною Україною.

На прем'єрі в Одесі "Поводиря" відзначили двічі — нагородою Станіславу Боклану за роль сліпого Кочерги та дипломом операторові Сергію Михальчуку.

Іще до виходу в прокат думки як серед перших глядачів Одеського кінофестивалю, так і серед критиків розділилися. Одні вважають, що "Поводир" — головний блокбастер-епос України, інші — що це психологічно-стерильна від життя спроба замінити пропагандистське радянське кіно, треті — що фільм як ніколи актуалізований війною, яку маємо зараз на сході країни.

Півроку "Поводиря" показуватимуть на міжнародних фестивалях. Потім випустять у широкий прокат і зроблять чотиригодинну телеверсію.

Що ж, режисер наголошує: у фільмі важливо було відтворити не стільки правду речей, скільки правду самої історії. Тому INSIDER розпитав Олеся Саніна, чи так уже й потрібне Україні історичне кіно. Режисер назвав щонайменше три стимули це робити.

У нинішній ситуації простіше зняти 5-10 рекламних роликів і отримати такі самі гонорари. Але це робота рабська, безавторська. Я займаюся нею, як фітнесом. З цього живу.

- Над фільмом працювали більш ніж сім років. Чому було важливим зняти історію саме з 1930-х років?

- Нічого, крім особистих мотивів, жодного режисера світу не змусить знімати фільми. Так само в мене було з "Поводирем".

Якось Фелліні запитали після прем'єри "Вісім із половиною", що його надихає в роботі над кіно. Він, аби не шукати довгих відповідей, сказав: "Думаю, сума гонорару".

Я також не шукатиму довгих відповідей — нічого, крім особистих мотивів, тут не мав. А щодо гонорарів українського кіно... На "Поводирі" і я, і продюсер поклали всі гроші у фільм. Якщо чесно, у нинішній ситуації простіше зняти 5-10 рекламних роликів і отримати такі самі гонорари. Але це робота рабська, безавторська. Я займаюся нею, як фітнесом. З цього живу.

Наступний фільм зніматиму в копродакції з Європою. Перед Одесою робили пробні зйомки в Карпатах.

- Тому в Україні так мало режисерів беруться за історично-міфологізоване кіно? 

- Жанр дуже складний. У виконанні. І не дуже вже й модно таке робити в українському кіно. У нинішніх реаліях воно має абсолютно інші тенденції — європейські, фестивальні. Не кажучи вже про ринкові.

В Україні найуспішніший касовий фільм не зможе покрити видатки на зйомку. Будь-який буде збитковим. Кінотеатрів у нас трохи більш ніж 300, вони не зможуть зібрати касу. Чи можна зняти в Україні "Піратів Карибськго моря"? Думаю, це можливо. Нехай це буде така собі історія, як козаки, наприклад, поїхали у Францію. Але їй потрібна справжня увага від держави (бо в теперішній ситуації основним інвестором буде вона), і щоб історію мали змогу побачити.

Є два сценарії. Або ти маргіналізуєшся — знімаєш фільм із життя маргіналів. Наприклад, про хлопчика з кафе — соціальну сьогоднішню драму. Йдеш з нею на фестивалі, отримуєш якісь премії і далі граєшся у цю "призову" гру. Або ідеш до глядача з усвідомленням того, що не отримаєш касового успіху в тому фаст-фуді і тій кількості кінотеатрів, що маємо.

Але тут я оптиміст. Наступний фільм зніматиму в копродакції з Європою. Перед Одесою робили пробні зйомки в Карпатах.

Для здорового існування культури та нації потрібні історії та міфи, на які вона може опиратися.

- Це також пошук якогось міфу?

- Саме кіно — міф, сон. Воно інакше від репортажу, який можна побачити по телебаченню. Інакше від того, що з вами трапляється кожного дня.

- Мова йтиме про історичного героя? Як із кобзарями в "Поводирі", як з Іваном Кочергою?

- Можливо.

Скажу, навіть якщо прозвучить зухвало, — для здорового існування культури та нації потрібні історії та міфи, на які вона може опиратися. І ті, які розповідатимуть про її силу і славу. І трагічні. Вони будуть давати надію, як вижити в таких ситуаціях тобі і твоєму народові. Я про це знімаю кіно.

Українці — така нація, яка любить міфи. Ми створюємо міфи навіть із того, що було вчора-позавчора. От який народ у світі сьогодні може назвати людей, загиблих на Майдані, Небесною сотнею?!

Ми до сих пір міфологізуємо вітер, сонце, хліб. Люди в побуті складають про пісні, як завивають наречених, як вишивають сорочки, подушки. І ними живуть. Ми живемо в унікальному середовищі й одна з причин його існування - у нас дуже довго народ був позбавлений правди і слова. Те, що писала газета, що офіційно говорили — завжди було неправдою.

І тому склався феномен, коли незрячі з музичними інструментами стали іншою частиною газети. Народ у тих піснях рятувався. Там ховав коди, які дозволили б йому вижити. Правду.

Режисер Олесь Санін отримує нагороду від члена національного журі ОМКФ. Фото: прес-служба ОМКФ

- Отже, по суті, "Поводир" торкається нашої національної трагедії? У нас постійно намагалися прикрити, заховати, винищити людей, які хотіли казати правду.

- Фільм закінчили ще рік тому. А хто дивиться зараз, переглядаються, шукають мене очима: ти знав, що так і зараз буде? Я не медіум. Велика частина картини робилася навіть не зі зверненням до літератури, джерел. Ти звертався до себе і своїх відчуттів і рухався вперед.

Звичайно, зараз у деяких епізодах проявилася інша історія і інша правда. Тому складається враження, що місцями ми скачали деякі ютюбролики допитів і, просто красивіше знявши, їх екранізували.

З іншого боку, я трошечки боюся і переживаю, що за актуальністю медійною на другий план відходить тепер культура. От, ми хотіли робити прем'єру в березні, але після усіх гарячих подій це було б дуже боляче. Я розумів, що колупатимуся у живій людській рані і роздиратиму шкіру. Потім зрозумів, що Одеса, фестиваль — місце, де треба показати кіно. Бо тут тобі в очі можуть сказати "та це гамно!" або зацілувати. Мені це потрібно зараз.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3
ПЕРЕГЛЯДІВ
0
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

31.05.2017, 05:49
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 15 серпня 2017

    Від Чорновола до Тимошенко: технології українських виборів у 12 історіях. Частина 1

    "Маленький секрет" однієї перемоги Тимошенко, "Танець пінгвіна" для "зелених" і вибори за 300 доларів - як це було у далекі 90-ті

     
    • 14 серпня 2017

    Високий сезон: 10 гарячих серіалів літа

    Міні-серіал від британця МакГоверна, який робив "Засуджених", історія постання американського стендапу, драмеді про жіночий реслінг і ще, ще, ще...

     
    • 14 серпня 2017

    Миллиарды в скважины. Кто взялся за бурение для “Укргаздобычи”

    Как проходил один из крупнейших в истории Prozorro тендеров — следил INSIDER

     
    • 11 серпня 2017

    Не арбузами едиными: как БПП, Батькивщина и Оппоблок не могут поделить Херсонскую область

    Такая конфигурация возникла осенью 2016 года и во многом связана с тем, что тогдашний глава облсовета Путилов не смог справиться с ситуацией в области.

     
Система Orphus