"Не(по)бачені" шедеври: 10 великих мультфільмів, які ми недооцінили

У світовий прокат виходить останній піксарівський мультфільм – "Думками навиворіт", який, попри неймовірний рівень задуму і втілення, має всі шанси залишитися не надто поцінованим широкими колами.

Саме тому INSIDER вирішив згадати ті безсумнівні шедеври анімації, які залишилися в тіні "мастодонтів" і стопроцентних хітів цієї індустрії – в тіні "Рататуя", "Мадагаскару", "У пошуках Немо" чи, скажімо,  "Історії іграшок" або "Шрека".

Ні, без сумніву, вони зібрали часом навіть доволі пристойні каси і про них щось десь говорили (і їм навіть вручали якісь премії), але всенародної любові та розтягування на цитати ці роботи, на жаль, не дочекалися. Тобто говоримо про, сказати б, аутсайдерів, які мають – попри спротив кон’юнктури, непотрапляння в тренди епохи чи банальну маркетингову помилку  – всі шанси стати головними подіями сезону-року-п’ятиліття. До сліз образлива несправедливість.

Мультиплікаційних вам вихідних!

 ________________________________________

 "Мері і Макс" (2009)

Не мультфільм – клубок у горлі, невіддільні одне від одного туга, смуток і тиха радість. Можливо, з-поміж усіх неамериканських і принципово неблокбастерних речей за останні років десять ця – найважливіша і найдосконаліша.

8-річна австралійка Мері – а це австралійська анімація – вирішує написати листа випадковому кореспондентові і потрапляє на сорокарічного Макса з Нью-Йорка, гіперболізований до межі образ a’la Вуді Ален: він страждає на клінічну депресію, ожиріння, у нього синдром Аспергера, до того ж, Макс ще й єврей-атеїст.

Далекі в усьому, наче паралельні прямі, які ніколи не перетинаються, вони, попри це, починають листуватися, і будуть робити це протягом майже двадцяти років: один усе глибше западає в себе і свої страждання, інша – дорослішає і стає молодою жінкою. Ця пластилінова анімація створена для того, аби ми нарешті зрозуміли: мультфільми – це велике і важливе мистецтво.

Ну і фінал... Тут просто без слів, це треба побачити.  

________________________________________

"Таємниця Келлс" (2009)

От уже де дійсно шедевр - без жодних тобі "але" і "проте". Ураган, цунамі і тайфун в одному флаконі – хай цей флакон і виглядає дещо герметичнішим, аніж треба. Хлопчик Браян живе за стінами монастиря, а за вікном 800-ті роки в Ірландії. Браян боїться норман і мріє познайомитись із загадковим ілюстратором книг, який не бариться приїхати, бо його монастир зруйновано, але він зумів вберегти найцінніше – недописану книгу, чарівну і світлоносну, прототипом якій служить цілком реальна і велична Кельська книга.

Далі буде лісова фея, яка перекидається на ведмедицю, навчання в майстра, усвідомлення свого покликання, зустріч зі злом і тяжкий вибір. Та в підсумку буде море чистої радості та візуальної розкоші, коли історії розказуються в історіях, а малюнки з книг стають плоттю і тілом самого мультфільму.

Чи то зухвалий натяк на "Ім’я рози", чи "просто" омаж у бік грандіозного середньовічного мистецтва ілюстрації, та очевидно, що перед нами диво: одне мистецтво за допомогою своїх засобів зізнається в коханні і воскрешає мистецтво інше, давніше, але не менш живе. Німе захоплення.

  ________________________________________

"Ілюзіоніст" (2010)

Шаліючи впродовж багатьох років за неймовірно-геніальним "Тріо з Бельвілля" блискучого аніматора Сильвена Шоме, ми скоїли чималий злочин проти справедливості – майже не помітили не менш видатного "Ілюзіоніста", що вийшов сімома роками пізніше. Зроблений у тій самій стилістиці, в упізнаваній кольоровій, але що важливіше – емоційній, світло-тужливій гамі, "Ілюзіоніст" оповідає про речі серйозні та засадничі: про бажання людей, які живуть у цьому суворому і часто нещадному світі, будь-що обманюватись і вірити в дива, про вірність інших своєму покликанню і потребу постійно звіряти моральний камертон із добою, врешті, про неуникність, але й терапевтичність розчарувань.

Ілюзіоніст, чия професія, а отже, й затребуваність зникає на очах, зустрічає дівчинку-яка-вірить і навіть потайки їде за ним. Він зворушений і дозволяє їй жити з ним, вдаючи, що він справжній чарівник.

Вочевидь, він розбестить її, до того ж, ціною неймовірних зусиль, але очевидно і те, що завжди так не зможе тривати.  Сценарій колись написав легендарний Жак Таті, але навіть без цієї інформації треба стрімголов кидатися його дивитись, якщо раптом ще не зробили цього. Чиста тобі магія.

  ________________________________________

"Таємна служба Санта Клауса" (2011)

Усі щасливі сім’ї щасливі однаково, кожна "різдвяна" сім’я має свої проблеми і негоди.  Старий Санта, тато, вже мало на що спроможний, і управління подарунковою імперією бере на себе його старший син Стів - здібний, але прагматичний і без "духу Різдва" технократ, володар космольота і мільйонів ґаджетів. У нього все продумано, але от оказія: одній дитині на планеті подарунок випадково не доставили.

Усі поблажливо махають на те рукою, але тільки не Артур - молодший син-дивак, для якого це особиста катастрофа. За допомогою діда, який і сам був колись Сантою, маленької помічниці і старих-добрих саней він вирушає через увесь світ, бо Різдво – "це для всіх".

Запаморочливо смішний і вигадливий, несподіваний у сюжетних ходах і сповнений тієї непідробної атмосфери, за яку ми так любимо фільми про Головне свято, мультфільм. Може статися, що "Таємна служба" - це чи не найкраще в цьому жанрі, що ми бачили з часів "Реального кохання" і "Різдвяної історії" Земекіса. Робота, що за рівнем "правильного" посилу і внутрішньої художньої свободи цілком може стати поряд із "Дивом на 34-й вулиці". Маленький шедевр про те, що покликання – це не те, що передається у спадок, а лише те, що народжується з глибин великого і незамерзлого серця.

  ________________________________________

"Ральф" (2012)

Без сумніву, найкращий мультфільм 2012 року, який тільки через страхітливий недогляд поступився на врученні "Оскара" милій, але на тлі "Ральфа" дещо вторинній стрічці "Хоробра серцем". Здоровань Ральф  – персонаж гри в ігровому автоматі, але там він антагоніст, який усе руйнує, і це його геть не влаштовує.

Він тікає зі своєї гри в іншу, де є вакансія героя, і тут починаються проблеми: його рідну гру-автомат через поломку – його ж-бо там немає - хочуть відімкнути, в інших іграх існують смертоносні віруси, а в деяких – герої-глюки програми, які теж хочуть реалізувати себе, і взагалі – мандрувати отак, як бог на душу кладе, в тому світі страшенно небезпечно. От Ральфу і доводиться серйозно переглянути і свої плани, і погляди на феномен геройства як такого.

Вибудований на відсилках до численних культових ігор – від Соніка і Мортал Комбат до Пекмена і Супер Маріо, "Ральф" фонтанує геніальними сюжетними рішеннями і несподіваними характерами героїв. Складність проти простоти, але в перерахунку не на "біти", а на далекосяжні наслідки власних дій, за які ти відповідаєш і лише так стаєш кимось: кладучи руку на серце, "Дісней" не видавав настільки радикального в своєму новаторстві, але й абсолютно відданого класичному духові студії мультфільму, певно, аж з часів "Короля Лева". Так-так.

  ________________________________________

"Ернест і Селестіна" (2012)

"Пригоди мишки і ведмедя" - цей підзаголовок тут достоту вичерпний, хоча варто все ж додати: "неймовірно чарівні і феноменально затишні пригоди". Створена на основі однойменної і мегапопулярної серії дитячих книг Габріель Венсан (а сценарій написав сам Даніель Пеннак) історія, в дійсно широкий прокат так і не пробившись, завоювала серця глядачів на численних світових фестивалях.

Мишка Селестіна росте в дитячому будинку, де таких, як вона, лякають страшними ведмедями і готують до кар’єри стоматологів. Потрапивши у "горішній" світ, вона знайомиться з тим самим "страшним" Ернестом, але вмовляє його не їсти її, хоча він не сильно то й прагне: наш ведмідь – ще той "лузер", який намагається робити не так, як хоче, а так, як від нього очікують.

Зав’язується дружба, яка переросте в міцний союз двох маргіналів, розгублених, але добрих і справжніх, а отже, готових виступити проти цілого світу. Франко-бельгійська анімація найбільше нагадує ожилі листівки, де плавність ліній ідеально доповнюється візією прекрасного, хоч часто й дуже жорстокого світу, в якому так і хочеться залишитися. Не мультфільм, а безпрограшна арт-терапія для будь-якого віку. Добра і правильна альтернатива "Маші і ведмедю". 

  ________________________________________

"Пірати! Банда невдах" (2012)

Компанія Aardman давно тішить шанувальників пластилінової анімації шедеврами типу "Уоллеса і Громіта" чи "Втечі з курника" - другий мультфільм, як видається, був навіть талановитішим за культових недорікуватого хазяїна і його розумного пса. Але "Пірати" стали чимось новим навіть для них: тут 3D-анімація вступила у прекрасний союз із ляльковою мультиплікацією – ну хто, крім Бартона, нині на таке наважується? Але статус видатного належить цьому мультфільму не через це, а радше всупереч: засобами такої, дещо по-своєму наївної (нехай і мільйон разів високо професійної) технології нам розказують дуже нетипову, може, навіть не зовсім дитячу, але гомерично смішну і  трохи цинічну історію.

Піратський Капітан – невдаха і добряк, але мріє про премію Пірат року, і тому пускається в карколомну авантюру: Чарльз Дарвін (!) – а на дворі 1837 рік – підказує йому, що багатства, які є умовою перемоги, можна не вкрасти, а виграти на конкурсі Вчений року. У Капітана є рідкісний птах додо, а тому шанси великі. Далі трапиться зрада принципів, кровожерлива королева Вікторія, клуб любителів делікатесів, поновлення честі і ще купа всього. Віртуозне перелицювання кінематографічних штампів про корсарів і вікторіанську Англію – Джек Горобець і "Копійчані жахи" просто відпочивають.   

  ________________________________________

"Аніна" (2013)

Уругвайський – саме так – мультфільм, який у латиноамериканському світі став чималою подією, але на решті земної суші широкого розголосу не набув. І дарма. Можливо, не в усьому ідеальна і не за всіма позиціями – сюжет, багатовимірність героїв, фінальна мораль – докручена історія, але з украй правильним загальним посилом і вмінням ставити влучні та потрібні питання; майже не смішна, але ж не скрізь реготати.

Дівчинка Аніна Йатай Салас страждає в школі через те, що всі її три імені однаково читаються з різних боків. Коли однокласниця нарешті обзиває її "паліндромом", затівається бійка, а далі – виклик до директора і дивне покарання: обом тиждень носити заклеєний конверт без права знати, що в ньому.

Шкільні переживання-страждання, химерні сновидіння, пошуки відповідей на значущі дитячі – а отже, реально серйозні – питання: "Аніна" западає в душу і довго тримає – нехай не дуже вигадливим сюжетом, але рідкісною атмосферою точно. Наївна і від того щемка анімація, мінімалізм і, як на наше українське око, екзотизм "декорацій", проникливий і впізнаваний образ головної героїні – уругвайський мультфільм це не "дівчача" продукція, ні. Це душевне висловлювання для тих, хто іноді віддає перевагу перед спецефектами глибокій зосередженій тихості.   

  ________________________________________

"Книга життя" (2014)

Мультфільм-феєрія, мультфільм-свято – "Книга життя", взагалі, це чи не найкраще, що трапилось у цій сфері в 2014-му, навіть з урахуванням безкінечно прекрасних "Міста героїв" і "Сімейки монстрів". Бог і богиня з царства мертвих закладаються, що саме їхній хлопець – той, якого вони випадково обирають, – колись підкорить серце чарівної дівчинки Марії, ставка – перерозподіл влади у підземному королівстві. Далі – роки дитячого дорослішання, вимушена розлука, вибір (і вибір із примусу) свого життєвого шляху, досягнення висот – і нарешті знову зустріч. Підступності і зради, обман і фатум – але перш за все дружба і честь, любов до смерті (її тут ой як багато – і тієї, й іншої) і бажання усіх будь-що бути щасливими. Таких кольорів, таких образів і такої музики, за яку тут відповідає легендарний Сантаолалья, ми не бачили бозна скільки років: фестивалі і костюми, сама "ліпка" героїв і все довкола них,  та головне – Царство мертвих, коли перед нами постає вже якесь цілком нетутешнє видовище. Амброзія для очей і втіха серцю. Й справді – Книга життя.

  ________________________________________

"Думками навиворіт" (2015)

А ось і привід для цієї нашої розмови, останнє піксарівське творіння – чи то "Думками навиворіт", чи "Головоломка", як кому. Попри рекордну касу в СНД, анімація Лессетера і компанії має всі шанси провалитись у світовому прокаті – провалитися за мірками Голлівуду, звичайно ж. І в чому тут справа, стає зрозуміло не відразу: з одного боку, "Піксар" нарешті вигріб із круговерті римейків і самоповторів і таки спромігся створити продукт, який вповні засвідчує пік можливостей культової компанії. З іншого - продукт цей вийшов настільки свіжим, сміливим і навіть у чомусь авангардним, що стати всесвітнім улюбленцем шансів у нього, дійсно, небагато.

Ну, дивіться: в голові у нас всім поперемінно керують п’ять емоцій – Радість, Смуток, Гидливість, Гнів і Страх. Під час переїзду маленької Райлі з батьками з одного кінця країни в інший десь дівається спочатку Смуток, а потім і Радість – і залишаються в ній далеко не найсприятливіші для життя маленької, та й будь-якої взагалі, людини емоції.

Райлі лише розмірковує, головні герої – оті п’ятеро, і вся дія відбувається всередині мозку: розумієте міру авангардності цієї речі? А додайте сюди ще тунель абстрактного мислення, химерного уявного друга, жахливо-звабливе підземелля підсвідомості… В кіно це все вилилось би в моторошний трилерний жанр "голоси в голові", але піксарівським аніматорам вдалося зробити з цього захопливий, смішний і без лобової моралі повчальний мультфільм-атракціон про складність людини, але й її крихкість і вразливість. Хоча й про стійкість, вочевидь, також. Анімація і для дітей, і для дорослих, "головоломна психологія для чайників", півтори години неочікувано-радісної, спрацьованої на захмарному рівні професіоналізму, пригоди – "Думками навиворіт" таки можуть вправити всім нам щось, що віддавна мучило і тривожило. "Піксар", давай ще. 

  ________________________________________