Гурт "5 Vymir" можна назвати старожилами київської сцени. Хлопці встигли пограти майже на всіх можливих концертних майданчиках, спробувати пройти власну стильову еволюцій і врешті-решт зупинитися на українському аналозі брітпопу.
Перший концерт "П’ятий вимір" відіграли у 2008 році на благодійному марафоні посеред Хрещатика, а 20 листопада цього року вони презентуватимуть платівку "Містолінія" в кількох кварталах звідти – столичному Sentrum.
Зустрічаємося з Костею Почтарем (гітарист та вокаліст) та Вадимом Лазарєвим (клавішник та вокаліст) у першій половині дня в затишній місцині під назвою "Кавовий дім LONDON".
- Коли ми починали, хороші гурти грали в "44" (арт-клуб у центрі Києва – ред.), всі інші – у "Філіні" (арт-кафе "Філін" у Києві, нині закритий – ред.). Ми грали у "Філіні", там не вміщалось більше 50 чоловік і була малюсінька сцена, - іронізує Костя.
- "Філін" був нормальним місцем для починаючих. Зараз багато гуртів, які лише кілька місяців як зібралися, одразу грають в "44". І я не розумію: це або планка впала, або підвищилась конкуренція між клубами. Я вже мовчу про те, що коли ми починали, ми не могли дозволити собі репетиційну базу – ми грали в школі, - додає Вадим.
Дуже важко визначити хто є фронтменом. Під час концертів не залишається сумнівів, що саме Костя бере на себе функцію лідера й обличчя групи, адже саме він переважно спілкується з публікою та співає більшість пісень. Утім, під час особистого спілкування видається, що Вадим відіграє роль "сірого кардинала".
З самого початку гурт взяв курс на британську музику та естетику. Так само, як The Beatles колись днювали та ночували в ліверпульському "The Cavern" та пробивали підлогу, відстукуючи ритми перших прообразів брітпопу, "П’ятий вимір" довгий час не могли роззирнутися далі стін київського "Філіна", інтер’єр якого періодично підпадав під гарячу руку розпашілих музикантів. Хлопці спробували майже все, на що вистачило фантазії та молодіжного запалу.
- Ми в основному грали з металюгами. І не хотіли, щоб над нами ржали, що ми такі "солоденькі". І почали все більше "рубіть". Був концерт, коли ми вийшли в жіночій білизні і все рознесли, заробили перші свої гроші, - відверто розповідає Костя. - Коли нам тоді казали "Ой, хлопці, ви ж граєте ска-панк", ми думали: "Ти що, який ска-панк, ми граємо інді!". Ніфіга. Ми грали реально ска-панк.
 |
| Костя Почтар. Фото Євгенії Люлько |
Протягом п’яти років група шукала свій звук. Співали англійською, українською і навіть намагалися писати пісні російською, увесь час виуджуючи те саме інді, яке на той час ще не йшло пліч-о-пліч з терміном "мейнстрим". Рішучим стрибком в якості стала зміна барабанщика - до гурту приєднався Семен Терещенко, який був на кілька років молодший за інших учасників колективу.
У 2011-2012 роках гурт виступав здебільшого на кавер-паті. Грали все, на що був попит – від Pink Floyd до Arctic Monkeys. Переломним моментом стала Red Hot Chili Peppers Cover Party у "44".
- Це була взагалі не наша музика [Red Hot Chili Peppers – прим.], було цікаво спробувати щось інше. Після цього у нас змінився стиль. А загалом, кавер-паті проходять так – три пісні послухав, на саундчеку відрепетирував. Всім пофіг на ці кавера. Ніхто їх не готує. Просто 2-3 роки назад не було варіантів, де ти міг свою музику якось показати. Ти мав вивчити 3-4 кавери, аби потім зіграти свої пісні, - згадує Костя.
Хлопці перейшли здебільшого на англійську мову і почали роботу над першим альбомом. Писалися вдома та на репетиційній базі. Так, 2012 року з’явився дебютний "бутлєг" (як його називає сам гурт) під однойменною назвою "5Vymir", що включив у себе 9 пісень. Про вибір мови альбому хлопці розповідають так:
- Коли ми булі малі, то писали реально дебільні тексти. Ми співали тоді українською і російською, і на нас ходило 10 чоловік. А потім спробували писати англійською, і на наші концерти почали ходити хіпстери. Приходило 50, 100 чоловік. Для них це було більш схоже на щось західне. В уяві людей західне – це класно, а наше – це галімо. Схоже на західне, значить можна слухати.
Учасники гурту вважають цей альбом скоріше чернеткою своєї творчості, але саме на ньому сформувався нарис їх стилю. Пісні "80’s music" та "Berlin" принципово вирізнялися своєю якістю, драйвом та рівнем впізнаваності публікою. "П’ятий вимір" і справді стали схожі на типову британську інді-рок команду: не надто важкі гітари, підтримка груву клавішами, тягучий вокал, характерні ритми, білі сорочки та піджаки.
Образ послідовників брітпопу швидко набрид, і хлопці зрозуміли, що час працювати над музикою по-новому. Збільшилась кількість пісень українською, і постало питання пошуку справжньої студії для запису першого справжнього альбому. Задача виявилася нетривіальною. Допомогло те, що Вадим в якийсь момент почав працювати звукоінженером на київській студії LypkyZvukozapis, на якій і розпочався запис "Містолінії".
 |
| Вадим Лазарєв. Фото Євгенії Люлько |
- Коли ми писали перший альбом (англомовний "5Vymir" – ред.), я приходив до Вадіка додому, ми сиділи, пили чайок, щось записували, потім слухали, казали: "Ну, нормально. І так зійде" і забивали. На студії ти так не зможеш. Величезна проблема в тому, що всі звикли робити по принципу "аби було". А ми захотіли зробити так як треба, як це роблять в США та Британії, - розповідає Костя.
Окрім того, що "Містолінія" писалася виключно на аналоговій апаратурі ("бо аналог – це тру") клавішні партії було записано у Лондоні на студії "Metropolis". До альбому увійшло дев’ять пісень, створених за останні два роки. Найстарша – "Так тихо" (трек ще до випуску платівки потрапив у ротацію деяких радіостанцій, а відеокліп – телеканалів), найновішою – 30-секундний скетч "Містолінія".
"Містолінія" - дуже урбаністичний, міський, навіть трохи снобістський альбом. Недаремно київська підземка стала основним візуальним прообразом графічного стилю платівки. Гурт не побоявся непопсових аранжувань з яскравою басовою лінією ("Мало слів"), не поцурався в’язкого вокалу ("Мода", "Всі завтра"), потужних соло ("Для мене") та протяжного інструментального фіналу ("Так тихо").
"Містолінія" - це народження гурту. Тут зібрані пісні, які всі фанати вже давно чули на концертах, а отже гурт і не намагався вразити новизною. Це більше схоже на вивільнення власного багажу. Після того, як твір опубліковано, він перестає належати автору – існує така думка у творчому середовищі.
 |
| Фото Євгенії Люлько |
"Містолінія" перейшла із власності гурту до власності слухачів, і тепер вони можуть у повній мірі її оцінити. А народжений гурт має зробити перші кроки та сказати перше слово.
Наскільки скоро це трапиться, і наскільки гучно пролунає "П’ятий вимір" ми ще дізнаємось. А поки, можемо спостерігати за народженням аналогу інді-року та брітпопу на український манер (Вадим запропонував термін на кшталт "укрпоп"), на чолі якого йдуть чотири киянина, сповнені любові до гарної музики та власного міста.
