Луцький гурт "Фіолет" вражає продуктивністю. За п'ять років творчої діяльності вони встигли випустити три повноцінні альбоми, декілька EP і синглів. Окрім цього, соліст Сергій "Колос" Мартинюк грає ще у двох сольних проектах із гітаристом Миколою Тимощуком – "Колос" і "Тратата".
Знайти час для зустрічі, коли Мартинюк приїжджає до Києва, не так просто. Нам вдається зустрітися рано-вранці, перед ще одним інтерв’ю музиканта.
По дорозі в кафе "Колос" зізнається, що кожного разу не може звикнути до темпу життя в Києві, хоч і жив тут певний час. На моє запитання, в якому темпі живе Луцьк, відповідає: "Це суцільний лаунж".
- Гурт "Фіолет" виник в 2009 році абсолютно спонтанно. Я до цього займався організацією концертів, зокрема, з 2007 року почав організовувати фестиваль "Бандерштат" у нас на Волині. Чимало нових знайомств із музикантами, фестивальними організаторами, журналістами. Але ніколи не думав, що стану музикантом. Займаючись менеджментом гурту "В.О.Д.А.", який свого часу брав участь в "Україна має талант", я познайомився з Андрієм Олексюком, теперішнім нашим басистом. У маршрутці, яка їхала вечірнім Рівним до автовокзалу, я попросив його як викладача гітари в музичній школі підшукати мені якогось юного гітариста, який зміг би "оформити" в пісні мої вірші. Він подумав і сказав: "А для чого тобі юний гітарист, якщо є я?". Так почався "Фіолет", - розповідає Сергій.
 |
| Фото Дмитра Комісаренка |
Враховуючи те, що Луцьк за всю історію нової української музики подарував нам лише одну велику команду - "Тартак", - "Фіолет" зміг доволі швидко вибитися в регіональну музичну еліту і вже за півроку з моменту створення розігрівав "Бумбокс" на локальному концерті.
- Ми самі прифігіли від того, що на наш виступ менеджмент "Бумбоксу" дав добро. Намагаємося не згадувати зайвий раз ті 20 хвилин мінімального сорому та некомпетентності як музикантів-початківців, – сміється Мартинюк, згадуючи перший серйозний виступ гурту.
Перший альбом "Трохи тепла" (2010) принципово відрізняється від того, що "Фіолет" пише нині. Хоча гурт завжди намагався залишатися в межах традиційного поп-року, на початку їм були більш притаманні фанкові ритми та відголоски хіп-хопу. У "Трохи тепла" навіть задіяний трубач.
- Якийсь "сир-бор" був. Ми не хотіли грати мейнстрімну музику, ми збиралися і грали те, що в нас виходило. А я великий шанувальник Земфіри, і в якийсь момент після виходу альбому "Спасибо" вона "катала" тур із духовою секцією. Я подумав, може, спробувати з трубою декілька пісень зробити. Так у нас з’явилися почергово два трубачі. А потім перейшли до більш гітарно-прямолінійної музики і труба зникла з творчого горизонту, - згадує Мартинюк про процес запису першого альбому.
2012 року "Фіолет" випустив платівку Rock’n’love, а 2014-го – останню роботу – "Вігвам". Говорячи про прямолінійний гітарний рок, "Колос" не перебільшує. Альбоми насправді звучать доволі просто. Один із головних акцентів у своїй музиці "Фіолет" робить на текстах.
- Мені здається, що сучасна поп-культура за строкатою формою перестає забувати про зміст – текстові й емоційні посили. Не знаходиш вже того, що було в Queen, в Led Zeppelin, в інших культових командах минулого. Всюди офігезні яскраві обгортки, а суті майже не відчуваєш. Мені не хочеться шукати оновлення технічних форм, мені хочеться рухатися до змісту, прагнути максимального емоційного наповнення, розкривати внутрішній потенціал музиканта як людини, що спонукало б слухача до внутрішніх переосмислень-революцій у голові. Хочеться пробуджувати в людині заспане людське, - ділиться Мартинюк.
- Але ж слухача треба чимось зачепити, а стандартним поп-роковим саундом це зробити не так просто.
- Я знаю, – трохи засмучується "Колос", - але, аналізуючи відгуки, ту кількість шанувальників, що в нас є наразі, її "чіпає" те, що ми робимо. Її "чіпає" емоційність на наших концертах, той надрив, що присутній на живих виступах. Отже, десь в якихось площинах ми рухаємося в правильному напрямку. Хотілося б навчитися концертний драйв і запал грамотно передавати на студійних версіях пісень. Ми наразі шукаємо золоту середину між концертним і студійним звучанням. Складна, направду, річ. І, здається, не лише ми серед вітчизняних виконавців перебуваємо в пошуках такої гармонії.
Утім уже зараз "Фіолет" їздить у масштабні тури Україною, виступали в Білорусі та Польщі. П’ятиріччя гурт планує відзначати в київському Sentrum 7 грудня. Кількість шанувальників на концертах гурт уже давно рахує сотнями. Мартинюк справляє враження емоційної, відкритої людини, яка готова викладатися заради досягнення мети. "Фіолет" – професійний гурт, оскільки кожен учасник команди займається винятково музикою.
Враховуючи те, що в рамках основного гурту Мартинюк видає величезну кількість матеріалу, цікавлюся, нащо йому сольний проект "Колос".
- "Колос" - то чисте вар’ятство. По-перше, є величезна кількість пісень, які ми фізично не встигаємо робити в електронному форматі. По-друге, я дуже люблю акустичну музику. Голос і гітара – це мінімум звуків, за якими ти не сховаєш ні себе, ні своїх недопрацювань. За стіною концертного груву ти можеш легко заховати все, а в акустиці ти перед слухачем розкритий на всі сто відсотків. Проект різноплановий – тут тріп-хоповий сингл, там даб-степові експерименти і, звісно, класична акустика. Я собі таке в рамках "Фіолету" ніколи не дозволив би.
Мартинюк не приховує свого захоплення Земфірою та "Димною Сумішшю". З нових імен вказує на Юлю Саніну з гурту The Hardkiss та наполягає на тому, що один із ключових моментів у творенні популярності гурту - це харизма соліста, його вміння подати себе та донести слухачам свою думку.
 |
| Фото Дмитра Комісаренка |
Альбом "Вігвам" лежить у площині того поп-року, що проростав в Україні останні 5-10 років. У чомусь він схожий на "Антитіла", у чомусь – на "С.К.А.Й.". Аранжування тяжіють до британських гітарних традицій, вокал – до дикуватого міксу Положинського, Собчука та підопічних Івасюка. Той випадок, коли або "заходить", або ні. Цікавлюся, наскільки болісно "Колос" сприймає критику.
- Мене вже абсолютно не чіпає. Я це прийняв як належне. Мене дивує, коли імениті музиканти, які грають десятки років, болісно сприймають критику на свою адресу. Хибне бажання подобатися всім – це вада нашого мозку. Ти маєш прийти до того розуміння, що ти є такий, як ти є, та грати для своєї публіки. Ти її знайшов? Добре, тепер розширюй її. Ніколи не будеш подобатися всім.
Згадуючи відео на пісню "Обличчя", яке містить кадри з протистояння на Майдані, питаю, чи не вважає він використання воєнної тематики в піснях моветоном.
- Ми, чесно кажучи, про війну і не співаємо. Є у нас одна пісня "Сини" - сингл, який вийшов у серпні. Але це було не стільки бажання зіграти на актуальних проблемах сучасності, скільки те, що я дуже багато спілкуюся з людьми, які зараз воюють на Сході. Це не просто далекі люди, це мої побратими. Там загинуло чимало хлопців із Волині, мої давні колеги по громадському русі з інших міст. Для мене ці речі дуже болючі й близькі. Перш ніж пісня побачила світ, я довго міркував над моральністю такого кроку. Але спільно вирішили таки записати пісню.
Останній альбом "Вігвам" Мартинюк називає першим, де гурту, врешті-решт, вдалося знайти власний звук. На 2015 рік у "Фіолету" грандіозні плани – записати новий альбом, розробити новий фірмовий стиль - і візуальний, і концертний, підготувати великий тур.
Але, крім музики, Мартинюк пише. На його рахунку багато віршів і вже два прозові твори. Проте про свій письменницький досвід "Колос" говорить дуже неохоче.
- Мені пропонували допомогти з виданням книжки, але я не відчуваю на цій ниві жодних амбіцій. Із музикою я точно знаю, що хочу цим заробляти, реалізовуватися в цьому та будувати життєве щастя з улюбленою роботою; я в лайно розбиваюся, щоб усе це сталося, склалося, щоб гроші були, люди на концертах. Щодо літературних проб, то це той випадок, коли мені набагато цікавіший процес, аніж "вихлоп".
