"Марсіянин" Рідлі Скотта прогнозовано наробив багато галасу і зібрав непогану касу. Екранізована чи не культовим режисером книга Енді Віра розповідає про пригоди астронавта на червоній планеті, який залишився там один і який змушений у безліч вигадливих способів протриматися до повернення своїх. Метт Деймон, як Робінзон Крузо ХХІ століття, так.
Із цього приводу INSIDER вирішив пригадати стрічки на подібну космічно-пригодницьку тематику, які виходили протягом останніх тридцяти років, але такою увагою глядачів обдаровані геть не були. Саме тому тут ви не знайдете жодну з частин "Чужого" чи "Зоряних війн", "Космічну одіссею" Кубріка (проте натрапите на іншу), "Планету мавп", "Прометея", "Аватара", "Інтерстеллар" і ще купу інших ключових і надважливих блокбастерів: нас цікавили не "динозаври", а таки "лузери".
Не всі фільми тут безсуперечні і не всі мають обов’язково сподобатися, але кожен із них демонструє певний етап у розвитку жанру і вже тому заслуговує на нашу увагу.
Кінематографічно-космічних вам вихідних!
 |
"Космічна одіссея 2010" (2010: The Year We Make Contact), 1984
Хаямса слід поважати хоча б за те, що він не побоявся взятися за продовження – нехай і суто номінально-сюжетне – культової вже і на той час "Космічної одіссеї 2001" Кубріка.
Не претендуючи на лаври візіонера і кінореволюціонера, режисер екранізував наступну частину епопеї "великого і жахливого" Артура Кларка, бажаючи передусім розказати захопливу історію. І це йому загалом вдалося: через дев'ять років після провалу місії "Діскавері" до Юпітера відправляють новий корабель, "Олексій Леонов", що його укомплектовано американо-радянською командою. Суперечки на політичному ґрунті, перезапуск підступного штучного інтелекту HAL, спроба зрозуміти природу загадкового моноліту, який розростається страхітливими темпами, врешті, бажання повернутися додому живими, начхавши на дріб’язкові конфлікти далекої вже Землі.
У підсумку маємо добротний приклад екранізації, який максимально наближається до першоджерела – гостросюжетної і позбавленої екзистенційних глибин пригодницької історії про силу й обмеженість людського розуму.
Для чого дивитися: аби побачити Савелія Крамарова в ролі доктора Бурденка і спробувати не проґавити появу в малесенькій епізодичній ролі самого Артура Кларка, який, до речі, назвав фільм Хаямса блискучим.
 |
"Людина-ракета" (RocketMan), 1997
Класичний Дісней – проте не той, який винятково для дітей, а той, що його варто дивитися всією сім'єю. Фред Рендалл розробляє програмні продукти для НАСА, з дитинства марить космосом і взагалі є генієм, але є одна обставина: Фред справляє невідступне враження клінічного ідіота, смішного дивака, який загрожує багатомільярдним проектам контори.
Героя волею долі – і в силу низки недоладно-безглуздих подій - відправляють на Марс, де він і продемонструє своє істинне героїчне "я", заразом підкоривши серце жінки-зоолога. Так, штампи, так, специфічний гумор, але в підсумку кіно це винятково добре і світле, а це вже непоганий привід його переглянути.
Ну і момент, коли Фред не потрапляє до своєї камери для сну і багато місяців розважає себе, як може (розмальовує їжею стіни, наприклад), - класика голлівудських комедій 1990-х.
Для чого дивитися: Щоб згадати дитинство, добре провести час і зрозуміти, що альтернатива Сендлеру як коміку в тому поколінні таки була.
 |
"Місія на Марс" (Mission to Mars), 2000
Зав'язка – але тільки вона – достоту тривіальна: один екіпаж майже повністю гине на початку свого перебування на червоній планеті, і вслід за ним організовують ще одну місію, якій і доведеться не лише побачити марсіанського Сфінкса і пережити купу неприємних пригод, але й спробувати зрозуміти і прийняти нову версію історії людської еволюції.
З одного боку, неспішність і навіть легка нудьга від перегляду (хоча й Кубрік геть зовсім не екшн зняв), з іншого ж – чудовий акторський склад (Тім Роббінс, Дон Чідл) і абсолютно блискучі – карколомні і навіть зараз "живі" - візуальні ефекти, які не дають права поховати стрічку під купою фантастичного кіносміття.
Нестандартний підхід, густа атмосфера, кілька хороших сюжетних ідей, що витворюють тяглість по лінії "Безодня" - "Місія на Марс" - "Прометей": фільм американця варто дивитися, щоб зрозуміти, як іще можна знімати про космічні мандрівки і далекі планети.
Для чого дивитися: аби переконатися, що Де Пальма краще виглядає як режисер класичних драматичних трилерів, але й на чужій території гідно зіграти може.
 |
"Перші на Місяці" (Первые на Луне), 2005
Ігровий дебют Олександра Федорченка курйозним чином виборов у 2005-му приз за найкращий документальний фільм у Венеції. Що цілком логічно, з огляду на його сюжет, який вибудуваний довкола курйозного припущення: СРСР іще в 1938 році планував відправити людину на Місяць, будували ракету, готували команду, і все це в режимі надсекретності.
Щоправда, усе те таємно фільмувало НКВД, а вже в наш час на цю буцімто хроніку натрапляє в архівах журналіст, який і намагається дошукатися правди в усій цій карколомній історії.
Федорченко, режисер "Вівсянок" і нещодавніх блискучих "Ангелів революції", настільки вправно зняв псевдодокументальний фільм, що йому багато хто й повірив, не побачивши за "хронікальним" трилером уособлення метафори про романтичний порив "у блакить", який у реальності обернувся безоднею терору тридцятих.
Для чого дивитися: задля перегляду прекрасної у своїй зухвалості історії, а також із метою усвідомлення того велетенського потенціалу, що його несе в собі "несерйозний" жанр mocumentary для художньої зображальності.
 |
"Пекло" (Sunshine), 2007
Денні Бойл, патентований майстер різноформатних трилерів, вирішив сказати щось своє і в жанрі фантастичних одіссей - і таки сказав! Його "Пекло" стало великим ковтком свіжого повітря для фільмів "про космос", принаймні з двох причин.
Перша - Бойл, услід за Кубріком і Де Пальмою, показує всю невимовну й оглушливу красу темної безодні, яка насправді не лише не темна - вона сяє і світить мільярдами кіловат яскравості: за таке не шкода ні з глузду з'їхати, ні власне і чуже життя покласти (і те, і те у "Пеклі" буде).
Друга - попри такі феєричні декорації, головну дію стрічки режисер переносить у середину персонажів: самотність, доля, приреченість, виклик природі, ницість, жертовність і зневіра - ось той спектр тем і емоцій, на якому розміщуються переживання чи не всієї команди. Команди корабля, яка має підірвати Сонце, аби воно знову ожило і не дало остаточно загинути життю на Землі.
Для чого дивитися: заради споглядання міцного психологічного трилера і з метою переконатися, що наукова достовірність у таких фільмах - справа десята, головне - кураж режисера і його вміння вхопити і передати всю страхітливу велич Всесвіту.
 |
"Вантаж" (Cargo), 2009
Наш світ фактично помер, люди скніють на орбітальних станціях у холоді та голоді. Можливість "покращення" існує, але також достоту примарна: треба роками летіти на далеку планету, в невідомість і з крихітною надією на порятунок. Так і робить доктор Лора Портман, допоки не розуміє, що вантаж корабля, на якому вона перебуває, везе щось дивне і незрозуміле.
Хоча екшину оповіді це й не додає - її особливість в іншому. Швейцарці зробили не блокбастер, але й не монотонний арт-хаус: вони пройшли по тонкій межі, захопивши з собою і гуманістичний пафос, але й не розплескавши ту тривожну атмосферу, за яку вже варто рекомендувати "Вантаж" до перегляду.
Зшитий із купи кліше всіх мастей і нафарширований різної міри трюїзмами, фільм виростає - важливий для сюжету процес - у непогану притчу про природу людини: якщо у формату "категорія Б" (не мокбастеру) і є вершина, то перед нами саме вона. І це тут безумовний комплімент.
Для чого дивитися: аби переконатися, що хороше фантастичне - "космічних масштабів" - кіно можна робити і в Європі. І за дуже незначні гроші.
 |
"Місяць 2112" (Moon), 2009
Дебют сина Девіда Бові Данкана Джонса - малобюджетний, зухвалий і вкрай вдалий: "арт-хаус із людським обличчям", не інакше. Хоча з людьми тут є певна проблема: герой фільму (єдиний, між іншим) Сем Белл (неймовірний і фантастичний Сем Рокуелл) працює на Місяці контрактником і стежить за важливим технологічним процесом. Але якось усе йде шкереберть, він потрапляє в аварію, опиняється в лазареті, а потім, нічого не пам'ятаючи, знаходить у своєму місяцеході свого ж покаліченого двійника, який думає, що то він - справжній Сем.
Історія про клонів, що їх жорстоко використовують на догоду "цивілізації", геть не нова, але "сіль" фільму Джонса далеко не лише в цьому: "Місяць 2112" - стрічка розумних ідей, де вгадується і "Солярис", але й весь корпус написаного про постлюдину також.
Самотність як приреченість і "нормальний" наслідок еволюції - у режисера на це грає все: від музики і зведених до мінімуму спецефектів і аж до ретельно "виписаних" дрібниць і деталей побуту. Так добре, що аж млосно.
Для чого дивитися: щоб перестати ототожнювати прекрасного Рокуелла з його численними амплуа негідників і зрозуміти, що ваша особиста самотність на тлі ситуації героя - невагомий космічний пил.
 |
"Пандорум" (Pandorum), 2009
Намагатися переповісти коротко сюжет цієї стрічки - те саме, що намагатися розказати, про що "Інтерстеллар": подробиці і сюжетні розвилки і кульбіти не залишають такої можливості.
У космосі рухається величезний зореліт, який везе шістдесят (!) тисяч землян до іншої планети, бо наша рідна давно перенаселена і от-от зникне (що й трапляється): такий собі Ноїв ковчег, який неминуче перетвориться на скриньку Пандори.
Бо ж члени екіпажу, прокинувшись після тривалого сну, нічого не розуміють і не пам’ятають: ані про ядерний двигун, ані про подальші плани, ні про своїх колег, які в таких екзотичних декораціях не лише збожеволіли (Пандорум - це психічний розлад), але й активували генні модифікатори, що перетворили декого з них на справжніх монстрів.
Хоча, з іншого боку, всі ці параноїдальні реалії і роздуми про розщеплення чиєїсь свідомості, своєю чергою, також можуть бути спровоковані власним Пандорумом героїв. Хід не новий, але дієвий: туману напущено без міри, але він не так заколисує, як провокує бажання відповідей на численні "прокляті" питання. Хто, що, куди і як. І вони будуть.
Для чого дивитися: важко сказати. Певно для того, аби переконатися, що сьогодні вже можна непомітно пропустити науково-фантастичний фільм, який ще 15-20 років тому міг би стати культовим.
 |
"Аполлон 18" (Apollo 18), 2011
У Федорченка було mocumentary про політ, який не відбувся, - у Лопес-Гальєго про місію, яку все ж - хоч історія про це і мовчить - реалізували, але краще б сиділи вдома.
Перед нами фантастичний горор, який не соромиться вкотре виростати і плодоносити на ґрунті жанру "знайдені плівки": цього разу вони стосуються останньої спроби американців побувати на Місяці. Двоє астронавтів мають доправити на супутник Землі певне обладнання і взяти проби поверхні, натомість вони знаходять там офіційно також ніде незафіксований радянський корабель і тіло космонавта, загиблого з незрозумілих причин.
Незабаром стає очевидно, що вони тут не одні, ті інші налаштовані вкрай вороже, а керівництво про все знало від початку. Далі все, як по нотах: химерні і лячні істоти, різкі рухи ручною камерою і тривога, яка обертається тваринним страхом, що той, своєю чергою, породжує бажання вижити будь-якою ціною. І допомогти вижити другу. Непогана ідея і середня - попри серйозний стилістичний рівень зйомки - реалізація, хоча й "осадочек остался". І то відчутний: продюсер Бекмамбетов щось знає.
Для чого дивитися: щоб іще раз пересвідчитися у тому, що добре там, де нас немає. А куди вже прилетіли - там добра не чекай.
 |
"Європа" (EuropaReport), 2012
Ще одні "знайдені плівки" про політ у далекий холодний космос, хоча й поводяться з ними тут значно делікатніше і тонше. Бо "Європа" насправді - це ще одна екранізація "2010: Одіссея Два" Артура Кларка, друга після згаданої на початку стрічки Хаямса. Та якщо на цьому не акцентувати, то глядач подібностей може й не помітити - у занадто різних стилістичних регістрах це спрацьовано.
Міжнародна космічна експедиція висаджується на супутник Юпітера, адже є підозри, що там може бути життя. Далі у гру вступає неминучий перманентний саспенс, запаморочливі види і грандіозні ландшафти, а герої починають гинути один за одним, жертвуючи життям заради наукових ідеалів. Або ж і просто вмирають через марнославство і дурість. Жодних вам внутрішньо колективних чвар чи екзистенційних самокопань - перед нами епохальна подія в чистому вигляді: і з точки зору людських можливостей, але перш за все з урахуванням от дійсно неземних декорацій цієї історії. Страх і трепет. І зовсім трохи інопланетних істот. Нічого принципово нового, але те, що є, виконано дуже добротно і стильно. Наукоподібність повернулася в жанр - це не відзначив лише лінивий, хай і поодинокий критик. І це тішить.
Для чого дивитися: знову таки - аби пересвідчитися, що за смішні гроші можна зняти "добре"; хоч і зібрати при тому сміхотворну касу. Ну і побачити, як гіпотетично виглядає невідома і страшно красива планета. Не Кубріком єдиним, так би мовити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
8 екранізацій, які ніхто не сподівався побачити
"Не(по)бачені" шедеври: 10 великих мультфільмів, які ми недооцінили
Вісім фільмів, які варто подивитися замість "50 відтінків сірого"
ДЯкую за добірку. Деякі з них справді варті перегляду)