Маркіян Іващишин: Той чувак з Москви хоче, щоб ми впали в депресію і жили тільки війною

Засновник львівської "Дзиґи" - про кон'юнктуру, культурну ідентичність міст і Львів 1990-х років
Фото Романа Балука, для INSIDER
9 вересня 201518:10

Представляти Маркіяна Іващишина - невдячна справа. Що нового можна сказати про людину, яку називають культурним обличчям Львова? Він - один із засновників мистецького об’єднання "Дзиґа", яке вже двадцять років збирає навколо себе найактивніших із культурного середовища міста.

Іващишин був одним з ініціаторів проведення Конгресу культури східного партнерства, який закінчився цієї неділі. А ще декількох сотень інших заходів за останні 30 років. Я ж казала, що представляти його - невдячна справа. Ніяк не зможеш перелічити все, що зробила ця людина. 

У Львові за кавою (як неоригінально!) INSIDER поговорив із Мареком про культурне життя міста в 1990-х, мистецькі події в часи війни та про оптимальний сценарій співіснування культури та держави.

 - У 1990-х ви створили мистецьке об’єднання "Дзиґа". Яка головна відмінність між тим культурним середовищем, яке утворилося навколо неї в 1990-х, і тим, що є зараз?

- Від моменту створення минуло 22 роки. За цей час змінилися фактично три покоління митців і менеджерів.

1990-ті роки були періодом, коли з’явилася можливість утілити те, що накопичилося за попередні двадцять років - певні ідеї, мистецькі практики. До того це все існувало десь по кухнях, у глибокому андеграунді. І коли прийшов час Незалежності, коли з’явилися певні свободи, коли потроху можна було виводити цю діяльність з андеграунду, "Дзиґа" постала на основі цього вибуху ідей і активностей. Для нас тоді відкрився світ, бо до того ми були дуже герметичні, ми почали вчитися, наздоганяти те, що за межами нашої країни вже давно відбулося. Це було одне покоління.

А те покоління, яке зараз зосереджене навколо "Дзиґи", живе в інших реаліях. Усе, що ми намагаємося робити сьогодні, є у світовому контексті, контексті розвитку України та цивілізації загалом. У 1990-х були свої особливості. От і вся різниця між цими поколіннями.

- У 1990-х був сильний поштовх для культури - Незалежність, вихід з андеграунду. А що зараз може стати таким поштовхом? Інколи здається, що немає особливого розвитку, а лиш така собі пряма лінія.

- Насправді, цього може бути непомітно ззовні. І тут ми плавно підходимо до проблеми комунікації культури. Дуже багато сьогодні залежить від медіа. Світ став у декілька разів більш медійним, ніж був у 1990-ті. Юрій Макаров свого часу сказав гарну фразу: "Якщо тебе немає в телебаченні, значить подія не відбулася". Але це не тільки наша проблема - вона світова. Проблема в тому, що ми мало дивимося навколо, а більше довіряємо тому, що нам подають ЗМІ.

Тому не можна казати, що розвитку немає. Ми просто не звертаємо увагу на те, скільки насправді вартісних подій відбувається в маленьких залах, у майстернях, у галереях. Ми про них дізнаємося лише тоді, коли це потрапляє на екрани телевізорів чи на шпальти газет.

Я оптиміст. На мою думку, українська культура дуже динамічно розвивається, і вона помалу займає свою нішу в світовій культурі. Особливо на це вплинули події останніх двох років. Світ побачив те, що українська культура виявилася не депресивною, а життєстверджуючою. Думаю, через рік-два в світі з’являться нові тренди, які будуть називатися українським феноменом. У літературі це вже помітно. Вона зараз заіснувала як цілком окреме явище.

Фото: Роман Балук для INSIDER

- Ви багато нових імен відзначаєте в українській літературі?

- Я не люблю відповідати на це запитання. Якщо когось забуду назвати, то в мене можуть з’явитися вороги (сміється, - ред.).

- Чим у першу чергу можна пояснити проблему комунікації культури з зовнішнім світом?

- Пару років тому в нас був період, коли в більшості ЗМІ замість рубрик "культура" з’явилися різноманітні "шоу-біз" і "світське життя". Мені здається, що це було певне захоплення глобалістичними тенденціями, які нам чомусь видавалися цікавими. Але це тимчасова хвороба свободи. Вже зараз потрохи культура починає знову займати своє місце в медіа-просторі.

- Попри все, покоління, народжене наприкінці 1980-х і пізніше, нічого не знає про зародження культурного життя в Україні. Воно все-таки почалося зі Львова?

- Було декілька таких активних осередків - Харків, Одеса, Львів, Київ, звичайно. Але той, старий Київ, ще не олігархічний.

- Наскільки ідентичність міста впливає на його культурне життя?

- Повністю впливає. Це, звісно, моя особиста позиція, але я вважаю, що космополітичного мистецтва і культури не існує. Тому логічно, що місто, в якому ти живеш, надихає тебе - ти робиш щось у ньому і для нього, ти завжди від нього залежний. Врешті-решт, ти сам є продуктом твого міста. І  це добре, що в Україні такі різні митці. Це потрібно плекати.

Фото: Роман Балук для INSIDER

- Минулої неділі у Львові завершився Конгрес культури. Його проведення стало можливим насамперед завдячуючи допомозі Польського міністерства закордонних справ. А яку роль у його проведенні відіграла Україна та Мінкультури зокрема?

- Конгрес Культури - це ініціатива двох приватних середовищ. Одне з них базується в Любліні навколо фундації "Транс Культура", інше - це "Дзиґа" і ті, хто навколо неї.

Фінансова допомога була в першу чергу від польського МЗС, а далі - все своїми руками. Роль українського Мінкульту була мінімальною - нам виділили 150 тисяч гривень, що навіть не покрило 1/1 витрат на поселення учасників. Натомість ми отримали багато менінгіту від них - зміни планів в останній момент, не розуміння того, що коли приїздить сімдесят учасників, то час їх виступів не можна так просто совати залежно від бажання міністра чи замміністра.

Я так розумію, що для них це не було важливо, вони від самого початку були налаштовані скептично і досі вважають, що це були якісь забавки фріків.

- Таке ставлення держави до подібних заходів про щось таки говорить...

- Лише про те, що поки в нас у державі справи йдуть не так добре, як хотілося б.

- А яким, на вашу думку, міг би бути оптимальний сценарій співпраці чи хоча б співіснування, культури і держави?

- Держава повинна підтримувати фундаментальні явища в культурі та в науці, і маргінальні. По решті ми самі дамо собі ради. На жаль, сьогодні держава займається радше шоу-бізом - організацією свят, покладанням квітів і подібними речами.

З одного боку потрібно підтримувати те, що не може дати собі ради саме - освіта, наукові заклади в галузі культури. З іншого - нові прояви мистецтва, де може з’явитися чудо, де є якась перспектива.

- А як ви ставитеся до тієї ініціативи міністра культури, яка полягала в тому, що практично все держфінансування мало йти тільки на заходи в зоні АТО?

- Концертів у зоні АТО без допомоги Мінкульту відбулося значно більше, ніж за його участі. Те, що відбувається на волонтерському рівні, більш помітне й ефективне.

Я розумію той закид, що зараз не час розважатися, проводити концерти, але на нього я завжди відповідаю однією фразою - отой чувак з Москви хоче, щоб ми впали в депресію і жили тільки війною. Які тут можуть бути ще питання?

Зрозуміло, що будь-які мистецькі події зараз не можуть обходитися без контексту війни. В музиці та літературі зараз з’явилися теми війни і несправедливості, певна соціальна гострота. Але сьогодні без цього не можна.    

Фото: Роман Балук для INSIDER

 

- Як у сучасних умовах не "вдаритися" в кон’юнктуру? Де межа між нею та звичайною реакцією на події навколо?

- Я не знаю, де ця межа. Це моральне питання. Людина сама відчуває, де є "загравання" з публікою, тобто пряма кон'юнктура, а де - справжній розрив душі.

Кон’юнктура за рік-два мине, а те щире і чесне залишиться.

- Мені здається, що замість того, щоб розвивати культуру, ми сьогодні мусимо відстоювати право на її існування, пояснювати її доцільність. У вас є якийсь універсальний аргумент на її користь?

- Своїм товаришам, у яких є діти, доцільність існування культури я пояснюю на прикладі проблем із вихованням їхніх дітей. Незадоволений чимось? Отже, раніше варто було б подумати про те, щоб зайвий раз сходити з дитиною в театр, почитати йому якусь книгу чи показати старе кіно, а не запускати в інтернет і таким чином кидати його напризволяще. Як на мене, то це один із найкращих аргументів на користь необхідності існування і розвитку культури.

- Ви себе в першу чергу як ідентифікуєте? Як підприємець, громадський діяч, культурний менеджер?

- Звичайно, в першу чергу як культурного менеджера і громадського діяча. Щодо підприємця… я не вмію і не люблю заробляти гроші. Але змушений (сміється, - ред.).

- А якби вам запропонували попрацювати в держструктурі, наприклад, у тому ж Мінкультури, ви погодилися б?

- Зараз ні. У період справжніх реформ я ризикнув би.

- А давайте поговоримо про місто. Яка головна відмінність Львова 1990-х років і сьогоднішнього?

- Львів став молодшим. Люди, які виросли у вільному світі, сьогодні створюють це місто. Старше покоління вже менше впливає на розвиток Львова. З одного боку, стає все менше архаїчності, з іншого - традиції все-одно зберігаються.

- Це позитивна тенденція?

- Так. Що "молодше" місто, то більше воно має перспектив.   

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Ходи сюди: 22 події Форуму видавців, які необхідно відвідати

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

15.11.2018, 09:22
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 25 червня 2019

    ЦВК завершила реєстрацію кандидатів у народні депутати

    Всього зареєстровано близько 3 тисяч кандидатів по одномандатних виборчих округах

     
    • 25 червня 2019

    В Києві символічно закидали "грошима" посольства країн, які голосували за повернення РФ в ПАРЄ

    Активісти обурилися голосуванням ключових країн за повернення Росії у ПАРЄ

     
    • 25 червня 2019

    Вільям Тейлор: Україна має змусити Росію піти з Донбасу і подолати корупцію

    Тейлор добре обізнаний в українському питанні, адже з 2006 по 2009 рік він був надзвичайним і повноважним послом США в Україні

     
    • 24 червня 2019

    На Протасовому Яру в Києві вже п'ятий день рубають дерева. Активісти заблокували рух транспорту

    Небайдужі громадяни прийшли на захист території

     
Система Orphus