Марина Врода: "Відходить світ нашого пострадянського дитинства - чудовий і страшний"

INSIDER продовжує свою постійну рубрику, присвячену найкращим молодим українським режисерам та їхнім роботам
Фото з Facebook Maryna Vroda
3 лютого 201413:40

Марині Вроді 31 рік. 2007-го закінчила режисуру в інституті Карпенка-Карого дипломною короткометражкою "Сімейний портрет". Працювала над фільмом Сергія Лозниці "Щастя моє".

Її перший сценарій був реакцією на власного батька. Героїня миє підлогу брудною ганчіркою, помічає на стінах тіні і хоче їх скопіювати на полотно. Батько різко критикує малюнок — боляче вражає його колишні амбіції бути художником.

До всіх своїх фільмів сценарії пише сама. Знімає лише реальних людей.

"Дуже часто героями своїх фільмів роблю чоловіків. Маю на увазі характер, а не стать. Напевно, в мені самій багато чоловічого", - каже вона.

Її короткометражний фільм "Крос" переміг у Каннах 2011-го. Тут дуже точно показано, як можна любити й одночасно ненавидіти ту реальність, яка оточує. 13-річний хлопець біжить лісом до багатолюдного пляжу. Групка його однокласників залишилася позаду. А попереду єдине, що бачить герой, — іншого хлопця. Він біжить в зорбі по воді на одному місці.

Майже з самого початку приєдналася до мистецького об'єднання Babylon'13 групи кінематографістів, які документують події на українському Майдані.

Я не лікар і не хвороба. Я - біль. Не маю жодних табу на теми в кіно. Як казав покійний Олексій Герман: "Я не лікар і не хвороба. Я - біль". Реагую як людина на суспільні події, своє життя, моїх друзів. Усе відгукується в мені. Якби хотілося, зняла б і про політиків - усі шекспірівські п'єси про них.

Майдан відгукнувся. Прийшла туди як громадянка, але не можу бути лише спостерігачем. Як режисер не можу його пропустити. Тому тримала в руках камеру Babylon'13 (група кінематографістів, які документують події на Майдані, — INSIDER). Просто зупинялася і починала знімати — на кухні чи там, де одяг сортують. Людина сама говорить, я навіть не відповідаю. Babylon'13 працює на підтримку "революції". Він не пасивний спостерігач, він - учасник. Це можливо лише при активному суспільстві. Мені також близьке і "мистецтво", яке покликане бути "річчю в собі". Воно робиться не для того, щоб зараз швидко вплинути на процеси, а використовує сучасність як матеріал.

Під час зйомок фільму "Равлики". Фото Vincent

Я нічого не "укрупнюю" і не "втикую". Я не людина середніх планів. Коли залізла з камерою у Жовті Води (відзняли там нову короткометражку "Равлики"), зрозуміла, що насправді не існує ніяких "сіреньких мас". Люди існують, і всі цікаві.

У кожному фільмі важлива форма. Той, хто керує камерою, так само впливає на людину, яка за камерою. Цей процес і є фільмом. Це між людьми.

Короткометражка "Равлики" - спогад друга. Діти чавлять їх ногами. Така собі рефлексія юності в постіндустріальному містечку, де стоять заводи багатьох наших олігархів. Рефлексія на капіталізм, що в Україні став варварським, і на ізоляцію людей від людей. Грають цю історію реальні хлопці. Мої герої не борються за це життя. Вони люблять випити. Тримаються стаєю. Як недобиті собаки. Таке відчуття, що вони ніби на Марсі. Ніби ізольовані від людей. Сучасний твір не повинен вам давати надію, а збити вас із самовпевненості. Добитися розгубленості та змусити думати.

Під час зйомок фільму "Равлики". Фото Vincent

Коли знімала "Крос", усередині відчувала відторгнення до української реальності. Зараз борюся з нею. Мені важливий Майдан, бо щось вийшло з тіні. Усе полізло — і кошмар, і хороше. Цього хотіла ще з 2010 року, коли президентом стала людина, за яку я не голосувала і яку не приймала. Я тоді написала холодний "Крос". З власного відчаю.

Геройством тут займатися нічого. Зараз шукаю гроші для свого першого повнометражного проекту. Держкіно фінансує дебютний проект лише на 50%, незалежно від загального бюджету стрічки. Краще було б встановити обмеження бюджету, наприклад, до 500 тисяч євро, і фінансувати такі стрічки повністю. Тоді і якісних дебютів мали би більше.

Під свої проекти я шукаю гроші по всьому світу. З європейськими продюсерами було б легше співпарцювати, якби Україна входила у фонди підтримки кіно, як, приміром, Eurimages.

Усі розуміють, що геройством займатися нічого. Роботу всюди шукають тисячі митців. Зрештою, професія режисера одинока - вся відповідальність на тобі.

У боксі бувають різні удари. Наприклад, документування життя Майдану - це маневри. Безумовно, дуже дієві. Авторське ж кіно має бути нокаутом.

Фільм про красу вмирання одного світу і появу іншого. Хочу побачити у "Степному", що з'являється. Світ який відходить - це світ наших батьків, нашого пострадянського дитинства - чудовий і страшний.

"Вам подыхать, а мне жить-то как?" Якщо охарактеризувати одним реченням мі

 

й новий повнометражний проект "Степне", то це пошук скарбу життя. Він про красу зникнення цілого світу стосунків людей у пострадянському суспільстві.

Тут змальовано дуже інтимний світ однієї людини, як у повісті Миколи Гоголя "Шинель". Мені цікаво зафіксувати цей світ. Зафіксувати і чаруючу красу вмирання українського села, і певною мірою порушити питання, що у "Кросі" -  Хто ти є? Чого шукаєш?

Порівняю задум фільму "Степне" з архітектурою. Людина виїжджає з київського будинку 80-го року. Спускається в метро. І приїздить у звичайну таку хатку в селі. Намагається відслідкувати, що ж лишають оті старі люди в хатині після себе.

"Вам подихать, а мне жить-то как?" - питає одна з героїнь у такого ж старого і немічного українця. Це і груба метафора того, що старе легше пристрелити. У кінці пенсіонери таки стріляють. У собаку.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

17.11.2018, 21:32
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 25 квітня 2019

    Вбивство журналіста Сергієнка: прокурори вкотре просили безкоштовних адвокатів для підсудних

    Активісти бояться, що підсудні можуть вийти на свободу з технічної причини - закінчення строку тримання

     
    • 24 квітня 2019

    Огляд рішень уряду: вартість паспорту, прибуток держкомпаній та контроль ринку спирту

     
    • 24 квітня 2019

    Підозрюваного у справі вбивства Гандзюк хочуть випустити з-під варти. Прокурор не проти (Оновлено)

    Суддя пішла до нарадчої кімнати

     
    • 23 квітня 2019

    Адвокати Мангера намагаються через суд скасувати для нього підозру у замовленні вбивства Гандзюк

    Мова йде саме про скасування підозри, а не про її зміну

     
Система Orphus