Луїджі Серафіні: Італійська культура схожа на дідуся, що згадує, як він воював і бігав за дівчатами

Культовий художник - про темні часи, кризу комунікації та феномен Бенксі
30 квітня 201514:00

ХХ століття знало чимало провокативних і химерних мистецьких жестів, але і на початку 1980-х рр. італійцеві Серафіні вдалося збурити Стару Європу: 1981 року світ побачив “Кодекс Серафіні” — одну з найзагадковіших книг усіх часів, яку художник створював упродовж п’яти років, зачинившись у власній квартирі. Величезний фоліант, написаний вигаданою мовою і укомплектований цілком фантасмагоричними малюнками. У 2014 році київське видавництво “Лаурус” пішло на відчайдушний крок і видало книгу-альбом в Україні.

До речі, агентство, якому належать права на "Кодекс", жорстко регулює графік випуску цієї книги – її видають приблизно раз на п'ять-сім років. За умовами контракту, видавництва не мають права продавати "Кодекс" дешевше, ніж за сто євро.

Проте Серафіні важливий не лише як автор “Кодексу”. Свого часу він створив постер до фільму Федеріко Фелліні “Голос луни”, намалював фреску в будівлі Міланської політехніки і зробив скульптуру “Рай пішохода” на станції метро в Неаполі. Одним словом, на всі руки майстер!

INSIDER зустрівся з одіозним митцем на "Книжковому Арсеналі", куди він приїхав презентувати свій opus magnum, черги на підписання якого були чи не найбільшими за всі дні роботи виставки.    

"Кодекс Серафіні"  це результат гострої потреби в комунікації. Ідея його створення прийшла до мене у 1976 році, саме тоді, коли я перебував в Америці, де тільки-но зароджувалася ера Інтернету. Я взагалі ставлю з’яву Інтернету поряд із такими антропологічними досягненнями, як відкриття Америки чи падіння Римської імперії. Інтернет викрали у військових і віддали людям точно так само, як Прометей викрав вогонь у богів. І цей вогонь став зброєю нового молодого повоєнного покоління, яке саме переживало кризу комунікації, спровоковану поколінням їх батьків під час Другої світової.

Після повернення з Америки я зрозумів, що не хочу зосереджуватися на кар’єрі художника, обмежуючи себе галерейним чи музейним простором. Я хотів встановити прямий контакт зі своїми потенційними “читачами”. Власне, хотів того ж, що і робить мережа Інтернет. А єдина мережа, яка була в моєму розпорядженні на той момент, — це видавництва з їхньою сіткою книгарень. Та до цього логічного висновку я дійшов згодом, а на той момент мене просто вважали ненормальним. Зараз, через тридцять років після першої публікації “Кодексу”, мій тодішній крок вважається абсолютною нормою. Певною мірою “Кодекс” випередив феномен Інтернету.

 

У своєму нестримному бажанні висловитися я повинен був вигадати універсальну систему для всіх. Сучасною мовою це називається створити “додаток”, який підходив би для всіх дівайсів, і я мав створити його такою мовою, яка була б зрозуміла і в Римі, і в Парижі, і в Пекіні. Я повинен був винайти письмо, яке було б водночас для всіх і нікого. Для мене “Кодекс” — це application (програма, - ред.), а його перевидання є його сучасним сприйняттям. Але як і все у нашому світі копіюється китайцями, так і “Кодекс” має вже свою піратську версію: в Китаї його видають, не володіючи правами.    

Написи і зображення в “Кодексі” створюють конфлікт значень, які відкидають читача до стану неписемності. Тому “Кодекс” треба відчувати, а не розуміти. Читач стає схожим на дитину, яка тільки вчиться читати. Маленькі діти часто у всьому імітують своїх батьків: беруть книгу, розгортають її і роблять вигляд, що читають. Так само і дорослі, які відкривають “Кодекс”. Вони імітують читання, насправді не читаючи, занурюючись у передписемний вимір і самотужки витворюючи сенс. “Кодекс” — це концепт, це значення, яке ти сам повинен придумати.

 Фрагмент “Кодексу Серафіні”. Ілюстрація: Facebook/Codex Seraphinianus

Якщо війни обривають комунікацію, то мистецтво повинне сприяти налагодженню діалогу. Я теж безпосередньо брав участь у віднайденні своєрідного діалогу між Італією та Швейцарією у 2008 році, коли Швейцарія нарешті увійшла до списку країн Шенгенської угоди. А до того впродовж більш ніж 20 років кордон між Швейцарією та Італією розділяла залізна огорожа, яка відокремила два міста в Долині Брегалья: італійське — Кьявенна та швейцарське — Кастазенья. Родичам, які ще вчора обідали за одним столом, наступного дня довелося купувати хліб у Швейцарії, а каву ходити пити в Італію. Своєрідний альпійський берлінський мур.  

У Долині Брегалья народився відомий швейцарський скульптор Альберто Джакометті, обличчя якого прикрашають швейцарську банкноту номіналом сто франків. Це також було одним з улюблених місць Рільке та Ніцше. У 2008-му туди запросили скульпторів і художників з усього світу, аби ті попрацювали над створенням мистецьких об’єктів.

Поряд із залізною огорожею, яку так ніхто і не прибрав, я поставив гойдалку з двома сидіннями, розфарбованими в кольори прапорів Італії та Швейцарії. Місцеві мешканці почали цікавитися гойдалкою, а італійцям — бо все це стояло на швейцарській стороні — довелося відкрити ворота, щоб і собі покататися. Гойдалка зробила цю огорожу просто смішною. Я хотів запропонувати ООН побудувати такі гойдалки в найгарячіших куточках світу. Закцентувати на реакції дітей, відмінній від реакції дорослих: малі відразу починають гойдатися, а дорослі повинні перейти до діалогу.

 

Італійська культура зараз переживає темні часи. Таке відчуття, що вона втратила свою життєву енергію і хворіє на імпотенцію. Вона схожа на старенького дідуся, який вийшов на пенсію і тільки те й робить, що згадує, як він воював і бігав за дівчатами!

Географічне розміщення Італії — точка перетину півночі та півдня, сходу та заходу — в певний момент стали причиною культурного багатства країни. Ви погляньте на Сицилію, кого там тільки не було: і карфагенці, і греки, і римляни, і нормани, і араби. Палатинська капела в Палермо є яскравим прикладом співіснування різних культур, які разом витворюють одне спільне диво. Але зараз конденсація різних культур стала чи не найбільшим стресом, який нині вичавлює Італію з усіх боків.

Індустріальна північ та аграрний південь. Грандіозна виставка Expo в Мілані цього року і протягом уже 70 років недобудована автострада Салерно — Реджо Калабріа на півдні. Інтеграція італійців півночі на півдні і навпаки досі не відбулася, попри високу внутрішню міграцію. Італія була зоною, яка відігравала важливу роль під час "холодної війни": Адріатичне море стало кордоном, який розділив два блоки. Італія — це також кордон між Європою та Африкою, який щодня перетинають тисячі емігрантів на простих надувних човнах, часто не допливаючи до берега.

Мистецтво як таке, що вже стало частиною економічної системи, зараз встановлює нові межі радикальності. Бо ж успіх мистецького проекту прямо пропорційний фінансовому прибутку. Але для мене термін “радикальний” у нашому цілком комерційному світі позначає саме некомерційну вартість.

Наприклад, Бенксі починав, геть не розраховуючи на комерційний успіх, а нещодавно весь світ стежив за тим, як двері з графіті Бенксі, що залишилися після бомбардування у Секторі Газа, власник будинку продав за 175 доларів, продешевивши катастрофічно. Бенксі, можливо, геть і не хотілося б бути комерційно успішним, але цей приклад показує, що все навпаки — ринок сам встановлює правила, і його роботи йдуть з аукціонів за шалені гроші. Власне, “Кодекс” також був задуманий зовсім з іншою, некомерційною метою. За сто євро його може отримати будь-хто! За мінімальну ціну ти отримуєш весь світ у себе вдома — хіба ж це не радикальний жест?

 

От і виходить, що радикальний жест у наш час це безкоштовний жест! Такий жест може нести чи не найбільшу вартість зараз. У той час, коли ми всі думаємо про економічний успіх, безкоштовний жест нас засліплює своєю простотою!

Я не захотів бути частиною стандартного механізму, в межах якого існують сучасні митці: закінчити художню школу, знайти галериста, який виведе тебе на ринок, де ти будеш продаватися. Свій шлях я радше порівнюю зі шляхом митців-ретроградів, які пробували себе в різних іпостасях і в різних площинах. А сучасні митці більше схожі на інкубаторських курей, які живуть у своїх клітках й іноді зносять яйце. Я ж обрав свободу дії.

Мені здається, що письменники і режисери не є аж такими заручниками власної сфери: вони можуть експериментувати, змінювати жанри. Сфера художнього мистецтва дещо лімітована в цьому плані. Наприклад, існує Топ-100 відомих художників світу, і для того, щоб стати художником, тобі треба влізти в цю сотню. І тоді ви в будь-який момент можете закласти свою картину в банк і отримати за це гроші, чого не зробиш ні з відзнятою вами плівкою, ні з написаним вами романом.

Як на мене, художнє мистецтво схоже на повітряну кульку, яка от-от розірветься, бо воно не може далі існувати у своїй обмеженості.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

13.11.2018, 13:19
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 25 серпня 2019

    Як пройшов Марш Захисників (ФОТОРЕПОРТАЖ)

    Після офіційних заходів на День Незалежності відбувся народний парад

     
    • 23 серпня 2019

    Як проходитиме День Незалежності у Києві

    Що робити та куди піти 24 серпня у столиці

     
    • 23 серпня 2019

    Репетиція ходи до Дня Незалежності від Бадоєва (ФОТО)

    На час репетиціі Хрещатик перекрили

     
    • 22 серпня 2019

    Обвинуваченого у вбивстві журналіста Сергієнка випустили із СІЗО

    Вадима Мельника обвинувачують в організації викрадення та вбивства журналіста Василя Сергієнка

     
Система Orphus