Хто, якщо не "Фарго": 10 найкращих серіалів осені

Осінь традиційно радує щедрим урожаєм на серіальній ниві, а INSIDER не втомлюється вам про це розповідати.

Цього разу ми знову робимо акцент на тому, що з'являється на екранах моніторів і кабельних каналах уперше, свідомо оминаючи вал найрізноманітніших продовжень і спін-оффів.

Ми вирішили не говорити не лише про другий сезон уже культового "Фарго", але й багато про що ще: про не менш важливі продовження "Демонів Да Вінчі" і "Коханців", "Лікарні Нікербокер" і "Американської історії жахів", "Готема" і "Залишених". Як і про продовження тих серіалів, що їм уже, якщо чесно, час потроху згортатися: "Анатомія пристрасті", "Ходячі мерці", "Теорія великого вибуху", "Абатство Даунтон", "Батьківщина". Одним словом, про все оце – анічичирк.

Говоримо винятково про нове і свіже, яке, щоправда, усім своїм виглядом натякає на те, що продовження тут неминучі. Але то згодом.

Серіальних вам вихідних!

"Нарко" (Narcos), початок – 28 серпня

Один із найпопулярніших серіалів сезону – ще не "Справжній детектив", але не дивитися його стає соромно: нема про що з людьми говорити.

Історія найвідомішого в історії торговця наркотиками, колумбійця Пабло Ескобара, розповідається від імені агента під прикриттям Стіва Мерфі: останній разом із напарником намагається хоч щось зробити з тією обставиною, що ринок США стрімко наповнюється фантастичними обсягами кокаїну, а в минулому представник бідноти стає одним із найзаможніших людей світу. Хоча акцент якраз не на Ескобарі: він – "очевидне" зло, по-своєму вмотивоване і по-людськи не надто цікаве.

Що далі, то сильніше серіал закручується довкола фігури Мерфі – того, хто, вважаючи, що у праведній війні всі методи виправдані, крок за кроком переходить на темний бік. Довкола ллються потоки крові (вбивають і журналістів, і кандидатів у президенти), ламаються десятки життів і змінюються уряди, але тандему Бранкато-Паділья цікавіше спостерігати саме за добровільним рухом героїв до власного "серця темряви" – це й робить "Нарко" такою важливою подією. Поза усіма іншими стилістично-зображальними перевагами міцної драми довжиною у (поки що) десять серій.   

Кому дивитися: тим, хто взірцем жанру вважає блискучий "Трафік" Содерберга і давно хотів побачити щось схоже, але у форматі серіалу. Ось воно.

"Десниця Господня" (Hand of God), початок – 4 вересня

Рон-"Хеллбой"-Перлман нарешті отримав роль, де може розвернутися на повну, а не лише спекулювати своєю непересічною зовнішністю. Дочекалися. Впливовий суддя Пернелл Харріс, у якого на носі реалізація грандіозного бізнес-проекту в підконтрольному йому місті, починає чути голос сина, який перебуває в комі і який начебто закликає таким чином батька до помсти.

На те є всі причини: Харріс-молодший пустив собі кулю в рота після того, як його дружину зґвалтували в нього на очах. Він вижив, батька поглинула безодня відчаю, а злочинець досі на свободі.

Суддю "обробляють" місцеві авантюристи-сектанти, бізнес-колеги лютують через можливість зриву угоди, а сам герой Перлмана все відчутніше підпадає під вплив голосу "з нізвідки".

Амазон показав пілот ще влітку, і вже тоді було зрозуміло, що нове дітище Марка Форстера дивитися просто необхідно: "висока" трагедія і сумна іронія, захмарна драматургія і цілий розсип колоритних і принципово не картонних персонажів – перед нами історія новочасного Йова, видозмінена, але не менш епічна.

Кому дивитися: тим, хто продовжує приречено шукати чогось схожого на Breaking Bad і сильно скучив за серйозними психологічними серіалами, які не схильні після третьої серії вироджуватися у кримінально-мелодраматичний фаст-фуд.

"Без зобов’язань" (Casual), початок – 7 жовтня

Не виключено, що "Без зобов’язань" – найкращий комедійний серіал сезону: свіжий, небанальний і дійсно смішний. Алекс і Валері – брат і сестра: він холостяк-гульвіса, вона – нещодавно розлучена і старша за брата жінка, яка намагається виховувати доньку-підлітка (вочевидь, не без супутніх проблем). І так стається, що жити їм тепер – усім трьом – разом.

Вони з усіх сил будуть намагатися знайти один одному половинку, хоча зводити конфлікт лише до цього не слід: маленькі (і великі теж) драми маленьких, але нормальних і милих людей, кровні пута як порятунок і серйозне випробування, "життя з нуля" і "від себе не втечеш" – діапазон проблем у творців "Без зобов’язань", які раніше зробили чудову "Джуно" і "Мені б у небо", доволі широкий.

Не надто відомі актори, приблизно однаковою мірою життєві та породжені жанром колізії, ненав’язлива, але й не "розріджена" до нудної безтурботності атмосфера – під час перегляду безупинно зринає думка, що таких серіалів має бути в рази більше. Хоча тоді безповоротно втратиться відчутна і вкрай приємна одиничність цього товару.

Кому дивитися: тим, у кого немає більше сил укотре переглядати "Американську сімейку", а  нещодавнє "Життя в деталях" здалося передбачуваним і не надто вигадливим. Хоч і доволі симпатичним.

"Останнє королівство" (The Last Kingdom), початок – 10 жовтня

"Реалістична" відповідь британців на фантастичну "Гру престолів" -  від початку, вочевидь, приречена, але це той випадок, коли варто пригледітися: можливо, не дивитися далі ви вже й не зможете.

Друга половина ІХ століття, переломний момент європейської історії: англійські землі, форпост ще незміцнілого християнства, майже повністю захоплені вікінгами-датчанами - тримається лише одне англосаксонське королівство Вессекс. Саме його правитель, у майбутньому Альфред Великий, дасть бій "варварам" і почне будувати ту Англію, яку ми знаємо. І саме на такому тлі зростає Утред – нащадок славних англосаксів, викрадений і вихований вікінгами; не повернутися на батьківщину він просто не може. Велика війна, грандіозна епоха, неможливий вибір: свої по крові чи свої по духу, помста чи благородство, доля чи власний персональний шлях?  На підтвердження епічності – Рутгер Хауер у невеличкій – але якій! -  ролі.

"Саксонські хроніки" Бернарда Корнуелла, літературна основа серіалу, були добротними і доволі іронічними (особливо, що стосувалося критики християнства) – екранізація вийшла достойною і захопливою, хоча й дещо прямолінійною. Але ж робили британці, а це, попри все, серйозна гарантія якості.

Кому дивитися: фанатам "Вікінгів" й історичних серіалів, у яких не гребують фантазією і готові поступитися духом правдоподібності заради хорошого сюжету і композиції, гідною "суворих віків".

"Рівер" (River), початок – 13 жовтня

Британія славиться щонайменше двома культурно-літературними здобутками: історіями про привидів і першокласними детективами. В "Рівері" є і те, й інше, ще й культовий скандинав Стеллан Скарсгорд у головній ролі на додачу.

Джон Рівер – співробітник поліції, у якого чи то дар, чи то прокляття: він постійно – і поза власною волею - контактує з душами загиблих людей, чиї справи він намагається розплутати, поновивши справедливість. Щоправда, незвані гості з потойбіччя не так допомагають детективу знайти і покарати винних, скільки культивують у ньому почуття провини, а це геть не найкраще  тло для непростої роботи Рівера.

Хронічна втома і психологічна надломленість, а чи реальне унаочнення складності функціонування світобудови? Містика, яка обертається психологічним трилером, аби знову з часом зайти на територію невідомого і непізнаного, не забуваючи про свою початкову детективну складову, - англійський серіал на кожному сюжетному повороті дивує і ошелешує, недвозначно нагадуючи, що "британське" - це перевірена не одним десятиліттям висока кінематографічна проба. Де у цьому світі задіяні британці, там сміливо можна чекати приємних сюрпризів і розкішної у своїй свіжості історії.      

Кому дивитися: поціновувачам розумних детективів із подвійним дном, але також і усім шанувальникам Скарсгорда – великий актор, прекрасна роль.

"Еш проти зловісних мерців" (Ash vs. Evil Dead),  початок – 31 жовтня

Скільки би Брюс Кембелл не грав президента Рейгана у другому "Фарго", та він назавжди залишиться Ешем Вільямсом, героєм безсмертної трилогії Сема Реймі "Зловісні мерці" - треш-хорору, який надовго визначив обличчя жанру, під кінець франшизи впритул наближившись до чорної комедії. 

Цієї осені, після безлічі спроб різного ступеня паскудності, історія отримала своє достойне продовження: телеканал Starz випустив сіквел у вигляді серіалу в десять невеличких серій.

І цей той випадок, коли не так важливо, чим врешті нас там частуватимуть  – а частуватимуть зрозуміло чим: старий-добрий могильний гумор, купа покремсаної, хоч і давно мертвої плоті, драйв і хардкор. Значно важливіше, що після тридцяти років публіка знову зустрінеться з улюбленим героєм із бензопилою замість правої руки. Ідеальний кіно-атракціон, настільки ж ностальгійний, наскільки і високопрофесійний. Пілотну серію, до речі, зняв сам Реймі.

Кому дивитися: шанувальникам жанру, яких сильно напружує звіряча серйозність "Ходячих мерців" і хто досі не може забути хрестоматійної сцени бійки в ямі з водою з "Армії тьми".

"Плоть і кістки" (Flesh and Bone), початок – 8 листопада

Якщо хтось думає, що "Чорний лебідь" був справжнім відображенням химерного і нещадного світу балету, то він просто не бачив ще "Плоті й кісток": настільки брутальної і безпросвітної "виробничої" драми про високе мистецтво нам не показували віддавна.

Клер Роббінс, дівчину з достоту темним минулим, яке її, до речі, і загартувало, дивом приймають на роботу до престижної нью-йоркської трупи. Щоправда, за таке диво треба платити - підірваним здоров’ям, покаліченою психікою, власним тілом. І платять у цьому світі всі без винятків: з примусу і за власним бажанням, регулярно і в найрізноманітніший спосіб.

Гомосексуалізм, мазохізм, садизм – конфігурації і формати тут практикуються найрізноманітніші, і оплачується таким чином не лише власний зиск, а й, наприклад, доля цілої постановки. А ще ж є наркотики, скелети в шафах, ниці людські інстинкти, ескорт-послуги, алкоголь – увесь букет, який пишністю свого цвітіння просто унеможливлює хепі-енд: кому яке діло, що там із фінальною метою, якщо дорогою ти фактично втрачаєш душу. Не без "клюкви" і окремих стереотипів, але переконливо і по ділу. Натуралізм у "Крові і кістках" відчутно перекриває художні достоїнства серіалу, а втім, чом би й ні.  

Кому дивитися: тим, хто досі вірить у всепереможну силу мистецтва як такого – аби вже нарешті протверезіти. Але також і тим, кому свого часу у "Брудних танцях" дійсно не вистачило заявленого бруду.

"Лондонський шпигун" (London Spy),  початок – 9 листопада

Якщо б Ксавьє Долану (чи Енгу Лі) доручили знімати нову частину про пригоди "007", то цілком міг би вийти "Лондонський шпигун" - безкінечно вигадливий і дуже своєчасний серіал: і з точки зору добрячого перетрушування жанрових канонів, і в якості випробовування ліберальної глядацької свідомості на гнучкість.

Романтик і гедоніст Денні (Бен Вішоу, геній-інженер в останніх фільмах про Бонда), занурений у світ танців і молодечої безтурботності, зустрічає і закохується в таємничого Алекса (Едвард Голкрофт), фактично психопата і заразом агента Мі-6. Між чоловіками спалахує любов, але ж є така робота – рятувати світ, і Алекс раптово зникає, залишаючи Денні перед непростим вибором: забути про захопливу інтимну пригоду чи все ж таки спробувати відшукати друга. Не надто розуміючи, чим це загрожує і які неприємності (а їх буде багато) це може за собою потягнути.

"Лондонський шпигун" - міцна психологічна драма, що виростає майже винятково з видатної акторської гри, хоча й за власним карколомним сюжетом слідкувати не забуває. "Ідентифікація Борна", але з поправкою на те, що давати раду героям слід не з амнезією, а з власною сутністю. Ну і з усюдисущою Системою.  

Кому дивитися: тим, хто не боїться сміливих жанрових експериментів і вірить, що потенціал "Бондіани", навіть попри можливе закриття франшизи, геть не вичерпається.

"У пустелі смерті" (Into the Badlands),  початок - 15 листопада

Без сумніву, найнесподіваніша і найхимерніша новинка осіннього сезону – хоча й у річищі знову окресленої моди на "фільми про кунг-фу".

Постапокаліптичне майбутнє, яке в силу відшумілих світових конфліктів занурилося в хаос феодалізму і работоргівлі. На просторах Луїзіани (традиційний вестерно-готичний Південь) влада належить жменьці баронів, на службі в яких цілі армії найманих убивць, що послуговуються усім, окрім вогнепальної зброї, - та внаслідок економічних катаклізмів просто зникла. Один із них – Санні, самурай на епатажному мотоциклі, який починає опікуватися хлопцем-сиротою ЕмКеєм: тим, хто може ще раз змінити баланс сил у цьому "прекрасному новому світі".

Автори Гоф і Міллар, здається, зробили неможливе: переплавивши усілякий маскультівський шлак, із гонконгським кіно і кітчевими вестернами включно, вони видали на гора цілком оригінальний продукт, від якого фізично починає сіпатися око.

Карколомні бійки неймовірного хореографічного рівня складності, колористичне акцентування кожної сцени, якого ми не бачили певно від часів "Утопії", загальна естетика, де кунг-фу йде поруч із ретро-автомобілями і "новим середньовіччям" - так могла би виглядати маккартівська "Дорога", коли б її накачати стероїдами набрутальнішого екшну. Ну або "Дон Кіхот", якби дати героям катани і змусити їх вбивати усіх направо і наліво – поле для порівнянь широчезне.         

Кому дивитися: шанувальникам вибухових жанрових міксів – легких, але від того не менш концептуальних і видовищних. Ті, кого свого часу ошелешили "Розбірки у стилі кунг-фу" і хто хотів би подивитися, що з цього міг би зробити, наприклад, Тарантіно - на низький старт.

"Людина у високому замку" (The Man in the High Castle),  початок – 20 листопада

Чергова екранізація Філіпа Діка, на яку навряд чекає слава "Того, хто біжить по лезу" чи "Згадати все", але пристойна доля глядацької уваги їй гарантована.

1962-й рік, альтернативна реальність: між Німеччиною і Японією назріває "холодна війна", адже саме вони, країни гітлерівської коаліції, виграли Другу світову, розподілили сфери впливу у світі та перекроїли мапу США (де й розгортається основна дія), але тепер погляди на майбутнє у них все частіше розходяться. До того ж, не полишають спроб підривної діяльності окремі загони "руху опору", які свято вірять, що переламати хід історії може таємнича кінохроніка з паралельного всесвіту, на якій зафіксовано падіння Третього рейху; також не зовсім таке, про яке ми знаємо.

Однак не це тут видається найважливішим: перед нами широка панорама світу-який-адаптувався-до-зла, а "базова потреба" у свободі легко виродилася у банальний побутовий фашизм. Цивілізаційне падіння, в якому важко звинуватити лише зовнішнього ворога.       

Письменникові ніколи не щастило на "точні" екранізації, і "Людина" не стала винятком: значною мірою літературо- і культуро-центричний текст Діка (де був "роман у романі", а важливу роль відігравала китайська "Книга змін") автори серіалу були змушені спростити і переакцентувати. Проте вони зуміли зберегти автентичну, тривожно-приречену атмосферу, а це – беззаперечний плюс.

Кому дивитися: тим, хто не оцінює екранізації лишень крізь призму їх дослівної відповідності оригіналу і готовий пофантазувати про те, що хоч і "діди воювали", але результат і наслідки того всього могли бути дещо іншими.

Що ще можна спробувати подивитися, якщо раптом буде замало: "Ти, я і апокаліпсис" (You, Me and the Apocalypse), "Життя в деталях" (Life in Pieces), "Реанімація" (Code Black), "Сліпа пляма" (Blindspot)  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  

Спекотний сезон: 10 must-see серіалів літа

Розмір має значення: 9 міні-серіалів, аби ви нарешті забули про "Холмса"