Видавничий проект "Медуза" було засновано два роки тому як платформу самоорганізації перекладацького та дослідницького середовища. Головна мета проекту - популяризація інтелектуальної, зокрема перекладної, літератури.
За цей час видавці видали книжки "Багато гарного за малу ціну" Крістофа Зімона, "Зона переходу" Бориса Будена, "Гуманізм і демократична критика" Едварда Саїда та антологія "Образ, тіло, порядок".
Цього року серед новинок книги П’єра Бурдьє "Рефлексивна соціологія", бестселер "Крихка імперія. Як Росія полюбила і розлюбила Владіміра Путіна" британського журналіста Бена Джуди, а також "Київська книжка. The book of Kyiv".
Для українського книжкового ринку такі невеликі незалежні напівволонтерські проекти - все ж явище нове. Хоча, звісно, така традиція дещо перетинається зі самвидавною українською традицією.
INSIDER поговорив зі співзасновницею видавничого проекту "Медуза" Катериною Міщенко про будні "маленьких" видавництв.
- На Форумі ви презентували переклад книги Бена Бжуди "Крихка імперія. Як Росія полюбила і розлюбила Владіміра Путіна", яку було написано задовго до сьогоднішніх подій в Україні. Останні соціологічні опитування, які проводять у Росії показують, що Росія знову полюбила Путіна. Чому ви обрали саме цю книжку для перекладу?
- У передмові до українського видання Бен Джуда зазначає, що якби писав свою книжку сьогодні, то назвав би її "Як Росія розлюбила Владіміра Путіна і почала його боятися". У контексті сьогоднішніх подій "Крихка імперія" – це певне прояснення політичної логіки путінізму.
Джуда дуже ретельно досліджує російську державу і вважає, що її тривалі й неминучі кризові тенденції в якийсь момент вибухнули війною в Україні.
Чому ми обрали це видання? Джуда дуже довго збирав матеріали для книги, об’їздив усю Росію. "Крихка імперія" нагадує панорамне фото Росії, з історичним і соціальним тлом від моменту розпаду СРСР. На цьому тлі ми бачимо Владіміра Путіна та його бекґраунд, людину, що править Росією вже понад 15 (!) років. Нашому поколінню такий період правління президента важко уявити, а що говорити про політичні та соціальні процеси, котрі відбуваються в Росії. А розуміти й знати, що таке путінська Росія та й пострадянська (імперська) політика загалом, сьогодні дуже важливо.
 |
- Сьогодні на книжкових полицях можна знайти чимало книг про Путіна. Як ви з "Крихкою імперією" маєте намір боротися за читача?
- По-перше, я не думаю, що зараз багато книг цієї тематики. По-друге – всі ці книжки різні, і всі, безумовно, потрібні. Ми не збираємося конкурувати, навпаки – зацікавлені цією тематикою захочуть почитати всі нові книжки.
- "Київська книжка" - це колекція різних історій про Київ і його місцини, авторами якої виступили різні люди та інституції. Як відбувався процес створення цієї книжки? Які "київські історії" можна знайти в ній?
- Формальний скелет цього видання – локації бієнале "Київська школа". Вони утворюють таке собі правобережне павутиння, до плетіння якого долучилися автори й авторки з різних сфер – урбаністики, мистецтва, культурології, історії, архітектури. Також тут є пряма мова працівників окремих інституцій, тобто в Київській книжці присутні голоси як сторонніх аналітиків, так і суб’єктивне мовлення інсайдерів.
Київ – це сьогодні, мабуть, найцікавіша східноєвропейська столиця. В чому полягає київський динамізм, де основні лінії конфліктів? Хто буде тут творити історію й сучасність – Майдан, декомунізатори, активісти, міська бюрократія, вуличні радикали, інтелектуали? Чи бачимо ми місто по-справжньому, повз які пам’ятки та епічні проекти минулого проходимо байдуже щодня? Як виглядають ментальні карти університетів, музеїв, закладів культури? Цими й іншими питаннями визначається сучасний Київ, і як на мене, у книжці нам вдалося вхопити його Zeitgeist, дух часу. Видання двомовне – англо-українське. Робив книжку німецький художник і дизайнер Тіль Ґатманн.
- Катю, як ти сама можеш охарактеризувати ваше видавництво?
- Я би назвала "Медузу" нішовим проектом, який має на меті позитивно вплинути на інтелектуальне та культурне життя в нашій країні – через цікаву літературу, увагу до книжкового дизайну, формування певного контексту навколо книги.
Книга для нас – це вісь, навколо якої можуть обертатися читачі, художники, інтелектуали, книгарні, освітяни, а разом із ними і філософські, культурологічні, естетичні та гостро соціальні питання, і це обертання має рано чи пізно всіх об’єднати в певному соціальному проекті, активізувати до спільної розбудови публічного простору.
Це наша програма максимум, завдання ж мінімум – порадувати читачів і читачок гарними текстами і красивим оформленням, і за невисоку ціну.
 |
| Фото: Bartleby & company |
- З чого починалася "Медуза"? Чи має назва якісь паралелі з однойменним німецьким книжковим видавництвом?
- На жаль, про це німецьке видавництво я знаю небагато. У мене вдома стоїть одна їх книжка - це переклади публіцистики італійського режисера П’єра Паоло Пазоліні. Здається, це було ліве феміністичне видавництво, що, мабуть, можна сказати і про нас, хоча ні ліві автори, ні феміністичний порядок денний не є нашими єдиними профілями.
Навряд чи "Медузою" назвався б традиціоналістський мачистський проект, ця назва емансипаційна, феміністична, а також дуже символічно навантажена. Погляд Медузи – це виклик, подібно до того, що робить у суспільстві критична думка, художній жест, гарна література.
- Ви для себе обрали профіль доволі вузький для українського ринку, однак можна цілком сказати, що ця ніша не заповнена. Як гадаєш чому?
- Наш книжковий ринок мені нагадує міфічний український степ, яким гуляють вітри. Тут будь-яка ніша незаповнена і нерозроблена, тому кожна книжкова ініціатива доречна і на часі. Наш профіль пов'язаний з умовами виробництва – нас небагато, ми не маємо інвесторів, заробляємо на життя (поки) іншою роботою.
Починали ми цей проект з індивідуальних перекладацьких ініціатив, як-от переклад Анастасії Рябчук, а вироблення видавничої стратегії є й досі відкритим питанням, ми над цим працюємо.
Я не дуже оптимістична щодо низового активізму маленьких видавництв у плані їх можливостей пожвавити ринок. Нам потрібна воля згори – на підтримку книговидання, підтримку письменників і перекладачів, і головне – нам потрібні книгарні. Звідки в людини з маленького міста з’явиться бажання купувати книжки, якщо книгарень у містах просто немає?
Нішові ініціативи можуть впливати на середовища, але для появи нормального ринку нам потрібна багаторічна книжкова політика.
- Узагалі, ваше видавництво можна назвати терміном indi publishing - незалежним видавничим проектом. За кордоном таких проектів набагато більше, і загалом indi-культура (музика, кіно, література тощо) розвинута краще. У нас, у силу багатьох причин, менше можливостей для такого виду творчості. Чи не боїтеся ви йти на цей ризик? Які стосунки у вас з великими видавництвами та книжковими крамницями?
- З усіма крамницями, які цікавляться такою літературою та – як би дивно це не звучало в Україні – українськими книжками, в нас стосунки хороші.
Паралельно з маленькими видавництвами, яких більше, ніж справді великих, є й чимало маленьких інді-книгарень, і якщо наших книжок там іще немає, то це ми недопрацювали, скоро вони там будуть.
Щодо ризику – в Україні ще стільки всього потрібно видавати, що ризик загубитися серед великої кількості літератури нам ще довго не загрожує.
- У вашому видавництві виходить переклад книги французького соціолога П’єра Бурдьє та Лоїка Вакана "Рефлексивна соціологія". Здається, це перше видання Бурдьє українською. Чому ви обрали саме цього філософа? Чи знайдеться достатня кількість поціновувачів цієї книги?
- Ідея перекласти цю книжку виникла в нашої колеги Анастасії Рябчук. Вона як соціолог добре знає його книжки і вирішила перекласти "Рефлексивну соціологію", де викладені всі його основні концепти. Це хороший початок знайомства з П’єром Бурдьє. Крім того, ця книга не була перекладена російською. Думаю, аудиторія в цієї книжки буде неширока, але вдячна.
 |
| Фото: Bartleby & company |
- Яким чином ви обираєте для себе ту чи іншу книгу для перекладу? Які проекти готуєте видавати найближчим часом?
- Зазвичай є ідея в когось із нас, ми її обговорюємо, і якщо всі підтримують - починаємо робити. Як правило, авторка чи автор ідеї стають автоматично відповідальними за реалізацію задуму.
Найближчі плани – це дві книги про сни німецьких мислителів Теодора Адорно і Вальтера Беньяміна. Ще розмірковуємо про початок художньої та дитячої серії "Медузи". Почнемо її з книжки Патріка Еванса та Анатолія Бєлова "Розі та носоріг".
- У великих видавництв є свої рекламні бюджети і кампанії, до того ж, на них працює їх ім’я. У вас, вочевидь, не такі великі ресурси, то як ви рекламуєте свої книжки?
- З мого досвіду – найкраща комунікація з читачами відбувається на книжкових ярмарках, стояти на стенді й розказувати людям про наші видання – це емоційний і корисний жанр, у ньому цікаво працювати.
Тому соціальні мережі та живі презентації – це найкраща доступна нам реклама.
- Який ваш найдорожчий проект за весь час?
- Мабуть, найдорожчим стала наша гендерна антологія "Образ, тіло, порядок". Це був спільний проект із Берлінським вільним університетом і Фондом Гайнріха Бьолля. Для нас це означало можливість усім гідно заплатити, друкувати на хорошому папері й експериментувати з оформленням. А кошти із продажу ми витратимо на якийсь "негрантовий" проект.
- У вас є серія "бюджетних" книжок. Це м’яка обкладинка, маленький формат. Чим обумовлений вибір такої форми? Яка саме література буде обрана для цього?
- Це серія теоретичних книжок, орієнтована насамперед на академічне середовище. У плані дизайну вона мінімалістична, а в плані паперу – екологічна. Ми спробували зробити книжку із вторинного паперу і, видається, вийшло гарно, хоча зробити це було складніше, бо знайти вторинний папір не так просто, якщо він десь і є, то друкарні зазвичай про це не знають, бо ніхто не цікавиться екологічною поліграфією. Однак перший крок зроблено. Серія бюджетна, бо ми хочемо отримати низьку собівартість, щоб дешево продавати ці книжки. Знання мають бути доступними.
- Враховуючи останні нововведення у книжковій політиці щодо ліквідації податку на українську книжкову продукцію, як ти бачиш розвиток нашого книжкового ринку і зокрема вашу позицію в цьому?
- Побачимо. Загалом це, звісно ж, хороша новина, але не думаю, що цей крок радикально щось змінить. Радше виживуть ті, хто вже працює.
Видавництвам важко розвиватися без широкої мережі збуту і без великих накладів, тут податкові пільги не допоможуть. Як я вже казала – потрібно, щоб у кожному місті, містечку й селі були книгарні, тоді можна говорити і про розвиток ринку, і про україномовну культуру, і про любов до читання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Антон Мартинов: Конкурувати з російськими видавцями в Україні можливо і навіть необхідно
Видавець Юлія Олійник: Україна як читач працює на Росію
Полина Лаврова: Ситуация на книжном рынке не просто тяжелая — она практически безнадежная
Іван Малкович: Пільги для видавців насправді скасовано, а не введено
Мар’яна Савка: Схід завжди потребував української книжки. Це ми в якийсь момент закрилися від Сходу
