Дизайнери "Видавництва Старого Лева": Ми бавимося з простотою

Андрій Бочко та Назар Гайдучик - про книги, які було робити найважче, про те, чого не вистачає дизайнерам в Україні, та кризу ідей
Фото Лізи Сівєц
21 грудня 201515:00
  • 0
  • 1

"Видавництво Старого Лева" існує уже 14 років, і за цей час стало відомим далеко за межами Західної України. Доказом цього став свіжий рейтинг журналу Forbes, який віддав львів’янам перше місце серед видавничих брендів. За минулий рік до рук читачів потрапило понад 225 тисяч книжок, виданих у ВСЛ. Певна заслуга в цьому належить дизайнерам видавництва, які зробили його бренд упізнаваним на українському ринку.

У це важко повірити, але за дизайн при такому обсязі роботи у ВСЛ відповідають лише дві людини – Андрій Бочко та Назар Гайдучик. Перший працює у видавництві вже п’ять років, тоді як другий приєднався до команди рік тому – незабаром після того, як у ВСЛ вирішили видавати, крім дитячих, ще й книжки для дорослих.

Основну роботу хлопці поєднують з грою у музичних гуртах і вважають подібний досвід корисним як для однієї діяльності, так і для іншої.

Знайти час для інтерв’ю виявилося доволі важко, саме в цей час робота у видавництві була в розпалі – до друку готувалися книжки, які побачать світ перед новорічними святами. Втім, попри зайнятість, Андрій Бочко та Назар Гайдучик погодилися на бесіду і розповіли INSIDER про те, які книги було робити найважче, чого не вистачає дизайнерам в Україні, та як боротися з кризою ідей.

- Наскільки ви вільні у висловленні своїх ідей? Як узагалі відбувається процес затвердження дизайну?

- Назар Гайдучик: Керівництво (ВСЛ, – ред.) відкрите до цікавих ідей та їх втілення. Щоб книжка виглядала класно, працювати треба дуже багато. І багато треба думати над тією самою обкладинкою. Буває по-різному. Інколи – відразу влучно, а інколи ще потрібно допрацювати.

Андрій Бочко: Буває, коли і автор каже, що йому не подобається. Всім подобається, а автору – ні.

Н. Г.: Робота дизайнера, як і будь-яка інша, потребує вдосконалення. Часом вдається влучити з першого разу, часом – треба переробляти.

Назар Гайдучик. Фото Лізи Сівєц

- Раніше я чула думку про те, що в Україні тільки дитячі книжки можуть мати гарний дизайн. "Видавництво Старого Лева" наразі доводить зворотне. Взагалі, на вашу думку, яку роль відіграє робота дизайнера у промоції книги?

- Н. Г.: Це абсолютна неправда, що тільки дитячі книжки можуть бути гарно оформленими. Доросла обкладинка рівноцінно може справити дуже важливе перше враження на покупця. Чи просто на людину, у якої є смак. У дизайні немає такого об’єктивного поняття - гарно чи не гарно. Скоріше − влучно. Але є певні критерії, які привертають увагу споживача, і можуть вплинути на те, як книга вирізняється на полиці серед інших.

А. Б.: Наприклад, останнім часом ми використовуємо (систему відповідності кольорів) Пантон – це свіжі кольори, не просто суміш фарб. Тоді книжка виходить яскравою.

Н. Г.: Це одна з наших фішок. Обкладинка містить, наприклад, не більше чотирьох фарб. Немає нагромадження різних відтінків. Ми бавимося з простотою.

- А як у випадку з дитячими книжками?

- А.Б.: Тут переважно художники малюють. Нам потім залишається все це гарно розмістити. З дитячими книжками багато часу займає робота з корекцією. Якщо це, наприклад, мальована ілюстрація, треба її сфотографувати, зробити кольорову корекцію, щоб передати ті ж самі кольори. Бо в тій палітрі, яка є на комп’ютері, немає багатьох кольорів, які є у природі. І ти сидиш і граєшся, щоб було хоча б наближено до оригіналу.

- Я розумію, що це майже неможливо з таким обсягом роботи, але ви намагаєтеся читати всі книжки, для яких робите оформлення?

- Н. Г.: Звісно, що найкраще перед тим, як робити якусь обкладинку, книгу прочитати. Часом не встигаємо, бо це просто нереально. Просимо, щоб нам переказували.

Андрій Бочко. Фото Лізи Сівєц

- У багатьох є така велика проблема, як криза ідей. Чи стикаєтеся з такою проблемою ви? Що ви робите в таких випадках? Трохи банальне питання, та все ж - де знаходите натхнення?

Н. Г.: Натхнення можна знаходити у всьому – навіть у елементарній прогулянці вулицею з хорошою музикою.

А. Б.: Плюс у нас дуже веселий редакторський колектив. Це розраджує. Так, звісно, бувають моменти, коли, наприклад, Назар сидить і говорить: "Я нічого не можу. Я взагалі нічого не можу!"

Н. Г.: Якщо пахати, то завжди до чогось дійдеш.

- Так можна дійти до автоматизму. Але ж у вашій роботі важливо, щоби був креатив.

- Н. Г.: Автоматизм вже не потребує важкої праці. Важкої праці потребує пошук ідеї. Це треба думати, думати, думати… Оскільки я працюю з дорослою книгою, а Андрій - з дитячою, то ми здебільшого самі розробляємо ідеї, а потім радимося з членами редакції. Часом виникають якісь нові ідеї, ми їх допрацьовуємо. Все в динаміці.

- Чи були у вашій роботі такі книжки, які не відпускали вас ще довго після того, як закінчили проект?

- А. Б.: У нас взагалі буває так, що ми і після випуску працюємо над книгою, передивляємося, робимо правки. Думаєш, ага, було би краще поміняти тут відтінок кольору, чи ще щось.

Н. Г.: Якщо робота вдала, якщо я нею задоволений на 100%, то книгу приємно певний час тримати в руках. І для свого подальшого розвитку розуміти, чому вона тобі подобається. Часом вмикається такий перфекціонізм – а може, так би було краще зробити і т. д. Це своєрідний рушій прогресу. Постійно насолоджуватися тим, що ти зробив, робити з цього фетиш - неправильно. Але й говорити "яке зробив, таке й зробив" теж не можна.

- Яку книгу вам було найважче робити?

- А. Б.: "Карти". Там дуже багато назв, які перекладалися українською мовою. Я два з половиною місяці міняв назви, потім перекривав там, де щось було неправильно. Під кінець, коли я вже дороблював книгу, в мене була температура. Я сидів із нею постійно, бо знав, що в певний термін повинен її здати. Робота була не стільки творча, скільки монотонна. Ти сидиш, сидиш, сидиш…

Н. Г.: Для мене найважча в технічному плані, це, мабуть, "Абрикоси Донбасу" Люби Якимчук, її ми оформлювали разом із дружиною. Її частина роботи була більше ілюстраторська, а на мене потім вкінці впало ділити все на дві фарби. Тому що книжку зроблено в два кольори. Але це теж був цікавий досвід.

Фото Лізи Сівєц

- Зрозуміло, що ви працюєте у видавництві, і книги - ваш прибуток, але поміж паперовою і електронною книгою, яку ви оберете? Бо сьогодні багато говорять про те, що паперова книга відмирає, але в Україні ситуація зовсім інша, видавнича справа тільки набирає обертів.

- Н. Г.: Зрозуміло, що я оберу для себе паперову книгу. Електронна книга корисна тоді, коли ти понабирав список із багатьох книжок, які є в цифровому форматі. Але я не думаю, що паперова книга колись відімре.

А. Б.: На заході книжкові ринки дуже великі. Хтось із наших співробітників казав, що, наприклад, у Польщі книгообіг разів у п’ятнадцять більший, ніж у нас, хоча країна менша. А в Німеччині більший разів у п’ятдесят-шістдесят. Тому я не знаю, куди може зникнути книга.

Н. Г.: Це своєрідний фетиш. Я не знаю, як можна позбутися паперової книжки. Це те саме, як зникне жива музика.

Фото Лізи Сівєц

- Власне щодо музики. Я знаю, що ви обоє граєте у гуртах (Андрій у гурті Illusions, Назар – "Плесо", − ред.). Узагалі, чим для вас є музика? Чи впливає вона на те, що ви робите у видавництві?

А. Б.: Було би важко грати музику, а потім іти працювати вантажником, тобто поєднувати дві зовсім різні за характером професії. В нас обидві професії творчі, тому вони якось одна одній допомагають.

Н. Г.: Усе залежить від того, що всередині. І вантажник може бути в душі романтиком і творчою людиною. Але в нас так збіглося. Це якійсь обмін натхненням. Музика надихає на загальну творчість, виливається у дизайн.

- А взагалі що для вас первинне, а що - вторинне? Музика чи дизайнерська робота?

Н. Г.: Якби був вибір, я займався би тільки музикою, а дизайн залишив би як хобі.

А. Б.: Я думаю, в мене так само.

Н. Г.: А ще б я їх поміняв місцями. З десятої до шостої займався б музикою, а тричі на тиждень по чотири години - дизайном.

- Чи є видавництва або окремі дизайнери, на роботу яких ви рівняєтеся?

- Н. Г.: Мій улюблений дизайнер – Девід Карсон. Він свого часу зробив революцію. Книжки я дуже багато моніторю, постійно цікавлюся найкращими обкладинками за різними версіями. Деколи бувають і такі, про які 90% пересічних львів’ян сказали б "що то за?" Тут нема, як на мене, чогось об’єктивного. Хіба що – почуття стилю дизайнера. Якщо його нема, то це печаль. А якщо воно є, то може втілюватися різними способами, різними стилями, ідеями…

А. Б.: Є такі книжки, які за кордоном виходять і продаються великими накладами, а в нас було б зовсім навпаки, бо тут працює специфіка сприйняття людьми обкладинок. Тут теж треба поступово людей готувати.

- А з українських книжок, які вийшли нещодавно, вас, може, щось зачепило, щось сподобалося найбільше?

- Н. Г.: Що зараз мені пам’ятається, це Коран і "Лісова пісня" видавництва "Основи". І хоча "Лісова пісня" − це більше ілюстративна книга, але вона дуже класна ще і в дизайні. Дизайн – це не тільки зображення. Це папір, формат, верстка – все в цілісності.

 

- Може, у вас є якась книга мрії, яку ви хотіли би зробити? Задуми, які ви поки що не реалізували, але дуже хотіли би.

- Н. Г.: Не знаю, але ідеї в голові постійно генеруються, постійно організм тягне вперед, щоб розвиватися і робити якісь нові й цікаві речі. Кожна нова книжка – випробування. Хотілося б, звісно, щоби було трохи більше часу, щоб посидіти над книгою. А щодо книги, яку я хотів би зробити – "Сто років самотності" Маркеса.

- Якою є, на вашу думку, перспектива книжкового дизайну в Україні? Наскільки це взагалі "непочате поле"?

- Н. Г.: Дуже-дуже-дуже є куди розвиватися. У більшості книжок, які виходять в Україні, дизайн відсутній як такий. Дизайн – це поняття певних композицій, певних кольорів і разом із тим співставлення ідей. І, мені здається, що дизайнерам в Україні потрібно ще дуже багато вчитися і розвиватися. І нам також. Я не буду кривити душею, але часом я не розумію, чому люди і далі так погано роблять. Чому вони, якщо не мають ідей, просто не візьмуть книжку і не напишуть чорним шрифтом одного розміру в лівому верхньому кутку? Це було б у 10 разів краще.

А. Б.: А скільки ліплять фотографій… Безглуздих колажів.

- Чого не вистачає українським дизайнерам? Смаку?

- Н. Г.: Мені здається вони просто мало цікавляться західним ринком. Якби вони хоча б трохи звертали на нього увагу, то відмовилися би від того, що вони роблять. Можливо, треба шукати нових людей, не знаю.

А. Б.: Можливо, дійсно, треба прагнути розвиватися, не просто працювати за одним шаблоном.

Н. Б.: Мало хто розуміє взагалі, що, крім зображення і тексту, рівноцінну роль відіграє negative space – негативний простір, повітря. Не самі зображення, а його розташування, тобто білий простір навколо нього. Він часом грає чи не найбільшу роль. Але цього інколи не розуміють. Коли ти заліплюєш повітря, це те ж саме, що насипати піску у вогонь – він не буде горіти.

А. Б.: І плюс саме якість оформлення. Переноси, тире – те, чого ми завжди дотримуємося. Щоб усе було гарно. Бо в багатьох видавництвах за цим просто не стежать.

Н. Г.: Правильність підбору шрифту, інтерліньяж, поля, колонцифри – всі ці моменти відіграють надзвичайно важливу роль. Інколи трапляється книжка, яку я відкриваю і п’ять-десять хвилин дивлюся просто на квадратний блок тексту. Не те, щоб я поведений на цьому, а через те, що воно настільки круто зроблено. Пересічні люди не будуть так цього розуміти, а будуть тільки бачити, що це якість.

А. Б.: Вони будуть дивитися, подобається їм чи ні. Але це досягається такими нюансами. Треба щоб книжку було приємно тримати в руках. 

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1
ПЕРЕГЛЯДІВ
0
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

7.01.2016, 09:39
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 1 лютого 2016

    INSIDER: Лучшие материалы

    Здесь мы оставляем тексты, которые нам показались самыми знаковыми

    • 0
    • 79
     
    • 31 січня 2016

    Роман Безсмертний: "Росія зацікавлена, щоб ця війна тривала без кінця"

    "З появою Гризлова мало що змінилося. Ви дискусію навколо Сталіна уявляєте?"

    • 3
    • 28
     
    • 29 січня 2016

    Как проститься с прошлым

    Как прощаться и открываться новым возможностям, рассказывает психолог

    • 1
    • 40
     
    • 29 січня 2016

    Крымские ультрас: «Предателей мы не забудем»

    Что означало быть проукраинским ультрасом в Крыму в начале оккупации, и как они живут сейчас

    • 1
    • 39
     
Система Orphus