Сучасні чеські автори молодшого й середнього покоління активно намагаються знайти своє місце під сонцем читацьких симпатій різними "більшими" і "меншими" мовами, у тому числі й російською та українською.
Найважливіший для чеського автора, звісно, переклад на німецьку, оскільки саме мова найближчого й економічно найсильнішого сусіда переважно стає вікном у світ перекладів іншими мовами. З іншого боку, найбільше чеських авторів перекладають не німецькою, а польською та іншими східноєвропейськими мовами.
 |
Одним із найбільш перекладаних сучасних авторів є Яхим Топол, який почав писати ще молодим дисидентом, а продовжує вже науковим співробітником у Бібліотеці ім. Вацлава Гавела. У книгах він повертається до минулого, цікавиться подіями Другої світової війни та іншими визначними змінами в суспільстві, наприклад, чеською Оксамитовою революцією.
Тополівські сюжети розігруються в гіпнотичному, туманно-розмитому просторі, у долі людей втручаються сили природи й міфологія. Оповідь ведеться уривчасто, безсистемно й сегментарно, проте насичено-образний стиль витримано у всьому тексті. Часто автор вибирає оптику маленької дитини.
На жаль, українською мовою досі не було перекладено навіть основний роман Яхима Топола "Сестра", який вийшов незадового після Оксамитової революції й довго залишався культовим текстом для не одного покоління чеських читачів.
Востаннє у променях світової слави автор купався після виходу роману "Холодною землею", дія якого відбувається між двома "диявольськими майстернями" Голокосту – чеським єврейським ґетто в містечку Терезін і місцем масового вбивства євреїв у Білорусії. Поки романи Топола чекають на свого перекладача, український читач може ознайомитися з автором або в польських перекладах, або через дві доволі успішні екранізації – "Янгол Exit" (реж. Вл. Міхалек) та "Сестра" (реж. Віт Панцірж).
 |
Виразною тенденцією у чеській прозі після 2000 року є автобіографічність. Її ми спостерігаємо, наприклад, у Еміла Гакла. Найпопулярнішою серед чеських читачів стала (до речі, теж екранізована Вл. Міхалеком) книга діалогів між батьком і сином "Про батьків і дітей". Гакл навіть не намагався гратися в постмодерніста й відразу визнав, що героєм його роману є він сам.
У пізнішому романі "Правила смішної поведінки", якому дісталися лаври усіх чеських критиків, головний герой на хиткому човні їде розвіяти по Дунаю попіл свого батька. Еміл Гакл зазвичай описує процеси протверезіння після гарячки молодечих ілюзій чи розуміння правил життя в сучасному суспільстві, його герої – пересічні люди. Мова в Гакла побутова, зрозуміла, але, з іншого боку, наскрізь прошпигована, скажімо, цитатами філософів і науковців.
 |
Автобіографічність характерна і для творів найпопулярнішого чеського письменника Міхала Вівеґа. За приклад можна взяти один з останніх романів "Біодружина". З немалою часткою гумору автор описує нав’язливо-маніакальний інтерес своєї дружини до різноманітних біо- чи езотеричних трендів. Частково автобіографічними можна вважати й "Оповідання про шлюб і секс" (українською вийшли у видавництві "Фоліо") про принади холостяцького життя молодого розлученого письменника.
Міхал Вівеґ – частий гість російських літературних фестивалів. У російському перекладі можна познайомитися як із найвдалішими ранніми постмодерністськими романами "Виховання дівчат у Чехії", "Казкові роки собаці під хвіст" чи "Роман для жінок", так і з пізнішими, переважно еротично-розважальними. За багатьма романами автора було знято однойменні фільми.
 |
Ярослава Рудіша у Чехії вважають "новим Вівеґом". Його книги користуються популярністю навіть у читачів, які літературою особливо не цікавляться. Як і Вівеґ, Рудіш активний не лише як письменник, але і як кіносценарист (однак як представник наступного покоління він тяжіє до новіших медіа - коміксів чи анімації). Він пише сценарії радіопостановок чи театральних вистав.
Популярність Рудішеві приніс комікс, над яким він працював із художником Яроміром 99. Дія графічного роману в трьох частинах "Алоїс Небель" розгортається в горах на межі Чехії, Німеччини й Польщі.
Фільм "Алоїс Небель", знятий унікальним методом ротоскопії, отримав низку відзнак і нагород на міжнародних кінофестивалях і доволі успішно пробив собі дорогу до кінопрокату багатьох європейських країн.
"Чеський феномен" Рудіша полягає в двомовності та здатності автора вільно обертатися в німецькомовному середовищі. Рудішеві властивий мотив певної чуттєвої невпорядкованості, незадоволення сучасними цінностями, й доволі цікавий стиль письма: по-коміксівськи плаский і по-рокерськи швидкий. Його роман "Останні дні панку в Гельсінкі" легко знайти в українському перекладі від видавництва "Темпора".
На Схід і на Захід
 |
Петра Гулова має за плечима університетську освіту культуролога й монголознавця. У першій книзі "Пам’яті моєї бабусі", вихід якої в Чехії став сенсацією, ми спостерігаємо за плином життя кількох монгольських дівчат і жінок – починаючи від спокійного родинного гнізда в юрті й аж до злиднів і борделю в Улан-Баторі. Роман, власне, є актуалізованою версією старого доброго, скажімо так, натуралістичного сюжету про падіння людини під тиском обставин.
Однак у його рамках Гуловій вдається блискуче зобразити не надто оптимістичну ситуацію в теперішній Монголії. Стиль оповіді строгий, уривчастий, можливо, у дечому трохи подібний до тополівського. Після "Пам’яті...", яку переклали кількома мовами, у тому числі й англійською (а це можна вважати справжнім успіхом), авторка написала ще кілька книг.
В іншому екзотичному напрямку – на Сибір – авторка вирушила в наступному романі "Станція Тайга". Одна з останніх книг – "Чехія, земля омріяна" – розповідає про поневіряння українських заробітчан у Празі (уривок можна знайти в журналі "Пороги", який видають українці в Чехії на ґрант Чеського міністерства культури).
Орієнтація на схід характерна також для книги "Маріна, російська історія" журналіста Томаша Клвані, який нещодавно читав лекцію в Україні в рамках зустрічей з обміну європейським досвідом, чи для експериментальної повісті "Камінь – гора – папір" Бари Ґреґорової (1980 р.), уривки з якої кілька років тому звучали на Форумі видавців у Львові, або ж для майже всього літературного доробку письменника й сценариста Мартіна Ришавого (1967 р.), події книг якого розгортаються в Росії, зокрема й у Сибіру, як у найновішому романі "Врач". Головний герой –колишній режисер, який змінив кілька регіональних і експериментальних театрів, і зараз працює диспетчером московського ЖЕКу.
"Життєвою постановкою" режисера стає очисний мовленнєвий потік, безперервний трагікомічний монолог про абсурдність, яка на сцені Росії постійно режисує людські долі.
На ринок англомовних країнах останнім часом вдалося пробитися письменникові Міхалу Айвазові. Два його романи "Інше місто" (The Other City, 2009) і "Золотий вік" (The Golden Age, 2010) вийшли у видавництві Dalkey Archive Press і одразу принесли успіх цьому своєрідному авторові наукової фантастики й фентезі.
У ранньому магічно-реалістиному айвазівському романі "Інше місто" перед нами постає Прага, заселена фантастичними істотами, які оживають зі сграфіто на фасадах історичних будівель. Український читач може прочитати "Інше місто", а також збірку оповідань "Бірюзовий орел" у перекладі російською мовою.
Автор, якого в Чехії сприймають більше як творця "високої", художньої літератури, – Мілош Урбан насамперед відомий завдяки готичним романам про стару Прагу та детективам (російською мовою доступний один із найкращих романів "Семь храмов"). Українською мовою видавництво "Фоліо" видало не найкращий детектив автора "Міхаела" про спробу співіснування серійного вбивці й кількох божевільних монахинь.
Зараз готується до видання український переклад збірки оповідань іще одного популярного чеського прозаїка й сценариста Петра Шабаха (1951 р.н.) "Гівно горить".
Досі ми говорили лише про прозаїків, оскільки поетів іншими мовами перекладають не так часто, а якщо й перекладають, то видання, як правило, не набуває великого розголосу. Однак це зовсім не означає, що чеська поетична сцена стоїть на місці.
Навпаки – останні кілька років вона активно розвивається, насамперед завдяки авторам молодшого й середнього покоління, які часто реагують на актуальні суспільні й політичні теми, у тому числі й глобальні.
Найпопулярнішим чеським автором, якому вдається збирати повні зали слухачів, тривалий час лишається "проклятий поет" Ї. Г. Крховський, однак на п’яти йому починає наступати екстравертний і сучасний Ян Тєсноглідек.
Чеський центр у Києві цього року на Львівському форумі видавців прийматиме улюбленицю чеських читачів, молоду авторку Катержіну Тучкову (1980 р.н.) з презентацією перекладу її роману "Житковські богині". Захопливу історію про жіночу душу, магію і забуті факти чеської історії, з якою свого часу було тісно пов’язано і Закарпаття, українською переклала Ганна Величко.
Переклад - Тетяна Окопна
