Бенкет під час чуми: Україна на Ляйпцизькому книжковому ярмарку

Цього року більшість відвідувачів прийшли на слово "Україна"
18 березня 201412:07

До останнього дня ніхто з авторів і більшість видавців не знали, чи дійсно полетять до Ляйпцига, де щороку відбувається одна з найпрестижніших подій у видавничій і літературній сфері – Ляйпцизький книжковий ярмарок. Усі передбачали можливість розвитку подій, за якого вони або будуть більше потрібні тут, або нам просто закриють повітряний простір.

Кожного ранку ми зустрічаємося за сніданком у готелі і ті, хто встав раніше, розказують тим, котрі щойно прокинулися, щось на кшталт: "У Донецьку стінка на стінку, наші і проросійські, дві особи загинули від ножових поранень", і всі опускають очі.

На українському стенді висить плакат із фотографіями загиблих "Небесної сотні", поряд – порожній сектор стіни завішений папером, де відвідувачі висловлюють співчуття родинам загиблих і свої побажання українцям.

Через прохід навпроти, на стенді літературної корпорації Meridian Czernowitz, усі чіпляють собі на груди символічні маленькі жовто-блакитні стрічки. У Жадана просто з ока висять нитки – шви на голові вже розсмокталися самі, а цей дуже тонкий, треба буде знімати. Німецькі читачі та колеги-автори приходять до стенду його обіймати і кажуть поганою російською "Спасібо, что живой". Ми всі дуже з цього сміємося. Ми взагалі за останні місяці звикли жити і сміятися за зовсім несмішних обставин.

Дякуємо, що живі

Офіційний український стенд третій рік поспіль розміщується поряд зі сценою OstSudOst, де відбуваються всі дискусії програми "Транзит"(спеціально організована для ліпшого розуміння і взаємопроникнення літератур Східної та Західної Європи, програма фокусується на літературі з України, Білорусі та Польщі, – ред.), навпроти – стенд Meridian Czernowitz, також з України, де наливають вино і точаться розмови. Тут же – білоруси й поляки.

Цього року більшість відвідувачів "транзитного кутка" прийшли на слово "Україна". Щоправда, іноді здається, що ці відвідувачі дуже своєрідні, так би мовити. Так, першого ж дня до мене чіпається доглянута жінка років за сорок у хорошому, якісному спортивному одязі, з манікюром.

Фото автора

"От ви написали на своєму стенді UKRAINEUKRAINE, а у вас вбивають людей через Євромайдан. А чи знаєте ви, як погано ведеться фермерам у німецькій глибинці? Я – фермер. Ми дуже, дуже бідні, Європейський Союз грабує нас, повірте, вам буде краще з Росією!"

Вона говорить довго, стерпною англійською, все переконуючи мене іменем усіх фермерів не йти в EU. Я дивлюся на неї і думаю, чи бачила вона фермерів із російської глибинки і чи знає сама, чим відрізняється від них.

Панельні дискусії першого дня майже всі присвячені Євромайдану й збирають неймовірну кількість людей. Ще до першого масштабного виступу на сцені "Транзиту" Юрій Андрухович на стенді Deutche Welle виступає разом із білорусом Артуром Клінауим, але говорять усе одно про Майдан і Крим.

Письменник і публіцист, куратор "Транзиту" Мартін Поллак модерує дискусії й пояснює присутнім, як може, що саме відбувається в Україні й чому, те саме роблять і українські автори – не лише під час дискусій, а й під час читань. Дуже допомагає те, що найавторитетніші українські автори – Андрухович, Жадан, Курков – вільно спілкуються німецькою.

Серед німців, утім, все одно багато "інвалідів інформаційної війни", як каже українська письменниця Ірена Карпа. Так, окрім згаданої фермерки і ще кількох фріків, котрі приходять в український куток проповідувати, одного ранку на вході на ярмарок нам трапляються люди з листівками про те, що всі тут у нас нацисти. Іншого дня якась стара переконує відвідувачів на стенді, що ми всі говоримо російською, української мови немає, послухайте, мовляв, самі, однаково ж.

Російська журналістка й кінознавець Конишева, котра висвітлює детально події на ЛКЯ в блозі на "Эхо Москвы", тим часом присвячує цілий абзац постера з портретами на нашому стенді, жодним словом не згадуючи про те, що це взагалі-то шана загиблим, й що цих людей більше немає серед живих. Замість "Небесної", називає їх "Золотая сотня Майдана". Неприємно ріже вухо асоціація з золотим батоном і золотим унітазом. Проте після цього стає більш зрозуміло, звідки ці "інваліди інформаційної війни" беруться.

Фото автора

Упродовж усього ярмарку до українського кутка заїздять неземна співачка Мар'яна Садовська, котра також виступила з письменницею Наталкою Сняданко, підготувавши перформанс для події літературного фестивалю "Ляйпциг читає", котрий відбувається щоразу в рамках Книжкового ярмарку. Приїжджає Посол України в Німеччині з прес-аташе, котрі довго стоять із нами, обговорюють із Жаданом перспективи розвитку подій у Харкові та роздивляються нові книги. Навідується лідер відомого німецького бенду Rotfront українець Юрій Гуржи, і просто ще дуже-дуже багато українців, які живуть у Німеччині та навіть сусідніх країнах. Тобто солідаризація - така виразна вдома - добре помітна й тут.

Усі розпитують про ситуацію зі спонсорством – річ у тім, що разом із Львівським форумом видавців третій рік провідним партнером програми "Транзит" є Фонд Ріната Ахметова, тож, звісно, частина авторів відмовляється їхати коштом олігарха, їх привозить потім своїм коштом Ярмарок. Звісно, в усіх своя точка зору на ці нюанси, ніхто сам толком не знає, кому завдячує своєю присутністю на ярмарку. На прийомі з напоями біля українського стенду наприкінці першого дня директор ЛКЯ Олівер Цілле дякує всім присутнім, і потім ще раз, окремо, – Жаданові за те, що живий.

Професійна тема

За данними керівництва події, цього року Ляйпцизький книжковий ярмарок і фестиваль "Ляйпциг читає" відвідало понад 237 тисяч осіб і це рекордна кількість. Сама подія є радше читацькою, ніж професійною, як, скажімо, книжковий ярмарок у Франкфурті. Окрім того, в рамках ЛКЯ відбувається фестиваль коміксів і фентезі та конкурс костюмів, що забезпечує серед присутніх велику кількість осіб у правдоподібних костюмах Сейлор Мун, Леголаса, Гаррі Поттера тощо. Деякі старшокласниці в цих костюмах виглядають, як прихильники зовсім інших рольових ігор, не зовсім за мотивами коміксів і фентезі.

Львівський форум видавців підсумовує: за три роки існування програми "Транзит" 40 авторів, видавців і культурних менеджерів представили себе й свої проекти в Ляйпцигу на більш ніж 30 винятково українських подіях, унаслідок чого 19 нових українських книг переклали німецькою (і це ще без результатів цьогорічної присутності, про які можна буде говорити значно пізніше) та тисячі людей зрозуміли: Україна - інша: приваблива, цікава, її література своєрідна й атракційна.

Фото автора

"Такі зустрічі, звісно, стимулюють співпрацю, але в першу чергу – дають змогу зробити висновки про те, скільки людей уже зацікавлені в тому чи іншому українському авторові або тексті", - розповідає Ханне Кулесса, котра організовувала українські читання на книжковому ярмарку в Франкфурті й також прийшла до стенду привітати знайомих авторів.

"Українських книг мало перекладають у Білорусі, - каже Антон Кашліков, журналіст і працівних об’єднання незалежних білоруських видавців Books from Belarus та редактор порталу 34mag.net, котрий працює на сусідньому стенді. - Я знаю про неї більше за інших білорусів, бо жив у Києві якийсь час. Тут дізнаюся більше – завдяки івентові не тільки німці дізнаються про нас, а й ми – одне про одного".

Утім на білоруському, польському й українському стендах майже всі і так одне одного знають – і не з часів початку програми "Транзиту", а зі спільних виступів чи письменницьких резиденцій до того.

Олександра Коваль, директор Львівського форуму видавців, дуже переймається тим, що це останній рік існування програми "Транзит", відповідно, наступного року безкоштовного стенду не буде.

 

"Можна знайти підтримку фондів на те, щоби привезти авторів і навіть журналістів, але не можна змусити українських видавців приїжджати своїм коштом та оплачувати стенди. Вони не розуміють доцільності таких інвестицій, не мислять категоріями того, що аби заробити, потрібно спершу щось інвестувати. Не можуть усвідомити цінності правильно вилаштуваної інституційної співпраці. З іншого боку – стенд, проїзд і проживання представників – справді завеликі витрати як на українські реалії. Колись я координувала з власної ініціативи присутність України у Франкфурті – це ж провідний ринок авторських прав в Європі. Тоді, пам’ятаю, видавці скидалися по 100$ на купівлю стенду, але ця присутність дійсно приносила результат. Потім хтось поскаржився в Держкомтелерадіо, що я не маю права цього робити і вимагати з видавців по 100$, мовляв, стенд має організовувати держава. Зчинився скандал, і я не без полегшення від цієї роботи відсторонилася. Держава й справді організовувала у Франкфурті стенди – вони були чудовим приводом для кепкувань кожного разу".  

Чи буде представлена Україна наступного року на ЛКЯ – невідомо.

Між собою

Першого дня ввечері ми великою компанією святкуємо День народження Юрія Андруховича в дешевому китайському ресторані, котрий полюбився нам іще в перший рік програми "Транзит" – так туди і ходимо. Тепер китайці бачать нас і приречено починають зсувати столи. З нами і керівник культурних програм фонду Ахметова з сім’єю, і літературна корпорація Meridian Czernowitz, і керівництво Форуму видавців, і білоруси, і наші українські читачі, котрі живуть у Німеччині.

Але навіть за качкою з китайською локшиною і вином із німецького міста, назва якого, за словами Андруховича, перекладається як "Тернопіль", нікуди не зникає політична тематика розмов. Жадан точно знає, якими мають бути сучасні ліві, Кашліков розповідає, яким світлим прикладом ми є для Білорусі, я добиваюся-таки інтернету і час від часу транслюю на всіх новини з дому, переважно про Крим і Схід, переважно не дуже втішні. 

Наступні декілька вечорів ми знову заходимо до китайців перед тим, як розійтися по вечірках у рамках ЛКЯ, і знову точаться ті самі розмови. В Донецьку й у Харкові знову загинули люди. За два дні в Криму референдум і проголосувати уже готові значно більше людей, ніж у Криму в принципі мешкає. В лікарні померла ще одна дівчина, котра постраждала від куль 18 лютого. Ми говоримо про те, як звикли в усьому цьому жити, і не замислюватися над тим, що саме навколо нас зараз відбувається. Немає ніякого відчуття страху, напруження, особливого часу. Все це перетворилося на суцільний безперервний емоційний фон гіперзосередженості та надвідповідальності за свої думки та дії. Всі ми і правда дуже стараємося. Від усіх нас занадто мало залежить - але саме від кожного з нас залежить все.

Сергій Жадан, Катя Бабкіна і Юрій Андрухович

В останній вечір у рамках заключного івенту програми "Транзит" відбувається виступ Мар’яни Садовської, котра співає імігрантських пісень до уривків нового роману Наталки Сняданко, а потім – концерт "Козак Сістемз", які розривають і українців, і поляків, і білорусів, і німців, і мертвих, і живих і ненароджених.

Після концерту ми збираємося в бекстейджі, з нами якісь друзі, видавці зі Швеції, письменники з Астрії, відеоартисти з Польщі. Жадан починає зсувати стільці до купи – будемо, каже він, співати хором. Усі висміюють його ідею організації опівнічного "хору монгольських міліціонерів", але старанно розпаковують інструменти і прочищають горлянки. До ранку ми співаємо українських пісень зі Сходу та Заходу, вчимо слова, підхоплюємо партії, Садовська і Леньо керують усім цим безумством, вони дуже щирі і свої, але такі ж майстерні та віддані, як на сцені.

Мій шведський друг питає, чи завжди ми так проводимо дозвілля.

"Ці люди, - кажу я, - співають, тобто займаються тим, що люблять найбільше і вміють найкраще. Чому б їм не співати і на дозвіллі?"

Іноземці, не маючи щасливого шансу підспівувати, сидять заворожені, поки наш терапевтичний хор через старі мелодії і прості слова не завжди доречними голосами позбувається болю, тривоги, страху і невизначеності, в якій ми живемо останнім часом, і остаточно налаштовується на конструктив, відповідальність, чесність і вміння відкривати серце не тільки в тісному приміщенні найближчим людям пізно вночі, а й просто в перебігу життя.

 Останньою ми співаємо "Ще не вмерла...", і всі іноземці щось таке собі розуміють і піднімаються зі своїх місць. І цей ситуативний національний гімн наприкінці вечірки не виглядає ні пафосно, ні претензійно, ні вульгарно. Бо це нормально і приємно – любити свою країну, її різних людей, її далекі землі, її красиві пісні.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

13.11.2018, 19:53
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus