8 електронних книг, які варто прочитати кожному

Добірка найсвіжіших книг, які можна придбати не виходячи з дому
Фото: Flickr.com/Geir Halvorsen
4 березня 201415:30

Хочете спитати, чому наша чергова добірка саме про електронні книги? По-перше, багато першокласних книжок-новинок мають обмежені наклади і знайти їх навіть в Києві - чимала проблема.

По-друге, деякі з них – товсті і доволі об’ємні, тобто, не зовсім створені для того, аби читати їх стоячи на одній нозі в маршрутках чи метро дорогою на роботу.

І по-третє - є видання, що існують виключно в такому форматі.

Саме тому INSIDER підготував добірку найсвіжіших і найдостойніших електронних книг, які можна придбати не виходячи з дому.

 

Салман Рушді, "Лука і Вогонь Життя"

Головний ворог всіх мусульман (після США,  звичайно ж), Салман Рушді, автор сумновідомих "Сатанинських віршів", має двох синів. Старошому він в свій час написав книжку "Гарун і Море Історій", а молодшому – "Лука і Вогонь Життя". Зв'язок між ними безпосередній,хоча починати читати можна в довільному порядку. Лука є молодшим братом Гаруна (все, як в житті), і тепер його черга рятувати батька, видатного, але безталанного казкаря Рашида Халіфу, що забувся безкінечним сном. Вогонь Життя – це те, що врятує Рашида і за чим Лука мусить відправитися у Магічний Світ, долаючи землі Недобрих Богів, та головне – свої страхи. Щоб допомогти батьку, Лука має заплатити велику ціну – рано подорослішати і не втратити віру в добро і диво.

"Казка для дорослих" - вкрай замацаний вислів, але кращого тут не добереш. Хоча ні, є – "історія на будь-який вік". Ресурси фантазії Рушді сумнівів не викликають давно, від появи "Опівнічних дітей". Але те, наскільки правильну інтонацію він знаходить, як майстерно йому вдається навіть в такому жанрі не загравати з читачем і постійно обманювати його очікування – це породжує щирий і непідробний захват. А вся справа в тому, що Рушді – то є справжній Рашид Халіфа, великий казкар, що, попри всі смертні вироки, продовжує вірити у всепереможну силу фантазії.

Галина Ткачук, "Найкращі часи"

 

Один з проектів видавництва "Електрокнига", що його ніяк не можна пропустити. Книга Галі Ткачук, що добре відома своєю "Славкою" і неймовірною дитячою повістю "Вікно до собаки", з’явилася  спочатку в електронному вигляді, а потім невеличкими порціями почала надходити і в магазини.

"Найкращі часи" - це 24 новели, чи то пак новелки, не так пов’язані між собою сюжетно чи атмосферно, як зцементовані химерною і від того ще більш таємничою авторською волею. Переповідати їх безглуздо, іноді вони займають декілька невеличких сторінок; намагатися встановити "про що" вони - надто лобова стратегія як для такої штучної (не в значенні неприродної, а в розумінні одиничної) і рідкісної прози, хоча відповідь, як і завжди в таких ситуаціях, може бути лише: "про найважливіше".

Читати "Найкращі часи" в один прийом – злочин, це наче їсти делікатеси пригорщами. Галинину прозу хочеться перекочувати на язиці, пробуючи  на смак і вгадуючи тонкі і далеко не одразу очевидні нюанси. Бо мова – чільний герой цієї книги.

Це вибаглива проза, але не тільки тому, що авторка філолог і зводить свої новели на міцному літературному бекґраунді. Коли оповідання починається словами "Миша Василій зайшов у рукавичку. Тут пахло незнайомим дідом, було просторо і холодно", а закінчується тим, що сам цей дід, власник рукавички, заходить у неї і лягає спати – тоді відмахнутися від таких кульбітів фантазії просто так не вийде. Одним словом, "Найкращі часи" - це найкращий приклад того, що за електронні книги все ж варто платити.

 

Нільс Торсен, "Ларс фон Трієр. Меланхолія генія"

Хоч як ви ставитесь до ексцентричного датчанина, але не визнати не можна: коли думаєш про сучасне кіно, прізвище фон Трієр зринає одним з перших. От і зараз найбільш  очікуваною прем’єрою чи не всього року можна сміливо вважати його "Німфоманку".  І кращої можливості підготуватися до нової стрічки головного провокатора європейського кіно, ніж книга Торсена, просто не знайти.

700 сторінок, 50 рідкісних ілюстрацій, історія сім’ї, карколомні діалоги з режисером, думки знайомих про нього, особисті кінематографічні вподобання Трієра, розбір і коментування своїх хобі і, звичайно, стрічок – від "Європи" і "Розсікаючи хвилі" через "Танцюючу в темряві" і "Доґвілль" аж до останніх шедеврів – "Антихриста" і "Меланхолії".

І фобій. Недарма підзаголовок у книжки "Життя. Фільми. Фобії". Про те, що датчанин страшенно боїться літати, ми знали, але причину цього – в дитинстві Ларсу здавалося, що звук двигунів є сигналом до початку Третьої Світової, – нам відкрили тільки зараз. І відкрили без притаманної таким підходам "жовтизни" і банального несмаку, що повсякчас готові оголювати хистку межу між психічними розладами і геніальністю.

Торсен  знає свою справу на відмінно, і вже очевидно, що саме ця неканонічна біографія може стати "житієм" режисера. Бо, як не крути, а найрадикальнішим проектом режисера таки є його життя.

Ірена Карпа, "Історії моїх жінок"

 

Карпа, без сумніву, найпомітніша письменниця свого покоління, хоч і не найталановитіша. Але працьовита, вигадлива і цікава. Ось і новий проект "Історії моїх жінок" -  свого роду прецедент і виклик для української книжкової галузі. Вже є три оповідання (випуски) – всі про жінок, дуже різних жінок (хтось на порозі смерті, а хтось – Олімпіади), вони виходять виключно в електронну вигляді і будуть виходити й надалі. Тобто, такий собі літературний серіал-антологія, зараз це на часі. Можна підписатися і отримувати  оновлення. Та й це ще не все: читачі мають змогу обговорювати колізії оповідань з авторкою на спеціально створеній сторінці, до того ж і їхня історія може потрапити до проекту – одним словом, інтерактивність від і до.

Та попри декларовану життєподібність (все це мало місце в реальності) і неуникну, отже, соціальну "значущість" таких текстів, Ірена все ж не забуває, що це – література: пише добре, а почасти і блискуче, пускає в діло і свою фірмову награно брутальну іронію. Та головне – таке читання цікаве й чоловікам. А це, що не кажіть, показник.

 

Аліса Ганієва,  "Святкова гора"

Тріумфатор найавторитетнішої російської премії для молодих літераторів "Дебют", письменниця, що вже у 26 років боролася за "Велику книгу", Ганієва одна з тих небагатьох, з ким пов’язують притомне майбутнє російської літератури. Дві свої художні книжки Аліса присвятила Дагестану. Річ зрозуміла – спровокувала широке обговорення. Скандал, одним словом.

Основа сюжетного механізму "Святкової гори" - припущення a’la антиутопія, що сьогодні знову звучить актуально, хоч і маловірогідно: Росія відмовляється від Кавказу і будує спеціальний Вал, щоб від нього відмежуватися. Причина – деградація регіону, тотальна корумпованість, зав’язана на клановості і надмірній псевдо-релігійності. І отут вже все, як і в житті: розіпнута між двома цивілізаційними моделями – умовно капіталістичною  й ісламською – країна; релігійний екстремізм, густо замішаний на псевдоісторичній демагогії і банальній буденній несправедливості;  безпорадні в своїй зажерливості махачкалінські чиновники і молодь, що підвішена мій процесами нової ісламізації і химерної реконструкції патріархальності та сексуальною революцією.

Не держава – пострадянська руїна, де до влади дорвалися радикали, інтелігенція малочисельна, і головний герой, молодий журналіст Шаміль Магомєдов просто приречений.

Ганієва пише, наче варить плов: тут і численні стилізації, і прийом тексту в тексті, і в’їдливі шаржі, і епічна трагічність. Пряно, духмяно і щільно, хоч в другій частині авторку все більше заносить у публіцистику, а композиція, попри всі сюжетні вигадливості, починає провисати. Проте ці недоліки цілком перекриваються зухвалістю і масштабністю задуму, втіленого на 200 з гаком сторінках.  Важливий, талановитий і злободенний роман. Нам би таких молодих.

Роберт Гелбрейт, "Поклик зозулі"

 

Корморан Страйк – приватний детектив і справи його не блискучі: він надломлений війною, майже банкрот, життя неминуче втрачає сенс. Разом зі своєю новою і вкрай розумною секретаркою він береться розслідувати смерть відомої топ-моделі. Всі, окрім брата загиблої, впевнені, що мало місце самогубство. Але якби все було так очевидно, не бути "Поклику зозулі" одним з найкращих детективів минулого року. Тому – чим далі в ліс-Лондон іде пан Страйк, тим темніше стає довкола нього. А якщо довго вдивлятися в безодню..

Ідеально вибудуваний, пружний, місцями зухвалий, в найкращому розумінні "англійський детектив". Вільна інтерпретація архетипової конан-дойлівської історії про сищика і його талановитого напарника, свіжа і оригінальна.

А те, що Роберт Гілберт – це насправді псевдонім Джоан Ролінґ, є приємним бонусом. Талановита людина талановита в усьому. Та й не все ж підлітків лишень радувати.

 

Ірина Цілик, "Родимки"

Іще один важливий проект «Електрокниги». Ірина Цілик – знана поетеса і кінорежисер, чий "Помин" гучно прокотився того року по міжнародних фестивалях і зачепив багатьох на київській "Молодості". Першооснова короткометражної стрічки - однойменне оповідання, що поруч із ще чотирма і одною повістю і являють собою "Родимки". А що таке "родимки" тут? Іноді - позначки, знаки спільності, а часом - тавра і клейми. По-різному.

Мати і батько-алкоголік їдуть до сина у в’язницю; закомплексована дебела дівчинка на прізвисько Гайтавер, що усвідомлює всю безодню несправедливості життя; доросла жінка, що раптово зіштовхується з існуванням порно. Дуже кінематографічна проза Цілик вдивляється в сіру реальність і нічого там не бачить. Нічого доброго, рятівного. Вона намагається іронізувати, але це їй не надто вдається. Перед нами не стільки тихий апокаліпсис, як безповітряний простір, який давить навіть сильніше. Там є проблиски надії, та вони чомусь лишень сильніше підкреслюють темінь довкола. Дуже нерівна, але відверто талановита проза Цілик наразі знайшла собі такий ґрунт, і це по-своєму чудово. З реальністю так у нас працюють вкрай рідко. Перший, хто згадується після прочитання "Родимок", - Сергій Жадан. Прикметна паралель.

Рафік Шамі, "Секрет каліграфа"

 

Орхан Памук, Халед Хоссейні. Тепер до цього ряду слід обов’язково додавати і прізвище Шамі, хоч він і старший за них, і писати активно почав ще на початку вісімдесятих, і книги його перекладено на понад 20 мов. Але відомим у нас сирійський письменник, що пише німецькою, стає лише зараз, з виходом "Секрета каліграфа".

Є Майстер, Хамід Фарсі, що за допомогою двох фарб – чорної і білої – намагається втілити саме життя, не помічаючи реальності, що вирує довкола; є його дружина Нура, нещаслива зболена жінка, що знаходить втіху з молодим арабом-християнином; є його учень Салман, молодий і запальний хлопець, що не готовий піти шляхом вчителя; є його клієнт, багатій Назрі, що втілює в собі всі найгірші стереотипні риси східних людей. А ще – фанатики-ісламісти, і один з них – гей (ой ой), і проститутка, і священна війна, що може початися зі спроби реформувати алфавіт.

Роман сирійського письменника, до речі, вкрай цікаво порівнювати зі "Святковою горою" Ганієвої: точки доторку, що висвітлюють незмінність певних речей, і ті несподівані розходження, що проявляються у зіставленні, подарують миттєвості справжнього компаративістського задоволення.

Хтось , читаючи Шамі, неодмінно згадає роман Памука "Мене звати Червоним", де каліграфія і мистецтво мініатюри також знаходяться в осерді сюжету. Проте де у Памука історичний трилер з багатьма невідомими, там у Шамі роман-притча і безліч дотичних історій. І певна емоційна бідність: "Секрет каліграфа", як і сама каліграфія, може зачарувати і змусити здивовано прицмокувати – "Це  ж треба, що утнув!". Але доглибного потрясіння від нього чекати не слід – іноді майстрам сентименти лише шкодять. А "Секрет" - то дійсно майстерна річ.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

28.06.2019, 18:52
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
    • 16 вересня 2019

    Забудовний конфлікт у Києві за участі "Правого сектору" та "Азову": що сталось

     
    • 12 вересня 2019

    Двоє військових загинули в зоні ООС

    Бойовики за добу здійснили 18 обстрілів

     
Система Orphus