7 найкращих книг року

Романи, які не лише до біса цікаві, але й очолили всі можливі списки і топи
Фото: Kate Mereand-Sinha, Flickr.com
2 січня 201508:00

Кожного року найавторитетніші світові видання – Washington Post, The Guardian, The Telegraph, The New York Times, The Observer, The New Yorker - укладають рейтинги, обираючи найкращі та найважливіші книги року.

INSIDER, опираючись на них і на власну інтуїцію, пропонує власний список.

Упродовж усього року – взимку, навесні, влітку і восени - ми постійно пропонували схожі добірки, де своє місце посідали і, власне, українські, і перекладені українською книги. В нинішній підбірці таких немає – і це не стільки привід засмутитися, скільки можливість дізнатися про те, що коїться у великому світі.

Книжкового вам 2015-го!

_________________________________________

 

Філ Клей, "Передислокація" (Phil Klay, Redeployment)

Не стільки роман, скільки збірка тісно прилеглих один до одного - 12 штук - оповідань, що цьогоріч виборола Національну книжкову премію США. Автор – тридцятирічний дебютант, який брав участь у війні в Іраку, але безпосередньо до військових дій залучений не був – про це і книга: не про війну, а радше про її відлуння, про подію, занурену в систему дзеркал різного ступеня кривизни.

Попри такий контекст, Клей писав "Передислокацію" чотири роки - досліджував, розмовляв, читав, тому Гемінгвеєм назвати його не видається доречним – він радше Некрасов, бо, як і "В окопах Сталінграда", тут війна дуже швидко стає справою побутовою, позбавленою фальшивих метафізичних розширень, у ній дуже швидко навчаєшся жити.

Сам Клей чомусь називає вчителем Бабеля, хоча його чорний гумор відчутно англосаксонський: він не провокує прозрінь і від нього мурахи не бігають спиною; він тут для розрядки, для того, аби вижити. Це взагалі книга про виживання, що дається ціною серйозного внутрішнього перепрограмування, болісної передислокації.

На прозу такого штибу хочеться (якщо вже уникнути її не можна) чекати невдовзі і в нас – злободенну, професійну, живу. Що ж – очікуємо.   

_________________________________________

 

Е. Локхарт, "Ми були брехунами" (E. Lockhart, We were liars)

Локхарт (псевдонім дуже популярної young-adult письменниці Емілі Дженкінс) написала роман не стільки для підлітків, скільки про них - книгу, яка сподобається також і їм саме тому, що будь-якого загравання з потенційною аудиторією і лобового моралізаторства тут ані грама – міцна американська проза з відомими, проте дієвими прийомами.

Острів. Літо. На вакації приїздить заможна сім’я – патріарх, його три достоту нікудишні доньки, спраглі алкоголю і майбутнього спадку, а також двоє онуків і одна онука Каденс, яка разом із місцевим хлопцем організує ту компанію, що й рознесе, врешті, на друзки лицемірну ідилію "загниваючої" родини, попутно ламаючи долі чи не всіх героїв.

Політичні суперечки, сексуальне напруження і – незрозуміла катастрофа, яка й стає осердям хронологічно стрибаючої оповіді: хто, що, чому, коли, навіщо? Історія короля Ліра перетворюється на історію Ромео і Джульєтти, але лише для того, щоб скоро нагадати про "Володаря мух", а радше "Відчуття закінчення" Барнза – там теж спроба реконструювати "забуті" події розкручує маховик майже античної драми.

Раптом хтось іще сумнівається у величезних можливостях жанрової прози – Локхарт роз’яснить все якнайкраще.     

_________________________________________

 

Володимир Шаров, "Повернення до Єгипту" 

Іноземна преса поки що про цю книгу не пише, але це поки що. "Російський Букер" 2014-го року.

Микола Васильович Гоголь – не той, що класик, а його повний тезка – живе у ХХ столітті, має численну родину, яка роками плекає в листах одне до одного химерну, щоб не сказати більше, ідею: насправді їхній давній предок написав не просто першу частину "Мертвих душ" - він описав мандрівку пеклом, найтемнішою безоднею, де Чічіков збирає-викуповує душі, аби з часом оселити їх у Святій землі; і оскільки небесний Єрусалим той Гоголь не зобразив – можливості такої ще не було, то Росія і блукає весь цей час геєною огненною, не ставши Землею Обітованою, знову і знову повертаючись до єгипетського полону. Спасіння можливе  – треба дописати другий том, вказати шлях, вирватися з полону вічних катастроф. І Коля вирішує це зробити.

Роман ідей у листах – тим приголомшливіший, як Шарову вдається так закрутити інтригу і тримати таке напруження на без малого 800 сторінках. Дуже місцево-специфічний (біблейське-радянське, бігуни-Чічіков, кріпацтво-революція), але й дуже свіжий, неможливо вигадливий роман, де художність і ідейність перебувають у процесі захопливої взаємодії. Без сумніву, етапна книга, очевидно – головний російський роман року.

_________________________________________

 

Лілі Кінг, "Ейфорія" (Lily King, Euphoria)

Початок тридцятих років ХХ століття, на островах Нової Гвінеї працюють окремо троє антропологів – англієць Бенксон (прототип - культовий науковець Грегорі  Бейтсон) і подружня пара у складі американки Нілл (прототип – видатна Маргарет Мід) і австралійця Фена. І все. Нікого більше.

Бенксон на межі самогубства – гіпотези не підтверджуються, все розвалюється; але вчасно з’являються ті двоє – і у вологому тропічному кліматі вибухають такі пристрасті, що куди там племенам: першосортний дослідницький матеріал – і то в чистому вигляді - вже готовий.

Фантастичні емоції, що їх піди проаналізуй, призводять до революційних відкриттів, і все це в купі витворює видатний роман – майже ідеальний причинно-наслідковий зв'язок. До того ж, Мід і Бейтсон, справді, після приїзду з Гвінеї сильно підважили своїми відкриттями тогочасну науку (якщо конкретніше - дитячу психологію і теорію комунікації), одружились і прожили разом майже 15 років. Але з чого все почалося! 

Абсолютно невідома у нас авторка неймовірного "Вчителя англійської", Кінг написала віртуозний пригодницький (пригоди людської натури) роман, що після нього хоч за антропологію сідай, хоч за детальні біографії героїв берися. Дійсно королівське літературне частування.

_________________________________________

 

Девід Мітчелл, "Кістяний годинник" (David Mitchell, The Bone Clocks)

Минуло чотири роки від часу виходу пряної "Тисячі осеней Якоба де Зута" - і от новий роман від автора однієї з головних книг нового століття, "Хмарного атласу", що за його таки лекалами - от дивовижа! – майже один в один, Мітчелл знову кроїть складний, розгалужений і густозаселений текст. Як йому вдається не видатися смішним самопародистом і викликати такий ураган поважних емоцій – загадка велика.

У 1984-му – важливий рік – Холлі Сайкс тікає з дому і починає активно проявляти свої надзвичайні здібності: психічно "підключається" до людей із різних епох і з різними долями; географія – середньовічні Альпи, австралійський буш 19 століття, Шанхай, воєнний Ірак, Ірландія 2044 року; герої – хлопчик-мажор, що його батько-кореспондент "підсів" на війну, буфетниця на курорті, вдова з несподіваною місією, революційно налаштована бабуся. Драматичне тло – катастрофічні кліматичні зміни. Суть конфлікту – врятувати людство. І себе.

Мітчелл великий оповідач історій – нехай перевантажених, але захоплюючих і спроможних на неочікувані, майже 180-градусні розвороти. Школа англійської літератури так просто не минає.

"Кістяний годинник" грає на відомій території, але гра ця – високопрофесійна, високотехнічна. І не без запаморочливих фінтів. 

_________________________________________

 

Сара Вотерс, "Дохідні гості" (Sarah Waters, The paying guests)

Мода-яка-не-проходить – вікторіанська епоха: чи то як тло різноманітних готично-мелодраматичних трилерів, чи то як можливість поговорити про механізми функціонування суспільства, головне – його вади і лицемірства.  Вотерс вистачає усього: перша частина – про суспільство, друга – про вбивство, хоча насправді і там, і там - про одне і те саме.

Лондон, 1922 рік, не в найкращій економічній ситуації - війна, крах Європи, розгубленість. Френсіс Рей і її матір змушені здавати житло в оренду милій сімейній парі середньої руки - Лену і Ліліан. Тут і починається деконструкція суспільства, старих звичаїв, повоєнного способу життя - нові конвенції лише народжуються в тяжких і тривалих пологах. Між Френсіс і – так, так - Лілілан спалахують ще ті почуття. Далі буде детектив і покійник, але фокус не зміниться – людина у кризових історичних і емоційних ситуаціях.

Валлійка Вотерс позбирала на батьківщині чи не всі можливі нагороди – від премії "Оранж" і Сомерсета Моема до неодноразового потрапляння в букерівський шорт-лист: "Торкаючись оксамиту кінчиком язика", "Витончена робота", "Маленький незнайомець" - усі романи про нетрадиційне кохання, але первісно – про крихкість і тонкість. Ми думали: так може писати хіба Каннінгем? Помилялись – є ще Вотерс.

_________________________________________

 

Емілі Мандел, "Станція Одинадцять" (Emily Mandel, Station Eleven)

Украй несподівана варіація на тему постапокаліпсису: жахлива епідемія грипу забирає майже 99% мешканців планети; ті, хто вижили, гуртуються в невеличкі поселення і з усіх сил підтримують притомний рівень життя. Між такими містечками (точніше – комунами довкола Великих Озер) мандрує театральна трупа, що хоч якось намагається розрадити людей, нагадуючи про настільки ж радісне, наскільки й нестерпне.

Так, світ тепер геть не театр, але Шекспіра (читай – цінностей західної цивілізації) ніхто не скасовував. От і маємо "мандри оркестру" культурною пустелею. Звичайно, на такому ґрунті щедро проростає й екстатична релігійність, і її зіткнення з Мистецтвом неуникне і, очевидно, смертоносне. А ще ж є кохання, що без нього жодна велика історія – а "Станція Одинадцять" саме з таких – неможлива.

Здавалося б, нас так важко здивувати після Walking Dead, і Revolution, і "Дороги" Маккарті, але ж ні – Мандел дивує, ще й як. Її роман  постійно стрибає в часі, постійно повертається до того, що було перед тим, у "золотій добі".  Та головним все одно є сьогодення – постпандемічне, химерне, непевне, але єдине справжнє. Люди знову вчаться жити і цінувати момент. Цінувати життя-яке-зараз, життя-після-кінця або ж – життя-після-очищення. І в цьому – непередаваний шарм загалом похмурого, але неможливо талановитого і по-своєму дуже оптимістичного роману молодої американки. Світ помер – хай живе світ.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

14.11.2019, 10:05
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 14 листопада 2019

    На Банковій запалили свічки: активісти питають, що буде зі справами Майдану

     
    • 14 листопада 2019

    Обвинуваченого у вбивстві журналіста Сергієнка суд повернув під варту. Він чекає на ухвалу

    З поліцією його охороняє десяток небайдужих громадян

     
    • 13 листопада 2019

    Адвокат переконував суд, що Онищенко купив коня на ті €500 тис., які обвинувачення просило арештувати

     
    • 7 листопада 2019

    Загибель свідка у справі Шеремета: близькі вказують на ознаки інсценування

    У свідка могли проходити слідчі дії у справі вбитого журналіста Павла Шеремета

     
Система Orphus