INSIDER руками Євгенія Стасіневича звітує про все найцікавіше і найважливіше в серіальному світі, що вийшло в другій половині весни та першій половині літа. І що, річ зрозуміла, можна подивитися під час омріяної відпустки чи у крайньому разі – задушливим літнім вечором. Серіального вам відпочинку.
Місто і Місто (The City and the City, BBC2) початок – 6 квітня
 |
Чайна М’євіль – не просто представник "нових дивних" в сьогоднішній літературі, але й – чого вже там – чи не найцікавіший фантаст свого покоління. "Місто і Місто" (2009) найкраще тому підтвердження. Складно вигаданий і віртуозно реалізований, роман аж сочився всім тим, за що ми любимо фантастику: розверстана метафора про два міста, які існують поруч, але буцімто не помічають одне одного; докручування старого, як світ, образу нещасливого детектива – цього разу в бік погіршення, а не похмурої героїзації. Ну і посткіберпанківський нуар, який вдалося протягти на екран. З іншим – складно: Шенкленд режисер талановитий, але так добре, як у М’євіля, в нього не вийшло. Щоправда, серіал теж справляє враження достоту розумного і продуманого, і це при смішному бюджеті. Сильний кастинг (Лара Пулвер — Ірен Адлер із "Шерлока" і Девід Морріссі) та точний "проблемний" приціл: іноді чесніше бути художником і мрійником, ніж холодним правдошукачем.
Вбиваючи Єву (Killing Eve, BBC America) початок – 8 квітня
 |
Направду найсвіжіший серіал минулого півріччя – недарма шоуранером тут молода театральна акторка і сценаристка Фібі Воллер-Брідж. Переказуючи сюжет, неможливо зрозуміти, що ж там такого незвичайного: аналітик британської розвідки Єва Поластрі (гідна будь-яких компліментів Сандра О, доктор Янг з "Анатомії пристрасті") шукає непересічну – бо скажено професійну і з серйозними психічними проблемами – найману вбивцю Вілланель; а та, як зрозуміло з назви, починає полювати на саму Єву. Вся штука – в стилістиці і блискучому сценарії: перед нами, по суті, щось таке, як комедійний трилер. Тобто тут часто і дуже смішно, і досить страшно. А що далі, то більше це нагадуватиме добротну мелодраму. Навіть аналогій не знайти. Історія не так смертельного протистояння (хоч є і це), як хворобливої та дуже особистої взаємної прив’язаності жінок, кожна з яких бачить в іншій те, чого не вистачає конкретно їй. Якщо якийсь серіал і грає на руку новій хвилі фемінізму, то це не "Розповідь служниці", а якраз "Вбиваючи Єву".
Жінка в білому (Woman in White, BBC One) початок – 22 квітня
 |
Чергова спроба екранізувати одну з найважливіших книг 19 століття, про долання віктимності та вікторіанську задушливість, – і загалом вона вдалась. Красиво, напружено, по-англійському неспішно: BBC One і продюсер Девід Томпсон демонструють, хто найкраще тут адаптує британську класику. Хоч задача куди складніша, ніж у випадку зі, скажімо, Остін чи Діккенсом: роман Коллінза багато чим прикидається – і детективом про пошуки таємничої дівчини, і містикою про химерне двійництво, й історією виховання почуттів; маскується, приносить "жертву жанру", аби прорватися до "серйозної" літератури. Тоді всі ці прості та ефектні прийоми були потрібні, щоби втримати увагу розжирілого на бульварних романах читача, привчаючи його до куди тоншого психологічного нюансування. Щоправда і сьогодні, в умовах високого попиту на мізандричну продукцію, історія woman-in-white чіпляє: віднайдення себе "жінкою-привидом" у готичному антуражі виглядає навдивовижу свіжо.
Пікнік біля Висячої скелі (Picnic at Hanging Rock, Amazon-Showcase) початок – 6 травня
 |
Всі знають вже класичний однойменний фільм Пітера Віра, який став початком новітнього австралійського кіно, явивши еталон містичної драми і надихнувши найрізноманітніших митців: від філософів до дизайнерів. Нині Amazon пропонує свою версію того, що сталося в австралійській провінції в 1900-му році, під час пікніку на день святого Валентина, з трьома ученицями приватної школи місіс Еппл’ярд (до речі, цей образ, поряд із бунтівною Мірандою, видозмінено чи не найбільше, а грає її Наталі Дормер із "Гри престолів").
Класику вирішили перезняти з прицілом на сьогоднішню аудиторію – і воно правильно: так само віртуозні роботи художників по костюмам, що нагадують експерименти Софії Копполи, яка свого часу виростала на шедеврі Віра; модні операторські плани, стильні титри. Є зрозуміла небезпека: де в оригіналі все було сконденсовано й націлене на інтенсифікацію глядацького неврозу, там у серіалі на шість серій з’являється спокуса розжовувати і розтлумачувати; так воно почасти і буде. Хоча атмосфера впізнавана: розлита в повітрі сексуальність, соціальна напруженість, перехідність самої доби. А от чи має ще більш фемінізована версія Крістіан-Кондракі зрозуміле пояснення того, що ж на тій Висячій скелі врешті сталося (вторгнення ірраціонального, почерк Господа, символічне самогубство вікторіанськості як такої), – подивіться.
Позуйте (Pose, FX) початок – 3 червня
 |
Раян Мерфі активно прокладає собі шлях до статусу не лише одного з найбільш плідних, але й найцікавіших – з амбіціями справжнього художника – шоуранерів сучасності. Після антологій, де йшлося про жахи і злочини, прийшов час витягнути під серіальне світло один із найдраматичніших періодів американського нонконформізму: не просто "постання ЛГБТ-культури", а боротьбу трансвеститів і трансгендерів (чимала кількість акторів – саме такої ідентичності) за свої права і широку легалізацію. Декорації – Нью-Йорк кінця вісімдесятих, вог-бали, любов без обмежень: і дивно, і захопливо накладати картинки з мелодраматичних фільмів 90-х штибу "Поки ти спав" на реалії Pose. До речі, про мелодрами: серіал Мерфі – саме цей жанр, де є і надрив (СНІД, неприйняття, бажання продублювати "нижчою" спільнотою владні структури не-до-кінця-ліберального суспільства), але й комедійний елемент: лишень колоритна хабальна манера спілкування героїв чого варта. Сильні і зворушливі люди на тлі Америки молодого Трампа; одне з наріжних питань – хто насправді там прикидається? До перегляду ну просто обов’язковий. 90-ті таки повернулись.
Нащадки (Succession, HBO) початок – 3 червня
 |
Короткий – на шість серій – і щільний серіал, який уже продовжили на другий сезон. Формат – "Династія", перемножена на "Картковий будинок"; словом, багаті теж плачуть, особливо, коли ділять батьківський спадок. Бо ж батько (чарівний Браян Кокс) – медіамагнат, який фатально відстав від духу часу, та навіть після інсульту не втратив акулячої хватки. Четверо дуже різних, але й однаково слабших за патріарха сім’ї, дітей плюс величезна кількість родичів збоку (чудовий кастинг, де знайшлося місце і Кірану Калкіну, і Меттью Макфейдену) – всі вони хочуть урвати свій шматок від усе більш ефемерного спадку. Не лише історія протистояння старого світу й нового: це також і несподівана варіація на тему "ефективна брутальність, яку рано списувати з рахунків". Тим паче, якщо сьогоднішній світ продовжує жити за вчорашніми правилами. Відверто поганих нема – є слабкі і погано адаптовані: здоровецькі можливості для гри з читацькими симпатіями. А ми собі раді.
Йєллоустон (Yellowstone, Paramount Network) початок – 20 червня
 |
Канал Spike TV трансформувався в Paramount Network і йому був потрібнен – аби ефектно повернутися – потенційно гучний продукт. Так виник "Йєллоустон", біля керма якого став Тейлор Шерідан, помітний молодий сценарист і актор, що він тепер усе більше режисер; серед жанрів вирішили зупинитися на старому доброму вестерні, а на головну роль покликати – ну кого ж іще – Кевіна Костнера. Заможний фермер, оточений численними дітьми та чималою кількістю ворогів (нарвані бізнесмени, вожді корінних племен), хоче захистити своє, паралельно не забуваючи про особисте життя. Дивний парадокс: попри те, що в серіалі, який видається парним до "Нащадків", так багато всього – і природи, і худоби, і персонажів (щось під тридцять), і моделей поведінки в заданих умовах, – дітищу Шерідана чогось сильно бракує. Чи то дисципліни, яка б дозволила міцніше зв’язати всі ці красивості, чи то твердого цілепокладання: здається, творці не до кінця розуміють, про що саме ця відчутно "чоловіча" історія. А поза тим – може бути.
Дивний янгол (Strange Angel, CBS All Access) початок – 14 червня
 |
Як не крутіть, а серіал важливий: тут і команда на чолі з Хейманом, співавтором Аранофскі, і Рідлі Скотт у продюсерах, і переконливий міжнародний кастинг. Та першочергово важить сама історія про Джона Парсонса, реального чоловіка, який був піонером ракетобудування (заснував Aerojet), а заразом, наприкінці 30-их, став провідним окультистом кола Алістера Кроулі, керував ложою, ворогував із батьком саєнтології Хаббардом: не біографія – гостросюжетний сценарій, щоправда, відчутно маскультний. І тут момент: оцю строкатість та химерність Парсонса творці серіалу спробували конвертувати саме завдяки подібним лобовим ходам (візуалізація палп-фікшену, що його постійно читає герой, обігрування шпигунських кліше). Тобто є багато гри з формою, що може здатися наївністю, хоча вряди-годи воно туди таки завалюється. Словом, як для такої фігури – серіал недостатньо дивний (мрії про космос і людина як темний всесвіт), проте матеріал розкішний.
Гострі предмети (Sharp Objects, HBO) початок – 8 липня
 |
Після громового успіху "Великої маленької брехні" Жан-Марк Валле хоче показати: минулорічний тріумф не був випадковістю. Підтверджувати клас режисер вирішив на подібній історії, де теж є атмосфера лицемірної провінції, родинні травми і тектонічні розломи всередині головних героїв. Другої частиною тандему виступає "велика і жахлива" Марті Ноксон, яка доклалася і до "Втечі" з "Безумцями", і до "Анатомії пристрасті", а тепер переписала дебютний роман Флінн: приводу пропустити серіал нема жодного. Журналістка повертається в рідне південне містечко, аби написати про двох убитих дівчат і згадати все те, через що вона вже багато років безбожно себе ріже – буквально: має місце селфхарм. Зрозуміло, що куди важливішим буде не розслідування, а сама Камілла, яка не може забути смерть сестри та перетравити деспотизм матері. У книжці оповідь велася від першої особи – тут вирішили застосувати "асоціативний" монтаж, і це прекрасне рішення. Серйозна заявка на купу нагород "Еммі": і міні-серіал, і найкраща акторка (Емі Адамс, вочевидь, грає свою найсерйознішу роль), і навіть роль другого плану: мама у виконанні Кларксон гіпнотизує. Все впізнавано, але вкрай сильно.
Касл-Рок (Castle Rock, Hulu) початок – 25 липня
 |
Серіал-триб’ют, серіал-зізнання в коханні, серіал-на-який-чекали – все це "Касл-Рок", який тільки-но стартував на Hulu і є частково натхненним атмосферою книг Стівена Кінга, а частково він із них і виростає: існує умовний касл-рокський цикл. У в’язниці Шоушенк (одразу чіпляють глядачів за живе) змінюється директор: попередній наклав на себе руки біля того озера, де 17 років тому шериф Пенгборн (привіт "Потрібним речам" та "Темній половині") знайшов зниклого хлопчика, Генрі Дівера. Тепер останній – правозахисник і їде в Шоушенк, повертаючись до рідного й ненависного Касл-Року, аби зрозуміти, хто той таємничий аутичний в’язень (салют "Зелений милі" і "Бурі століття"), якого знайшли в клітці після смерті директора. Мало того, що Кінг у серіалі, поруч із Абрамсом, є одним із продюсерів, то ще й дух його шугає повсюди: дещо тут може здаватися так само наївним, як і до дрижаків лячним, – фірмова манера Короля. Чим це врешті обернеться – стильним атракціоном для "втаємничених", чи спробою звести до купи етичну систему одного з найвпливовіших авторів останніх 50 років, розібравшись, чому shit happens та як себе поводити в умовах, коли зло активно нав’язує свої правила гри, – подивимось. Хоча вже зрозуміло: в історії неоглядних екранізацій Кінга починається новий розділ. Він заслужив. А ми дочекались.
