По той бік: три книжки, які змусять вас подивитися інакше на президента, футбол і шлюб із іноземцем

28 червня 201812:31

На носі чергові довгі вихідні, а в декого може вже й відпустка. І хороша книжка в ці дні буде як ніколи вчасною. Тому INSIDER склав для вас добірку легких, але цікавих книжок

Про президента

 

Євген Магда. Шостий. Спогади про майбутнє. – КСД, 2017.

 

 

Про президента бажано говорити або схвально, або ніяк. За умови відсутності бажання отримати почесне тавро "пропрезидентського бота" чи не менш почесне "антипрезидентского троля". З огляду на такий розклад аналітичних книжкових розвідок про інститут президенства як такий – годі шукати. Або вони є, але написані страшно, складно, пафосно. На цьому тлі "Шостий. Спогади про майбутнє" Євгена Магди дещо нагадує промінь світла у царстві міфів, маніпуляцій та фейків. Простою, але не примітивною мовою, описано і (що набагато важливіше) проаналізовано президенство по-українськи: від "Леоніда Першого" до "Шостого Невідворотного".

Якби книжка писалася "під вибори", її авторові – політологу Євгену Магді – цілком можна було б закинути політичну заангажованість, але видання тихо з’явилося на світ ще наприкінці 2017. За цей час – як добре вино – устигло добряче настоятися й нині набуває потрібного політичного градусу.

 Якщо говорити про форму, то "Шостий. Спогади про майбутнє", складається із шести розділів, кожен із яких присвячений життю і творчості одного із п’яти: двом Леонідам, двом Вікторам і поки що одному Петру. Розділ шостий і заключний –висновки й припущення щодо того, якого президента ми потребуємо і який нам об’єктивно світить. Робити політичні прогнози – ризикована справа, але Євген Магда ризикує.

Що ж до змісту, книжка – ніщо інше, як деталізований опис споконвічних українських граблів, на які ми раз у раз не втомлюємося наступати. Можливо, теза про те, що чим довше видавати бажане за дійсне, тим дорожче доведеться платити, або про те, що не можна бути інфантильним і незалежним одночасно, чимало кому набила на зубах оскому, але проблема в тому, що, здається, ми так і не навчилися вчитися на власних помилках. І Євген Магда чесно про це пише.

Філологи, можливо, трохи кривитимуться від стилістики (надмір інверсійних конструкцій і подеколи неоковирні речення), але вдячно оцінять тонку іронію, що подеколи межує із сарказмом. Любителів "архівних фото" порадує добірка світлин, які цілком можуть йменуватися історичними, і, що додає їм ваги – кожна підписана й датована. Якість фото могла б бути кращою, але, здається, видавець заощаджував, на чому міг.

 Книжка невеличкого формату – не займатиме багато місця у вашому рюкзакові чи валізі. Тому її цілком можна взяти із собою у відрядження: чудовий варіант тримати мізки в тонусі, але при тому не напружуватися.

Рекомендовано до читання усім, хто готовий думати. І готується обирати шостого Президента України.


Про футбол

 

Олександр Шовковський. Усе в твоїх руках. – КМ Букс, 2018. (російською мовою)

 фото ТСН

Про футбольних воротарів у нас говорять або добре, або погано: їх або носять на руках і, переповнені вдячністю, розривають на тисячу сувенірів, або вганяють у найглибше багно і піддають страшній футбольній анафемі. Власне, ось у цьому реченні – майже вичерпний спойлер автобіографічної книжки Олександра Шовковського "Все в твоїх руках".

Ідея написати книжку виникла у СаШо ще 2006 (про що він зізнається у передмові), але світ вона побачила лише 2018 у переддень Книжкового Арсеналу. Видавці навіть не приховували, що свідомо готували вихід автобіографії Шовковського до найбільшого книжкового фестивалю, і їхні маркетингові розрахунки себе виправдали: "Усе в твоїх руках" зібрала не лише найбільшу аудиторію на презентації, але ще й найдовшу чергу під час автограф-сесії. Екс-голкіпер київського "Динамо" підписував книжки упродовж майже трьох годин, а відео безкінечної черги, на радість маркетологам, натхненно гуляло соціальними мережами.

Утім, якщо на презентацію швидше йшли на славетне ім’я, ніж за книжкою, то вже на спеціальну автограф-сесію, яку відбувалася в одній із книгарень кілька тижнів після презентації, прийшли ті, хто книжку коли й не прочитав, то хоча у руках тримав. З огляду на те, що після трьохсот п’ятдесяти зареєстрованих учасників вхід до книгарні довелося обмежити, почитати в автобіографії Шовковського є про що. Принаймні, раніше схожий ажіотаж у читачів викликали хіба що зустрічі із Оксаною Забужко чи практично раритетні – із Ліною Костенко.

 Якщо розібратися, Олександр Шовковський нічого особливого не написав. Він просто написав правду. Спочатку про себе, а тоді – про футбол. Але зміг це написати просто, відверто, щиро. Називаючи своїми іменами не лише речі, але й людей, із якими його зводила футбольна доля.

Досить умовно автобіографію можна поділити на дві частини. Перша, більш описова, сповнена почасти щемними спогаами про дитинство і юність: як Шовковський не став баскетболістом, як двічі ходив у четвертий клас, як почав і як кинув курити, як у тринадцять-чотирнадцять заробляв футболом на модний одяг і як опинився в армії. Друга, дещо філософська, рясніє міркуваннями про те, що змушує нас вставати після падінь, мотивує до перемог і спонукає не зупинятися на півшляху до мрії.

Читається усе це легко, оскільки текст розбито на коротенькі розділи – кожному з яких не бракує іронічної (подеколи з підтекстом) назви. Власне, гумор – це сильна сторона Шовковського. Гумору у книжці не бракує. Як і оптимізму та позитиву. Знайдеться також і пара-трійка нецензурних слів, але, як відомо, із пісні слів не викинеш. Тим паче – футбольної.

Уболівальники також оцінять добірку фото – кольорова вкладка на шістдесят чотири фото із особистого фотоархіву голкіпера "Динамо" і національної збірної України не залишають байдужим.

Видання – якісне, на гарному папері, у суперобладинці. Тому буде чудовим подарунком для кожного, хто любить футбол.

Якщо ж ви від футболу не фанатієте, читати теж не заборонено: основний посил тексту більш мотиваційний, а футбольні реалії швидше стають ілюстративним матеріалом для мотиваційних тез.

Хоча, якщо ваші знання про футбол обмежуються тим, що це "така гра з м’ячем" – книжка все ж не для вас: автобіографія рясніє прізвищами, назвами турнірів та стадіонів. Щоб зрозуміти усі підтексти, треба цим хоча б трохи цікавитися.

Ну, і ложка дьогтю до бочки футбольного меду: поспіх на Книжковий Арсенал дався взнаки – російська мова видання уже стала предметом обговорення в соціальних медіа. Кажуть, що переклад українською до Арсеналу зробити просто не встигали, тож готують його до Форуму видавців у Львові. Тому, якщо для вас мовне питання принципове, – чекайте осені й української версії.

 

Про шлюб із іноземцем

 

Марина Гримич. Ажнабія на червоній машині. – Нора-Друк, 2018.

 

 

Про жінок у сучасному суспільстві треба писати або гендерно виважено, або ніяк, інакше не оберешся лиха від антидискримінаційних ініціатив. Але як писати про вінницьких дівчат – студенток педінституту, які свого часу вийшли заміж за однокурсників-іноземців і виїхали разом із ними у далекий і неповторний Ліван – Ліван із усіма його приписами, традиціями, віруваннями і стовідсотковою мускуліноцентричністю?

Марина Гримич зробила неможливе: розповіла зі сміхом про те, від чого хочеться ридати. Бо "Ажнабія на червоній машині" – це про поневіряння української жінки на чужині. І не просто на чужині, а в мусульманській країні, де єдино дієвим способом самоствердження й досі вважається народження сина – спадкоємця, твої діти – раз і назавжди власність твого чоловіка, а померти у сто разів простіше, ніж розлучитися.

Ажнабія – ліванською "іноземка". Роман Марини Гримич рясніє адаптованими до української ліванськими говірковими варіантами арабської мови: від хабібі (як називають один одного ліванські чоловіки, навіть коли вони незнайомі) до каграби (тобто електрики, яку в Бейруті постійно вибиває, тож кожна пристойна родина має напохваті мазутний електрогенератор). На сторінках книжки прекрасно почуваються батата фрі (картопля фрі), ай ем Грут (фраза персонажа голлівудського фільму "Вартові Галактики") і цифри замість літер, яких немає у латиниці, але є в арабській мові, тому під час спілкування у чатах ліванці подеколи пишуть цифрами, а не буквами. Але усе це анітрохи не заважає сприймати текст, а навпаки – його увиразнює, і причина того лежить на поверхні: Марина Гримич – відомий антрополог, професійно досліджує перетин і взаємовплив культур і про Ліван знає із перших вуст, бо нині живе у Бейруті.

"Ажнабія на червоній машині" цікава не стільки сюжетом, скільки будовою. Сюжету як такого тут, у принципі, немає: герої подорожують на червоній машині ажнабії, намагаючись чи то наздогнати, чи то відшукати дружину одного із чоловіків (Жаввада). Власне, навіть і не зовсім зрозуміло, чи успішною виявилася їхня місія. Утім, це неважливо. Важливе – інше: майстерне переплетіння сьогодення й міфології. У романі Марини Гримич у дуже природний спосіб співіснують, на перший погляд, непоєднувані речі: оповідки Шехерезади із "Тисячі та однієї ночі" і чати українських, заміжніх на ліванцями, дівчат у Фейсбукові. Хоча це не поєднується лише на перший погляд, бо насправді фейсбучні пости "ажнабій" і казки Шехерезади – ніщо інше, як безкінечні історії про жіноче життя-буття.

Ще одне: читаючи про ажнабій, Ви не зможете не сміятися. І сміх цей буде здоровим і щирим. Бо так, як кепкує із забобонів, звичаїв, традицій і міжкультурного хаосу антрополог, кепкувати рука не підніметься ні в кого. Марина Гримич підштовхує читача до реготу. Але за ширмою цього сміху ховається чимало гострих соціальних проблем. Якщо хтось закине авторці, що вона ідеалізує шлюби з іноземцями, то закид цей, звісно, буде несправедливим, але при тому не дуже далеким від істини.

Утім, саме завдяки "заокругленню" гострих соціальних кутів і вмілому перекиданню саморобних містків через міжетнічні прірви "Ажнабія на червоній машині" – чудова книжка для відпочинку. Можливо, навіть – ідеальний варіант для відпустки десь на березі синього-синього моря, біля підніжжя прекрасних гір, на екзотичних островах чи просто у гамаку на дачі. Текст освіжає голову, притлумлює погані думки й у черговий раз нагадує, що кожну подію можна пережити щонайменше двічі: як трагедію і як комедію. І це – якраз її комедійний варіант.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

28.06.2018, 00:15
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 18 липня 2018

    Хлор від Коломойського. Чому українські міста опинилися на межі екологічної катастрофи

    Першими в зоні ризику опинилися жителі Дніпра, Миколаєва, Харкова, Житомира та Кривого Рог

     
    • 17 липня 2018

    Cкелети з шаф: три книжки про те, як прихована правда стає кривдою

    Можна нарікати на брак сучасних українських детективів, а можна спробувати написати детектив самому

     
    • 16 липня 2018

    Три горішки для Продана

    На початку історії з Проданом Порошенку подзвонив Яценюк, і на Банковій зібрали закриту зустріч у вузькому колі

     
    • 13 липня 2018

    Кому і яка ЦВК потрібна

    Пропонуючи своїх 6 кандидатур, Порошенко отримував блокуючий пакет у ЦВК. Але для повного контролю йому треба було 10

     
Система Orphus