Великі сподівання: 20 книжок, по які треба піти на «Книжковий Арсенал»

Романи-бестселери, перекладна проза та український і зарубіжний нон-фікшн
30 травня 201818:30

Сьогодні стартує вже восьмий Міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал". Традиційно насичена програма, лише іноземних гостей близько ста, і вибір новинок, від якого паморочиться: куди бігти і що хапати першочергово?

Спеціально для INSIDER Євгеній Стасіневич підготував свій гід цьогорічними книгами-подіями, про які ще довго будуть говорити. А поки ж – дорожня мапа новинками, що навіть за побіжного погляду стимулюють великі сподівання. Книжкового вам Арсеналу!

Художня література

Міленко Єрґович, Іншалла, Мадонно, іншалла (ВСЛ, 2018, пер. К. Калитко)

 

Направду великий роман, що складається з шістнадцяти частин різної щільності, хоч аранжовані вони однаково "навідліг": є тут і перший танґо-бал у Сараєві, і битва за Вуковар; хтось шукає всеосяжних сенсів, а хтось – власну домівку. Велика Історія поруч із пристрастями "малих" людей: останні представники роду, дівчата, схожі на Бога, воїни. У Єрґовича часто виходить магічний реалізм навиворіт: таке все реальне, що аж не віриться. Життя як диво – і справжнє мистецтво.

Томас Олде Хьовелт, Відьма (КМ-Букс, пер. О. Грицаєнко)

 

Новітній горор, вигадливий і справді страшний: не так у дусі Кунца, радше це нагадує раннього Кінга та Адама Невілла. Замкнутий простір провінційного американського містечка (нідерландець адаптував історію для англомовного ринку), в якому, поруч із буденщиною, є місце і для привиду Відьми, яку закатували років 350 тому. Хоч і це для мешканців стало справою більш-менш рутинною: життя в присутності не так зла, як чогось відверто ірраціонального. Сильно і віртуозно.

Ніл Стівенсон, Сімміс (Богдан, 2018, пер. О. Українець)

 

Сталося: письменника, що йде в авангарді світової літератури, перекладено українською. Так, це не "Криптономікон" і навіть не "Діамантовий вік", але почати можна і з Seveneves: після катастрофи вибрані представники людства відлітають, аби за п’ять тисячоліть повернутися іншими, адже були й інтриги, і вимирання (залишилось лише сім жінок, сім Єв), і перевірка на міцність людської природи. Варіація на тему "Робінзона Крузо", яка, поза іншим, може здатись утопією.  

Алі Сміт, Як бути двома (Фабула, 2018, пер. Г. Яновська)

 

Шотландка Сміт – передній край сьогоднішньої британської літератури: зухвалі експерименти з формою, але й – і це важливіше – з мовою також; такі постійні кавалерійські атаки, аби прорватися до "самої суті" як життя, так і мистецтва. Звідси двійчаста структура: майстер доби Відродження, переплетений із сьогоднішньою дівчиною-підлітком. І час, із яким щось відбувається. А фраза "Як бути двома" це, до всього, і опис самого роману: чиста "штука" плюс феєрична історія.  

Ніл Ґейман, Пісочний чоловік. Том 1: Прелюдії й ноктюрни; Том 2: Ляльковий дім (Рідна мова, 2018, пер. О. Оксенич)

 

Так буває: то мовчать, а то одразу випускають два томи з десяти (кажуть, в українському варіанті їх буде дванадцять) одного з найбільш інтелектуальних (тобто по-справжньому глибоких), фантастично красивих та достоту складних графічних романів. Складних, бо за героя тут Володар Снів, він же Морфей: привіт усій грецькій – і не лише їй – міфології. Хоча й через те, що Ґейман постійно додає бічні сюжети, а читач із жахом запитує себе: невже це все можна звести докупи? Можна.  

Остап Українець, Транс (Видавництво Жупанського, 2018)

 

Так сталося, що цей роман-паломництво – чи не єдина цьогорічна українська проза, про яку хочеться думати. Кредит довіри після "Малхуту" в автора був, і він залишається. Так, тут багато гуманітарно-молодечого (мандрівка до себе як подорож культурою, збирання "істини" через катастрофу), проте таке жонглювання алюзіями стабільно працює: з відповідним читачем, і за доброго втілення, звісно. Щоправда, "Транс" – ще й символічна біографія покоління, а її не вибирають.  

Крістіан Крахт, Імперіум (Книги-ХХІ, пер. Б. Стороха)

 

Німецькомовного швейцарця Крахта ми знаємо за романом "1979", але й "Імперіум", виданий у 2012-му, є текстом важливим. Чи то трагікомедія, чи то довільна інтерпретація реальних історичних подій, та радше майстерний фарс, який від утопії переходить мало не до трагедії: на початку ХХ-го століття до німецьких колоній приїздить молодий апологет нудизму та вегетаріанства, аби створити комуну коковорів. І смішно, і страшно: якраз тоді світ розколюється, мов той кокос.

Цезарій Збєшковський, Голокост F (Видавництво Жупанського, 2018, пер. О. Шевченко)

 

Є ґрунтовна наукова фантастика, є похмуро-затишний кіберпанк, є безнадійна апокаліптика і книги Воттса. А є поляк Збєшковський і його "Голокост F", що відсилає до всього названого, хоча й по-своєму його переростає, переплавляє – і видає на-гора роман, який непросто читати (густота специфічної інформації та щільність власне сюжетна), але й не читати неможливо. Вампіри, штучний інтелект, торгівля людьми, останні питання і остання битва – такого ми ще не бачили, ні.

Алан Мур, Дейв Ґіббонс, Вартові (Рідна мова, 2018, пер. Я. Стріха)

 

За найскромнішою оцінкою, це – одне з найважливіших літературно-мистецьких явищ останніх років п’ятдесяти: графічний роман, який спочатку був серією коміксів. П’ять сотень сторінок злегка альтернативної історії: похмурі 80-ті, ядерна ескалація між США та Союзом, невротизоване суспільство та негероїчні герої, вони ж Вартові. Для фанатів – бонусні матеріали, для неофітів – грандіозна і ностальгійна оповідь про різні обличчя справжнього добра. Якого все менше.

Марія Галіна, Мала Глуша (Фабула, 2018, пер. М. Кіяновська)

 

Один із найпомітніших російськомовних романів нульових; тим важливіше, що романну локацію, портове неназване місто, розшифрувати неважко: Одеса часів застою, тобто непевність, помножена на задушливість. Авторка – з українсько-російського "помежів’я", як точно зазначає в передмові Михайло Назаренко. Та й саму "Малу Глушу" можна окреслювати у безліч способів: "фантастика для всіх", але й трилер, що проривається у міф, коли жах внутрішній набуває фізичних рис.    

Нон-фікшн

Славенка Дракуліч, Вони б і мухи не скривдили (Комора, 2018, пер. Р. Свято)

 

Одна з найзначніших книг цьогорічного Арсеналу: першокласні есеї про югославські війни 90-х, точніше – про воєнних злочинців, найзвичайнісіньких людей, які, однак, у складних умовах зробили хибний моральний вибір. Мілошевич, Младич, Біляна Плавшич. Хоч є історія про того, хто відмовився навіть від "колаборації в крихітних масштабах". Якщо подумати, то це – "Банальність зла" ХХІ-го століття: незручний і болісний, але безкінечно своєчасний саме сьогодні текст.  

Володимир Єрмоленко, Плинні ідеології (ДіЛ, 2018)

 

Єрмоленко, попри свої прозові спроби, залишається блискучим гуманітарієм, який уміє показати, як, скажімо, літературні метафори вплинули на політичні ідеї. Всупереч "академічній" назві, така історія здатна вчепити широку аудиторію: йдеться не так про розвій окремих ідеологій, від контрреволюційності до зоополітики, як про точки доторку полярних систем між собою. Все глибинно подібне, проте не книга Єрмоленка: настільки жвавих досліджень не було ой як давно.

Мирослава Мудрак, "Нова ґенерація" і мистецький модернізм в Україні (Родовід, 2018)

 

Ще одне дослідження-альбом від "Родоводу": на цей раз переклад, до того ж розширений, книги Мудрак, присвяченої не лише журналу "Нова ґенерація", який редагував Семенко, але й усьому тому, що можна назвати модерністським літературно-мистецьким образотворенням: графічне письмо, сценографія, кіно. Що важливо: акцент тут не лише на українському панфутуризмі – радше на демонстрації якщо не повнокровності, то точно строкатості українського модернізму як такого.  

Річард Фейнман, Та ви жартуєте, містере Фейнман! (Наш Формат, 2018, пер. М. Климчук)

 

Рідкісний птах: не просто запаморочлива біографія "геніального фріка", вона ще й написана самим цим генієм. А Фейнман саме такий: фізик-нобеліант, що працював і над атомною бомбою, і над рукописами майя; а ще малював, популяризував, жив. У книзі педалюється якраз оце – не так звершення, як побут довкола них: особисті і часто химерні мотивації, подружнє життя, жарти. Щодо останніх – на гомеричний сміх не розраховуйте, американець все-таки, хоч хітових історій повно.

Ярослав Грицак – Іза Хруслінська. Розмови про Україну (ДіЛ, 2018, пер. Б. Матіяш)

 

Тепер, коли видано цю книгу, маємо трилогію Хруслінської, суть якої – діалоги з українськими інтелектуалами про найважливіше: були Забужко і Зісельс, тепер от Ярослав Грицак. Проблеми української історіографії та формування модерної ідентичності, Галичина і Львів, історичні відносини з поляками, росіянами та євреями: чим давнішими є події, тим цікавіше слухати. Тобто як політичний аналітик Грицак аж так не вражає, але загалом це – ґрунтовний історичний лікбез.      

Йоханан Петровський-Штерн, Анти-імперський вибір (Критика, 2018, пер. П. Грицак, М. Климчук)

 

На переклад книжки чекали віддавна: дослідження того, як єврейські автори, народжені в діапазоні від середини 19-го століття до середини віку 20-го, починали ідентифікувати себе не з культурою імперії, тобто російською, а з культурою колонії, тобто українською. Історик і філолог Петровський-Штерн – учений пристрасний: звідси й перегини (широкі узагальнення на матеріалі лише п’ятьох біографій), але й очевидні здобутки: читати це навіть невтаємниченим цікаво.

Лариса Крушельницька, Рубали ліс… Спогади галичанки (Астролябія, 2018)

 

Загалом-то Крушельницька видатна археологиня, хоча також авторка одних із найважливіших українських мемуарів ХХ століття: поруч із книгами Кириченко, Суровцової, Шевельова. Бо мала, про що розказати: мама (з Левицьких) – видатна піаністка і педагог, батько (з Крушельницьких) – поет і мистецтвознавець, дід – міністр освіти УНР; всі загинули в 30-ті. Насправді перед нами "портрети в пейзажі": постання, фатальні ілюзії та зникнення цілої галицької інтелігенції.

Ювал Ной Харарі, Homo Deus. Людина божественна (BookChef, 2018, пер. О. Дем’янчук)

 

З Харарі от яка історія: він медієвіст, що став "універсальним" антропологом. І написав один із ключових наук-попів ХХІ-го століття, книгу "Sapiens", контроверсійну і навдивовижу читабельну. В новій роботі все найкраще від попередньої збереглося: і макро-історичний підхід, і дружня інтонація (легко про глобальне); однак смисловий центр тяжіння завалюється вперед: чи ми впевнені, що людина, яка так багато здобула, впорається з майбутнім, яке сама підготувала?

Джеймс Мейс, Комунізм та дилеми національного визволення (Комора, пер. М. Яковлєв)

 

Мейса ми знаємо як чільного дослідника Голодомору, але був і підготовчий етап: дисертація про українські 20-ті. Підзаголовок книги – "Національний комунізм у радянській Україні. 1918-1933", всі слова важливі: і національний, і комунізм. І очевидне протиставлення радянськості як такій. Хвильовий, Скрипник, Шумський, у підкладці – соціалізм Драгоманова і Грушевського. Читати всім: бажання поєднати "ліве" з "правим" важлива інтенція всього українського руху.

Марина Абрамович, Пройти крізь стіни (ArtHuss, пер. О. Михед)

 

Навіть якщо ви не стежите за сучасним мистецтвом – ви все одно знаєте це ім’я. Абрамович важко окреслювати традиційно (сербська артистка), але й "бабуся перфомансу" не варіант: таки художниця. Нещодавня автобіографія це підтверджує: життєтворчість як вона є. Хоч було і дитинство "епохи Тіто", і проблеми з матір’ю, і шукання себе. Є розчарування, бо ж багато загадок прояснились. Але цікаво от що: жінка, яка випробовує межі мистецтва, звернулася врешті до літератури.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

13.11.2018, 20:16
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 31 березня 2020

    Land Rover, Lexus та елітні годинники: що задекларував новий глава МОЗ

    За минулий рік Степанов заробив 87 807 грн як очільник Одеської ОДА і отримав проценти в Ощадбанку на суму 2,83 млн грн

     
    • 31 березня 2020

    Авто за мільйон гривень та готівка: що задекларував новий заступник Венедіктової

     
    • 30 березня 2020

    Рада підтримала “антиколомойський” законопроект

     
    • 30 березня 2020

    Рада з другої спроби обрала очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

    Верховна Рада України у понеділок, 30 березня, з другої спроби проголосувала за призначення очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

     
Система Orphus