Передноворічний марафон фільмів

Весілля, олені, артхаус...
27 грудня 201710:45

В переддень Нового року український прокат вибухне фонтаном фільмів. Крім 4 повноцінних релізів вийде й небачена збірка з 18 стрічок. INSIDER із задоволенням розкаже і про всю збірку, і, окремо, про французьку комедію та британсько-американську драму із сюрреалістичними моментами і зоряним складом.

1+1

Кажуть, що перед світанком ніч є найтемнішою. Так і цілковитий позитив в драматичній комедії "1+1=Весілля" досягається лише через збитки, страждання і хаос.

Одній компанії, що займається "весіллями під ключ", роблять чергове замовлення: облаштувати старовинний замок, приготувати їжу, створити атмосферу, провести концерт і завершити все святковим феєрверком. Зрозуміло – все піде не так. Але як?  

Це комедія для справжніх, стоїчних поціновувачів французької комедії, де змішане все, і воно – протилежне: холерики і меланхоліки в одному флаконі, придуркуваті герої і сцени будуть йти за дотепними і зворушливими моментами, кліше межуватиме з оригінальністю, а бажання додивитися фільм до кінця - з бажанням негайно втекти з сеансу. Приблизно так реагували глядачі на прем’єрі в межах Зимового ринку Одеського кінофестивалю – такої кількості включених телефонів і заглиблених над ними глядачів в одному залі я, здається, ніколи не бачив. Втім, маючи можливість просто вийти, всі (!) залишилися, бо фільм насправді інтригує, і відповідь на питання, чим же ця вакханалія закінчиться, хочеться отримати поза всяку ціну. І фінал не розчарує.

Комедія положень Олів’є Накаша – стандарт для нього. Це шостий підряд його успішний фільм, серед яких вершиною був "1+1" з Омаром Сі та Франсуа Клюзо. "… Весілля" - це не продовження; назва є лише піар-ходом українського прокатника. І на відміну від попереднього, розіграного на двох фільму, нове творіння Накаша багатолюдне і складне саме через динамічний і кручений рух камери, що прослизає між кухарами і офіціантами, співками і гостями. Дивитися за цим – просто цікаво.

 

Вигадливість Накаша - а він тут і сценарист, разом зі своїм постійним партнером Еріком Толедано – заслуговує на овації. І навіть, якщо це все елементарно списано з реальності, нічого подібного раніше не було, і практична частина "… Весілля" - ледь не підручник для кейтеринг-компаній. Очевидно, що за такого розкладу присутня маса приводів для комічних ситуацій, які у великій кількості розігруються між Жан-П’єром Бакрі та Жан-Полем Рувом, Жилем Леллушем і Елен Венсан. І з французьким шармом і смачно.

Вбивство священного оленя

Два тижні тому INSIDER вже згадував про цей фільм, зазначений в переліку стрічок минулого фестивалю "Нове британське кіно - 2017". Тепер є нагода прискіпливіше подивитися на того, хто цього року отримав приз за найкращий сценарій на Канському кінофестивалі.

Ідея та її прописаний на екран шлях і справді виглядають екстраординарними. Те, що вони збивають з пантелику, ніскільки не може бути перешкодою, оскільки режисера, Йоргоса Лантімоса, віддавна знають як прихильника "інакшого кіно", з авторським поглядом і сюрреалістичними сюжетами.

Маємо звичайну лікарню з незвичайним головним героєм (у виконанні Коліна Фаррелла) – незвичайність його не в таланті хірурга, а в його поведінці – відстороненій до ступеню робота, з педальовано беземоційним обличчям і голосом. Причому ця умовність художня, тобто проявлена вона не для оточуючих його колег і домочадців, а лише для глядача. Така само і його дружина (Ніколь Кідман) міняється лише в очах, які в моменти емоційної напруги червоніють та вкриваються вологою сліз. В їх таке статечне життя вривається хлопчик із ще більш дивною поведінкою, що йде врозріз регламентованості (сказати б, роботичності): син пацієнта, померлого на хірургічному столі під час операції, він нав’язливо вимагає увагу до себе, врешті доводячи до сказу героя, а потім і до смертельної небезпеки його дітей.

Ніби трилер, "… олень" вбиває глядача не так сюжетною агресією, як зміненою системою координат, коли герой вчиняє щось проти звичних правил.

 

Втім, Лантімос перемудрив. І до кінця не зрозуміло чому: чи Фаррелл занадто сильно натиснув на тумблер "виключити актора", чи зовнішність виконавця ролі хлопчика була надміру відштовхуюча, чи Кідман занадто виразно грала "жінку в наркозі", віддаючись чоловікові за правилами його збочених ігор.

Як нове в конфігурації причинно-наслідкового механізму "злочин і кара", "Вбивство…" може бути непоганим прикладом сучасного розвитку суспільства, але не більше. А приз в Канні – певно, це казус, хоч і доволі прикметний, бо, як вказано на imdb.com, коли Фаррелл прочитав сценарій, його просто знудило. І його можна зрозуміти.

Найкращі арт-фільми року 2017

Це неспростовно найбільший подарунок кіноманам Києва на різдвяні свята: зібрані до купи найбільші артхаусні стрічки року.

За рясністю продукту збірка цілком відповідає традицям новорічного столу, де є усе: маємо драми і мелодрами, детективи і екшни, комедії та фентезі, мультики і документальні стрічки. І якщо є бажання зробити собі кінематографічну коляду із довготривалим застіллям, За аперитив тут будуть романтичні і комедійні "Чарівно чудові" з усміхненою Джессікою Браун-Фіндлі ("Абатство Даунтон") і маститим Томом Вілкінсоном ("Готель Гранд Будапешт").

Потім можна продовжити "Патерсоном" Джима Джармуша. Це ще не складно, і досі чарівно. І комедійно. Але вже глибше, суттєвіше. Кращий фільм Джармуша за останні десять років і один з кращих за 2016 рік, він надихає і освіжає. Після такого кіно хочеться жити. Але ж нам треба рухатися далі, і поки свіжа голова варто скуштувати першу "непросту для вжитку" страву. Тому виберемо американські незалежні "Гарні часи" братів Сефді з Робертом Паттінсоном в головній ролі. Так, "… часи" жорсткуваті, з кров’ю, але їх динаміка і майстерне прослизання між крапель сюжету вражають і захоплюють. І не дають заснути. Це можна порадити тим, хто "любить гарячіше".

 

Відпочивати немає часу - переду великий стіл! І тут важливо не перебити апетит. Тому можна подивитися безслівну анімацію "Червона черепаха" від француза Міхаеля Дюдок де Віта. Детальна анімація, краса і спокій, драма в дусі Робінзона Крузо навпіл з містерією про богиню моря. "… черепаха" здатна викликати у дорослого співчуття до самого себе, що він вже не дитина, і що треба розуміти все з позиції пережитого, доходячи до вірних висновків, до яких і може підштовхнути мультфільм де Віта. 

Після цього є пропозиція перейти вже до основної страви – центральної цього року, лауреата "Золотої пальмової гілки" Канського кінофестивалю фільму "Квадрат" Рубена Естлунда. Таке кіно буває раз на рік і враження і переживання переслідуватимуть вас ще довго. Так тонко, так влучно і так правильно-болюче узагальнити сучасну цивілізацію з її злетами-падіннями, культурою-лицемірством, мистецтвом-збоченням, людьми-монстрами вдається мало кому. Часто суперечливий головний призер Канн, в цьому випадку увібрав у себе всі зірки, що перед цим зійшлися на небі… Чоловіка грабують в той момент, коли він намагається допомогти… Хлопчина активно допомагає у справі і виявляє готовність самому рознести необхідні листи, щоб в кінці розмови сказати, що нічого такого він не пропонував... Кохатися із жінкою, щоб наступного дня боятися їй в цьому зізнатися – бо вона, певно, може щось вимагати...

Насамкінець програми першого дня (нема ніякої можливості переглянути всі 18 фільмів за один день) варто завершити таку плідну кіновечірку  медитативним і трансцендентним фільмом -документальною "Мандрівкою часу" Терренса Маліка. Це вихід за межі суспільства у місця позбавлені людського галасу і марноти, де шалено красива земна природа змикається з приголомшливою вселенською гармонією, а енергія планети – з безкінечною ентропією. Після цього вже не має сенсу ще щось шукати – душа і розум мають бути переповнені. Аби ще два дві пройшли в тому ж дусі.

Інші фільми на різдвяні свята:

"Ілюзія кохання" Ніколя Гарсія (Франція, Бельгія, Канада)

"Лев" Гарта Девіса (Австралія)

"Сфера" Джеймса Понсольдта (Арабські Емірати, США)

"Життя кабачка" Клода Барраса (Швейцарія, Франція) (анімація)

"Як навіжені" Паоло Вірдзі (Італія, Франція)

"Рівень чорного" Валентина Васяновича (Україна)

"Удача Лохана" Стівена Содерберга (США)

"Школа №3" Георга Жено та Лізи Сміт (Україна, Німеччина)

"Подвійний коханець" Франсуа Озона (Франція)

"Субурбікон" Джорджа Клуні (США, Велика Британія)

"Тіло і душа" Ільдіки Еньєді (Угорщина) 

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

28.12.2017, 17:08
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 23 січня 2018

    “Якщо прийде війна”. Чому у Швеції відкривають ядерні бункери і роздають листівки

    Бункери напоготові, інформаційна кампанія для населення на старті. Це сьогодення Швеціїї

     
    • 22 січня 2018

    Серця трьох: чи настав мир між НАБУ, ГПУ та САП

    Насправді, Артем Ситник був в ГПУ не один, а, як мінімум, два рази. І дійсно кожного разу мова йшла про примирення сторін. Одна з причин - проблема агентів і законності їх дій

     
    • 18 січня 2018

    Деокуповані. Як у парламенті боролися за закон по Донбасу

    Секретар профільного комітету Іван Вінник запевнив, що у фінальному тексті "Мінську" немає, однак все ж передзвонив юристу, щоби уточнити, що ж він зачитав з трибуни

     
    • 16 січня 2018

    Найочікуваніші українські фільми 2018 року

    Цього року мусить вийти майже 50 фільмів. Тут ми напишемо про ті, які в своїй заявці вже викликають цікавість.

     
Система Orphus