Вітчизняний прокат з 21 грудня поповниться новими 5-ма художніми фільмами і одним анімаційним. INSIDER в подробицях розповість про три з них. Для любителів документального кіно і котів – про турецький фільм "Королівство котів", поціновувачам англійського гумору – про британський фільм прославленої режисерки Саллі Поттер "Вечірка", а для бажаючих пореготати – про американську комедію "Байстрюки".
Королівство котів
Один мій знайомий не так давно був в Стамбулі, щодня, перебуваючи там, звісно, постив фотки. І на кожній, зробленій в місті, між будинками, в ресторанах чи де-інде, були коти. Не знаючи його як великого котолюба, я спитав, що це з ним сталося, на що він відповів – це не я полюбив котів, це коти були всюди. Що, власне, і підтверджують десятки героїв фільму, звичайні мешканці міста – без котів Стамбул втратив би частинку себе. Певно, тому, що їх там тисячі.
 |
За хронологією все почалося з норвежців, які привозили котів на своїх кораблях. І це пояснює неймовірну, просто таки виставкову котячу різноманітність. Потім, за Отаманської імперії, коли побудували каналізацію, і на вулицях з’явилося шаленство пацюків, коти фактично врятували місто. І це пояснює відданість і шану мешканців Стамбулу. А все решту зробила історія.
"Королівство котів" - один з тих фільмів, які починаєш любити автоматично, майже на рівні рефлексів. Інакше просто не може бути в кіно, де коти – повсюдно, і кожного хочеться почухати. Вони плавають на човнах і стрибають по дахах, ходять вулицями і базаром, їдять в ресторанах і з рук, б’ються і ластяться. Одні вважають, що спілкування з ними – "мов спілкування з інопланетянами, як з іншою формою життя", інші, "що кішка біля ваших ніг, її тертя об вас – це посмішка самого життя, і такі моменти - нагадують нам, що ми живі".
Для фільму відібрали 35 історій і відповідно котів, в результаті відзняли 19-ть. Хоча головних "героїв" - 7. І тут справа навіть не в тому, які ці коти і кішки, а як це знято і як про них говорять люди.
Доволі простий по формі, фільм тим не менше коштував у виробництві 1 мільйон доларів, що відбулося, по-перше, через виготовлення для фільму спеціальних пристроїв – щоб можна було знімати над самою землею, на рівні життя котів, - а по-друге, з довгого і кропіткого знімального процесу: оператори ходили за котами, розставляли камери в місцях, де коти жили, знімали їх з коптерів і на човнах, на яких коти плавали.
"Кажуть, коти знають про існування Господа, а собаки – ні, - розказує один стамбулець. - Собаки вважають Господом людину. Коти ж знають, що людина діє як посередник між Богом". Про боже і котів взагалі багато хто говорив. Особливо ті, хто вважає, що саме коти врятували їм життя. Один чоловік мав нервовий зрив, і якби не коти, каже, не вижив би. Другий втратив під час шторму човна, в який перед цим вклав все, що мав, а кіт знайшов йому гаманця. Ще одна пристаріла жінка була в депресії, а потім до неї у вікно постукався кіт, - тепер вона щаслива. "Коти можуть відродити повільно відмираючу любов до життя", - каже вона.
Один з десяти кращих фільмів року, за визначенням журналу Time, "Королівство котів" має дві великі переваги: спершу тебе беруть добротою і м’якістю, ніби ти сам тримаєш в руках щось пухнасте і муркотливе, а потім, показуючи історії звичайних-незвичайних котів, демонструють приклад, який змінив людську спільноту. Хтось став менш жорстким, тепер витрачаючи на свого улюбленця усі чайові, хтось, будучи в боргах перед ветеринаром, все одно добрий. А хтось про свої зміни навіть каже: "Я дякую Богу за це".
Вечірка
Жінка порпається на кухні, готуючись до приходу гостей, при цьому відповідаючи на телефонні привітання з нагоди призначення міністром, першою жінкою-міністром у Великобританії. А заразом відповідаючи і на дзвінки коханця. Її чоловік, чомусь пригнічено і усамітнено, п’є вино у вітальні, ставлячи різні платівки. Приходять друзі. Але не з порожніми руками. Одна – з новиною про вагітність. Другий – з пістолетом. І так далі. Врешті вечірка-задля-торжеств перейде у скандали, викриття, погрози і бійки. А закінчиться чехівським питанням – вистрілить заявлений на початку пістолет чи ні?
 |
І всі у цій катавасії – зірки. 7 героїв – 7 зірок. Хазяйку грає Крістін Скотт Томас ("Англійський пацієнт"), її чоловіка – Тімоті Сполл ("Король говорить"), їх друзів – Бруно Ганц ("Небо над Берліном"), Кіліан Мерфі ("28 днів потому"), Патріція Кларксон ("Картковий будинок"), Емілі Мортімер ("Острів проклятих"), Чері Джонс ("Дванадцять друзів Оушена"). А режисером і сценаристом дійства виступила славетна Саллі Поттер, творець однієї з головних кіновершин 90-х, "Орландо" з Тільдою Свінтон. Не часто з’являючись на афішах кінотеатрів, її фільми тяжіють до театральності та наповнені артистичною феєрією і драматичною силою.
"Вечірка" - схожа на одноактний театр-в-одній-квартирі, така вона камерна і орієнтована на актора, даючи йому максимум свободи в грі. Кожний з персонажів – це стиснута пружина таємниці (чи таємних можливостей), а розкручуючись вона вибухає пристрастю та несподіваними проявами. За формою "Вечірка" є чудовим подарунком для любителів "Різанини" Романа Поланського, а за хитросплетінням сюжету –для поціновувачів Агати Крісті. Та в сумі стрічка порадує кожного, хто не байдужий до розумного кіно і насолоди від талановито зіграної драми.
Мерфі тут виступає центром урагану, а Ганс – буддійським спокоєм. І якщо перший в кокаїновому угарі рве своїми нервами простір квартири, другий намагається всіх запокоїти. Героїня Скотт Томас грає жертву, хоча й сама вовк в овечій шкурі. Так само як і героїня Джонс – лесбійка, що не завадило їй переспати з одним з учасників вечері.
Змішуючи протилежності, мов у шейкері вправний бармен, режисер виступає ще й майстерним круп’є, - здає карти по одній, поступово, то підсилюючи інтригу, то зменшуючи – глядач виграє невеликі суми, отримуючи правильні відповіді на свої ж окремі питання, а потім опиняється в секунді від програшу всіх поставлених грошей.
Втім, виграш – безапеляційний. І до всього цього треба додати, що фільм іде 1 годину 11 хвилин. Коротко, швидко і яскраво (хоч фільм і чорно-білий). Раз-раз і – в дамках!
Байстрюки
Спершу попередження для тих, хто очікує на гомеричну комедію із суцільним туалетним гумором – це не зовсім той випадок. Це скоріше віскі у пластиковому стаканчику, аніж американський пиріг самі знаєте де. "Байстрюки" нагадують комедії з Адамом Сендлером чи Віллом Фаррелом, але з часом їх смердючий дух видуває з кімнати протягом, а передфінальне зізнання героїні і поготів все міняє. Сказати б, актуалізує і виводить на серйозніший рівень. Ви однозначно будете здивовані сюжетною розв’язкою і зміною жанрів.
Фактично режисер-дебютант Лоуренс Шер (до цього він був оператор фільмів "Прибулець Павло" і всіх трьох частин "Похмілля у Вегасі"), і сценарист "Новорічного корпоративу" Джастін Мален поєднали комедію положень з роад-муві, додали дуркування в дусі "Знайомства з Факерами" і запросили в епізодичні ролі таких зірок не-завжди-комедійного-жанру як Глен Клоуз ("101 далматинець"), Вінг Реймс ("Кримінальне чтиво"), Дж. Ка. Сімонс ("Одержимість") і Крістофер Вокен ("7 психопатів"). Звісно, в головних ролях залишили коміків – Овена Вілсона ("Зразковий самець") і Еда Хелмса ("Канікули"). Саме вони вирушають Штатами в пошуках свого батька, про якого мати, героїня Клоуз, мовчала, а вони вирішили довідатися остаточно.
 |
Слизького у цій мандрівці буде достатньо. Наприклад, хлопчик пісяє на штани героєві, а тато хлопчика просить попісяти у відповідь – інакше син не припинить. Або коли герой переспав з дівчиною, а потім з’являється вірогідність, що це була його сестра. Та дотепні жарти теж траплялися, причому доволі пронизливі.
Глен Клоуз, як і Крістофера Вокена, тут небагато: Вокен знову має справу з котами, здається, розширяючи свою роль з "Дев’яти життів", а у Клоуз тільки очі червоніють від сліз майстерно, а так – вона старенька, але гарненька жінка, що вирішила ще раз вийти заміж. Чим і підштовхнула 40-річних дітей до роздумів про свого першого чоловіка. Якщо такий був.
Київська публіка на українській прем’єрі фільму реагувала, гадаю, зовсім не так, як американський глядач. На зовсім вже сороміцьких жартах – з чого вибудуваний головний кістяк комедії - хіхікали стримано, в основному звертаючи увагу на ситуаційність, а під фінал, сп’янілі від гумору, сміх нарешті дійшов до верхніх регістрів, даруючи просто гарний настрій.
Пореготати часом потрібно.
