Цього тижня в українських кінотеатрах почало демонструватися 6 фільмів. Про три з них INSIDER розкаже в деталях. А точніше – про данську драматичну комедію з елементами еротики "Свінгер", українсько-словацьку кримінальну драму "Межа" та новий фільм Джорджа Клуні "Субурбікон".
Межа
Кордони – це лише умовність. Особливо для контрабандистів цигарок в Україні. "Межа" покаже, що і в Словаччині також. Але на відміну від "Дідзьо Контрабаса", в "Межі" нам демонструють цю колізію не в комедійному ключі, а в драматичному, і навіть трагічному. Бо на цигарках герої не зупиняються, доходячи до того, що починають торгувати біженцями. Тими, які виживають в закритих вантажівках…
Екшн допомагає глядачу не зупинятися на відчаї, а швидко пройти до (відносного) хеппі-енду. І, врешті, роздивитися усю епічну картину, на якій в деталях, з яскравими мазками і батальними сценами, зображені злет і падіння сім’ї злочинця, як в "Хрещеному батькові", тільки в менших масштабах і не так знаково. Одначе, останнє визначення можуть опротестувати самі словаки і зробити це з цифрами в руках, адже українсько-словацький фільм Петера Бебьяка став національним хітом в Словаччині, і, зі зборами в 1,7 мільйонів доларів, посів перше місце в рейтингу найкасовіших в їх історії.
 |
Хоч збори не визначають якість фільму, маю сказати, що в цьому випадку все зрозуміло. "Межа" описує не просто окрему ситуацію однієї сім’ї – без сумніву, це узагальнений образ стану речей в країні, де контрабандою живуть тисячі людей, якщо не більше, і серед них є як звичайні смертні, так і поліція та можновладці. "Кругова порука" - це не видумана радянським "Наутілусом помпіліусом" красива фраза, і не винятково українське поняття, що, здається, незнищенне у вищих ешелонах нашої влади, - це міжнаціональна зараза, вселюдська проблема. І в "Межі" про це - лезом по долонях.
Важливим чинником для авторів пояснити, чому так стається, - чому герой пускається берега, чому міняє правила, чому вимагає більшого, - є деталі, обставини життя кожного з героїв, які показують, що всі однакові, і ніхто не ідеальний.
Примірка життя персонажів фільму на себе проходить досить легко. По-перше, екранний побут – домашній і злочинний – пророблений до деталей, зі своїми словами-поняттями і культурними ознаками. А по-друге, словакам особливо добре зрозуміла зображальна історія, оскільки багато хто про неї знає не з екранів телевізорів-кінотеатрів. Крім того, у фільмі чудово спрацювали виконавці ролей двох головних супротивників – словак Томаш Машталір та українець Станіслав Боклан. Вони і просто гарні актори, повністю і виразно втілюючи надані ним образи, але й рельєфно проявляючи свої характерні, світоглядні розбіжності. Якщо перший – простий хлоп з вулиці з більш-менш людськими стосунками, правилами і тижневою щетиною, то другий – і виглядає і діє як доктор Лектер із серіалу "Ганнібал", вишукано вдягнутий, підстрижений і поголений. Перший може за погану роботу пальця відтяти, а другий – із посмішкою спостерігає, як за його наказом вбивають, при цьому ліплячи вареники.
Субурбікон
Перед нами фільм уславленого красеня Джорджа Клуні. Згадуючи його дебютну картину в якості режисера, "Зізнання небезпечної людини", ловиш себе на передчутті щастя, що наступить з перших кадрів фільму. Це відчуття ще більшає через знання, хто сценаристи "Субурбікону" - добрі друзі Клуні уславлені брати Етан і Джоел Коєни: перед очима спливають картини з "Фарго", "Великого Лебовського", "Справжньої мужності" та інших "фінків" та "старих", і ти млієш. Втім, це п’янке відчуття трохи затьмарює сумна згадка, що Клуні як режисер, м’яко кажучи, не рівний, і з п’яти його попередніх режисерських робіт (не рахуючи міні-серіалу для HBO), три - з художньої та фінансової точки зору - були провальними. Крім цього, треба сказати, що це - дебют співпраці Коенів з Клуні в якості сценаристів – до цього актор лише грав в трьох їхніх фільмах. Та чи варто звертати увагу на такого ґатунку сумніви?
І коли починаєш дивитися фільм, розумієш, що було варто.
 |
Клуні не зміг втримати фільм в баняку одного жанру. Починаючи із саркастичних натяків на лицемірність красивої реклами новоутвореного містечка, як місця для життя і радості (влучна і звична для Коєнів критика американського суспільства), він перейшов до соціальної драми з елементами кримінального трилеру ("Фарго"? "Замочити бабцю"?), часом вставляючи сценки з чорної комедії (кілька класичних коєнівських перлів), і закінчив трагічним фіналом ледь не з абсурдистськими нотками.
Цілком ймовірно, що у Коєнів на папері все виглядало більш зграбно і доцільно - і більш смішно! – але на екрані єдиною більш-менш добре прописаною залишилася історія з расизмом.
Загалом ідея була чудова – показати, що головні події проходять не перед очима, а трохи збоку, в тіні, поза межами нашого вперто прямого погляду. Все велике і все кримінальне як правило не потребує зайвих очей, і це факт. Перед глядачем розвивається історія чорношкірої сім’ї, що приїздить – на заклик красивої реклами! – у містечко Субурбікон, "місце для життя і радості". Але чорні тут нікому не потрібні. І їх починають тероризувати. Паралельно з цим, у подвір’ї цієї чорношкірої сім’ї, відбуваються інші події, коли якісь покидьки тероризують вже білу сім’ю, і вбивають її матір. Для чого?.. Якби кримінальний момент залишився головним, дві паралельні сюжетні лінії з інтригою в другій лінії могли б утворити дійсно неординарний соціальний і драматичний ефект. Але ж Коєни не вміють робити просто, та й кримінал як жанр для цих перфектних сценаристів є лише структурою, яку вони закручують і розвивають до філософських узагальнень, одночасно насичуючи її різноманітними соціальними, етнічними та політичними акцентами. Їх відгомін чується в "Субурбіконі", але звучить він так нерозбірливо, як виконання Шекспіра 10-річним хлопчиком без чіткої вимови, одноманітним голосом і ковтанням закінчень.
Свінгер
Найбільший кінопортал світу, imdb.com, визначив фільм як "романтичну комедію". На інших сайтах "Свінгера" називають "еротичною комедією". Але якщо орієнтуватися на це і піти в кіно, є небезпека отримати ляпас розчарування. Бо помилка полягає у нехтуванні національної природи фільму – він створений в Данії. Тому скажу як є: це повномасштабна, серйозна і важлива драма, яка насичена гострими жартами, має романтичні акценти й еротичні моменти. Втім моменти, де герої фільму роздягаються чи кохаються, українцеві назвати еротичними не повернеться язик, бо треба враховувати менталітет данців, культурну специфіку і все ж таки нееротичну направленість фільму. (Різницю між нами і ними можна відчути через одну фразу героя: "Коли ми по-справжньому хочемо розважитися, ми йдемо в кінотеатр, і отримуємо клаб-сендвіч з огірками". "Свінгер" не про форму стосунків, коли люди обмінюються коханцями за попередньої домовленості, а про суть цих стосунків та про причини такої поведінки, полегшеної лише тим, що в Данії такі клуби - звичні.
 |
Всі герої "Свінгера", або більшість з них, - це вже не молоді люди з купою психологічних та фізіологічних проблем, котрі давним давно один одного знають, і шляхом зустрічі в свінг-клубі, намагаються ці проблеми вирішити. Їх розкутість – спосіб досягти того, що вони втратили. Один позбувся цікавості до життя, і відповідно до шлюбу, тому клубні любощі можуть його розрадити. Інша жінка елементарно хоче завагітніти, а її чоловік цього не хоче, тому клуб стає можливістю для жінки переконати чоловіка. Ще один чоловік – бісексуал, ("як Боуі", - каже він), і клуб допомагає йому це зрозуміти. І так далі.
Формальна частина сюжету допомагає режисерові реалізувати потужну драму сучасних сімей. Вкладені у вуста героїв дошкульні і, головне, правдиві висновки розвитку шлюбу як такого, викликають в душі глядача – мусять викликати – внутрішні діалоги самим із собою, таким чином перетворюючи фільм на міні-сеанс психоаналізу. Перебираються різні ситуації, різні проблеми, - і всі вони так добре прописані, що хоч розтягай фільм на крилаті вислови. "Ти зрадив мене у свінг-клубі!" "Шлюб, це як кулька із засніженим містом в середині – треба струсити, щоб щось змінилося". "Вам чимось допомогти? – Так, трохи орального сексу не завадить". "Ти п’яний? – Якихось п’ять келихів… Ну максиму дванадцять". "Щастя це те, що створюють, а не те місце, куди ти забув зазирнути"…
Нехай вас не засмутить неоднорідний мінорно-мажорний і не дуже швидкий розвиток сюжету: як в комп’ютерній грі, ви під час перегляду фільму зможете набрати стільки балів інтелектуального задоволення, що під фінал торба досягнень буде повною.
