В який експрес краще сісти: з жахами, коміками чи мертвим Деппом

Які фільми виходять у прокат з цього четверга
9 листопада 201713:11

 9 листопада в український прокат вийшло сім повнометражних фільмів. Про два з них, українських – "Будинок “Слово”" Тараса Томенка та "Стрімголов" Марини Степанської, - Insider вже писав. Тож зараз в подробицях розкажемо про ще три – класичний англійський детектив з новим і дорогим голлівудським прочитанням, американський малобюджетний трилер, не позбавлений цікавості, та французьку комедію, що пустилася берега і зняла всі запобіжники.

Вбивство у "Східному експресі"

Якщо ви бажаєте сяючо-красивої картинки на екрані, кінозірок першої величини в кадрі та заплутаного, багатоваріантного детективу – це ваше кіно. Тільки майте на увазі, що картинка ця - не природня, і просто професійно, в дусі сучасного комп’ютерного кіно, почищена і пофарбована; зірок так багато, що вони не встигають проявити всю свою зоряність; а детектив – як недільний кросворд, який ти розгадуєш в комфортних умовах, з усмішкою і яйцями в круту на сніданок. Вся проблема в тому, що яйця не всім подобаються…

 

Британський детектив Агати Крісті про видатного слідчого Еркюля Пуаро, десятки разів екранізований в найрізноманітніших жанрах, формах та країнах, цього разу чомусь запав у душу керівників американського мейджера Twentieth Century Fox. Причому так, що спершу головну жіночу роль закріпили за Анжеліною Джолі. Коли вона вибула, її місце зайняла Мішель Пфайффер, а її сусідами у поїзді, що за сюжетом, 1934 року, застряг між Туреччиною та Англією десь в Югославії, стали Пенелопа Круз, Джонні Депп, Джуді Денч, Віллем Дефо і Кеннет Брана, якому, зважаючи на його звитяги з першим "Тором" 2011-го року, також довірили і місце режисера. Черговий раз переробив для кіно роман Крісті сучасний "золотий хлопчик" сценарної справи Майкл Грін, чиї роботи у великому кіно "Логан" і "Чужий. Заповіт" та на телебаченні "Американські боги" увійшли у топ як фінансових успіхів, так і драматургічних. А продюсером усієї цієї кухні став великий і могутній Рідлі Скотт.

Тобто - підсумовуючи витрачені сили - усе говорило про Титанік, що у всій могутності та красі виплив у відкрите море. Позатим, як ми знаємо з історії, сукупність обставин - нерозбірливість команди, помилка капітана та звичайна доля – довели красиву, величезну і дорогу махину на дно океану. Разом з тисячею людей.

Новітнє "Вбивство…" відразу дивувало своєю монструозністю, в той час як детективний жанр за формою і за вимогою має бути камерним, тим сильніше працює саспенс, утворюючи напругу у глядача до тої міри, поки пружина інтриги не вивільниться із шаленою силою розв’язки, даруючи щастя закипілим мізкам. Зоряність, зрозуміла з огляду на рекламу і, відповідно, можливості прибутку від уваги фанатів та любителів голлівудського лоску, теж була застосовано неадекватно, бо єдине кому можна було розвернутися у ролі, так це Брану. Особливо його вусам. Які, втім, як і Титанік – здоровезні, й тягли на дно свого власника, роблячи його ледь не коміком, хоча він мав би бути самою серйозністю. Більше того: ні артистичному таланту Денч, ні красі Круз, ні, врешті, "горобцевим" викрутасам Деппа не знайшлося місця. І це зрозуміло, бо не акторську харизму просували на перший план, а детективні ходи сюжету, який вів Пуаро від персонажа до персонажа, мов більярдну кулю – стукаючи києм направо, потім наліво, потім прямо – механічно, один за одним і передбачувано. І навіть смерть в першій половині фільму персонажа Деппа, навколо якої і зав’язується розслідування, викликала не розчарування, - він же улюбленець народу, чи ні? - а навпаки – нарешті здихались з екрану того, хто мозолив очі втраченим минулим.

Великою, коштовною і безсенсовною прикрасою виглядає фільм Кеннета Брани, от тільки надягнуто її не до місця, без потреби і - для чого?      

Клаустрофобія

Кіно давно поєднало в одному флаконі задоволення з його критикою, таким чином постаючи важливим інструментом суспільних стосунків. Трилери і фільми жахів як жанри мають першу роль в цих стосунках між людиною і суспільством. Наприклад, знамениті жахливчики Джорджа Ромеро про живих мерців були очевидною сатирою на споживацькі інстинкти, що зробили людину рабом матеріального світу. "Клаустрофобія" - із цієї серії: виступаючи на боці прокурора, засуджує надмірні бажання зажерливих багатіїв, але, як адвокат, натякає на природність бажань, дозвіл на їх втілення самим суспільством і відсутність у цьому складу злочину, прописаного в законах. Проте за все треба платити, і часом плата дорівнює життю.   

 

Шестеро друзів, святкуючи день народження, ведуться на інтригуючу пропозицію дівчини іменинника – взяти участь в грі, назва якої винесена в заголовок фільму. Їх привозять в ізольоване приміщення з багатьма кімнатами, де починається квест, заснований на розв’язанні різноманітних загадок і проходженні різних рівнів. Все було б лоскотно-весело, якби не перейшло межу.

Саме межа між життям і смертю розділяє "Клаустрофобію" на дві частини, де з одного боку ми маємо модний тепер атракціон, існуючий в більшості сучасних міст, навіть для дітей, а з іншого боку – маємо психопатологію маніяків, які так плідно рясніють (щонайменше) в кіно. Автоматично згадується вже культова і, безперечно, екстраординарна стрічка "Куб", яка донедавна була винятково кінематографічним жахом. Тепер, перероблена, вона стала розвагою, і її використовують в "лунапарках" чи подібних місцях як інтелектуальну гру. Жах з кіно став розвагою в житті! І це норма людського існування, коли все всіма всюди запозичується і вживається; еклектика – наше все.

Фільм Вілла Верніка недаремно був представлений на Торонтському кінофестивалі, бо навіть маючи маленькі рейтинги, він доречно і, в межах свого жанру і камерного розміру, майстерно виявляє недоліки, вади, виразки суспільства, з його надмірністю, підтриманою і бізнесменами, і самим суспільством. Та й на його захист треба згадати й елементарну цікавість, на яку фільм чіпляє глядача, не відпускаючи аж до фіналу. Тож нехай вас не збиває з пантелику вторинність сюжету, короткотривалість у 81 хвилину і відсутність зірок у кадрі. Маленька та сміливенька "Клаустрофобія" здатна кинути виклик велетням.              

І сміх, і гріх

Якщо американський детектив "Вбивство у Східному експресі" починався з того, що французький слідчий Еркюль Пуаро збирав священників трьох релігій – християнської, юдейської та ісламської, аби зрозуміти, хто вчинив крадіжку з католицького храму, то французька комедія "І сміх, і гріх" від початку будувалася на ідеї поєднання трьох священників – ксьондза, рабина та імама, щоб зробити поп-групу. Але американська політкоректність кардинально відрізняється від французької вседозволеності. Тому Голлівудський Fox лише стримано зазначив тріумвірат, а EuropaCorp Люка Бессона на цій темі зробила справжню вечірку, де блюзнірство, як визначення, буде найменшим з усіх можливих закидів.

 

Тут імам – зовсім не імам, а звичайний алкаш, любитель повій на слизьких жартів. Рабин – не рабин, а єврейський шоумен, що опустився на дно депресії після трагічно проведеного ритуалу обрізання. І лише ксьондз – справжній, от тільки і він пускається берега – не в силах протистояти спокусі, проводить ніч плотського задоволення з помічницею групи. При цьому на кожному кроці розвитку сюжету фільму глядач вступає в купу найприземленіших дотепів, від яких, втім, хочеш-не-хочеш, а смієшся. Якщо комедія має веселити, то ця комедія – взірець жанру. От тільки відчуття гидкості не полишає весь час, бо певно дуже низько, навіть нижче плінтуса, повзали сценаристи, щоб зібрати крихти свого гумору.

Самостійний режисерський дебют актора середньої руки, Фабріса Ебуе – це занурення у французький шоу-бізнес, міжнаціональні, міжрасові та міжстатеві стосунки і в саме дно ексцентричної комедії, на якій Франція собаку з’їла і не вдавилася. Назагал це саме те, що цікавить більшість глядачів з прагненням в кінці робочого дня відключити все, що для нас протягом століть-тисячоліть включила цивілізація – мозок, культуру, логіку, мораль, традиції та очевидний страх. "І сміх, і гріх" - це, подібно тотальній війні, тотальний гумор, що нівелює все. За рахунок чисельних перетинів дозволених кордонів, ламань усталених правил та нехтування загальних заборон, з людського організму не в міру витискається вода з очей і потужні подихи з уривчастими гортанними звуками. Причому неконтрольовані. І не сміявся б з того, як "імам" з "рабином" чубляться про Палестину і тему, хто був перший, але не можеш. А як "рабин" заводиться від кокаїну, який йому в пляшечку з водою Мертвого моря підсипав продюсер. Чи як "імам" в ефірі радіостанції жаліє слухачку і сподівається, що її син видужає від гомосексуалізму…

Комедія ситуацій вийшла ледь не класична, тільки жарти такі слизькі, що посковзнутися може будь-хто. Навіть той, хто сам комік, і знає загроза розсміятися - втрата мільйону.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

9.11.2017, 14:02
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 18 листопада 2017

    Соціальна Європа Туска. Як ЄС протистоїть правим і мобілізує виборців

     
    • 17 листопада 2017

    Ваше дело Труба: кому и зачем отдали ДБР

    Казалось бы, Матиос может праздновать досрочную победу, но во вторник вечером на стратегическом совете на Банковой выбрали нового директора для ГБР

     
    • 16 листопада 2017

    За «межею»: на що ходити чи не ходити в кіно наступного тижня

     
    • 15 листопада 2017

    Ситник VS Корчак – верхівка айсбергу великої війни

    З хронології виходить, що Ситник завів справу після протоколу, а заява Соломатіної сталась після викиду в інтернет офрекордзу директора НАБУ

     
Система Orphus