«Той, хто біжить по лезу 2049»: коли нові міхи не псують старе вино

6 жовтня 201708:00

"Той, хто біжить по лезу 2049" - це рімейк фільму Рідлі Скотта 1982 року, і це подія як кіноманського, так і кіноіндустріального світу: великі голлівудські студії об’єдналися, щоб переробити не блокбастер, а культове кіно.

Незважаючи на те, що збори "Того, хто біжить по лезу" 82-го року склали дуже помірні 33 мільйони доларів, сума зборів ніколи не була і не могла бути важливішою за сенс, що несе кіно для людей, наділених елементарним смаком. Протягом років критики рознесли вість про "правильність" фільму по всьому світу, зараховуючи ще зовсім молодий фільм як класику до чисельних рейтингів. Тому в наш час, час тотальних сіквелів та рімейків, переробка зарахованого до культових стрічок "... по лезу", була цілком очікуваним кроком.

Те, що до рімейку пыдыйшли дуже серйозно свідчать  персоналії, задіяні для його створення. Сценарій допомагав писати Майкл Грін, дуже модний сценарист після оновленого "Чужого", "Логана" і серіалу "Американські боги". За музику відповідав "оскарівський" лауреат, найвідоміший і найдорожчий із сучасних голлівудських композиторів Ханс Ціммер ("Дюнкерк", "Бетмен проти Супермена"). Оператором був один з кращих в наш час Роджер Дікенс, за спиною якого більшість фільмів братів Коєнів, фільми Скорсезе, Мендеса і Говарда, а разом з цим – премії БАФТА і "Золотий глобус". І, звісно, центральна фігура в цьому великому балеті – сам Дені Вільньов: гарний режисер після "Пожеж", цікавий для Голлівуду після "Полонянок" і абсолютна зірка – після "Прибуття".

В одному проекті поєдналися сильні та розумні, визнані та просто знаючі собі ціну. Бюджет фільму оцінюють у 186-200 мільйонів доларів.

кадр зі старого фільму

І в цьому розкладі, апелюючи до відповідальності, навряд чи Вільньов сказав правду, мовляв, "я знімав через велику любов до першоджерела і через захоплення зйомками, не очікуючи нічого натомість". Лукавить, хитрик, граючи на аудиторію фанатів. І без того всі знають, що він творець. Але в Голлівуді після Орсона Веллса цілковитої свободи не давали нікому.

Як продюсери і студія могли впливати на режисера? Наприклад, примушувати вплавляти в кадр "продакт плейсмент", який, певно, покликаний завірити глядача, що Sony в 2049 році і надалі буде існувати, на Peugeot в прямому сенсі літатимуть, а круті дядьки продовжуватимуть пити Jonny Walker. Але більший вплив, звісно, стосувався надзадачі – і щоб вовк був ситий і баран цілий: і щоб від минулого фільму багато що залишилося фанатам, і щоб нове було для сучасних хлопчиків-дівчаток… Словом, звичайна історія з "рибкою".

Як наслідок зняте Вільньовим перевищило задачу, - цим фільмом він зробив показову і приголомшуючу заяву, хто у хаті старший. Ніякі китайські "Великі стіни" чи французькі "Валеріани…" не спроможні досягти могутності американської. Зрозуміло, що мова не про зоряно-смугастий прапор, а про можливості, вміння і результат, про збірну канадсько-британсько-кубинсько-голландсько-ісландсько-ізраїльську солянку, зібрану хвацькими організаторами десь на голлівудських пагорбах, оформлену в Бурбанку, перенесену для зйомок в Будапешт і продану у вигляді найдовшого і просто смертельного для кінотеатрів продукту хронометраж в 163 хвилини практично в усі країни світу. І що ж це за продукт?

Колосальна і яскрава, жорстка і лірична, красива і бузувірська картина водночас добре знайомого нам брудного світу і світу захмарного марення. Тут, здається, з комп’ютерною точністю, виміряна кількість і кольорова гамма фарб, а виписана ними чиста наукова фантастики, маючи рясні домішки реальності, не заважає глядачу уявити себе у фільмовому світі і ототожнити себе з представленими героями. Величезні простори гігантських міст з мільйонами будинків і монструозними хмарочосами переходять в багатолюдні вулиці, будинки, коридори з мінімалістичними кімнатками і крупними планами обличь. Брудні, татуйовані, розфарбовані мешканці, повії, торговці є важливою і чітко проробленою масовкою, що створює світ, повноцінний – реально існуючий! – світ. І нехай локація "Сан Дієго" не побудована з нуля, а просто взята з найбільшого у світі звалища металобрухту, як і ряд інших локацій – це грамотно вписано у комп’ютерні міста і поля. Все разом воно створює враження циклопічного утворення (чому правильний вектор розвитку думки публіки додають гігантські статуї у фіналі фільму).

 Сліпий герой Лето - це той ще шедевр

Вільньов настільки вільно почуває себе в цьому світі, що запросто, незважаючи на постійно зростаючий хронометраж, дозволяє собі й довгі розмови героїв, і довгі прольоти камери, і довгі мовчазні погляди. Воно все ритмічно збалансовано й органічно, але, певно, не для всіх, якщо, особливо нетерплячі, просили вголос пошукати кого-небудь кнопку "стоп". Втім, те, що фільм "не для всіх" було відомо заздалегідь. Принаймні для тих, хто вміє читати і кому є сенс, на яке кіно він іде.

Знаючи фільм 35-річної давнини і знаючи Вільньова чогось іншого очікувати не доводилося. Тим не менше, враження все одно переповнило межі припустимого уявою, даруючи справжній кайф відкриття. "Той, хто біжить по лезу" захоплює атмосферою, яку Вільньову вдалося зберегти від першоджерела, і в то самий час збільшити, як є більшою атмосфера Юпітера у порівнянні із Землею. Розмір і простір в цьому плані чудово підкреслювала музика, а камерність, деталізованість – творили обличчя акторів і робота художників-постановників.

Старий Гаррісон Форд показав, що він досі гарний актор. Вільньов з ним довго говорив, і зміг його примусити грати краще, ніж він це робив останніми роками. Краще – це значить різноманітніше, з допомогою міміки: в одній розмові з героєм Раяна Гослінга Форд так майстерно обличчям реагує на питання, що довгий статичний кадр стає просто цікавим. В той самий час Гослінг навпаки, залишаючись незворушним, бере своєю стоїчністю. Його б’ють, а він, крутий, не піддається емоціям. Та його задача була більшою, адже він ледь не в кожному кадрі. Так, трохи спрощувало ситуацію те, що камера любить Гослінга, як і глядач. Із загальним напруженням Гослінгу допомогли справитися інші актори і технології. Клас показав Дейв Батіста у ролі штучної людини, репліканта (двометровий колишній рестлер та культурист, він став відомим після ролі Дракса в екранізації коміксів зі всесвіту "Марвел" "Вартові галактики"). Але справжньою парою для Раяна стала кубинка Ана де Армас, граючи голограму зі штучним інтелектом. Її губки-бантиком, її брови-метелики і такі сяючі очі долучили до постапокаліптичного світу 2049 року необхідну ліричність. На противагу їй були ролі у Робін Райт і голландки Сільвії Хоукс. Але якщо Райт у ролі комісара (мадам) поліції була на диво маловиразною, Хоукс все компенсувала своєю наполегливістю репліканта-антигероя, часом, здавалося, навіть переграючи.

 Втім, весь акторський ансамбль разом працював як чіткий механізм. Як і режисерські групи, групи постановників, освітлювачів і, врешті, спеціалістів зі спец-ефектів. Звісно, головна думка над усім – думка Вільньова, але без злагодженості всієї групи, чисельністю чоловік 500, не сталося б того, що сталося – події в кіно.

Як після доброго, старого і настояного вина, після "Того, хто біжить по лезу 2049" смак відчувається довго, протягом часу, він згадується, він обдумується, і навіть хочеться ще. З часом. Адже добре не може бути часто, і його не мусить бути забагато. А 163 хвилини – це не багато, за умови, що всі вони добрі.   

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

6.10.2017, 08:15
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 20 жовтня 2017

    Нездоланий “Карфаген”: чого чекати далі від єврооптимістів і Саакашвілі

    Всі сторони сходяться на тому, що тепер треба чекати, хто кого пересидить, або влаштовувати провокації і сутички з Нацгвардією, щоб акція набула нових обертів і отримала інші приводи

     
    • 20 жовтня 2017

    "Гарні часи" настали

    Чому варто дивитися новий фільм з Паттінсоном

     
    • 18 жовтня 2017

    Моніка Маковей: “Найгірше — коли топовий чиновник розмінюється на дрібні хабарі”

    Засновниця румунської антикорупції — про засади своєї роботи, нелюбов політиків та враження від візиту до НАБУ

     
    • 17 жовтня 2017

    Октоберфест Саакашвілі під Радою

    Частина учасників акції обурилась діями хлопців Семенченка, а Авакова на ніч викликали на Банкову

     
Система Orphus