Сергій Жадан: В умовах цієї війни з'являються інші інтонації, інша оптика

Письменник про останній роман та як війна змінює сприйняття
5 жовтня 201711:42

Нещодавно Сергій Жадан випустив у світ  чергову книгу. Позаяк, це перший його великий прозовий твір про військові події на Сході, варто було би вважати роман “Інтернат” позачерговим.

Критики з року в рік розпинають поета за самоповтори та відсутність нового. Сам Жадан, за його ж словами, пише одну книгу роками, видаючи нові її частини логічним продовженням попередніх.

Минулої суботи завершилися зйомки за мотивами “Ворошиловграда”. Один із найвідоміших текстів Жадана, перелицьований у форму кіно, вийде у прокат вже за рік. Побачимо в ньому і самого автора, хоч і в другорядній ролі, проте у незвичному образі.

Про війну, життя, умовного читача, твори нові та оновлені із поетом розмовляв INSIDER.

- Режисер екранізації роману “Ворошиловград” Ярослав Лодигін на вихідних написав, що остання сцена фільму нарешті знята. Важко було робити зі своєї книги кіно?

- Ні, в мене від початку була довіра до режисера і до продюсера. Труднощі були скоріше на першому етапі, коли ми з Ярославом намагалися написати самі сценарій: він нам не давався, ми не могли знайти потрібний формат. Але потім ми звернулися до Наталки Ворожбит — і труднощі зникли: вона написала хороший сценарій, а далі вже була справа знімальної групи.

Той відзнятий матеріал, який я бачив — ним дуже задоволений. Мені довелося кілька разів бути на майданчику, це була творча робота і хороша атмосфера. Сподіваюся з цього вийде хороше кіно.

 

- Лодигін розповідав, що кілька ключових сцен з роману не ввійдуть до фільму. Є побоювання, що шанувальники його не сприймуть?

- Не увійдуть, так. Мені здається, розумні читачі мають розуміти, що кіно - це кіно, а книга - це книга, і не слід від фільму очікувати якогось підрядкового дослівного відтворення книги.

Занепокоєння немає. Є певна інтрига: сподобається чи ні. Фільм ще не готовий, він тільки знятий, зараз буде не менш важливий період, його треба змонтувати - з усіх оцих картинок зробити фільм.

Наскільки я зрозумів з того, що говорив продюсер, на екрани він вийде за рік - наступної осені.

- В який момент у автора з'являється відчуття залежності від аудиторії, коли йому боляче, що його не достатньо читають або не розуміють?

- Мені звичайно приємно, коли є контакт, є зворотня реакція, обмін енергією - це подобається. Але сказати, що є якась залежність від цього… Та ні, немає.

Я звик до того, що що би не сказав, це викликає різну реакцію. Не можна писати щось таке, що би сподобалося всім. Важливіше лишатися собою, робити те, що ти хочеш, і не підпадати під, власне, уподобання уявної читацької аудиторії.

Мені здається, що розумний читач скоріше дослухається до тебе, навіть якщо йому не сподобається те, що ти говориш. Розумному читачеві важливо щоби ти з ним не загравав.

Коли ти починаєш підлаштовуватися під умовну критику, під читача, він же це сприймає дуже тонко, коли ти починаєш загравати і хочеш сподобатися.

- Чи бувають тексти, за які тепер ретроспективно соромно, бо ситуація в країні змінилася?

- Так, звичайно. Не те, що соромно, але є такі тексти, які сьогодні абсолютно не сприймаються. Відчуваєш, що це писала зовсім інша людина і не зрозуміло для чого вона це робила.

 

- Як щодо віршу, який потім став піснею, “Інстаграм” про харківського мера Геннадія Кернеса?  Там є рядки “Ти маєш нині все, щоби не чутись інвалідом”.

- Коли Кернеса поранили, ми цю пісню деякий час не виконували. Нам здавалося, що це не зовсім етично, людина дійсно знаходилася у такому стані. Хоча, ясна річ, що наше ставлення до нього, як до політика, не змінилося.

А потім Геннадій Адольфович повернувся до керування містом і виявилося, що нічого не змінилося, що він залишився тим же Кернесом, яким був до поранення. Ну і ми подумали: чому ми маємо стримуватися?

Або, скажімо, у нас є пісня з першого альбому - “Воєнкомат”, там де такі рядки: “Дебілів в армію не беруть. Навіть в нашу українську”. Коли почалася війна, то ми її перестали виконувати.

Звичайно, якісь речі міняються, як і ставлення до них, залежно від контексту. Мабуть це нормально. Зараз, в умовах цієї війни, зовсім інші інтонації з'являються, інша якась оптика. І те, що здавалося до війни цілком нормальним, смішним, іронічним - сьогодні видається іноді зовсім недоречним.

- З огляду на реванш Кернеса, наближеність міста до російського кордону та зони АТО, чи Ви бачите, що є люди, які зможуть захистити Харків від можливого наступу, внутрішнього і зовнішнього?

- Я спілкуюся багато з нашими військовими, волонтерами, активістами. Насправді Харків не є таким беззахисним. Міняється місто, міняється вся Україна. Ясна річ, що всім хочеться швидких докорінних змін і реформ. На жаль, все відбувається повільніше і не так однозначно, як цього хотілося.

У головного героя нового роману “Інтернат” - вчителя Паші, попри декларовану аполітичність, з другої частини книги таки з'являється ідентифікація “свій-чужий”. У автора в тексті її не видно, чи повинен він прийняти чиюсь сторону?

- Мені здається дехто не розуміє, що автора там в принципі нема. Там все проговорюється і бачиться вустами і очима Паші. Це його бачення. Відсутність оцінок і їх поява - це також розуміння головного героя.

Нав'язувати і закидати це авторові -  означає деформувати все текстове поле. Не зовсім правильно, це від початку хибна стратегія.

 

- Про що цей роман особисто для Вас?

- Про людей. Про те, що війна це, передусім, люди. Це не геополітика, не ідеологія, а люди: військові, цивільні, ті, хто воюють, ті, хто не воюють, але так чи інакше знаходяться у зоні ураження. Загалом це така жахлива річ: війна страшенно знелюднює і знеособлює.

Говорячи про війну, дуже часто говорять про якісь голі ідеї, оперують якимись цифрами, відсотками, термінами ідеологічними і політичними. Натомість, іноді просто забувається, що за всім цим стоять люди. Мені було важливо говорити саме про це.

Дійсність описана у “Ворошиловграді” та, до прикладу, у “40 вагонів узбецьких наркотиків”, зрештою, призводить до подій “Інтернату”. Чи так це?

- Так. Принаймні я бачу в усьому цьому внутрішню логіку. Люблю повторювати, що я, насправді, пишу одну книгу весь цей час. Це все одна книга, яка переходить із одного тому в інший.

Я бачу в цьому логічну послідовність. Хтось не бачить. Хтось бачить і йому це не подобається. Це те, що можна назвати самоповтором. Безперечно, я постійно свідомо повертаюся до речей, які для мене є важливими.

На виборах 2004-го року, коли до нас прийшли російські політтехнологи, почала культивуватися ідея розділення України на Схід і Захід. Чи є воно насправді та як можна цього позбутися?

- Це розділення іноді надто сильно перебільшують. У нас була про це розмова з Юрієм Андруховичем. Я йому говорив: тобі не здається, що є це протиставлення Сходу й Заходу самими східняками і західняками? Він сказав, що на його думку  воно перебільшене, що ми єдиніші, аніж іноді нам самим здається.

В цьому є якась логіка. Є багато речей, які нас поєднують, вони скоріш не дуже симпатичні і позитивні: корупція, відсутність незаангажованого суду, не дуже хороша економічна ситуація - все це на Сході і на Заході має те саме вираження.

Ці речі мали би не роз’єднувати, а поєднувати нас. Галичина не може побороти корупцію у всій Україні, так само як і Донбас цього не може зробити. А от Донбас з Галичиною разом мають шанс.

- Ви говорите про якісь речі, зокрема корупцію, які могли би викорінити, пішовши у політику. Чи хотілося, пропонували, хто, якщо не секрет?

- Багато пропонували. Секрет. Постійно пропонують. Я не збираюся іти в політику, не хочу. Мені здається, що на своєму місці сьогодні я можу принести більше користі.

Політика - це поняття системне. Потрапляючи туди, ти часто втрачаєш можливість маневру, вибору і розумного компромісу. Ти змушений грати командно і це зв'язує тобі руки.

- Чи взагалі може митець використовувати своє ім'я задля політичного просування? Візьмемо приклад Святослава Вакарчука, якого вже сьогодні розглядають як можливого конкурента чинному президенту на прийдешніх виборах.

- Мені здається люди мистецтва можуть собі дозволити це, чому ні? Хоча часто після цього вони вже не мають стосунку до мистецтва. Думаю, що Святослав це сам розуміє.

Наскільки можу бачити, він знає, які є запити суспільства, усвідомлює, що від нього є певні очікування. По-моєму, він думає про це. Чіткої відповіді на той момент, коли ми з ним востаннє говорили, здається, в нього не було.

- Наскільки важко усвідомлювати, що від Вас хтось чекає якихось месіанських заповідей та відповідей на всі питання?

- Я цього ставлюся досить іронічно, бо розумію, що від поетів не слід чекати надто багато. Від поетів треба чекати хорошого римування і дотримання принципів силабо-тоніки.

Вимагати щоби поети формували зовнішню та внутрішню політику, чи соціально-економічну програму розвитку - це, мабуть, трішки неправильно і це проблема не так поетів, як тих, хто ці очікування на них покладає.

Фото Євгенії Швіц 

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

5.10.2017, 20:54
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 20 жовтня 2017

    Нездоланий “Карфаген”: чого чекати далі від єврооптимістів і Саакашвілі

    Всі сторони сходяться на тому, що тепер треба чекати, хто кого пересидить, або влаштовувати провокації і сутички з Нацгвардією, щоб акція набула нових обертів і отримала інші приводи

     
    • 20 жовтня 2017

    "Гарні часи" настали

    Чому варто дивитися новий фільм з Паттінсоном

     
    • 18 жовтня 2017

    Моніка Маковей: “Найгірше — коли топовий чиновник розмінюється на дрібні хабарі”

    Засновниця румунської антикорупції — про засади своєї роботи, нелюбов політиків та враження від візиту до НАБУ

     
    • 17 жовтня 2017

    Октоберфест Саакашвілі під Радою

    Частина учасників акції обурилась діями хлопців Семенченка, а Авакова на ніч викликали на Банкову

     
Система Orphus