Муссоліні та його тати

Цьогорічний Форум видавців у Львові відзначився гучним зривом презентацій двох книжок — дитячої ”Майя та її мами” про різні, зокрема й одностатеві, сім’ї, та суспільно-політичної ”Ліва Європа” про партії відповідного спектру. Стерпіти існування таких тем в обох випадках не змогли українські праворадикали. Вони погрожували організаторам, писали відкриті листи, фізично перешкоджали провеленню події — власне, ЗМІ про все це писали.

Але медіа не звернули увагу на інший факт: у ці ж дні у Львові презентували й кілька видань на близькі та приємні для правого руху теми. Вони минули тихо, ніхто організаторам не заважав, нікого не побили. Так, без зайвого клопоту київське видавництво ”Залізний тато” представило у Львівській обласній науковій бібліотеці свою книжку ”Муссоліні очима українців”.

Послухати про принади фашизму та обдарованість італійського тоталітарного правителя зібрались із півтори сотні людей: і м’язисті чоловіки зі стилізованими свастиками на футболках чи нашивках, і худорляві студенти, бабусі та вродливі юначки. Опинився там і кореспондент INSIDER.  І хоч тема видалась непрофільною, таким чином він дізнався, що ультраправі можуть запропонувати, забороняючи літературу “ліберастів” та “ліваків”. Якими категоріями вони мислять, у якому часі живуть? У що вірять, чим захоплюються? Презентація ”для своїх”, яку провів письменник та активіст Дмитро Савченко, дала відповіді на ці питання.

Ми довго вагались, чи публікувати ці уривки. Але подумали, що, за відомим прислів'ям, кожен може продемонструвати багатство внутрішнього світу.

Тож наводимо те, що на лекції прозвучало — у скороченому вигляді. А ілюстраціями до промови стануть сторінки з книжки, проти якої ці люди борються.

Пояснення для правих активістів: такі ілюстрації обрано, адже ворога треба знати в обличчя. Зміст промови не перекручено, повний запис можна послухати тут.

Пояснення для лівих активістів: промову прибічника фашизму наведено, адже ворога треба знати в обличчя. Уривки з книжки взято звідси, видавництво виклало її у відкритий доступ.

Тим, хто поділяє цінності сучасного світу та вміє читати між рядків: приємного читання.

— Я приїхав до вас презентувати книжку про людину, яка для когось може стати зразком. Зразком для наслідування, поведінковим — можливо, особистісним.

Хочу одразу віднадити від будь-якої потенційної критики всяку ліберальну наволоч, яка постійно каже, що щось ми не так говоримо, видаємо не ті книжки. Що треба про педерастів та лесбійок книжки видавати — а ми, мовляв, пропагуємо тут мову насильства й тоталітарні держави. Я хотів би переорієнтувати їхню увагу на те, що видавництво ”Фоліо” в 2017 році видало автобіографію Беніто Муссоліні. Чомусь [директору ”Фоліо” Олександру] Красовицькому, який має неймовірний авторитет у видавничих середовищах, який займається видавничою справою вже не перший рік, ніхто не висуває ніяких ультиматумів, і ніхто не звинувачує його в екстремізмі й радикалізмі. Натомість нам, молодому видавництву, постійно намагаються нав’язати якісь ярлики й різну іншу шнягу.

“Фоліо” дійсно видало Муссоліні

І ми потихеньку, отакі молоді видавці, теж надаємо можливість бути сильними особистостями

Ми, українці, маємо зрозуміти, що ця література тривалий час штучно викорінювалась. І оці технології ворожих окупаційних режимів призвели до того, що в нашій свідомості сформувалось безліч білих плям. І ці білі плями не дозволяють нам реалістично дивитись на певні події сьогоднення. Книжка ”Муссоліні очима українців” — унікальний спосіб розширити свій кругозір, розширити свій погляд на історію. Цю книжку творили українці в 30-х роках. Її не написав я — фашист, дармоїд, рабовласник і канібал. Її написав учень Дмитра Донцова, пан Островерх. Михайло Островерх почав свій шлях із формації Українських січових стрільців. У Першу світову війну проявив себе як ефективний боєць. Надалі його шлях пролягав крізь формацію Української галицької армії – і, більше того, опинившись на окупованій Польщею території Західної України, він налагодив тісну співпрацю з доктором Дмитром Донцовим, який написав для цієї праці свою передмову. Думаю, в залі не знайдеться нікого, хто міг би поставити під сумнів авторитет і масштаб імені Дмитра Донцова. Це для нас батько, вождь і пророк. Чого не скажеш про тих, хто там у Палаці Потоцьких продає книжки про Май та іншу чепушню.

Другого автора звати Святослав Боярич. Він писав свою працю, цей панегірик, відповідно до агіографічного канону, в роки життя самого Беніто Муссоліні. Він із тодішньої території Польщі переїхав до Італії, і на власні очі спостерігав за тим, як відбувається великий соціальний експеримент, архітектором якого є Дуче. Ця книга не написана з якихось далеких інтернетів, не за якимсь чайком, гортаючи віддалену абстрактну літературу. Вона містить живі переживання. Книга писана простою, хтось навіть закидає авторам, що примітивною мовою. Але в цьому її щирість, безпосередність, живизна. Нам не потрібні якісь триповерхові загальні абстракції, трансцендесталістські філософії Канта. Нам потрібна щирість!

Муссоліні спромігся побудувати тоталітаризм, опертий на компроміси. Вдумайтесь!

Різноманітні умніки в беретах з отакими паризькими шаликами, оця вся псевдобогема, ліберальні любителі постібатися — вони винесли Беніто Муссоліні такий вердикт, який, насправді, може слугувати компліментом. Політологи повоєнного періоду називали фашистську Італію державою, в якій процвітала ”сирна диктатура”. А саме — м’яка, така, де комфортно живеться всім. Тобто, навіть оті ліберально орієнтовані науковці абсолютно визнали факт, що Муссоліні не будував канібалістичний режим. Цього не можна сказати про Радянський союз, який поглинав власний народ. А от Муссоліні, можливо, єдиний диктатор ХХ століття, який — увага! — спромігся побудувати тоталітаризм, опертий на компроміси. Вдумайтесь! Тоталітаризм, опертий на компроміси в суспільстві.

Фашистська італія прихистила в своєму лоні визначного класика модерністської поезії Езру Паунд. Саме він проклав зелений шлях для багатьох європейських літераторів, письменників, без яких сьогодні важко уявити модерністську літературу. Мало хто знає, що Езра Паунд відмовився від громадянства США, оскільки не погоджувався з ідеологією цієї держави. Натомість він отримав неймовірно стійку точку опертя у фашистській Італії. Поет співпрацював із Муссоліні, він у нього був щиро, по-дитячому закоханий — як закохуються всі справжні поети в щось велике, грандіозне й по-справжньому естетичне.

Його головне правило життя: своєї позиції не змінюють або ідіоти, або мерці. Запам’ятайте цю тезу, вона вам допоможе

З чого починає свій шлях Беніто Муссоліні? З лав соціалістичної партії. Так, йому багато закидають, що він колишній лівак. Але ж, даруйте, варто розуміти, що на той момент, коли Муссоліні ще кувався, як особистість, фашизму не існувало. Муссоліні змушений був себе шукати. Його головне правило життя: своєї позиції не змінюють або ідіоти, або мерці. Запам’ятайте цю тезу, вона вам допоможе.

Настають випробування Першої світової війни. Навіть перед нею Муссоліні починає замислюватись над тим, що соціалізм містить у собі якісь грандіозні хиби. Йому не подобається орієнтація на пацифізм, певне ідеалізування інтернаціоналізму. Соціалістична партія вимагала, щоб Італія не вступала в війну. Але Муссоліні вже тоді розумів, що війна будь-якою ціною є запорукою того, що Італія зможе вигризти потрібний для себе шмат дивідендів. Країна мріяла про повернення частини Далмації, з часів великого Данте вона снила про велику державу по два боки Адріатичного моря. Тож Муссоліні публічно зрікається своїх попередніх, соціалістичних переконань — і йде на фронт. Про його доблесть і звитягу між добровольцями ходили легенди. Він воював безпосередньо в окопах, поряд із ним розірвалась граната й поранила його. Муссоліні до кінця життя змушений був ходити з одним чоботом, який містив у собі ортопедичну платформу.

Треба з нічого створити велику ідею, щоб повести за собою та здійснити велику мету

Зрозуміла річ, що Муссоліні мав внутрішню прозорливість і розумів свою потрібність. Він відчував, що фронтовикам потрібен лідер. Якщо фронтовий рух буде обезголовлений, його просто зможуть ”асимілювати” оці щоденні побутові заняття, різноманітні дріб’язкові переймання між життєвими справами. Для добровольців треба з нічого створити велику ідею, щоб повести за собою та здійснити велику мету.

Опершись на силу добровольців, у 1922 році Муссоліні здійснює успішний похід на Рим. У нас якось заведено асоціювати будь-які революції з неймовірним кровопролиттям. Але, на моє переконання, найбільш лояльна революція в історії ХХ сторіччя — це фашистська національна революція. Я б назвав її вегетаріанською, тому що під час цієї трансформації загинув рекордний мінімум людей.

Давайте будувати Італію, яка нагадуватиме машинний верстат, яка нагадуватиме бронепотяг або танк!

Муссоліні в своїй діяльності спирається на футуристів. Ці митці оспівували машину й технократію, успіх та прогрес — а не поширені в Італії до того розчарування й занепад. Інші писали про складнощі життя й ностальгію за минулим — футуристи ж сказали: давайте писати про щось інше, про потужне. Давайте будувати Італію, яка нагадуватиме машинний верстат, яка нагадуватиме бронепотяг або танк. Все це дуже сподобалось Муссоліні, й саме з футуристів починають формуватись перші фаші, фаші де комбатіменте. Що таке фаші? Це об’єднання, жмуток стріл, посеред якої — торійська сокира. Дуже важливий символ для італійського фашизму, для розуміння його структури, внутрішнього та ідейного наповнення. Для фашизму первинним є колектив, щось общинне, корпоративне, а особистісне — є вторинним. Натомість для нинішнього лібералізму все навпаки: примхи власної сраки стають первинною метою. Мені начхати на націю — головне, щоб моя літера Я й моя жопа була в теплі й почувалася дуже комфортно. Розумієте, да? В тому-то й є велика розбіжність між лібералізмом, між оцим пережованим демократичним чудовиськом, та фашизмом.

Окремим визначним кроком Муссоліні є надання жінкам виборчого права. Про це феміністки й, на жаль, ліберали, не говорять сьогодні. Але Муссоліні — один із перших європейських лідерів, який вирішив проблему з рівністю жінок. У 1929 році жінки приходять на виборчі дільниці, маючи повноцінне право голосувати. Цього ще немає в демократичній Франції, цього ще немає в Греції, в Іспанії. Але Муссоліні, якого називають фашистським диктатором, яким залякують на форумах та в школах дітей і слабкосердечних хирлявих лібералів у великих беретах із великими кліпсами у вухах — так оцей Муссоліні надав жінкам право голосувати.

Багато з тих людей, які асоціюють себе зі штучною, пробірочною субкультурою інтелектуалів — даруйте, я часто про них згадую, тому що я зараз знаходжусь на львівських вулицях, і бачу їх… Так от, серед цих так званих інтелектуалів м’якотілих мало хто згадує про те, що Венеційський кінофестиваль є більш ніж успішним проектом Беніто Муссоліні. Він заснував його в 1932 році. Дуже шкода, що ті, так би мовити, інтелектуали в беретиках і з розумним виглядом на обличчі мало про це згадують. Муссоліні належав до тих людей, які називали кінематограф мистецтвом рухомої фотографії. Вдумайтесь, як поетично, як смачно звучить це формулювання.

Я так розумію, наш час уже добігає кінця. Хотів би кілька тез сказати про особистісні прояви Муссоліні. (Голос Савченка відчутно м’якшає) Він був дуелянтом. Назвіть мені хоча б одного диктатора чи авторитарного лідера, який полюбляв би дуелі, який володів би рапірою, не боявся б приймати виклики від своїх супротивників. Муссоліні — музикант, грав на восьми музичних інструментах. Зокрема, задля якоїсь душевної розради полюбляв взяти в руки скрипку й заграти для людей, для себе якусь італійську мелодію. Муссоліні любив спорт. Муссоліні не пив чай та не їв м’ясо, натомість дуже любив заварювати ромашковий узвар. Муссоліні любив жінок. Він був сім’янином, але мав неймовірну прихильність серед жінок, і був справжнім їх поціновувачем. Муссоліні — це глиба, це скеля.

Наостанок хочу навести цікавий факт. Люди, які пов’язані з історією, знають про титуловану працю сучасного історика Нормана Дейвіса ”Європа: Історія”. Це така масштабна, гігантська книжка, якою, при бажанні, можна забити людину. Але в цій книжці зібрано неймовірно колосальні обсяги фактологічного матеріалу про становлення європейської цивілізації від початку до кінця. Мені інтуїція підказує, що вона перевидана українською мовою і обов’язково буде на Форумі. Так що іще не пізно завітати на Форум і придбати її.

У нього є глава, яка називається ”Леонардо”. В цій статті він зібрав найвизначніших постатей європейськї цивілізації, від альфи до омеги. І там цей рейтинг складається з 13 чи 14 позицій. Норман Девіс опирається, в свою чергу, на шкалу Брюмера. Це альтернативний науковець, але поважний історик перед ним схиляє голову. Брюмер розробив певну методологію та певні критерії, певні таблиці, за якими можна обрахувати рівень мозкового випромінення того чи іншого генія. Постаті в цій таблиці оцінено за балами, де 500 балів — це геній. То Муссоліні набрав 470 балів. Ба більше — він випередив відомого психоаналітика Зиґмунда Фройда (смішки в залі), він випередив також у цьому рейтингу Ейнштейна — фізика, знаєте. (Голос із залу: ”Айнштайна! Так правильно!”) Це свідчить про те, що навіть абстрагувавшись від політичних орієнтирів й симпатій Муссоліні, ми все одно наштовхнемось на те, що він був неймовірною, непересічною постаттю.

Брюмер розробив певну методологію та певні критерії, певні таблиці, за якими можна обрахувати рівень мозкового випромінення того чи іншого генія. Постаті в цій таблиці оцінено за балами, де 500 балів — це геній. То Муссоліні набрав 470 балів

І наостанок я вам скажу, можливо, для декого шокуючу інформацію. Муссоліні був хоч і віддаленим, хоч і опосередкованим, але, все ж таки, родичем Степана Бандери. Якщо я не помиляюсь, у 1933 році брат Степана Бандери Олександр захистив у Римі докторську дисертацію з економіки. І, знаходячись там, він запізнався з дуже симпатичною дівчиною, яка була донькою графа Чеану, тогочасного керівника зовнішньополітичного відомства фашистської Італії. Є відома фотографія, де чоловік знаходиться поряд із Чемберленом, з Муссоліні. І от вдумайтесь: Олександр Бандера одружується з донькою графа Чеану. А син графа — чоловік старшої доньки Беніто Муссоліні Герти Муссоліні. Тому ось такий опосередкований, віддалений, але наявний міст між цими родинами — Бандер, Чеану й Муссоліні існує, і це історичний факт.

Якщо є запитання — ставте, я готовий відповідати. Якщо ні — давайте тоді обійматись, цілуватись.

(Питань ні в кого немає. Зустріч завершують довгі гучні оплески).

З любов’ю та повагою, Антон Семиженко, INSIDER.