У четвер в прокат вийшли 2 українські фільми "Дзідзьо Контрабас" та "Рівень чорного", до кінця року планується вихід 11- і це ще не межа. Саме це вчора на прес-конференції в "УкрІнформі" сказав голова Держкіно Пилип Іллєнко, і додав: українських фільмів може бути значно більше, про що зараз вирішується з виробниками і дистриб’юторами, а деякі стрічки переносяться на наступний рік, щоб вони, бува, не задавили один одного в прокаті.
Втім, "Рівень чорного" та "Дзідзьо Контрабас" конкурентами не є - їх цілком можна переглядати один за одним, бо один – для "подумати" і "кайфонути від концептуальності", а інший – "відпочити від думання" і "чисто поржати".
Якщо про "Рівень чорного" ми раніше згадували в контексті того, який фільм Україна відправить на американський конкурс, про "Дзідзьо" кажемо вперше, хоч і не без чіткої рекомендації "іти і дивитися".
Це 100%-ва комедія, повна актуальних і соціально вмотивованих гегів, кумедних ситуацій і відвертого клеєння дурня. Історія про дивакуватого артиста, котрий замість того, аби добудувати хату, купив собі телефона, машину і мікрофона, а гроші на хату дала мама, яка гарує на панщині в Італії. Щоб повернути гроші і мамин спокій, герой влазить в аферу, але стає ще гірше…
Яскравий і повний гонору і сили плюс фільму - це виконавець головної ролі Михайло Хома зі сценічним прізвиськом Дзідзьо. Давно на нашому екрані не було такого насправді органічного і без претензій блазня, в кращому розумінні цього слова. Його герой ефектно пнеться від власної величі, майстерно вилазить зі штанів, аби утнути якусь переконливо зіграну дурничку, при цьому буквально високо задираючи носа. Це не завжди смішно, а частіше жарти доволі прямолінійні і, м’яко кажучи, не свіжі. Але, як-то кажуть, - він на своєму місці, і все, що він робить очевидно проявляє майстерність і талант актора.
 |
Так само він чудово вписується в історію, будучи її центром і, здається, її реальним прототипом. Причому історія добре продумана, зав’язана на початку і "розв’язана" у фіналі – цільність історії, погодьтеся, - це пів-фільму. На превеликий жаль "Дзідзьо" просто погано знятий, виказуючи абсолютне нерозуміння режисера в комедійному жанрі, де статична камера і середні плани – з іншої опери, може драми, але точно не з комедії. Олег Борщевський явно загубився, як героїня його попередньої короткометражки "Німфа".
До руху історії і вкрай рухливого героя адекватним буде і рухлива камера – чи з допомогою стедікаму, чи вже й ручна. А так Дзідзьо метушиться в кадрі, мов та муха в банці, і більша частина його енергії вилітає намарно. Відсутність режисерських рішень ледь не вбивають фільм, але в пам’яті залишається бородатий і чотириокий сміхотун, із жартами низького штибу і енергією невгамовного циркового коміка.
Важливим аспектом фільму є його незалежність від фінансування Державного агентства України з питань кіно. Фінансист "Дзідзьо Контрабас" - Сергій Лавренюк, один із засновників "каналу позитивних емоцій" "Сонце", продюсер фільмів Любомира Левицького "Селфі-паті" (минулий рік) і "Егрегор" (наступний). І це добре: кіно існує і без державної допомоги.
Але більша частина з 11 українських фільмів, намічених для прокату до кінця року, створювалися все ж за підтримки саме Держкіно.
14 вересня
"Ізі", реж. Андреа Маньяні (продюсери Олег Щербина, Юлія Чернявська, Кьяра Барбо, Массімо Ді Рокко)
Головний герой цієї україно-італійської стрічки – в минулому гарний гонщик, а тепер – депресивний товстун, що хоче накласти на себе руки. Не виходить йому це зробити в момент, коли його брат пропонує підняти дупу і допомогти перевезти на батьківщину тіло українського заробітчанина, трагічно загиблого на виробництві. Отак, з труною українця, в катафалку їде в Україну ледь не аутичний хлопець, що не знає мови, не має грошей і… приречений на постійні комічно-співчутливі ситуації.
 |
28 вересня
"Припутні", реж. Аркадій Непиталюк (продюсери Юрій Мінзянов, Влад Ряшин)
Всуціль українська комедія, хоч і теж з присмаком драми. Якщо у фільмі "Ізі" майже все відбувається в Карпатах, в "Припутніх" - в одному лише селі. І тут головна фішка – суржик, нечутий раніше в українському кіно чи серіалах так звучно, і так багато. За сюжетом одна бабуська з донькою їде до іншої бабуськи. Вони зустрічаються з її сусідами, до них долучається таксист, що віз їх, а ще тут – нероздільне кохання, сварки, крики і дотепи. І все це зав’язується в тугий вузол провінційного життя, що, незважаючи на драматизм реальності, на екрані зроблене смішно і вправно.
 |
5 жовтня
"Іній", реж. Шарунас Бартас (продюсери Олена Єршова, Марія Блічарська, Янья Кралі, Юрга Дічкувене)
Зроблений у співпраці чотирьох країн – України, Франції, Литви і Польщі, - фільм уявляє собою погляд з Європи на російсько-українську війну. І погляд доволі дошкульний, якщо в "Палаці Круазетт" в Каннах, де він показувався в конкурсі "Двотижневик режисерів", йому дві хвилини аплодували навстоячки, а в російській вікіпедії написали навпаки – що його розгромили критики. Це погляд очима хлопця, чиї романтичні уявлення про війну руйнуються в акурат тоді, коли він на ту війну приїздить – разом з гуманітарним вантажем з Литви. Медитація та сонливість фільму в першій частині різко переходить в активну фазу зі стріляниною і вибухами у другій частині (знімальну групу, що певний час фільмувала в зоні АТО, один раз обстріляли). Крім того, глядач тепер може побачити не лише Депардьє у російських фільмах, але й Ванессу Параді, яка грає французьку військову журналістку, в українському.
 |
12 жовтня
"Сторожова застава", реж. Юрій Ковальов (продюсери Єгор Олесов, Юрій Прилипко)
Важливо знати, що це екранізація відомої однойменної повісті-легенди для підлітків класного українського письменника Володимира Рутківського. І що її здійснили ті ж компанії, що створили "Незламну". В її основі лежить улюблена дитяча мрія – перенестися в минуле, і не на один день, а чим далі – тим краще. На тисячу років! Ось школяр Вітько з Воронівки і опиняється в часи Київської Русі, 1097-го року, де живуть ті самі три велети, про яких всі знають – Ілля, Олешка і Добриня. Нашестя татар, древнє пророцтво, закоханість і кам’яні монстри – це все обіцяють в нашпигованому спецефектами "першому українському фентезі"… Права на фільм вже продали до Франції, Китаю, Японії, Індії, Малайзії та В’єтнаму.
 |
| кадр з фільму. фото Інфоміст |
19 жовтня
"Урок магії", реж. Лілія Солдатенко (продюсер Олександр Лейдікер)
Незалежне кіно, зняте без допомоги Держкіно, як у всіх попередніх фільмах. За жанром означене воно як пригодницьке фентезі і працює на території "Сторожової застави". Але якщо у "… застави" кошторис перевищує 40 мільйонів гривень, на зйомках "… магії" творцям постійно бракувало грошей. Сюжет фільму крутиться навколо хлопчика з притулку. Одної ночі його лякає відьма, і він просить допомоги у своїх старших друзів. Та магічний ритуал допомоги переносить всіх разом до паралельного світу… Два роки тому в прокаті показувався перший фільм режисера Лілії Солдатенко – "Чарівні історії. Еліксир кохання".
 |
27 жовтня （Харків）
"Мир вашому дому!", реж. Володимир Лерт (продюсер Юрій Карновський, Марія Каель)
Багатостраждальний проект, що зі скандалом і підтасовками став переможцем Другого конкурсу Держкіно в далекому 2011 році, нарешті виходить в прокат, хоч і не з тою назвою, з якої все починалося, "Поминальна молитва". Поставлений за п’єсою Григорія Горіна і заснований на класиці єврейської літератури – "Тев’є-молочар" Шалом-Алейхема, він в трагікомічний спосіб описує побут євреїв (зйомки пройшли під Києвом, в Пирогово). Кажуть, це буде на кшталт "Чотирьох весіль і одного поховання", тільки в інтерпретації Володимира Лерта, чий перший фільм, "Відторгнення", був гіршим фільмом 2009 року, а другий, знятий як альманах, "Ніч Святого Валентина" - одним з гірших фільмів 2016 року (за опитуванням "Бюро української кіножурналістики").
 |
26 жовтня
"Будинок "СЛОВО", реж. Тарас Томенко (продюсери Олег Щербина, Юлія Чернявська)
Документальний повнометражний фільм, що показує у фотографіях і архівних зйомках та розказує хитро прописаним закадровим текстом одну з найтрагічніших ситуацій в історії України: коли наприкінці 20-х років XX-го сторіччя цвіт української культури – акторів, режисерів, поетів, письменників, музикантів – запросили жити в один добре облаштований в Харкові будинок, а потім всіх нараз або розстріляли, або посадили, або примусили працювати на систему. Незважаючи на форму документального кіно, він був сприйнятий "на ура" приймальною комісією при Держкіно, конкурс якого "Будинок…" виграв два роки тому. Рішення випускати його в прокат було прийняте саме через глядацький потенціал, що він показує, а документальні фільми у світі часом збирають десятки і навіть сотні мільйонів доларів.
9 листопада
"Стрімголов", реж. Марина Степанська (продюсери Олена Єршова, Володимир Філіппов, Катерина Лачіна)
Кілька днів тому ми писали про цей фільм, відповідаючи на питання який фільм Україна відправить на американський конкурс. Драма про стосунки хлопця-вундеркінда, який лікується від алкогольної залежності і дівчини, що мала б їхати за хорошим життям до Німеччини. Психологічний фільм про що робити і чи варто - один з кращих, що виходять цього року в Україні.
 |
16 листопада
"Межа", реж. Петер Беб’як (продюсери Андрій Єрмак, Ванда Адамік Грицова)
Це копродукція України і Словаччини. Два місяці тому, представлений в конкурсі кінофестивалю Карлових Вар, він отримав приз за кращу режисуру, а зараз вже четвертий тиждень поспіль очолює топ-10 фільмів словацького прокату. Його збори вже перевищили 1,5 мільйонів євро, а прокат ще триває, хоча вже відомо – це найпопулярніший фільм, зроблений словаками, в історії цієї країни. Така популярність пояснюється живим і болючим сюжетом, який стосується словацько-українського прикордоння, і пов’язаної з ним контрабанди, мафії, поліції і життя всіх їх родин.
 |
6 грудня
"Кіборги", реж. Ахтем Сейтаблаєв (продюсер Іванна Дядюра)
Один з найочікуваніших фільмів року, він оповідає про захисників донецького аеропорту. Це драматичний екшн, і знімався він за всіма правилами жанру – з психологічно пронизливими ситуаціями, танками, вибухами і автоматними чергами. Чудовий сценарій написала визнаний майстер драматургії Наталя Ворожбит, техніку надавало Міністерство оборони, а головними консультантами були ті самі кіборги, яких так, через незнищенність, назвали проросійські сепаратисти. Надія на цей проект базується на професійності режисера Ахтема Сейтаблаєва, і хоч попередній його фільм, цьогорічна "Чужа молитва", був провальним, за його спиною стоїть важлива і добре зроблена "Хайтарма" 2013-го року.
 |
Грудень
"Брама", реж. Володимир Тихий (продюсер Ігор Савиченко)
В основі фільму – п’єса Павла Ар’є "Баба Пріся", яка вже кілька разів ставилася на театральній сцені України, а 2015-го року інсценізація її "Молодим театром", "Сталкери", отримала дві найвищі театральні премії, "Київські пекторалі". Саме з цього спектаклю "переїхали" у фільм і виконавці двох головних героїв – Ірма Вітовська і Віталіна Біблів, що є унікальним випадком для нашого кіно. Це історія про бубуську, що жила недалеко від Прип’яті, а після Чорнобильської катастрофи відмовилася виїжджати, і залишилася в Зони відчуження. Разом з нею живуть її донька та доньчин син. Часом заходить місцевий дільничний міліціонер. А більш нікого. Окрім русалок, з якими часом спілкується бабця, та голосу в її голові, що попереджає про майбутню катастрофу.
 |
