24 серпня в 26-й День незалежності в нашому прокаті стартує новий український фільм - "Червоний", кіно, що вимагає прискіпливої уваги – і через амбіції творців, голосно виголошені ними, і через сюжет про повстання воїнів УПА в ГУЛАГу, і через можливий вибір "Червоного" як претендента на "оскарівську" номінацію від України.
Як сказав на прес-конференції перед київською прем’єрою фільму в столичному кінотеатрі "Оскар" в ТРЦ "Гуллівер" голова Держкіно Пилип Іллєнко, "Червоний" - перший з 13 українських фільмів, що, починаючи з 24 серпня, вийдуть в український прокат до кінця року. Початкова позиція в цьому списку – це позачерговий плюс в карму. Але тим важче буде цю індульгенцію відпрацювати, пропонуючи глядачеві кіно, заявлене на вищих обертонах вимов, з найбільшим градусом продюсерських очікувань і глядацьких сподівань. Чого лише варта заява режисера, Зази Буадзе, який після прем’єри фільму у Львові, як писав місцевий сайт http://dyvys.info, сказав, що "наша амбіція — це повні зали і не тільки на цьому фільмі", а потім додав: "… професійний рівень сьогоднішнього нового кіно дуже високий, гідний європейського рівня".
Європа свій рівень збалансовує згідно відомого вислову філософа Джорджа Сантаяна "той, хто не пам’ятає свого минулого, приречений на те, аби пережити його знову". Тому активно звертається до торішнього, часом міняючи його. Українське кіно це робить в дивний спосіб, заглиблюючись в часі, і цілковито забуваючи недавнє вчора-позавчора, таким чином знову наступаючи на ті ж самі граблі.
Лише три роки сплило з моменту виходу фільму "Поводир" Олеся Саніна, загальновизнаного лідера українського прокату. Тоді, 2014 року, фільм про знищення репресивною радянською владою українських народний співців, кобзарів, отримав у прокаті близько 14 мільйонів гривень, що, з одного боку, показало, що наше кіно може збирати вражаючу касу, а з іншого боку – що це враження дуже помірне, оскільки каса не спроможна повернути навіть вкладені гроші, не кажучи вже про прибуток для інвесторів (курс долара на той час складав 8 грн, а реальний бюджет "Поводиря" перевищував 2 мільйонів доларів). Але якщо у фільмі Саніна було максимально зроблено з того, аби він виглядав для широкої аудиторії – впізнавані актори, "стильна" картинка, національний пафос, - в "Червоному" є лише третина.
Наприклад, в "Поводирі" головний жіночий образ втілила популярна співачка Джамала, дебютант в кіно, але фізіогномічно виразна і знана. А в єдиній жіночій, другорядній ролі в "Червоному" зіграла непогана, але нікому не відома актриса Любов Тищенко, чия емоційна гра моментами давала таку гіперболу, що хотілося відвернутися від екрану і закричати за Станіславським "не вірю". Якщо виходити з твердження сценариста "Червоного", Андрія Кокотюхи, одночасно і автора роману, покладеного в основу – "це чоловіче кіно", - тоді не зрозумілим є чоловічі ролі: як було сказано на прес-конференції, 70 % всіх виконавців – не професійні актори.
 |
| фото Pingvin.Pro |
Чому? І як в такому випадку привабити глядача? Якщо в "Поводирі" аудиторія цілком ідентифікувала вправних і зіркових Станіслава Боклана та Олександра Кобзаря, то в "Червоному" з чистої сторінки відкривала для себе Миколу Березу, з одним фільмом за плечами, "Братами", і Олега Шульгу, цілковитого дебютанта. Звісно, в дебютах нічого поганого не має – всі коли-небудь починають (згадати б перші ролі американських акторів Крістіана Бейла чи Кірстен Данст, які є ледь не кращими в їх кар’єрі).
Але в даному випадку НЕвпізнавані артисти, як один з кінематографічних магнітів, нівелюють масову зацікавленість, про яку так гордовито промовляли творці "Червоного". Адже наявність фільму в 70% кінотеатрів країни, за інформацією голови прокатної компанії фільму Богдана Батруха, не означає автоматичного успіху – глядач голосує ногами і квитком, а квитки він купує на те, що кидається в очі. Чи будуть його спонукати купити квиток сотні плакатів з великим, симпатичним, але невідомим обличчям?
Продюсер "Червоного", Володимир Філіппов, згадав на прес-конференції про діяльність його продюсерського центру "ІнсайтМедіа", який розпочав і свою діяльність, і нове українське кіно з фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" Михайла Іллєнка. Таким чином, продовжив продюсер, вони заявили і про нового українського героя. Продовжили фільмом "Іван Сила", а тепер – "Червоним". Немає ніяких сумнівів, що головний персонаж на ймення Червоний, воїн Української Повстанської Армії, засланий в концтабір, який врешті піднімає повстання і успішно виграє, - це герой, і в давно-грецькому розумінні слова, і в сучасно-українському. І провадить він своє ув’язнене існування героїчно – об’єднує навколо себе українців і не дає їх ображати іншим зекам, адекватно відповідає "сукам", і гідно – "злодіям". Його зухвалість викликає повагу – і в інших персонажів фільму, і у глядача.
Але якщо персонажі не можуть діяти інакше, як написано і знято, то глядач – може, і діє, крутячи писком, адже фільм – це художнє кіно, де кожна деталь має бути виокремлена, розфарбована і з презентабельного боку представлена на розсуд аудиторії. А в "Червоному" навіть головний персонаж, герой, не яскравий – ні мімікою, ні рухами, ні навіть своїми діями особливо по-геройськи не виглядаючи (значно ефектніше за нього - головний пахан зони, з поганялом Тайга, у виконанні класного Ігоря Колтовського).
Підняти обличчя до пахана, витримати його погляд, сміливо закрити очі – це красимо написано, але зіграно це буденно. І що більш провально – це знято банально. Просяться гіперкрупні кадри з максимально збільшеними, на весь екран, очами, повними гніву чи навпаки – що промовляють стійкості, або крупними деталями на кшталт папіроси, яку мне в пальцях Тайга. Цього не має. І не тільки тут. По всьому фільму цього не має. Тут назагал всього кінематографічного мало. Чому? Адже Заза Буадзе сам чудовий кіносценарист, вражаючий ерудит, людина найвищого художнього польоту і в слові, і в образі. Чому в його кіно так мало кіно?
 |
| фото Pingvin.Pro |
Це можна пояснити кількома способами. З операторської точки зору. Оператор Олександр Земляний, відомий за своєю попередньою роботою, "Гніздом горлиці" Тараса Ткаченка, був явно переоцінений. Бо дав "телевізійне" кіно. І раніше, і зараз. В "Червоному" все максимально згуртовано навколо зони. Вона – єдина локація на весь фільм (хоча в романі їй присвячена лише одна третина сюжету). Вона постійно в кадрі, в кадрі люди – що ходять, тяжко працюють чи говорять. Загальні і середні плани. З мінімальною кількістю крупних… Це все забирає простір для польоту фантазії глядача. Це перетворює фільм в сучасне, українське розуміння "телемувіка".
Друге пояснення такого вигляду фільму – примітивне, але точне – брак коштів. Звична проблема нашого кінематографу. Загальний бюджет "Червоного" складав 20 мільйонів 800 тисяч, з яких 50% надало Держкіно, чий пітчинг проект фільму виграв 2014-го року. Кошти надавали приватні інвестори і фонди, але все одно цього було недостатньо. Винятково з точки зору знімальних днів, і відповідно - сцен і планів. З виробничої точки зору все як раз вдалося: зона виглядає переконливо, як і обличчя та "костюми" зеків та інших "мешканців" ГУЛАГу (в цьому сенсі, краще обличчя фільму – закарпатського актора Олександра Мавриця, виконавця ролі негативного персонажу начальника табору Абрамова – його емоційно розфарбована і багата на грані гра є найбільшим і поодиноким плюсом "Червоного").
Вочевидь, нове українське кіно бере рекламою - опосередкованою картинкою і формою. "Червоному" передувала ретельна промокампанія, що складалася з постійного і добре проробленого (в своїй ритмічності) плану викладу спочатку знімального періоду, а потім і предпрем’єрного очікування, з коментарями торців і акторів, та фото і відеоматеріалами. Найбільший дистриб’ютор в Україні, B&H, забезпечив велику кількість копій.
Держкіно – інформаційну і частково фінансову підтримку. Андрій Кокотюха – словниковий запас "сценариста-не-письменника", даючи інтерв’ю і коментарі во всім всюдам – де не посій, то Кокотюха вродиться. Що разом із сарафанним радіо створило незлий розголос. А додатком до всього служить той факт, що "Червоний" є одним з восьми фільмів, які розглядає Оскарівський комітет на предмет висування від України на здобуття номінації Американської кіноакадемії в категорії "кращий іншомовний фільм"!
Втім, по суті, ми отримали недокіно, як мова у продюсера Філіппова, якому робить честь намагання говорити українською, але поки це лише дикий суржик з понівечених двох мов. "Червоний" не виправдовує своєї заявленої насиченої колористики і скоріше є блідо-рожевим замінником крові, як есенції життя. А попереду нас чекає перша в історії українського кіно трилогія: спочатку буде знята друга частина, пріквел подій "Червоного", і оповідь про те, як жив, боровся і потрапив у полон герой, а потому – і третя частина, сіквел подій після втечі Червоного із зони… Візьмуть творці до уваги зроблені ними помилки? Чи кров знову будуть заміняти недофарбованою водою?
