Родинні саги: 6 романів, які варто читати перед вивченням родоводу

Світ урбанізується дедалі швидше - і дедалі частіше пишуться родинні саги, в яких події і долі зароджуються в минулому
кадр з фільму Корабельні новини
29 травня 201718:01

Світ урбанізується дедалі швидше - і дедалі частіше пишуться родинні саги, в яких події і долі зароджуються в минулому і проживаються здебільшого на землі. І не тому, що ще 100 років тому більша частина населення планети обробляла землю, а тому, що цей зв’язок - із землею, родом, корінням - людині потрібен зараз, коли майже кожен у якомусь поколінні - біженець, емігрант, полонений або загарбник, і живе не там, де народився і звідки походить його рід.

Жанр родинної саги міг би звучати в наші часи досить архаїчно, але, незважаючи на щільність щоденного часу, товсті книжки з розлогими сімейними історіями на багато сотень сторінок стають дедалі популярніші. Що нам у них? Терапевтичне співпереживання, подолання стерильності сучасного світу, упізнавання власних ситуацій та їх проговорення чужими вустами, цікавість - як це: бути частиною великого роду, займати своє місце - як за великим спільним столом, так і в стилізованому медальйоні на умовному дереві поколінь? Адже звідки нам знати - чи ті предки “до сьомого коліна” справді залишилися десь далеко, а чи живі в кожному з нас досі.

На кінець весни усім нам обіцяли відкрити доступ до онлайн-бази даних про 2 мільйони наших предків з XVII по XX століття для досліджень родоводу. У передчутті цієї інформації спробуємо дізнатися, як це - знати про свій рід без заборони на минуле? І складати історії - будь-якої історичної глибини.

Грем СВІФТ. Земля води.

 

У цьому романі є все: власне Історія - мала й велика, змішана з водою земля - мул Фенів, створений двома річками, що і ускладнює життя, і визначає, є Рід, з якого все постало і який, зрештою, закінчується, і є Оповідач - учитель історії, який історію Європи на уроках починає підмінювати історією свого роду. Колись давно вона почалася на цій своєрідній напівземлі, і під кінець життя герой проживає її заново, осмислює та оповідає - без поспіху, глибоко занурюючись та споглядаючи те, чого не видно на поверхні реальності, і тих, кого вже немає серед живих.

У романі дуже багато води. Змішуючись із землею, вона створює мул, на якому і яким живуть усі герої. Мул створює береги річок і водночас сповільнює русла, а що менше води в річці, тим менша швидкість течії - а отже, і здатність до самоочищення. Як річок, так і сімей, у шафах яких торохкотять приховані скелети і не дуже хороші таємниці двох родів - з протилежними темпераментами та формулами крові. Що вийде, якщо гаряча артеріальна кров сангвініків змішається з в'язкою, замуленою флегматичною лімфою? “Жити у Фенах - означає отримувати реальність сильними дозами”. Здолати цю реальність, якщо не живеш на сухому пагорбі, де розкреслюєш навколишню дійсність на креслярській дошці розпланованого успіху, можна лише в один спосіб - архаїчний, як світ: “Поки Аткінсони рухали історію, Крики розповідали байки”.

На дитяче питання головного героя з роду Криків “А чому Фени такі пласкі?” батько якось відповів: “А щоб Богу було краще видно…” - але чи є вся ця історія свідченням Божого гніву, значення немає, адже кожен рід із часом назбирує проти себе багато свідчень, і “зло - це не те, що відбувається десь за сімома морями, - воно несподівано торкає вас ззаду за лікоть”. Важливою лишається історія, що масштабно говорить про людей у часі завдяки наскрізному деміургічному баченню Оповідача і затягує у свій замулений вир на кілька століть углиб. Саме цей роман вважається одним з найкращих прикладів британського постмодернізму, екранізація якого 1992 року з Джеремі Айронсом у головній ролі хоч і не передає усіх нескінченних тонкощів роману та його мови, але залишається в пам'яті на десятиліття.

Каталін Доріан ФЛОРЕСКУ. Якоб вирішує любити

 

За натхненням Флореску, сім’ї якого довелося тікати з Румунії під час повстання проти Чаушеску, із Швейцарії, де він живе і пише німецькою, їде на батьківщину свого дитинства, щоразу вирушаючи в подорож на схід. На схід, рятуючись від голодної смерті, вирушає і давній предок головного героя - з Лотаринґії за Дунай - у Банат, розташований в сучасній Румунії.

Історія роду за три століття, яку хлопчику Якобу розповідає його дід окремими оповідками, постійно перемішується із сучасністю. Історії дорослішання, зрілості та старіння згортаються і проявляються в живому сьогоденні - в тих, хто вижив, дожив і пережив інших. Але не дають конкретних рецептів порятунку - тільки фіксують зроблений колись вибір. Це інший світ, у якому слово - не порожній звук, а дія і співдія. Усне слово старанно оберігає все, що допомогло предкам вижити. Слабкого Якоба захована в слові сила зміцнює вірою в себе, допомагає долати межі реальності і перемагати сильніших.

В історії Якоба задіяно багато учасників, межа між життям і смертю стерта, померлі десь поряд, в живих, самі живі - Якоб ховається серед них: як зовні (у гробівці), так і всередині. Один дзвін, відлиття якого стало першою подією у поселенні переселенців, маркує весілля і похорон, адже в межах родинного епосу знаку +/- немає, тільки констатація факту, як зупинка метро - одні сходять, інші заходять. Нам потрібен доступ у глибинну пам’ять роду - унікальний досвід чужих і водночас рідних доріг, який неможливо перевірити на достовірність, можна лише знайти його в собі. Так само, як відчути життя в часі, що визначається не годинами, а подіями, а простір згорнутий до розмірів села, бо найголовніше відбувається не десь, про що скажуть у новинах, а поряд: як зустрічаються і поєднуються люди, як зав’язуються вузли доль, що і як формує людські якості, як вчинки закладають глибинні закономірності.

Дитина і батьки - одна зернина, частково розділена, частково - з’єднана назавжди. Що робити з тією половинкою, що дає і забирає життя водночас? Відтяти разом із половиною себе чи прийняти як долю, звершену вже в мить зачаття? Якоб вирішує любити.

Енні ПРУ. Корабельні новини

 

Якщо земля предків - не та, що під ногами, то попереду обов'язково, якщо цього ще не відбулося, - дорога додому. Вона може початися випадково, в якийсь буденний момент, а може тоді, коли буденність у своєму дотеперішньому форматі закінчилася назавжди. З сімейної трагедії починається історія Куойла - героя роману “Корабельні новини” канадської письменниці Енні Пру, яка отримала за нього 1994 року Пулітцерівську премію.

Куойл, якого ніхто не любить, із досі йому незнайомою тіткою та двома дочками вирушає на батьківщину предків - Ньюфаундленд, влаштовується в місцеву газету репортером і починає вести рубрику, присвячену кораблям, що заходять у місцевий порт. Під час кожної зустрічі з місцевими він виявляє, що його сприймають як Куйола з історією - “з тих самих Куойлів”, які жили “на мисі Куойлів” і ось тепер - в його особі - повернулися додому.

З кожним кроком на незнайомій рідній землі починають виходити на яв та розв'язуватися родові вузли, яких у жорсткому нордичному минулому зав'язалося немало  і в яких він поступово починає пізнавати себе. Мистецтво вузли в'язати - його секрети винесені в епіграф кожного розділу роману - в крові кожного, хто живе біля моря та риби. Але вміння їх розплутувати приходить лише з індивідуальним досвідом та новими, ще не записаними в книзі родової пам'яті алгоритмами.

Жорстоким історіям як сучасників, так і предків, протистоїть лід, який огортає острів Ньюфаундленд з усіх сторін більшу частину року і об’єднує землю з водою. Який він - родовий дім, що стоїть на камені цього острова, прив'язаний до нього міцними канатами? На постійно сильному вітрі він має свій власний голос, а дерево, з якого він зроблений, схоже на оголену шкіру. Як цей дім опинився саме на цьому місці - куди не веде жодна дорога і лише вода може нею стати? І як цей дім і це місце на межі виживання можуть виявитися тим єдиним для неговіркого і невпевненого героя, що він наважиться назвати своїм?

2002 року роман був екранізований - з Кевіном Спейсі, Джуді Денч і Джуліанною Мур у головних ролях. Але як і у випадку із “Землею води” Г.Свіфта, його краще один раз прочитати, ніж 10 разів побачити.

Яцек ДЕНЕЛЬ. Ляля

 

З фрагментарного роману сучасного польського письменника про свою бабусю Лялю Бенецьку та її оповідей про всіх відомих їй предків та родичів, постає історія Польщі останніх, мінімум, двох століть. Декому, можливо, складно зібрати цілісну хронологічну історію з усіх “клаптиків”, з яких складається цей роман. Але зазвичай саме такою і постає перед нами реальна родинна історія, почута з перших вуст: в окремих анекдотах та часто вирваних із контексту історіях - смішних або трагічних, з постійними персонажами (улюбленими і не дуже), окремими предметами, що обростають спогадами, і складними родинними зв’язками-стосунками.

Уже наприкінці книги бабця питає онука, як пишеться йому книга - не клеїться нічого, каже той: хронологічно не пишеться, бо ніколи так не оповідається, якщо ж писати фрагментами та відступами - буде незрозуміло. На що бабця Ляля залишає всім читачам роману Денеля, який таки пише фрагментами, свій рецепт до розуміння - перечитати двічі, так само як і ми своїх рідних перепитуємо, щоб почути вже чуте ще раз.

На відміну від вигаданих історій, цей роман містить реальні спогади, які множаться, неочікувано пов'язуються між собою в нові цілісності, як рослини в улюбленому садку бабці Лялі - з героями як минулого, так і теперішнього, адже усна оповідь завжди залежить від настрою оповідача, слухача і моменту. Як жилося предкам бабці Лялі в Києві, як наші з вами предки зустріли перший в Україні автомобіль, як пізніше жилося “москалеві”, що виїхав у часи 1917-го в Польщу і опинився у міжвоєнні роки в середовищі польського вищого світу. Як жилося Польщі в часи Другої Світової, під час першої і другої окупацій - спочатку німецької, потім радянської? І в чому була різниця, яка стосується певною мірою і нас.

Зрештою, будь-яка родинна історія містить багато смерті, поступового згасання, без чого неможлива естафета роду і поява нових учасників. Які, сягаючи розквіту свого життя, починають творити цю історію заново.

Арундаті РОЙ. Бог дрібниць

 

Перший роман авторки, що відразу отримав Букерівську премію (1997 р.), - напівбіографічна історія, що відбувається в християнському Айеменемі, штат Керала, Індія. Змішана хронологічно, ця історія в міфічно-поетичних деталях-дрібницях розповідає про сім’ю двояйцевих близнюків - дітей розлученої жінки, яка повертається в дім батьків, відчуває на собі всі знаряддя тортур кастової системи та дізнається, що справжня любов у схеми не вписується, а отже це найчастіше про смерть.

У дитинстві, до трагедії, вони були Я, два в одному, мали спільні сни, враження і спогади. Після трагедії вони стали Вони, розділені кордонами, відстанню та болем зради і вбитої любові. Уся історія - між ними 7-літніми, коли все відбулося, і ними ж 31-річними, коли Рахель повертається з далеких мандрів, щоб зустріти брата Есту і зібрати розбите ціле в нову, хоч якусь єдність, адже без неї життя не має сенсу. І щоб її зібрати, потрібно розповісти всю історію від початку, скласти всі розгублені частинки пазлу, згадати все до дрібниць - не гучних, хоч і промовистих, про батьків і їхніх батьків, про їхніх братів і сестер, і дружин, і дітей і т.д. Про всіх, хто брав участь у трагедії, коли загинула дитина, але помирала від людських рук з переламаними кістками любов. І так, це теж історія, яка повноцінно складається лише після другого прочитання - коли згадки про те, що вийшло на яв лише наприкінці, з'являються вже на перших сторінках, деталь за деталлю, створюючи образ, і настрій, і сенс.

А поки остання деталь не прояснила суть трагедії, усі відтінки відчаю та нездійсненої любові в різних поколіннях предків Ести і Рахель змінюються навзаєм і визначають візерунки доль, адже всі вони - порушники головного людського закону, який визначає кого і як потрібно любити. І наскільки сильно.

Свою популярність, здобуту завдяки роману “Бог дрібниць”, Арундаті Рой присвятила політичній та громадській діяльності і лише кілька років тому взялася закінчити свій другий роман, який вийде друком влітку цього року - “Міністерство граничного щастя” (The Ministry of Utmost Happiness).

Валерій ШЕВЧУК. Дім на горі

 

Найпомітнішою родинною сагою останніх років в українській літературі став “Музей покинутих секретів” Оксани Забужко, про книги якої вже сказано багато, тому тут хотілося б згадати іншу книгу - роман-баладу Валерія Шевчука “Дім на горі” - плинну, з бароковим присмаком та символізмом деталей, прорахованими закономірностями, на яких тримається художній світ, і складними, але по-домашньому зрозумілими образами. Проста оповідь про вже далеке від сьогоднішнього життя, ще зі спогадами про іншу війну, але вже сповнене творчої сили і в передчутті історичних змін готове до відродження та знань про себе.  

Родинна сага в необароковому стилі - “химерна” та містична, що прочитується як на образному, так і на мовному рівні, з живою, не перекладеною мовою, упізнаваним із тексту в текст авторським стилем і інтонацією, кольоровими снами та внутрішнім життям персонажів по той бік реальності, - на наших очах перетворюється на притчу. В історії чотирьох поколінь, що мешкають в одному будинку на горі, сюжети доль повторюються в залежності від того, який чоловік і звідки прийде до жінок цього дому. Якщо з'явиться нізвідки - то народиться хлопчик, що піде блукати по світах, а якщо підніметься знизу - то народиться дівчинка, що хайзянуватиме тут надалі, підтримуватиме традицію, життя і світ на своїх плечах. Жінки - володарки дому на горі, справжня спадкова лінія, що визначає долю як усіх поколінь цього роду, так і причетних до нього чоловіків. Зокрема тих, що в кожному романі Валерія Шевчука пишуть або читають книги, збирають бібліотеки або переписують рукописи - усе, що символічно свідчить про пам'ять - родову або національну, досвід, особистий і культурний, - збережений по крихті для наступних поколінь, мудрість, що стає глибшою із кожним поколінням, яке зробило в неї свій внесок, і передало прийдешньому.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
303
ПЕРЕГЛЯДІВ
0
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

18.08.2017, 20:01
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 15 серпня 2017

    Від Чорновола до Тимошенко: технології українських виборів у 12 історіях. Частина 1

    "Маленький секрет" однієї перемоги Тимошенко, "Танець пінгвіна" для "зелених" і вибори за 300 доларів - як це було у далекі 90-ті

     
    • 14 серпня 2017

    Високий сезон: 10 гарячих серіалів літа

    Міні-серіал від британця МакГоверна, який робив "Засуджених", історія постання американського стендапу, драмеді про жіночий реслінг і ще, ще, ще...

     
    • 14 серпня 2017

    Миллиарды в скважины. Кто взялся за бурение для “Укргаздобычи”

    Как проходил один из крупнейших в истории Prozorro тендеров — следил INSIDER

     
    • 11 серпня 2017

    Не арбузами едиными: как БПП, Батькивщина и Оппоблок не могут поделить Херсонскую область

    Такая конфигурация возникла осенью 2016 года и во многом связана с тем, что тогдашний глава облсовета Путилов не смог справиться с ситуацией в области.

     
Система Orphus