Маленькі великі історії: 8 важливих серіалів весни

Нові сезони "Фарго", "Карткового будиночку" і "Твін Пікса" ви помітите і без нас – а от про ці серіали ми промовчати ніяк не могли.
5 травня 201712:00

Час уже визнати: ми живемо саме в епоху серіалів. В епоху того телевізійного "контенту", який давно й успішно змагається з повнометражними і непристойно дорогими фільмами кінокомпаній-гігантів. З іншого боку – серіали й самі вже вийшли на не менш вражаючий рівень.

В сьогоднішньому огляді на INSIDER – винятково новий продукт, тобто серіали, які запустилися якраз цього року, цієї весни. Щоправда, є одне "але": кілька з них стартували ще наприкінці зими, та, оскільки ми закінчували їх дивитися в березні-квітні, не гріх буде зазначити і про них. Тим паче, що зібрані тут серіали – як мінімум важливі для індустрії в цілому, а як максимум – безкінечно талановиті і навіть геніальні.

Нові сезони "Фарго", "Карткового будиночку" і "Твін Пікса" ви помітите і без нас – а от про ці серіали ми промовчати ніяк не могли. Далі - слово Євгенію Стасіневичу, який знову з нами. 

Велика маленька брехня (Big Little Lies, 19 лютого)

Вочевидь, найбільше відкриття цієї весни – американський серіал з акторками першої величини в головних ролях.  В респектабельному містечку на березі океану живуть не менш заможні й успішні сім’ї (числом чотири), щоправда, не без винятку. У всіх є діти, хтось із матерів займається виключно вихованням, хтось намагається суміщати це з карколомною кар’єрою. Діти відвідують одну престижну школу, і саме на шкільному святі буде знайдено труп. Далі каскад флешбеків, й інтрига, яка протримається до самого кінця: хто кого і за що вбив?

 

Велич серіалу видається перебільшеною, та все ж: саме "Брехня" остаточно фундує один із найважливіших трендів американських кіно і літератури останнього десятиліття. Найбільше зло – не зовнішнє, не шпигуни й не інопланетяни; темрява розташувалася в самому осерді американської мрії, її бастіоні – в звичайній родині. Чим красивіший фасад (будинок, посмішка, робота) – тим гучніше торохкотять скелети в сімейних шафах. Минуле нікуди не йде, та й найрідніші люди – зовсім не ті, ким можуть здаватися. Особливо, зі сторони. Геть некомфортна думка, а проте, тут її збалансовує добряча порція іронії і  чорного гумору. Додаткові плюси: нарешті стало зрозуміло, що Візерспун таки акторка і може потягатися навіть з Кідман, а фільм, де є діти і вбивство, неврози і травми, може не скотитися в дешеву спекулятивну мелодраму. І вже цим вчепити глядача.   

Коли ми повстанемо (When We Rise, 27 лютого)

Телевізійний серіал про боротьбу сексуальних меншин США за свої права протягом фактично п’ятдесяти років: від 1969-го, Стоунволлських бунтів, і до сьогодні. Багато історій, багато проблем  і персонажів: ветерани В’єтнаму, підлітки-провінціали, представники силових структур і лише на позір прогресивного суспільства; громадянські права, прайд-паради, підтримка ВІЧ-інфікованих, легалізація одностатевих шлюбів, трансгендерність. Що підкуповує – еволюція форми від мелодрами і певної карикатурності до помітної глибини і розповіді без надриву: в серіалі вісім епізодів.

 

І хоч акторським роботам часто далеко до рівня "Харві Мілка",  а втім, команда серіалу вражає і без цього: два епізоди зрежисував Гас Ван Сент, керував проектом оскароносний Дастін Ленс Блек (лауреат за найкращий сценарій до того ж "Мілка"); ще один режисер - Томас Шламмі -  знімав "Американців" і "Мангеттен". Тобто – так, продукт цей значною мірою ідеологічний, але відмовляти йому у серйозному рівні художньої переконливості якось не випадає. Він точно сподобається тим, хто свого часу оцінив "Ангелів в Америці", ну а радикальним націоналістам перегляд просто обов’язковий.   

Ворожнеча (Feud, 5 березня)

Ось він – найкращий серіал весни. Не тому, що дві великі акторки (Джессіка Ленг і Сюзан Серендон) грають двох великих акторок (Джоан Кроуфорд і Беті Девіс); і не тому, що йдеться про золоту епоху Голівуду й імперію братів Ворнерів. І навіть не через те, що все там технічно ідеально: прийом "фільму у фільмі" і конгеніальні акторським роботам режисери-постановники – таким сьогодні навряд здивуєш.

 

У цій історії про світ лицемірства і масок, які приросли і здерти їх можна хіба зі шкірою, несподівано багато людяності: стильність картинки (а які титри!), що максимально тонко передає дух часу, не перекриває простого, але від того не менш важливого, меседжу. Успіх – це не про щастя; це про самотність і відсутність хоч когось поруч. І не важливо, звідки ти прийшов під світло софітів: з родини, де до тебе чіплявся вітчим, чи з бродвейських підмостків. Про подібне, до речі, оповідав і "Ла-Ла Ленд".

Поза іншим: хижацькі закони "індустрії мрій", які не роблять винятку навіть для найулюбленіших кумирів і ворожнеча, яка народжується не з ненависті, а з болю. Раян Мерфі, який того року показав прекрасну судову драму "Народ проти О. Джей Сімпсона", в цьому серіалі-антології  без перебільшення стрибнув вище голови. І далі буде: у наступному сезоні мова піде про Чарльза і Діану.

Син (The Son, 8 квітня)

В основі десяти епізодів серіалу – один із найгучніших товстих американських романів останніх років, "Син" Філіппа Меєра. По формату – сімейна сага в три покоління, по жанру – психологічний вестерн, не менш кровожерливий за класичний уже "Кривавий меридіан" Маккарті. Герої: Ілай МакКалоу, голова родини, який пережив цілу купу особистих драм і багато років був у полоні каманчів; Пітер, його син, куди тонша натура, схильний радше до рефлексій, ніж до конкретних дій, для батька – просто "виродок"; та є ще Джинні, улюблена правнучка Ілая, осердя сімейного бізнесу і людина не свого часу: вольова, але дещо нетутешня. Всі історії – хоч по-своєму і незалежні - переплетені в максимально примхливому візерунку, де кожна подія відгукується в майбутньому і нічого випадкового нема. Меєр шукав національних матриць, йдучи за міфологією американського Півдня.

 

Так це виглядало у романі. Серіал же вийшов куди більш прямолінійним: переакцентований вестерн, де старшого МакКалоу грає Пірс Броснан, а питання пошуків коріння національної ідентичності ховається в тіні міцного, хай і психологічно нюансованого екшену. Добротно, цікаво, але не "вау!". З іншого боку – поки ми чекаємо на екранізацію "Щигля" і "Поправок" (чи дочекаємось…), можна подивитися і "Сина": професійно зроблені історичні драми ще ніколи не були зайвими.     

Геній (Genius, 25 квітня)

Перший ігровий серіал Nat Geo – і одразу про Альберта Ейнштейна. Першооснова – одна з найкращих біографій вченого авторства Волтера Айзексона. Біографу вдалося пройти по хисткій стежці між насиченим особистим життям і революційними науковими відкриттями свого героя, не завалившись на жоден з боків. Цього захотіли і творці серіалу, і в них, певно, вийшло. Все-таки Nat Geo - це знак якості: коли і ефектно, і популярно, і пізнавально, і просто вкрай майстерно. Команда: Рон Говард (режисер, що знімав "Ігри розуму" і "Код да Вінчі"), серед сценаристів також і Айзексон, а вченого у зрілому віці грає сам Джефрі Раш.

 

Дві паралельні історії: одна стартує в 1894-у – і тут молодий Альберт виборює право на навчання, про яке він мріє. А от інша починається з 1922 року, коли в Німеччині наростають націоналістичні настрої, що, врешті, призведуть до фашизму і еміграції Ейнштейна, за яким глядач спостерігає аж до його смерті. Детальні і доскіпливі історичні реконструкції, вивірені і максимально доброзичливі до глядача діалоги про найскладніше; епоха, яку судомить і яка розривається спочатку Першою, а потім Другою світовою. І кохання, куди без нього: тут би почати боятися, аби вчений не постав винятково зрадливим чоловіком-ловеласом, але ні, Nat Geo "клюкви" не допустить. Ейнштейн в серіалі різний: товариш (обіцяють показати його спілкування з Кафкою і Марією Кюрі), бунтар, вчений, єврей посеред шаленства антисемітизму – і, звісно ж, геній. Між іншим, це також антологія: далі обіцяють байопіки про не менш талановитих людей.   

Розповідь служниці (The Handmaid’s Tale, 26 квітня)

Екранізація важливого, але далеко не найкращого роману живого класика Маргарет Етвуд – згадати хоча б її "Сліпого вбивцю". До того ж, більш-менш невдала спроба оповісти цю історію мовою кіно вже була: у 1989 році над нею попрацювали Шльондорф і Пінтер. В чому ж проблема? Здається, в самій історії – цікавій, але надто категорично артикульованій.

 

"Розповідь служниці" - антиутопія. В майбутньому замість США постає тоталітарна Республіка Гілеад, та от біда – наростає демографічна криза: лише одна зі ста жінок має здатність народжувати. Республіка – по суті теократія фанатичного штибу, "протестантський фундаменталізм", де заправляє чоловіча олігархія-аристократія. Щоб життя там продовжувалося, звичайних жінок поміщають у центри, готуючи з них служниць – машин для народження дітей Хазяям. Самогубство неможливе, але є підпільні організації.

У книзі Етвуд багато мізандрії й злобного сарказму – що виправдано з точки зору ситуації 80-их. Однак сьогодні розповідати треба інакше. Важливо, аби пафос не перекрив художніх пошуків і здобутків: першоджерело ні-ні, та й скочувалось у відвертий анти-маскулінний і анти-церковний маніфест. Елізабет Мосс, яка вже грала головню героїню зі складним віктимним комплексом у чудовому серіалі "На вершині озера", може витягти і не таку історію. Але чого саме хочуть шоуранери – загравати з ліберальною публікою чи задавати вкрай незручні питання – поки не зрозуміло.

Американські боги (American Gods, 1 травня)

З "Американськими богами" така сама історія, що і з "Твін Піксом": перемога вже те, що серіал виходить. Адже історія тягнеться з 2011 року. Перед нами екранізація культового сьогодні роману Ніла Геймана, в якому посеред звичайної американської буденщини проступає конфлікт між богами Старими, сказати б, класичними, і богами Новими, американськими, які відповідають за медіа, інтернет і автостради. Перерозподіл сфер впливу на вищому рівні, якось так.  

 

Зрозуміло, що автори ставлять на стильність як таку – і картинки, і подачі: режисером першого епізоду виступив Девід Слейд, кліпмейкер, що працював із Muse і займався "Ганібалом". Найбільший виклик – зробити з по-хорошому надмірного роману Геймана (бо тут і Анубіс, і Одін, і Гор, і Локі, і Астарта) зрозумілу широкій і невтаємниченій аудиторії історію. Відсікти другорядне і мінімально додати необхідного, інакше фанати можуть і не пробачити, щоправда, з ними завжди біда. Отже, задача ще та. Попереду, в 2017 році, на нас чекає "Гіперіон", "Темна вежа" і "Терор"; сподіваємось, нові американські боги серіалів правильно зрозуміють, як саме треба екранізувати нову класику. Що лише прикидається фантастикою.

Джеймстаун (Jamestown, 5 травня)

Наостанок – дещо з області найближчих прем’єр. Уже сьогодні стартує проект британського телебачення, що прикметно – історичний, а британці це вміють робити, як ніхто. 1619 рік, до Нового світу прибувають перші англійські поселенці. Слідом за ними їдуть і жінки, всі різні і з несхожими амбіціями: хтось у пошуках нових вражень, хтось – мріючи про сімейне щастя. Звісно, з першим буде куди краще, ніж із другим: війни з індіанцями, катування, специфічне чоловіче братство, в якому точно визначено місце жінки (ліжко-діти-їжа) і де постійно спалахують конфлікти за місце в ієрархії.

 

Історія – така собі "Покахонтас" навиворіт: не так про героїзм і чесноти Іншого, як про постання американської нації з духу гендерної війни – ніяк не менш кривавої за сутички колонізаторів з корінним населенням. Якщо творцям вдалося поєднати свіжий пригодницький компонент із проникливою і ненав’язливою соціальною критикою (типу як у "Сині", тільки краще) – глядачі принаймні отримають непересічний кіно-продукт. Будемо спостерігати. Ну і одразу фіксуємо: "Джеймстаун" - це ще одна достоту феміністична історія. Нова серіальна ера настає. 

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2853
ПЕРЕГЛЯДІВ
0
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

4.05.2017, 23:28
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 23 травня 2017

    Взяли за язык: як Народний фронт позбавив Інтер мови і Шувалова

    Що означає введення нового закону для телеканалів, хто і як з цим боровся і до чого призведе позбавлення Інтера Шувалова

     
    • 22 травня 2017

    Ціна освіти. Що задекларували ректори 7 кращих українських вишів

    ректорів ВНЗ також не оминуло антикорупційне нововведення - обов'язкове заповнення е-декларації.

     
    • 19 травня 2017

    Не до санкцій: УДАР не б’є Фірташа, а НФ - Ахметова

    Як у Раді голосували за санкції проти Януковича

     
    • 17 травня 2017

    Рассказ прокурора: новые факты в деле Януковича

    Что нового мы узнали из интервью Алексея Донского “Новой газете”

     
Система Orphus