Дорогою до Бога: що читати у Великодні свята, крім Біблії

Шукаючи Бога, ми рухаємося по колу, поки в якийсь момент не виходимо на спіраль. Ми то наближаємося, то віддаляємося. Ми не знаємо, куди прямуємо, що там чекає нас — у тому містичному Центрі
Мікеланджело. Створення Адама
16 квітня 201716:30

“...Ламка і витка всеспадна вседорога.

Дорога до Бога — ламка і витка.

Коли ж нас поймає, долає знемога —

підноситься пісня — і віща й щемка!”

В.Стус

 

Хтось із нас Бога шукає і прагне його присутності в кожній миті життя, хтось спокійно живе без нього, споживаючи світ і все, що в ньому. Усі ми інколи вміємо дарувати себе безумовно і так само всі вміємо брати лише собі. Ми визначені межами нашої людської природи настільки, наскільки знаємо про них.

Але коли починаємо вірити в щось поза ними, що здатне змінити нас докорінно - від записаного в генах коду до свідомості, - починається шлях, довжиною в нескінченність. Здобутий по дорозі досвід залишається на берегах нашої подорожі записаним словом - і якщо відгукується в серцях інших подорожніх, то триває в часі безцінним дороговказом.

INSIDER пропонує вам кілька маршрутів для таких духовних подорожей і спілкування про таємне і сокровенне. 

Данте Аліґ’єрі. Божественна комедія.

Якщо про шлях до Бога по спіралі вниз і потім вгору — з детальними зупинками, описами ландшафту і героїв, на кожному етапі нових, то це про унікальний твір в історії людства, що описує всю потойбічну світобудову — “Комедію” Данте.

 

У цій жанровій назві приховано сенс, зрозумілий сьогодні не кожному - в античному розумінні, успадкованому італійською культурою, комедія - це поема що страшно починається, але щасливо закінчується. Обнадійливу гру слів оцінили вже сучасники поета - від них поема отримала статус “Божественної”, який офіційно увійшов до складу назви.

Коли ми говоримо про Бога, ми все одно говоримо про себе, про свій шлях до нього і помилки на цьому шляху - про “злочин і кару” у нашому особистому вимірі та з погляду вічності. А також про покаяння, обоження і святість, засвідчену земними святими, що дивляться з ікон, промовляють із залишених по собі духовних текстів і житій з орієнтирами на шляху, який вони вже пройшли. Але не було нікого до і після Данте, хто б зміг розпочати і закінчити художній твір такого масштабу і таких широких контекстів.

Перший текст, написаний народною італійською мовою, зрозумілий усім читачам, декламований скрізь - як християнська поема, написана невдовзі після того, як церква досягла вершини своєї політичної впливовості, і водночас як політичний памфлет, у якому всім сучасним Данте політикам знайшлося місце: своя кара в пеклі або нагорода на небесах. За це поет був вигнаний з рідної Флоренції і отримав офіційний дозвіл на повернення лише 2008 року, через 687 років після смерті.

Данте розсадив усіх “по місцях” з погляду власного і напрацьованого на 14 століття духовного досвіду. Але зоря, що вела його по цьому шляху, світила з євангельських текстів - з історії, що раз і назавжди визначила головний рушій всесвіту. Саме він веде нас далі, коли останній рядок поеми залишився позаду:

Уяву сила зрадила була,

Та, мов колеса, ясні і веселі,

Жадобу й волю долі повела

Любов, що водить сонце й зорні стелі. (пер. Євгена Дроб’язка)

Мартін Бубер. Ґоґ і Маґоґ

Унікальний роман від одного з найвідоміших філософів ХХ століття, що створювався понад 20 років і вийшов друком у 1941 р. Ми не звикли до історій про Бога поза євангельським контекстом, тим більш цікаво поринути в роман, побудований на основі реальних подій XVIII століття, про які збереглося багато хасидських оповідок та легенд.

 Ілюстрація  до книги Віктора Гукайла

У такому близькому для нас, але водночас паралельному просторі - у хасидських осередках Галичини й Польщі - в ті часи відбулася есхатологічна історія космічного масштабу. Щоб пришвидшити прихід Месії, кілька єврейських цадиків вирішили перетворити Наполеона на згаданого пророком Єзекиїлем “Ґоґа й Маґоґа” - жорстокі народи, кривавий напад яких мав, за пророчим словом, передувати пришестю Месії. Інші цадики, світоглядно близькі до Христа, були проти, стверджуючи, що зовнішньому визволенню має передувати внутрішнє навернення людства до Бога та моральне вдосконалення. Кінець історії повчальний і збережений у фактах. Але це - лише історична та фабульна основа роману, сповненого такої кількості смислових шарів, що сягають глибин єврейської культури і з першого прочитання не відкриються й уважному читачеві.

Пшедбож, Жидачів, Бердичів, Люблін, Краків та інші міста, частина яких свідчить і про нашу історію, дарують відчуття упізнавання, поза яким - містична історія передачі живого досвіду від цадиків учням, диспутів на відстані, тисячолітньої мудрості та глибоких богословських діалогів з молитвами, дивами та вірою, яка невидиме перетворює на видиме та осяжне. Бубер закликає читача стати співучасником історії, у пошуках своїх відповідей на запитання пірнути вглиб усної хасидської традиції, яка відкриває нам те, про що ми й не думали б спитати, а тим більше - розповісти.

“Якщо досягнеш такого щабля, - мовив Єврей, - що розумітимеш до найглибшої глибочіні все, що вимовляєш сам, навчишся розуміти мову всіх створінь. Бо мов багато, проте в засаді мова в усіх одна”.

Людмила Уліцька. Даніель Штайн, перекладач

Братися за цей епістолярний роман, створений на основі документів, найкраще після візиту до Ізраїлю, щоб жива історія головного героя наклалася на реальний ландшафт, пронизаний присутністю Христа так само, як і життя Даніеля Штайна, або його прототипа - Даніеля Руфайзена.

кадр зі спектаклю Петербурзького театру за романом Уліцької. Фото К. Синявського

Інколи нам щастить зустріти таку людину у своєму житті - по-справжньому світлу і сповнену милосердної любові до ближніх. Поряд з нею, навіть у повній тиші, змінюється наш внутрішній простір, зникають сумніви та питання, які зазвичай мучать відсутністю простих та очевидних відповідей. У єврейській традиції говорять про 36 невідомих праведників у кожному поколінні, на плечах яких тримається весь світ. Історія, ймовірно, одного з них - Даніеля Руфайзена, якого Уліцькій пощастило зустріти, - із тих, про які неможливо мовчати, адже якщо ми говоримо про таку велику кількість малозначущих речей, то про величні й неосяжні говорити треба, вкладаючи в оповідь усі сили душі.

На сторінках найкращого роману Уліцької історія єврейства сплітається з історією християнства, безліч фактів, тонкощів, перипетій включені в складну драматургію людських стосунків, на фоні яких постає велич маленької людини з Богом у серці.

Даніель Штайн - єврей, що прийняв Христа під час Голокосту, або Катастрофи європейського єврейства. Прийняв умить і до глибини свого єства. Йому не стало жити легше, але з тієї миті біль і страждання не залишали його на самоті, хоча й став він чужим і серед своїх, і серед чужих.

“Існують речі, з якими потрібно навчитися жити і їх відживати, а не вирішувати”. Лише в такий спосіб росте душа, набуваючи тієї якості, яка здатна змінювати світ і людей на краще.

Горан Петрович. Облога церкви Святого Спаса

Незважаючи на трагічну історію, це всупереч усьому світлий роман.

Йдеться у ньому про знищення турками під час османського панування “Спасового дому” - монастиря Жичі, в якому відбувалися коронування сербських королів. Позачасовий напівфантастичний - напівагіографічний авторський стиль подібний на суміш романів іншого сербського письменника - Мілорада Павича - та християнських патериків, збірників оповідань з житіями святих.

Монастир Жича став місцем дії роману. Час дії 1291 рік.

Сюжет роману, що починається на Великдень, триває умовних 40 днів (тобто від Воскресіння до Вознесіння Христа), хоча охоплює при цьому кілька століть сербської історії від давнини до сучасності. Роман складається з розділів, структурованих згідно з небесною ієрархією Діонісія Ареопагіта - від серафимів, найближчих до Бога, до ангелів, найближчих до людини.

Сила молитви і віри підносять усі будівлі і навіть город монастиря над землею, тримаючи недосяжними для ворога. Але не дарма християни моляться про захист від ворогів видимих і невидимих, внутрішніх і зовнішніх, адже найнебезпечніший ворог - той, що поряд з тобою під час вечері їсть твій хліб і п’є твоє вино. Цей ворог завжди є і завжди втрапляє в ціль, тому головне не в тому, що урятуватися від болю, зради й смерті, а в тому, щоб зберегти віру, надію і любов, які долають, здавалося б, нездоланні межі.

Юрко Ґудзь. Замовляння невидимих крил. Барикади на Хресті.

 

Існують серед художніх текстів такі, які вже майже не література. Це, скоріше, напівсповідь - напівпоезія в прозі з елементами сюжету, сповненого авторським внутрішнім досвідом - висловленим у слові або збереженим у внутрішній тиші. Книги Юрка Ґудзя належать саме до цієї категорії - вільні від жанрових обмежень, абсолютно неповторні, творені внаслідок ісихастичної практики афонських монахів, з якою автор познайомився через праці Григорія Палами.

Юрко Ґудзь писав недовго - від дебюту 1988-го до смерті за невідомих обставин у 2002-му - і залишив зовсім мало текстів, пронизливих, людяних та пророчих. Шукаючи свій шлях до Бога, він створював свій власний підхід до мови, яка водночас мовилася і прагнула глибинного мовчання. Кардинально експериментуючи з формою, він називав свої твори “тексти-тихотворіння”, а поезію - “сіленціографією”.

“Раз побачене і пережите вже не обернеться в хаос - навіть, якщо ніхто й ніколи не зможе розкодувати те мовчання… Але присутність цього невимовного свідка сприймається мною чимраз відчутніше. Головне - мати довіру до нього, до направленого помаху його крил…”.

Невідомий маршрут

Шукаючи Бога, ми рухаємося по колу, поки в якийсь момент не виходимо на спіраль. Ми то наближаємося, то віддаляємося, стискаємо кола, у моменти просвітлення щось усвідомлюємо, і знову повертаємося до звичного буденного життя. Іноді нове усвідомлення як дороговказ змінює наше життя, і ми рухаємося в новому напрямку. Ідемо по маршруту за внутрішнім компасом, витки спіралі звужуються — ми все ближче. Ми не знаємо, куди прямуємо, що там чекає нас — у тому містичному Центрі, згаданому, зображеному безліч разів у різних формах.

Можливо, ви захочете їх прочитати в інших книжках, які ми тут лишимо без розлогих описів.

Гілберт Честертон. Куля і хрест

Меши Селімович. Дервіш і смерть

Леонід Андрєєв. Іуда із Каріота

Чингіз Айтматов. Плаха

Леся Українка. Йоганна, жінка Хусова. На полі крови.

Мілорад Павич. Остання любов у Константинополі.

Герман Гессе. Сідхартха.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
219
ПЕРЕГЛЯДІВ
0
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

31.05.2017, 00:59
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 20 липня 2017

    Стріляли в спину і сховалися за “Беркут”. Як допитують потерпілих у справі розстрілів 20 лютого

     
    • 19 липня 2017

    Райнин или Хомутынник: кто останется при власти в Харьковском облсовете

     
    • 14 липня 2017

    Для трудоголиков: Как проветрить мозги и отдохнуть

     
    • 13 липня 2017

    Не вмрете: медичну реформу спустили на гальмах

     
Система Orphus