Рухаючи кордони

Ніхто не вчиться на помилках інших народів, свій досвід всі здобувають на власній шкірі.
Фото: Sebastiaan ter Burg/Flickr.com
18 вересня 201510:00

Іноді дискусія починається не зі слова, а з теплої посмішки.

Для нас вона стартувала з привітної зустрічі з опікуном української програми на міжнародній конференції "Envisioning moving frontiers. Ukraine and The Balkans" Марко Пулері на виході з вокзалу у місті Форлі.

Він дбайливо відвіз українську делегацію у містечко Бертіноро, де протягом двох днів - 10-11 вересня 2015 року - учасники конференції з різних країн говоритимуть про розмиті кордони: географічні, економічні, соціальні та культурні на прикладі України та Балканських країн.

За вечерею, напередодні конференції, знайомимося з колегами. Майже всі вони спікери першого "українського" дня. Серед них викладач громадського права, росіянка Ніна Беляєва, на правій руці якої блакитно-жовтий браслет.

За столом немає жодних мовних кордонів: перестрибуємо з італійської на українську, з російської на англійську. Дискусія йде повним ходом.

На наступний день робоча схема конференції вибудувана дуже правильно. Перша доповідь президента італійської асоціації українських студій Джованни Броджі про історичний контекст рухливих українських кордонів - від зародження Києва і до сьогодні. Потім виступ професора Михайла Мінакова про політичну систему в Україні після Євромайдану. Далі Беляєва завершує першу частину дня розмовою про образ України в російських та міжнародних ЗМІ.

Однак тут дискусії, чи активного діалогу, не відбувається. Знайомство з українським контекстом проходить без особливої зацікавленості з боку публіки: одиничні питання від колег і абсолютна пасивність від студентів, які тут навчаються в літній школі "Managing diversities in democracy: minorities, territories, self-determination".

Після обідньої перерви вступає культурна артилерія в особі Олени Стяжкіної, яка намагається донести до публіки поняття "донецькі патріоти", та письменника Юрія Нікітіна, який розказує про мистецький опір на Майдані.

Реакція на їх виступи практично та сама. Під час перерви на каву студенти промову Стяжкіної між собою називають націоналістичною пропагандою. Тих, хто хоче зрозуміти контекст, перепитуючи чи правильно вони зрозуміли, бо важко скласти уявлення про країну з доповідей різних людей на різні теми, одиниці.

Враховуючи такі загальні настрої і те, що сказали мої колеги, маю дописувати і змінювати свою промову прямо під час їх доповідей.

Український контекст такий складний, а російська пропаганда в Європі настільки сильна, що захотілося оперувати якнайпростішими категоріями та цифрами, аби розповісти про такий феномен як "культура під час війни". Навіть відео та фото, наприклад, з організації виставок на сході України у рамках проекту "Культурна дипломатія між регіонами" від Українського кризового медіа-центру, не діють так, якби хотілося.

Завершувався день виступом Станіслава Мендзелевського із Центру ім. Довженка і двома стрічками: класикою українського радянського кіно "Хліб" під музику "Portmone" і фільмом про подорож цього гурту, в компанії Сергія Жадана, до Алчевська.

Проте і мистецтво не до всіх достукалося.

Дехто дивився із захопленням. Наприклад, Джованна Броджі, яка нещодавно завершила переклад "Ворошиловграда" на італійську.

А дехто, за своїм комп’ютером, дописуючи домашню роботу на завтра.

Можливо, я б теж дивилася кіно про балканського героя, пишучи і виправляючи свою доповідь, аби я була не зовсім в контексті. Проте для мене балканська війна стала чіткішою після сторінок Міленко Єрговича - я ж бо в університеті вивчала літературу, тому звідти і черпаю глибші знання.

Але ж ті студенти вчать міжнародне право? І де, як не тут, слухати чого Путін напав на Україну?

Мабуть, це наше людське невміння бути чутливим до чужого горя, закриватися від проблем.

Візьмемо, наприклад, історію з емігрантами, які базуються на вокзалі у Будапешті, бо тікають до Європи від війни, від гіршого світу. Хай на надувному човні, хай з одним шансом із шести, але ж шансом… Скільки з нас просто пролистнули у стрічці на Facebook фото з тілом маленького Айлана, знайденого на турецькому пляжі?

А скільки так само пролистують фото та імена тих, хто зараз гине на Сході України?

Частина європейців готова тих емігрантів на тому вокзалі і розстріляти, як й інша їх частина, яка говорить, що так цим українським фашистам і треба.  

Фільм завершився, розпочалася дискусія. Така, наче ми цілий день говорили ні про що - ранкове закореніле уявлення про те, що ми всі націоналісти, придушуємо російськомовного громадянина, відмінили навіть закон про державну російську мову в Україні, під вечір особливо не змінилося.

Дивний скептицизм публіки не трансформувався у щось якісніше навіть після палкої промови опікуна Марка Пулері, який акцентував на тому наскільки важливо слухати досвід від першої особи.

Найдивніше, що українську позицію, окрім нас, відстоювала ще й росіянка. А інші викладачі балканських та італійських університетів, невже вони продовжують читати новини на Russia Today?

Мабуть, важливіше виконувати завдання аби закінчити літню школу "Меншини-території-самоідентифікації" з відзнакою, аніж намагатися зрозуміти український контекст.

Але хіба той контент суто про Україну?

Чи Друга світова, цей масштабний злочин проти людства, стала останньою війною, яка відбулася у світі?

Висновок один: Україна вщент програє інформаційну війну Росії. І не тільки в умах тих європейців, які просто вмикають телевізор вдома, а й в осередку тих, хто вивчає в університетах, як має жити Європа далі. Ми досі погано інтегровані в дослідницький європейський процес від історичного до культурного аспектів.

Насамкінець, один балканський студент вирішив наголосити, що нам українцям, коли закінчиться війна, треба буде брати приклад із Балкан.

Але де дізнатися про той приклад? Який відсоток українців потрапляє у схожі літні школи?

Ніхто не вчиться на помилках інших народів, свій досвід всі здобувають на власній шкірі.

Причому, в даному випадку, "вичинка шкірки" ще й елементарно стосується знань українцями англійської мови. Саме мова б давала змогу вийти за межі нашого законсервованого суспільства, дізнаватися про інших та розповідати про себе, свої амбіцій у Європі та світі… Тому давайте працювати над собою, розширювати свої кордони-межі та створювати правильні контексти.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

16.11.2018, 19:20
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus