Творчість гурту "Гапочка" дисонує з його образом у пресі й історичним підґрунтям. Здебільшого про колектив згадують у контексті перемоги в українському відборі конкурсу The Global Battle of The Bands 2008 (GBOB) та подальшій поїздці в Лондон у 2010-му. Варто зазначити, що у GBOB часто-густо брали участь метал- та альтернативні команди.
Якщо ж послухати новий альбом "Лови мої слова" або минулорічний міні-альбом "Електроакустика", то видається дивним, як така тендітна напівелектронна музика гармонізувала на одній сцені з гуртами на кшталт "ТОЛ" або "ЗЛАМ".
З солісткою гурту Катериною Гапочкою ми зустрічаємося за декілька днів до виходу найсвіжішого альбому "Лови мої слова" в одному з київських пабів.
- Коли я починала, то не знала точно, що хочу грати. Ми зібралися, в нас була купа емоцій і молодість. І це вилилося в альтернативу. Але коли ми вже дописували перший альбом, то розуміли, що хочемо змінювати напрямок, - розповідає Катя.
Після перемоги на українському GBOB та поїздки на фінал у Лондон Гапочка стала справді відомою. Втім Катя ставиться до цього періоду скептично:
- Ми півроку втратили - зациклилися на тому Лондоні. Ну, потрапили в десятку. Ну, побачили світ. Але я розумію, що загалом це була втрата часу. Ми були доволі ізольованим гуртом, нам не вистачало спілкування з іншими. Проте Лондон дав нам можливість багато зрозуміти про себе. Саме після нього почалися зміни в складі.
З моменту появи гурту у 2008 році до запису дебютного альбому минуло чотири роки. "Етап" вийшов 2012-го, а згодом із гурту пішов барабанщик Артем Угодніков, який став учасником Gorchitza Live Project.
З проектом Gorchitza Гапочку поєднує ще одна людина. Саунд-продюсером альбому "Лови мої слова" став гітарист Олексій Лаптєв, більш відомий як Льоша Gorchitza. Сім із восьми треків платівки були записані під його керівництвом і на його домашній студії.
Утім заголовний трек альбому (і найбільш роковий за звучанням) спродюсував ніхто інший, як Юра Хусточка (екс-бас-гітарист гурту "Океан Ельзи").
- Пісні альбому – це окремі історії, в яких я граю різні ролі, - розповідає про нову платівку Гапочка. – Для мене існують залежні люди, які залежать від усього, що відбувається, і незалежні, які керують процесом. Незалежним людям часто стає самотньо. В одних піснях я граю роль незалежної людини, в інших - прошу, щоб мене не ламали і не прогинали. Для мене, з пісні в пісню, йде певний діалог між ними. Наприкінці герой залишається один.
 |
| Фото надане прес-службою гурту |
Зараз "Гапочка" - це тріо, яке складається з Каті Гапочки, гітариста Євгена Якшина та бас-гітариста Олексія Руденка. Втім Катя не відкидає, що на концертах музикантів може бути більше. Головним завданням для себе гурт вбачає змусити шанувальників звикнути до "нової" Гапочки, показати, що гурт тепер грає електро-поп та індітроніку, а не альтернативний рок.
- Дуже багато часу ми витратили на те, щоб розказати людям, що ми змінилися. Всі нас асоціюють із тією Гапочкою, яка грала альтернативу. Ми навіть думали змінити назву, але так і не знайшли її. Тим паче, все ж таки вся ця музика збирається на мені, – пояснює Катя.
"Лови мої слова" та "Етап" насправді виглядають, як платівки гуртів, що майже не мають нічого спільного. На дебютній платівці - це гучний, подекуди бруднуватий поп-рок із вокалом, який відчайдушно проривається через стіну гітарного звуку. Остання робота – це те, що прийнято називати індітронікою (або інді-електронікою). Тепер Гапочка поєднує типові електронні елементи, як-от прямий біт і синтезовані інструменти, з роковим підходом у гармоніях та ледь помітним етнічним колоритом. Єдина пісня, яка нагадує про "стару" Гапочку, – це саме "Лови мої слова", що її продюсував Хусточка, - вона вирізняється з–поміж інших нетиповою басовою лінією та занадто важким, як для електро-попу, звучанням.
Проте витоки пісень лежать поза площиною жодного з жанрів, в яких зараз грає гурт. Великий вплив на Гапочку справила зовсім інша музика.
- Скажу тобі чесно, до 20 років я не знала про такий гурт, як Radiohead. Хоча вже у 17 я написала пісню "Сонечко", яку потім часто порівнювали з піснею Creep. Я тоді лише запитувала, про який Creep ви мені говорите. Я слухала багато класики, джазу й авангарду. А потім хлопці, з якими я почала грати, показали мені іншу музику, - згадує Гапочка.
 |
| Фото надане прес-службою гурту |
Катя відверто зізнається, що ніколи не мріяла про те, щоб стати музикантом. Маленьку Гапочку випадково віддали на бандуру, хоча спочатку планувався інший інструмент. У п’ятому класі майбутня солістка вперше взяла в руки гітару, знайшла гітарний "самоучитель" батька і почала тренуватися. Побачивши це, батьки віддали дівчинку і на клас гітари.
- В 11 років мені захотілося написати першу пісню. Я сиділа писала-писала і нічого не виходило. І я вирішила, що це не моє. Декілька років потому я поїхала в Одесу, взяла в руки гітару і раптом, за 5 хвилин усе вийшло. Тоді я зрозуміла, як народжуються пісні.
Катя закінчила "Київську консерваторію" за класом бандури. Також диригувала капелою бандуристів і випустила книжку зі своїми піснями для народного інструменту.
- У консерваторії я завжди була білою вороною. Більшість бандуристів – дуже консервативні і прикуті до нот. Наприклад, мій вокал не був академічним. І мене взяли в консерваторію лише через те, що я під час вступу виконувала власну пісню на бандурі, - розповідає Катя. – Я писала пісні для бандури. Навіть випустила книжку пісень для дуету та тріо. І вже після цього я зрозуміла, що все. Я взяла все, що могла від цього інструменту. Зараз у мене навіть немає бандури вдома, віддала студентам, яким треба навчатися.
Наразі ж, як не парадоксально, Гапочка викладає вокал в одній із київських вокальних студій. Зізнається, що народний інструмент відіграв значну роль у її становленні як музиканта і певна фольклорність і романсовість пішли саме звідти. Як приклад, можна послухати спільний трек Гапочки з Василем Прозоровим під назвою TheVISLA.
- Мої мелодії українські. Я не відчуваю, що це можна заспівати англійською. А вже аранжування і подача – більш зарубіжні та сучасні.
Зараз гурт концентрує сили навколо презентації нової програми в київському Atlas 17 травня та імпровізованого туру декількома містами України.
- В Україні, щоб стати популярним, треба грати не менш ніж 10 років. Ти дуже багатьох речей не знаєш, коли лише починаєш: яка політика на концертах і фестивалях, як поводитися на сцені. Хоча цьому можна вчитися все життя.
Наприкінці бесіди виявляється, що ввечері ми йдемо на один і той самий концерт 5 Vymir. Гапочка перестала бути ізольованою від тусовки, а важкі гітари перестали супроводжувати її виступи. Схоже, Катя цим цілком задоволена.
Читати інші тексти рубрики:
МУЗЫКА.UA: Киевское трио Panivalkova. Дамы вперед
МУЗЫКА.UA: "Вагоновожатые". Электронная музыка с глубоким смыслом
МУЗЫКА.UA: Bahroma. В поисках "той самой" песни
МУЗЫКА.UA: O.Torvald. Панк проб и ошибок
МУЗЫКА.UA: Epolets. Украинский альт-рок с одесским колоритом
МУЗЫКА.UA: 5 Vymir. Народження українського інді-року
МУЗЫКА.UA: Secret Avenue. Космополитичный инди-поп с "налетом" восьмидесятых
МУЗЫКА.UA: Харьковский инди как он есть. Группа deliKate изнутри
МУЗЫКА.UA: "С вами была группа SINOPTIK. Донецк. Украина"
МУЗЫКА.UA: В лучших традициях рок-н-ролла. Киевская группа Love’N’Joy
МУЗИКА.UA. Луцький гурт "Фіолет": Хибне бажання подобатися всім – це вада нашого мозку
МУЗЫКА.UA: Atomic Simao. Психоделический аcid jazz из киевского андерграунда
МУЗЫКА.UA: Как украинская группа Brunettes Shoot Blondes стала мировой сенсацией
МУЗЫКА.UA: Vivienne Mort: Музиці завжди було важко конкурувати з їжею
МУЗЫКА.UA: Dead Boys Girlfriend: Надо сначала научиться хорошо играть, а потом прыгать с комбиков
МУЗЫКА.UA Fontaliza: от горловских пабов до киевских стадионов
